"Такого шаленого педагога більше немає". Вчитель Олександр Черкас

4278
18 вересня 2018

"Українська правда. Життя" публікує спецпроект "Вчителі мрії".

Це історії успіху 10 фіналістів конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Переможця оголосять 7 жовтня. 

Вони змагатимуться за звання найкращого педагога країни, а кожен бажаючий може проголосувати за свого фаворита до 6 жовтня за посиланням.

***

Олександр Черкас – учитель інформатики, української мови та літератури у київській середній загальноосвітній школі 54.

Має понад 30 наукових досліджень та 6 навчальних програм з інформатики для учнів 2-7 класів із порушеннями опорно-рухового апарату.

Реалізував низку соціальних проектів, зокрема "Іпотерапія: відчуй дотик живої природи" – для учнів із порушеннями опорно-рухового апарату, "Вивчай українську", "Допоможи мені", екологічний проект "Збережемо наш Відрадний".

Разом із однодумцями планує створити освітньо-реабілітаційний центр "Школа для ВІЛ-інфікованих дітей та ЛГБТ".

Олександр Черкас – учитель інформатики, української мови та літератури у київській середній
загальноосвітній школі №54

***

Ще до початку навчання в школі мені подобалося грати в педагога, розумів, що знаю більше всіх і все повинно бути так, як я знаю.

Протягом навчання у звичайній сільській школі на Херсонщині було завжди весело, мені подобалися майже всі вчителі, окрім однієї – класної керівниці, яка з 5 по 9 клас викладала аж 5 предметів.

Але, якби не вона, не став би вчителем. Моя класна керівниця стала архетипним антипедагогом у моєму житті, мені хотілось якнайшвидше здобути фах і полетіти до школи змінювати систему. Так і трапилося.

У 19 років я переступив поріг сільської школи "ZOO" на Київщині, рік викладав англійську мову в молодшій школі та дітям із особливими освітніми потребами.

Трохи викладав німецьку – в середній школі, отримав як бонус класне керівництво. Саме у цій школі пройшов курс молодого бійця.

Минув навчальний рік, я не перегорів, а просто перейшов до спецінтернату – до дітей із порушеннями опорно-рухового апарату.

Мені хотілося попрацювати саме там, бо зі свого народження й до 7-го класу проживав із бабусею, у якої син мав ДЦП. Мені хотілося вчити таких діток. І це вийшло.

Олександр спеціально перейшов до спецінтернату

Взимку 2016-го перебрався до Стокгольму, попрацював гувернером в україномовній сім’ї, набрався трохи швецького освітнього досвіду й повернувся до СЗШ №54 м. Києва – перлини мікрорайону Відрадний, щоб, як говорить наша директорка, сіяти вічні зерна доброти у душі хороших діток. Тут працюю й нині.

Цього літа встиг закінчити Літню школу Академії розвитку освіти НАПУ у Миколаєві, побував на EdCamp у Харкові, зараз завершую навчання у пілотному проекті з інклюзивного навчання "Разом" від ГО "Освіторія" та "Бачити серцем".

Заряд отримав – тепер навчатиму і надихатиму інших протягом наступних років.

Розумію прекрасно, що світ змінюється щосекунди, потрібно й самому прогресувати. Тому зараз готуюся до вступу в аспірантуру Інституту літератури НАН України, дописую дисертацію з гендерного шевченкознавства.

Переконаний, що до 2030 року зроблю чимало добрих справ: подиректорую у занедбаній сільській школі, відкрию власну для сільських дітей. Разом з однодумцями (а вони вже є!) створю онлайн-платформу для вивчення філології.

Олександр Черкас: "Переконаний, що до 2030 року зроблю чимало добрих справ"

Минулого року викладав українську літературу діткам із ВІЛ/СНІДом у лікарні "ОХМАТДИТ", цього року знову до них повернуся.

Майстерність приходить із досвідом. Але відчуваю, що маю дар учити, люблю дітей, а вони мене, тому й присвятив своє життя учителюванню.

Такого шаленого педагога більше немає. Чи є така робота, де щодня мене радо зустрічають? Робота, на якій я можу надихати і мотивувати? Яка просуває не лише мене, а й країну?

Для відповіді не потрібна шпаргалка, бо відповідь геніально проста. Учитель – не просто робота, це життя.

Десятка фіналістів премії виглядає так:

Загалом цьогоріч організатори конкурсу отримали близько 2000 заявок від вчителів. Конкурс заснувала громадська спілка "Освіторія" у 2017 році.

Текст підготував Михайло Кригельфото надані героєм публікації

powered by lun.ua

Головне на сайті