Вимушене навчання за кордоном: враження батьків і дітей про школи в інших країнах

100483
8 червня 2022

Чимало українських дітей, які через війну виїхали за кордон, почали навчатися у місцевих школах.

Станом на 24 березня 2022 року за кордоном перебувало понад 1,8 млн дітей.

"Українська правда. Життя" розпитала у матерів учнів про їхні враження від місцевих шкіл, як відбувається адаптація, та чим здивувала українців закордонна система освіти.

Діти героїнь нашої публікації пішли у школи в Польщі, Німеччині, Великій Британії, Франції та на Кіпрі. 

Ольга Прищепова, дочка Аліса та син Лук’ян, Польща:

"На урок польської вчителька принесла цукерки"

Ольга Прищепова з дочкою Алісою та сином Лук’яном виїхала з Києва у Польщу в перші дні війни.

До школи діти пішли вже через 10 днів після вимушеного переселення. 

Лук’ян пішов у "нульовий" клас, у Польщі вони відкриті лише у приватних школах. Хлопчика взяли вчитися безкоштовно при католицькій церкві.

Старша донька Аліса пішла у звичайну школу. Перші 10 днів вона навчалася разом з афганцями та білорусами, а потім у навчальному закладі сформували повністю український адаптаційний клас.

"Дітям відразу видали по рюкзаку з канцелярією. Лук’ян приніс зі школи нове взуття, тут є кімната, куди приносять для нас речі, все нове, з цінниками. Алісі у школі дали сертифікат на знижку 99% в магазин взуття", – каже переселенка.

Діти активно вивчають польську мову, і якщо за рік зможуть підвищити її рівень, їх переведуть у звичайний клас.

 Аліса та Лук’ян

Польські школи – світлі, великі та обладнані, мають басейни і спортзали. Вчителі, серед яких є і українці – спокійні і терпеливі, все пояснюють без роздратувань. А на вході дітей зустрічає усміхнений консьєрж.

"Лук’ян розповідає, що на урок польської вчителька принесла цукерки. Діти їх куштували та вчили прикметники: "солодкий", "кислий", "гіркий" тощо", – говорить Ольга.

Кухонь у школах немає, їжу учням привозить спеціальна компанія. Для переселенців з України харчування безкоштовне.

Релігійні уроки у школах є, однак у батьків питають дозвіл. Також з дітьми за згодою батьків працюють сестри-монахині з католицької церкви.

Користування телефонами у польській школі заборонено. Замість цього у дітей є можливість грати у пінг-понг, настільний футбол тощо. Їм не забороняють бігати коридорами.

Планів про повернення в Україну родина наразі не будує: наречений Ольги польський журналіст все робить для того, аби вони з дітьми як скоріше адаптувалися у новій країні.  

Олена Розказова, донька Олександра, Німеччина:

"Сама прокидається, готується, в Україні такого не було"

Олена Розказова з донькою Олександрою переїхали у Берлін з Харкова.

Зараз Саша пішла до 2-го класу німецької школи.

В українській школі дівчинка ходила у 3-й клас та перебувала на інклюзивній формі навчання.

Засвоювати шкільну програму їй допомагав асистент, а додаткові консультації логопеда, дефектолога і психолога дитина мала можливість отримувати безпосередньо у школі.

 Саша на фоні школи

Влаштування у німецьку школу родина чекала 2 місяці. Готовність дитини до занять визначав лікар. Саша пройшла тест, і її оформили у 2 клас. Перший тиждень дівчинці запропонували провести у школі лише 2 години, однак вже на другий день вона вирішила, що залишиться на всі уроки.

"Сама прокидається, готується, в Україні такого не було, щоб вона з задоволенням йшла до школи.

Тут дітей так не навантажують, як наших, зокрема, домашніми завданнями. У них є час відпочити та сходити на гуртки. Програма відповідає віку, а у нас дуже важка. Навіть з тим, що ми були на інклюзії, було дуже непросто вчитися", – розповідає Олена.

У німецькій школі Саша навчається без асистентів, тут вирішили, що вона цього не потребує.

"Інклюзія тут природна, а не по документах. Вона вирадається не у додаткових заняттях, а в тому, що дитину сприймають, якою вона є", говорить мама Саші.

У дітей багато практичних занять, вони постійно щось майструють, ходять в музеї, та дуже багато часу проводять на свіжому повітрі.

Мови спілкування  англійська і російська. Товаришує дівчинка з ще однією переселенкою з Харкова, яка навчається у тому ж класі.

Мама говорить, що дівчинці так комфортніше, адже спілкуватися з німецькими однолітками їй поки що важко, хоча вони до неї підходять та щось розповідають.

Олена не впевнена у тому, чи будуть вони з Сашею повертатися в Україну. Однак цьогоріч українську школу закінчили дистанційно.

Паралельно з відвідуванням школи у Німеччині Саша намагалася підключатися до онлайн-занять у харківській школі. Однак в українських вчителів дуже часто були проблеми з інтернетом, у переселенців також.  

Настя Мельниченко, сини Ярослав та Северин, Велика Британія:

"Син йшов додому і ридав: "Я хочу, щоб це була моя школа!"

Настя Мельниченко мама двох підлітків Ярослава та Северина. Коли почалася війна, переїхали з Ірпеня до Польщі, а потім до Великої Британії.

В одного з синів Насті – розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ).

Вона каже, що в українських школах не розуміли, особливості розвитку її сина, а лише звинувачували батьків в поганому вихованні.

"Мене здивувало, що тут з великою повагою ставляться до дітей, зважають на їхню думку.

Велика увага до особливих освітніх потреб. Для мене це – болюча тема, бо тільки я приходила до української школи, вже відчувала себе винною.

Тут я просто сказала, що у дитини РДУГ. А мені відповіли, що нам потрібен асистент і ресурсна кімната", – говорить Настя.

Утім, у Британії сім’я стикнулася з певним протиріччям у сфері освіти.

"У Британії треба якнайшвидше віддати дитину до школи, однак люди досить довго чекають, щоб їхній дитині знайшли місце", говорить Настя.

Офіційна форма подачі заявки має недоліки, відповіді чекати треба дуже довго.

"Мені пощастило: приймаюча сторона, друзі-спонсори кинули оголошення в місцеву групу і знайшлася освітянка, яка почала трубити, писати в школи, питати, де є місця. Я теж паралельно шукала", розповідає вона.

Врешті-решт школу знайшли, хоча вона знаходиться далеко від місця перебування родини.

 Ярославу та Северину подобається вчитися в новій школі

Щоб дітей узяли в школу, жінці довелося заповнити понад сто сторінок анкети. Після цього їх запросили на екскурсію навчальним закладом.

"Ми були дуже приємно шоковані. Це звичайна за місцевими мірками бідна державна школа.

Але тут дітей спитали: що вам подобається? Вони розповіли про свої хобі.

Одному сину подобається куховарство, іншому – театр. І одразу їм показали, де вони можуть цим займатися", – ділиться враженнями Настя.

Програма від української відстає приблизно на 7 місяців. Діти пішли у класи на рік менші, ніж ходили в Україні, щоб за цей час подолати мовний бар’єр.

Зокрема, діти були в захваті від того, що у школі за їжу можна розрахуватися відбитком пальця.

Читайте також: Дітям про "спецоперацію": як Росія промиває школярам мізки пропагандою про Україну

Ярослав, який добре володіє англійською, був задоволений тим, як викладають предмети: математика без формул і рівнянь, географія, де вивчають причини бідності в Ефіопії та релігійна етика, де дітям розповіли про буддизм. 

Северин, який володіє англійською гірше, ніж брат, в перший день налагоджував комунікації. Каже, що завів 5 друзів. 

Йдучи додому зі школи, Северин ридав.

"Я хочу, щоб це була моя школа назавжди", казав хлопець. 

Утім, Настя розуміє, що перші дні це не показник, і треба час, аби зрозуміти, як відбувається адаптація дітей. 

Вона також хоче, щоб у будь-якому випадку у синів були й українські атестати. 

Щоб не втратити можливість отримати їх у майбутньому, Настя паралельно влаштувала дітей у харківську приватну школу, яка на час війни зробила онлайн-навчання безкоштовним.

"Ми будемо повертатися назад, тому займалися через "Українську школу онлайн", поздавали річні підсумкові тести, я їх передала нашій школі, щоб врахували. На жаль, з київської школою у нас негативні асоціації, та й займатися повноцінно онлайн ми не могли через постійні проблеми з інтернетом", – говорить жінка.

Катерина Городнича, син Тимур, Уельс:

"Всі були настільки привітні та доброзичливі, що син спочатку подумав, що це – якийсь пранк"

Катерина Городнича і її син-підліток Тимур приїхали в Уельс з Києва на початку квітня 2022. 

Жінка дуже переживала, що сина відправлять у клас нижче. Також у них була затримка з оформленням до школи.

Знайти навчальний заклад для Тимура допомогли господарі будинку, які прийняли Катерину із сином.. Шукати почали ще до їхнього приїзду.

Школу знайшли, тоді ж вийшла постанова, що не можна допускати до навчання дітей, поки вони не пройдуть медогляд.

"Це лише флюорографія і кілька питань. Але медична система тут повільна. І це означало, що ми ще місяць не потрапимо у школу", говорить Катерина.

Нарешті Тимура запросили у школу на співбесіду, або, як тут кажуть, на інтерв’ю.

"Тимур дуже хвилювався. Але зустріли троє усміхнених чоловіків-вчителів. До речі, тут більше половини вчителів – чоловіки. У нього ніхто не спитав, що він може.

Зустріч відбулася під девізом: що ми можемо для тебе зробити? Показали всі можливості школи і надали безкоштовне дворазове харчування і шкільний автобус", – говорить жінка.

Хлопець пішов у 6 клас, як і в Києві. У нього хороший рівень англійської, тому мовного бар’єру він майже не відчуває. Перше, що вразило підлітка у новій школі – ставлення учнів та вчителів.

Всі були настільки привітні та доброзичливі, що він спочатку подумав, що так не може бути і це якийсь пранк.

 У Тимура хороший рівень англійської, тому мовного бар’єру він майже не відчуває

Однак виявилося, що над ним ніхто жартувати не збирався, хлопець дуже швидко інтегрувався. Він навіть сам провів урок музики, під час якого інші учні слухали українських виконавців GO-А та Kalush Orchestra.

Дитина захоплюється історією, а в новій школі якраз проходять його улюблене ХХ сторіччя.

Катерина – сама історик, і вона вражена тим, як в Уельсі викладають цей предмет.

"Тут робиться акцент не на зазубрюванні дат. Вони вивчають історії людей, як це було, епізоди, а потім узагальнюють. Це – моя мрія, щоб так вивчали історію", говорить вона.

Ще один нюанс – в Уельсі обов’язкове вивчення валлійської мови, яка сильно відрізняється від англійської.

"Тут колись мало знали про Україну, а ми мало знаємо про Уельс.

Виявляється, що тут у ХІХ сторіччі була заборонена валлійська мова. На дітей, які говорили нею, вішали ганебні таблички. Відродження валійської свідомості розпочалося тут років 30 тому. Тепер найпрестижніші місцеві школи навчають валійською", –  каже Катерина.

Тимур також паралельно продовжував навчання онлайн в українській школі.

 Наталя Красненкова, діти Степан та Зоя, Ірландія:

"Після занять в ірландській школі дочка готується до українського мультипредметного тесту"

Киянка Наталя Красненкова разом з дітьми Степаном та Зоєю опинилися у Ірландії. 

До навчального закладу дітей взяли відразу.

В цій країні діти вчаться 12 років: 6 років у початковій, і 6 – у середній. Дочка Наталі, яка в Україні ходила в 11-й клас, тут пішла у передостанній.

Ірландія – католицька країна, тому тут, окрім змішаних, є окремі школи для дівчат та хлопців.

Дочка Наталі пішла у змішану, а син – у школу для хлопчиків. В Ірландії для учнів обов’язкова шкільна форма.

Форму та підручники купують батьки. Однак українцям їх видали безкоштовно. Комплект підручників на рік коштує 300-400 євро. Однак в деяких школах їх можна взяти "на прокат" за 100 євро і віддати через рік.

Шкільна програма здалася українцям легкою.

"Біологія, хімія і фізика тут поєднані в один предмет. Дітей не навантажують. Вивчають 7-8 предметів щорічно. Але екзамени щороку, а також після початкової, після 2 років середньої і по її закінченню", розповідає жінка.

Вона говорить, що у Ірландії чимало випускників шкіл обирають робітничі спеціальності, а у школі – багато прикладних предметів.

"Багато трудів. Діти печуть і майструють. І вони просто повернуті на спорті. Дуже поширений гельський футбол. Це щось середнє між регбі і звичайним футболом. Грають овальним м’ячем, руками та ногами. Бігають, катаються на велосипедах. Постійно відбуваються змагання", каже вона.

 Степан (зліва) у школі з другом-переселенцем з Одеси

Наприклад, у шкільній програмі є такі предмети, як критичне мислення та фінансова грамотність. Дітей вчать, як взяти кредит на навчання в університеті, які бувають процентні ставки та податки та як заробляти гроші.

"Сину дали завдання розрахувати ціну квитка на автобус з урахуванням витрат і закласти в неї прибуток. На математиці їх вчили конвертувати євро в єну", говорить українка.

Мова навчання тут –  англійська.

Після занять у місцевій школі, Зоя готується до тесту, який цьогоріч буде в Україні замість ЗНО. 

Читайте також: Зруйновані школи, тиск на вчителів та заборона української: омбудсмен заявив про освітній геноцид

Дівчинка, яка закінчила українську школу із золотою медаллю,  планує вступити до українського вишу. Мама каже, що Зоя дуже вмотивована і хоче повернутися додому. 

"У готелі, де ми живемо, до тесту готуються 5 українських випускників. Стресу їм додало те, що до тесту включили історію, бо деякі діти готувалися до біології, хімії та фізики. Зої пощастило – вона якраз до історії готувалася", – каже Наталя.  

Наталя Калмикова-Скороход, донька Ярина, Франція:

"Логічніше було б віддати дочку до школи наступного року, а за літо вивчити французьку"

Наталя Калмикова-Скороход – родом з Попасної. До війни вона з чоловіком та донькою Яриною жила у Луцьку. 

Жінка вирішила виїхати разом з батьками та дочкою у Францію. 

У Франції Яринка пішла у місцеву школу.

Заняття тут розпочинаються о 8-й ранку і тривають до 16:30. Діти у школі цілий робочий день з перервою на обід. Навчатися паралельно у українській школі дистанційно дівчинка не встигала.

Ярина каже, що в українській школі їй було зрозуміліше і комфортніше

"Предмети та шкільна програма зовсім не такі, як у нас. У нас у 5 класі ще немає географії, фізики та біології, а у них є. З математики також зовсім інша програма. Може бути те, що ми у 1-му класі проходили, а може – таке, що ми в очі не бачили", – ділиться Наталя.

У французькій школі мобільні телефони також заборонені, однак для Ярини роблять виняток, щоб вона мала змогу користуватися перекладачем.

Найбільшою проблемою для дитини стала мова. Жінка вважає, що логічніше було б закінчити навчальний рік дистанційно в Україні, за літо повчити французьку, а вже потім віддавати дитину у місцеву школу.

Французькою мовою з дівчинкою займаються окремо, також у школі є людина, яка 20 років тому вивчала російську, знає її погано, однак в екстрених випадках може щось перекласти.

"Географію пояснюють за допомогою жестів та малюнків. Замість історії Франції Ярина вивчає історію України. Їй вмикають відео на спеціальній платформі", каже Наталя.

Вчителька французської не дозволяє Ярині користуватися телефоном на своєму уроці, вона просто підсаджує до неї іншу дитину та просить допомагати. Завдання українській дівчинці надає окремо, але переважно займається з усім класом.

"Французькі діти – дуже толерантні, уважні, іноді навіть занадто. Вони ставлять багато питань, усюди бігають за Яриною", каже жінка.

Дівчинка каже, що в українській школі їй було зрозуміліше і комфортніше. Наталя тим часом вчить у місцевому університеті французьку та допомагає дочці хоч трохи її опанувати.

Вони сподіваються, що їм вдасться за майбутні канікули вивчити мову краще, тоді й і у школі стане легше.

Утім, Наталя ще не вирішила, що робити: вертатися додому чи залишитися у Франції.

Наталля Бушковська, син Михайло, Кіпр:

"Син говорить, в Україні все одно – краще!"

Наталя Бушковська разом з дітьми рятуються війни на Кіпрі. До місцевої школи пішов її син-другокласник Михайлик. 

Щоб влаштувати його туди, жінка з друзями пішла у департамент освіти.

"При собі мали лише паспорти. Друзі показали ще документи про оренду квартири, а я написала заяву, де присяглася, що живу з ними.

Ми заповнили анкети, і нам сказали чекати на дзвінок", – розповідає Бушковська.

Читайте також: У Харкові випускники 11 класу станцювали вальс перед руїнами своєї школи. ВІДЕО

Через кілька днів дитину запросили до школи, яка знаходиться неподалік від дому. В Україні син Наталі був другокласником, а на Кіпрі пішов у 1-й клас.

Тут у школах також є шкільна форма, але в перший день українцям дозволили прийти у будь-якому одязі.

 Міша йде в школу у формі: білий верх, сірий низ

"В перший день знайшли нам дівчинку – українку з Києва. Вони активно залучають дітей, щоб допомогти новеньким адаптуватись", каже Наталя.

Навчання на Кіпрі проходить грецькою мовою. Син Наталі добре знає математику і розуміє цей предмет без слів. А на інших уроках хлопець нудиться, особливо на музиці, бо не розуміє, про що співають. 

Напередодні Дня захисту дітей учнів, зокрема, новеньких запросили на танці під музику, щось типу німого театру.

Заняття починаються о 7.45 і тривають до 13. На Кіпрі – спекотно, тому такий режим дня доречний.

"У мене враження, що там багато вільного часу та ігри. Наприклад, футбол. Ніхто нічого не організовував, не вчив, не муштрував. Дали м'яч і людина слідкувала, щоб все було добре. Міша був в захваті", каже жінка.

Утім, дитина вважає, що в Україні краще і продовжує виконувати домашні завдання від українських вчителів. 

Яна Осадча, "УП. Життя"





Головне на сайті