Жінка вчасно не прооперувалася, бо консервувала сину баклажани: історії переможців раку. ФОТО

11036
16 липня 2019

У когось діагностували рак у 12 років, а хтось бореться з ним вже 33.

Про це розповідають героїні соціального проекту "Онкаут. Історії онкопереможців".

Усі вони з Чернігова, але ми певні, що, на жаль, багато українок пізнають тут себе.

Пам`ятайте, що рак — не вирок, і здолати хворобу можна.

Головне, вчасно обстежуйтесь!

Олександра Васильченко

Олександра Васильченко

Мені було дванадцять років, коли діагностували рак. Про хворобу я дізналася останньою.

Коли тато повідомив мені діагноз — він сказав правду: про складність лікування та можливі наслідки.

З того дня я перестала бути дитиною.

Хіміотерапії, крапельниці, прийом медикаментів, повне безсилля організму та моральне виснаження сім'ї.

На моїх очах одужували та помирали друзі.

Це було нелегко. Точно не знаю, скільки сліз пролили мої батьки та сестра, тому що при мені не плакав ніхто.

Про мене писали газети, шепотілися однокласники та боялися питати знайомі.

Пухлина пішла, а замість неї прийшло усвідомлення: хто я, для чого я вижила і чому повинна допомагати іншим.

Мені двадцять п’ять, і я лікар-онколог.

Ірина Тарасевич

Ірина Тарасевич

Це був чудовий сонячний день. Однак ми з чоловіком сиділи на бордюрі та обоє плакали.

Мені давали максимум півроку. На той момент рак вже зачепив серце, вени та легені.

Спочатку був шок, потім відчай. Невдовзі вони минули, і я зрозуміла, що хочу боротися. Заради родини, яка була і є моєю підтримкою.

Заради онкодрузів, які надихалися моїми перемогами. Заради усвідомленої істини, що життя — це подарунок.

Час показав, що рак допоміг мені бути менш егоїстичною.

Допомогти комусь у подібній ситуації — нині моя невідкладна потреба.

І якщо через проект "Онкаут" мені вдасться надихнути людей перемагати рак, я буду рада.

Одного літнього дня двадцять вісім років тому я дізналась, що в мене четверта стадія раку.

Сьогодні я щаслива дружина, мама та бабуся.

Людмила Нікуліщева

Людмила Нікуліщева

Я дізналась про свій діагноз у тридцять три роки.

Майже стільки ж живу з ним.

За останні тридцять чотири роки мене тричі оперували, і кожного разу звістка про необхідність операційного втручання у зв’язку з онкозахворюванням шокувала.

Проте щоразу відбувалася певна переоцінка, яка направляла життя в інше русло.

Тому я змінила роботу, почала більше подорожувати, закінчила курси, завдяки яким уже багато років проводжу екскурсії Черніговом для друзів із інших міст та країн.

Хочу встигнути все та більше, адже в моїй ситуації ніхто не дає гарантій.

А кожен прожитий так день здається останнім.

Більшість з цих років я присвятила волонтерству в Центрі сучасної онкології.

І щосереди двадцять років поспіль приходжу туди, аби підтримати пацієнтів.

Наталія Караванська

Наталія Караванська

Мене прооперували у серпні 2002-го.

Однак погодилась я на це не одразу.

Причина була дивною для лікарів, але вагомою для мене.

Я мала законсервувати баклажани — це був сезон. Мій син їх дуже любить, і консервації робилися для нього.

Тоді він не знав мого діагнозу. Я приховувала. Однак, повернувшись із відрядження, усе зрозумів.

Я дуже добре пам'ятаю день, коливідчула, що щось не так. Пам’ятаю, бо до останнього сподівалася, що це вікова симптоматика.

Час показав, що найстрашніший сон може перетворитися на друге життя. Саме воно длямене триває сімнадцять років.

Увесь цей час, попри новоявлені труднощі, я продовжувала працювати та вести звичний спосіб життя.

Додалася тільки волонтерська діяльність — в рамках періодичних зустрічей в онкоцентрі я підтримую людей, які борються зонкозахворюваннями.

Їх подяка — моя віддушина. Як і мій син, якому я з великим задоволенням досі консервую баклажани.

Наталія Очерет

Наталія Очерет

Вісімнадцять років тому мені діагностували рак.

Три дні я перебувала у шоковому стані, врешті зібралася з думками та обрала один із варіантів лікування.

На той час він здавався мені найрадикальнішим.

Найбільшою моєю підтримкою у цьому виборі та в тих складних обставинах була родина.

Мене досі вражає турбота та увага, з якою мій син ставиться до мого здоров’я, раціону та способу життя.

Ці роки боротьби я би порівняла з другим народженням. Саме тоді розпочався період, коли захотілося жити на повну та одночасно не помічати негатив.

Упродовж цього часу з'явилися нові друзі, які так само побороли хворобу.

Разом із ними ми допомагаємо іншим вийти зі стресового стану та надихнути на онкоперемоги.

Це моє "друге" життя зовсім інше. Це інший світ — він непростий, однак наповнений. І це результат мого колись радикального рішення.

Читайте також:

Все про ранню діагностику раку: симптоми та аналізи

Що сказати людині, яка помирає? Сильна мама знайшла три фрази для онкохворого сина

powered by lun.ua