Повернення з Мордору. Як депортованих українців витягують з Росії

36506
9 червня 2022

Окупанти вивозять людей з окупованих територій сотнями тисяч. 

За даними уповноваженої з прав людини Людмили Денісової, станом на кінець травня кількість депортованих українців від початку повномасштабного вторгнення  перевищує мільйон людей. 

Їх доставляють у два великих хаби – у Ростові та Таганрозі. Знову перевіряють документи, телефони, проводять допити щодо зв'язків з українськими військовими та силовими структурами (як у фільтраційних таборах), а тоді – видають ще одну "довідку" і формують "евакуаційні" потяги в центральну та східну Росію.

Проте частина з українців повертається. Хтось дивом, хтось – хитрістю, а дехто – завдяки таким волонтерам, як Олена (ім'я змінено в цілях безпеки). Вона допомагає депортованим виїхати території Росії.

Між собою заради безпеки вони розділені на незалежні структурні одиниці. Це дозволяє обмінюватися інформацією, але не переходити до особистих контактів один з одним. 

Який шлях доводиться організувати волонтерам, щоб депортовані українці могли повернутися додому, читайте у матеріалі "УП. Життя".

 Автобуси окупантів. Фото igorgolovniov /  Depositphotos

Вторинна фільтрація у Росії

Перш ніж вивезти людей на територію Росії, окупанти проводять фільтрацію (процедуру обшуку і допиту) в кількох населених пунктах. Потім – формують автобуси до Ростова та Таганрогу. Зазвичай згоди у людей не питають або ж прикриваються терміном "евакуації".

"Спочатку українців змушують пройти фільтрацію десь у "ДНР". Згодом у Росії відбувається вторинна фільтрація. Після цього людям видають так звані "білі довідки" про те, хто вони і що вони", – розповідає Олена.

Документи не відбирають, проте у більшості людей їх фізично немає. Паспорти могли залишитись у руїнах будинку, згоріти, втратити, пропасти разом із родичами.

Працівники пунктів фільтрації пропонують отримати російське громадянство за прискореною процедурою.

"Частина людей погоджується, але не для того, щоб у Росії залишитись, а щоб спробувати виїхати. Але вони стикаються з тією проблемою, що до Європи їх не випускають за російськими паспортами", – пояснює волонтерка.

Якщо ж у депортованих людей немає документів на дітей, росіяни можуть їх відібрати. У зоні найбільшого ризику – мами з малечею.

Читайте також: "Якщо мати не знайдеться, ми його усиновимо". Історії дітей, які знаходять тимчасові родини під час війни

Наприклад, у сироти Наташі з Маріуполя більше немає дому та чоловіка. Він загинув, захищаючи рідне місто. Зі слів Олени, "принесли у пластиковому пакеті". Депортували жінку з 5-місячною дитиною без згоди, усі документи згоріли. У Таганрозі у неї намагались забрати маля. Через отриманий стрес вона осліпла.

99,9% їх розлучають із дітьми. Кажуть, мовляв, ви не можете довести, що ви є біологічним батьком чи матір'ю. Цю дитину відправляють до державної установи, не повідомляють ні адресу, ні те, під яким ім'ям її записали. Немає жодної процедури, завдяки якій батьки можуть довести, що це їхні діти", – додає Олена.

Тому біля цих пунктів стоять намети із волонтерами. Вони роздають воду, гігієнічні засоби та заразом запитують, чи є у них документи, зокрема – на дітей. 

"Треба розуміти, що довіра у всіх на нулі, тому люди все одно йдуть до адміністративних пунктів і все одно заповнюють ці формуляри. А потім, коли їм кажуть, що у них забирають дитину, вони починають шукати порятунку", – пояснює Олена.

Вона додає, що переважно збирають людей теж цілими автобусами. Але бувають й ситуації, коли волонтери вивозять сім'ї окремо. Все залежить від того, коли вони звернулися та де перебувають. 

 Під час депортації можуть забрати дитину. Фото Halfpoint / Depositphotos

Втекти з російської "евакуації"

У Ростові та Таганрозі формують поїзди – вони йдуть до Владивостока, Карелії, Якутії та ще деінде.

"Швидше за все, далі їх сильно не контролюють. Умовно кажучи, привезли, розселили, а далі – хлопці, ви тут уже якось самі. Ми мали кілька сімей, які повернулися з Владивостока до Мінська. Потім ми їх забирали та відправляли до Балтії", – розповідає жінка.

Ще частина намагається виїхати до Санкт-Петербурга, щоб потім до Калінінграда, а звідти – самостійно до Європи. 

"Я не довго не могла повірити, що депортація відбувається в реальності. Адже вона була можлива років 80 тому, коли люди були вкрай обмежені у пересуванні та можна було багато чого приховати.

Проте зараз є стійке відчуття того, що у Росії не перебудувалися і працюють за старими методичками. Тож у них все буксує, все розсипається. Вони начебто здійснюють механічні рухи, які зовсім не ефективні. Слава Богу, що так, адже ми маємо можливість їм протидіяти", – ділиться переживаннями Олена.

Читайте також: "На спині у малого був вирваний шматок м’яса": історія родини хлопчика з Маріуполя, який вів щоденник під обстрілами

Однак, є й об'єкти, що ретельно охороняються. Наприклад, сиротинці та будинки малюка. Дістати звідти дітей наразі неможливо.

Волонтерка розповіла, що до таких закладів не пробратися навіть волонтерам – лише людям "при погонах" та зі спеціальними дозволами. Вона припускає, що такому пильному нагляду сприяють два фактори: колишній імперський механізм, що діти – це ресурс, і чиста помста.

 Дітей забирають від батьків під час депортації. Фото WHPics / Depositphotos

"Я розумію, що межі того, що росіяни можуть собі дозволити робити з людьми, просто не існує", – каже жінка.

Вона розповіла, що був випадок, коли у депортованої вагітної жінки після пологів забрали дитину.

Нещодавно волонтери зібрали автобус охочих виїхати з Росії до Європи. У ньому мала їхати жінка на 9-му місяці вагітності, тож усі боялись повторення жорстокої історії.

"Саме в цьому автобусі одна бабуся повідомила російським прикордонникам, що вона їде до свого сина в Україну. Їх протримали 8 годин на кордоні, і ми переживали, щоби дівчина не народила. Тому що шансів побачити дитину у неї не буде", – пояснила Олена.

Крім того, документи всього автобуса просканувати та відправили до Москви. До яких списків внесли цих людей – невідомо.

Читайте також: Виходив з міста по трупах. Історія маріупольця, який залишився без ока та втратив рідних

Головна проблема – з документами

Якщо людина не має документів із фотографіями, то відновити їхнє українське консульство в Білорусі не може. Тому часом шляхи вивезення – дуже складні.

"Є відновлення загублених документів. Алгоритм прописаний на сайті, але в умовах війни виконати його неможливо. Якщо людина не має "Дії" або телефону з українською сімкою, то вона не може провести верифікацію", – пояснює Олена.

Вона додає, що більшість людей навіть не подумали про те, що потрібно якісь копії зберігати у хмарі. А закордонний паспорт у невеликих містах чи селах не активно робили. Наприклад, привезли 160 внутрішньопереміщених осіб з Покровська, але "Дії" в жодного зі них не було.

Зараз волонтери опікуються 95-річною бабусею з Маріуполя. Вона нічого не тямить у гаджетах. У неї син живе на Закарпатті, але виїхати через ЄС вона боїться, відмовляється і – не може, бо документів немає.

 Літня жінка в автобусі. Фото: artistan / Depositphotos

Однак навіть цифровий додаток не дає права на перетин кордону в Білорусі. Тільки із процедурою ідентифікації. Українські оператори, до речі, у цій країні не працюють – їх заблоковано.

Другий важливий нюанс: через війну кордон між Білоруссю та Україною закрито через можливість проникнення диверсійних груп. Хоча бабуся у свої 95 років чи сім'я із маленькими дітьми навряд чи ними є.

"Ми хочемо, щоб людина, яка хоче в Україну – повернулася саме додому, а не кудись ще. Є дуже хворі та літні люди, яким складно перенести всі тривалі подорожі до Прибалтики, Польщі, а потім звідти в Україну.

Але й вони погоджуються. У нас було двоє стареньких, яким на кордоні від одного пропускного пункту до іншого потрібно було пройти пішки близько 3 км. Ішов сніг, дощ, вони були погано одягнені як на цю негоду. Але все ж таки подолали цю відстань, бо хотіли додому", – резюмувала Олена.

За її оцінками, волонтерській організації вдалось повернути близько тисячі людей. Ця цифра лишається критично малою у порівнянні з кількістю депортованих українців. 

Але процес продовжується, і кількість людей, які хочуть повернутися в Україну, незмінно росте.

Читайте також: Діабет і стійкий запах плоті, що розкладається. Медичні хроніки людей, які вирвалися з окупації





Головне на сайті