На своєму місці: казкова історія пілотеси Вікторії Арделян

Вікторії Арделян – 26 років, вона – жінка-пілот "Міжнародних авіаліній України".

Таких, як ця дівчина, дуже мало в нашій країні.

І мова навіть не про те, що її професія здебільшого вважається чоловічою, важливіше, що Вікторія щиро закохана у свою роботу.

Спілкуючись із нею не можна не побачити, що її очі світяться наче у дитини, коли мова заходить про небо.

"Я обожнюю кожен рейс, кожен зліт, кожну посадку, – каже вона.

Це такі відчуття, які не можна розказати, описати, коли ти злітаєш, коли керуєш, коли саджаєш, коли справляєшся з вітром, з якимись там ситуаціями з погодою.

Коли, наприклад, зимою потрібно приймати складні рішення, коли закриті аеродроми або чистять полосу, коли потрібно стояти в зоні очікування, приймати рішення про захід на посадку або політ до запасного аеродрому.

Я люблю весь цей процес і дуже-дуже щаслива, що я на своєму місці".

Вікторія Арделян – жінка-пілот "Міжнародних авіаліній України"

Велика мрія маленької дівчинки

Маленька Віка вже у шість років вирішила, що буде пілотом. Зараз їй 26 і вона стала, ким хотіла.

Дівчина народилася у авіаційній родині: її батько діючий пілот МАУ, якому ще далеко до пенсії, її хрещений – пілот, її прадідусь був штурманом під час Другої світової війни, і навіть прабабуся долучилася до авіації – підвішувала бомби на винищувачі.

"Так склалося, що я росла в авіаційній родині, але народилася не хлопчиком, а дівчинкою, – з посмішкою розповідає пілотеса.

Проте якась генетика, якісь ці кровні зв’язки, судячи з усього вони є.

Я з дитинства марила небом. Мене вражали батькові розповіді про хмари, про літаки, про зльоти і про заходи на посадку, про якісь позаштатні ситуації".

Маленька Віка вже у шість років вирішила, що буде пілотом

Батьки спершу дивувалися планам Вікторії і вважали, що це просто дитячі мрії, які вона згодом переросте; відмовляли, що "стати пілотом" – це не зовсім для дівчинки".

Вони бачили доньку майбутнім перекладачем чи лінгвістом, оскільки в школі та поглиблено вивчала іноземні мови.

"Я займалася професійно танцями і вокалом, мала гарні англійську та французьку, але я все одно не бачила себе в цьому.

В мене не було іншого вибору якогось в середині, не бачила себе кимось іншим. Тому одразу сказала батькам, що буду пробувати, а там вже буде видно", – пригадує Вікторія Арделян.

Шлях до неба

У 2010 році Вікторія закінчила 11 класів у Кропивницькому та вступила у Кіровоградську льотну академію.

"У нас був складний відбір, – пригадує вона.

Це було не тільки ЗНО, ще був профвідбір: ми вирішували різні завдання, які зв’язані з компасами, зі сторонами світу, з рівновагою, зі швидкістю прийняття рішень.

Ми проходили повний медогляд та здавали нормативи з фізкультури – три кілометри потрібно було пробігти за певний час, зробити віджимання та підтягування".

Арделян була не єдиною, хто хотів стати пілотесою: зі 150 студентів того року п’ятеро було дівчатами і всі проходили відбір на рівні з хлопцями.

Звісно що не всі вони були з авіаційних родин.

"У мене дуже багато є знайомих, які не з династії льотної, – зазначає пілотеса.

Так, напевно, комусь це здається нереальним – стати пілотом. Але це не так.

Дійсно, авіаційні родини дещо особливі, тому що всі сімейні свята все одно закінчуються, що називається, польотами. Ми сідаємо – я, тато, хрещений, дідусь – і починаємо "літати". Дідусь на Півночі, батько згадує Африку, а я розповідаю якісь свої історії.

І от коли ти ростеш у авіаційній родині, то ще в 10 років знаєш, що таке висота, кути атаки та інші терміни, тому ти вже приходиш дещо підготовленим.

А люди, які не були в цьому середовищі, для них це все складніше. Але кожен має змогу, тільки потрібно виконувати певні кроки – вивчити, вступити, літати. Це зовсім реально".

Щоб стати пілотом дівчина навчалася 5 років та ще додатково на курсах

Вікторія пригадує: "Для багатьох викладачів льотної академії, особливо тих, які старшого віку, було в новизну, що дівчата здобувають таку професію.

Питалися: "А ви не граєтесь?" І завжди їх вражало те, що ми казали: "Ні, ми хочемо, ми ось серйозно прийшли".

І я вам скажу, ніхто нічого поганого не казав. Навпаки нам допомагали, підбадьорювали: "В тебе все вийде". Це було дуже приємно і дуже допомагало".

Щоб стати пілотом дівчина навчалася 4 роки на бакалавра і 5-й на магістра. Закінчила льотну академію з червоним дипломом.

Там вона літала на маленьких літаках, тож після випуску пішла вчитися далі у льотну школу "Кондор".

"Навчання займає дуже багато часу, – розповідає пілотеса.

Є вимоги Державної авіаційної служби України щодо нальоту, має бути певна кількість годин на літаках з певними умовами і тренуваннями.

І не в кожному місті є умови для цього. Залежно від ситуації ти обираєш де тобі легше це зробити та дешевше.

Наприклад, я у Києві проходила теоретичну частину, а польоти здійснювала у Полтаві.

І це не було за бюджетні кошти. Це все батьківськими трудами".

Довга дорога в МАУ

Є два типи свідоцтва пілотів:

• PPL (Private Pilot License), який дозволяє літати на маленьких літаках з певною кількістю годин здобутого нальоту;
• CPL (Commercial Pilot License), який мають пілоти великих авіакомпаній.

Щоб отримати другий Вікторія мала налітати 150 годин на літаках певного класу.

"Я дуже хотіла прийти у МАУ, тому що тут вже 15 років працює мій батько, – розповідає дівчина.

Фактично я виросла з цією компанією, вона дала мені щасливе дитинство і багато дуже гарних позитивних моментів.

Я завжди мріяла, що буду працювати там, де працює мій тато. Для мене це було важливо".

Вікторія Арделян з татом, теж пілотом МАУ

Якщо ви подумали, що далі дівчину просто працевлаштував тато, то дуже помилилися. У авіації це неможливо, оскільки робота пілота передбачає володіння реальними вузькопрофільними знаннями, наявність яких обов’язково тестують при прийомі на роботу.

Про те, що МАУ організовує набір Арделян дізналася у 2016 році, щойно закінчила магістратуру. На той момент вона не могла претендувати на місце пілота у компанії такого рівня, тому знадобилось додаткове навчання.

"Щоб отримати досвід польотів на Boeing 737, я тоді полетіла на два місяці на навчання у Литву, де ми вивчали всю технічну складову літака і займалися на тренажері з польотів.

А потім я повернулася, і ще через два тижні полетіла в Данію, де отримувала наліт Base training на реальному літаку для отримання свідоцтва польотів на Boeing", – усміхається Вікторія.

Лише після цього дівчина змогла подати документи у МАУ, пройти три етапи відбору і отримала щасливий лист, що її взяли.

Кар’єра vs сім’я

На щастя перед нашою героїнею такий вибір не стояв.

"Батько був проти моєї професії спочатку саме тому, що хотів мені нормальної сім’ї. І він дуже боявся за мене, – пригадує дівчина.

Він мені казав: "Як ти це зробиш? В тебе не вийде. Ти не встигнеш, або дуже захопишся роботою і не захочеш потім. Я дуже хочу онуків, прошу тебе, будь ласка, не треба".

А я йому казала, що не треба так боятися, що все буде добре. Треба буде – все зробимо".

Так і вийшло. Вікторія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком одразу після вступу до льотної академії. Він навчався на авіадиспетчера.

"Ми довго дуже зустрічалися, і прийшли до рішення, що будемо створювати сім’ю.

У нас одразу з’явилася донька, і я встигла закінчити і 4-й курс, і 5-й, і потім полетіти в Балтику і Данію на навчання.

Коли прийшла в МАУ дитині було два роки. У мене все дуже гарно склалося, за що я дуже вдячна долі", – розповідає пілотеса.

Вікторія з донькою

Чоловік Арделян зрештою свою кар’єру з авіацією не пов’язав – нині розробляє програмне забезпечення для комп’ютерів і телефонів.

"До певного часу він вважав, що я закінчу академію і не буду пілотом. Що, напевно, це в мене пройде, – зазначає Вікторія.

Але коли у мене з’явилась донька, я остаточно вирішила, що повинна, зобов’язана іти до своєї мети і працювати. Раз вже все склалося і не потрібно більше переживати, чи буде сім’я і що щось не вийде.

Я наче отримала підтвердження, що потрібно йти далі і все буде".

[BANNER4]

Перший пілот

Вікторія Арделян літає з МАУ з 2016 року.

Кожен політ у літаку дві людини в кабіні – командир і другий пілот. Що рейсу ця пара змінюється.

Вікторія – другий пілот, а її командирами нині завжди є чоловіки – у МАУ немає жіночих екіпажів, оскільки немає жінок-командирів.

Колись однією з таких може стати Арделян. "Мені дуже хотілося б, але варто розуміти, що це також велика відповідальність, – зізнається вона.

Саме командир відповідає за безпеку, за літак, за весь екіпаж, за здоров’я всіх пасажирів – абсолютно за все.

Якщо якісь питання в процесі роботи у різних країнах, в аеропортах, виникають це все вирішується командиром. Тому, звісно, ти маєш досягнути певного рівня, перш ніж стати такою важливою людиною".

Як не дивно, але у сучасному світі досі є люди, які переконані, що жінка – не може бути пілотом.

"Я ніколи не звертаю на це увагу. Чому це має мене стосуватися? Це суб’єктивне бачення якоїсь окремої людини.

І дуже добре, вважаю, що з ніякими такими ситуаціями я не зіштовхувалася. За чотири роки я не чула жодного разу, щоб сказали "Я не хочу летіти з жінкою-пілотом", або щось подібне, – здивовано відповідає Вікторія на запитання про сексизм у професії.

Буває в аеропортах дивуються "Ви що пілот? Не може бути". Але я, чесно кажучи, дуже просто до цього ставлюся.

Це моя робота, моя професія, я така ж людина, як і інші. Кажу: "Так, таке буває".

Слово "пілотеса" нашу героїню теж влаштовує: "Це моя робота, а пілот або пілотеса – це не важливо".

Якогось одного закріпленого напрямку у Вікторії Арделян немає. Сьогодні вона може летити у якусь з країн Європи, а на наступному тижні – до ближньої Азії.

"Ми отримуємо план на наступний місяць, який завжди відрізняється від попереднього, і там можуть бути дуже різні напрямки, як по Україні, так і по всьому світу", – каже вона.

У сучасному світі досі є люди, які переконані, що жінка – не може бути пілотом

Єдиний напрям, який поки не подолала пілотеса – трансатлантика.

"Я ще не літала через океан до Америки. Для цього мені потрібно перевчитися, здобути певну кількість годин нальоту та відповідати кваліфікаційним вимогам, – пояснює вона.

Раніше я не розглядала такий варіант, тому що не хотіла залишати маленьку доньку надовго. Політ в Америку – це 5-7 днів, на той момент це було для мене зовсім недоречно.

Але час іде – діти ростуть. І зараз їй вже 7 років, і я вже думаю, що й в Америку б можна".

До речі, донька Вікторії вже теж хоче бути пілотом.

"І я не знаю, як на це реагувати насправді, – усміхається жінка.

Я їй кажу: "Може, це ти бавишся? Може, ти ще не вирішила?", як мені казали батьки.

Але знаю, що вона як захоче, то так і буде. Моє завдання – це її підтримувати, надихати, допомагати і в жодному разі не казати, що ти не зможеш".

Ольга Ситнік, УП.Життя

Всі фото надані МАУ та зі сторінки героїні в Instagram/pilotviktoriia

Вас також може зацікавити:

7 книжок про життя без стереотипів

11 фото про те, як гендерні стереотипи доходять до абсурду

Британія заборонила рекламу з гендерними стереотипами. Чому це важливо

"На дорогах немає жінок і чоловіків. Є водії". Як в Луцьку долають стереотипи

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.