Коли варто йти від свого психотерапевта: 10 червоних прапорців

Змінити психолога, психотерапевта або психіатра – непросте рішення.

Але інколи це найкраще, що можна зробити для свого ментального здоров’я.

Як правильно вийти з терапії, яка допомогла або навпаки зашкодила, як розпізнати "псевдопсихолога", чи нормально закохуватись або ненавидіти свого психотерапевта, і які червоні прапорці вказують на те, що потрібно тікати?

Розібратися в цій темі нам допомогли:

• Артем Осипян – психолог, член Національної психологічної асоціації, експерт проєкту "Психічне здоров’я для України".
• Галина Лисяна – лікарка-психологиня, тренерка зі статевого виховання;
• Тася Осадча – лікарка-психологиня, психотерапевтка, консультантка з питань сексуальності.

Як розпізнати "псевдопсихолога"?

Фото: Fiordaliso/GettyImages

При виборі фахівця із психічного здоров‘я варто пам‘ятати, що базова вимога – диплом про вищу освіту.

Насамперед, "загугліть" свого психолога, психотерапевта чи психіатра, пошукайте інформацію про освіту і місця роботи.

Коли ви вже потрапили на сеанс, не соромтеся уточнити кваліфікацію фахівця. Якщо виявили, що психотерапевт бреше про свої дипломи/регалії або працює без освіти – тікайте.

"Якщо ви запитуєте у терапевта про його освіту, цінності, метод, у якому він працює, чому він це обрав – він має ясно і відверто про це говорити. Червоний прапорець – коли він розмиває, заминає якусь інформацію, віджартовується або навпаки агресує", – каже лікарка-психологиня Галина Лисяна.

В Україні вимоги до психотерапевтів дуже неузгоджені з ЄС чи США. Фактично, психотерапевтом може себе вважати будь-який лікар, який пройшов 4-місячні курси.

Звісно, цього замало для роботи – фахівець має проходити додаткові навчання, постійно підвищувати кваліфікацію.

"Варто розуміти, яка база підходить під роботу з психікою. Невролог – так, по вузьких питаннях. Психолог, психіатр – так. Соціальний працівник або педагог також може довчитися і стати хорошим психотерапевтом.

Якщо освіта не передбачала вивчення психіки, то людина навряд чи стане хорошим психотерапевтом без другої освіти", – пояснює психолог, член Національної психологічної асоціації Артем Осипян.

У фахівця має бути додаткова освіта – але йдеться не про курси у блогерів з Instagram. Треба дивитися на додаткові сертифікати та членство у відповідних асоціаціях.

Психотерапевт не зобов’язаний мати особистого психотерапевта, як це показано у фільмах.

Але він має проходити супервізію (коли фахівець консультується щодо роботи з психотерапевтом-наставником) та інтервізію (коли психотерапевти зутрічаються у групі, де вони приблизно рівні за статусом).

Коли треба йти від психотерапевта?

• Психотерапія допомогла і її можна завершувати.

Фото: Fiordaliso/GettyImages

Найпоширенішою є проблемоорієнтована психотерапія – коли клієнт приходить з певним запитом.

Якщо цей запит задовольняється і клієнт може справлятися самостійно – терапія наближається до завершення.

В ідеалі клієнту варто попередити терапевта про рішення піти. Також ви можете домовитись, що будете призначати сеанси за потреби.

"Якщо терапія була вдала і вам важливо фіналізувати ці стосунки, подякувати одне одному – тоді добре буде зробити завершальну сесію, але це не обов‘язково", – каже психотерапевтка Тася Осадча.

• Психотерапевт не порушує етику, але з якихось причин ви відчуваєте дискомфорт чи хочете обрати іншого фахівця.

Це нормально, якщо психотерапевт успішний, дорогий, всім подобається, але у вас із ним – "не клеїться".

Він може не робити якихось страшних речей, бути етичним, але якщо вам просто некомфортно з цією людиною – це достатня умова, щоб змінити психотерапевта.

• Психотерапевт вам шкодить, поводиться неетично і непрофесійно.

У деяких випадках проблему можна проговорити і вирішити, у деяких – просто обрати іншого фахівця, а інколи – треба звертатись до етичної комісії чи навіть до поліції.

Як зрозуміти, що психотерапевт поводиться неетично?

"Червоні прапорці"

🚩 Порушення сетінгу

Сетінг – це певні правила в організації процесу (місце, час, оплата), які варто обговорити заздалегідь.

Психотерапія не може проходити в кафе, у громадських місцях, на галявині в парку тощо.

"У рамках КПТ можуть бути спеціальні техніки, наприклад, якщо працюють з фобією собак, то йдуть туди, де гуляють собаки.

Такі варіанти бувають, але ми говоримо не про них", – каже Тася Осадча.

У публічному місці не можна забезпечити конфіденційність процесу, а це одна з ключових складових психотерапії. Також клієнт не реагує так, як міг би реагувати у комфортному кабінеті.

З досвіду психотерапевтки, схожа проблема іноді виникає у роботі онлайн, коли в сусідній кімнаті перебувають члени сім’ї.

"Очевидно, що у нас відбувається поправка на реальність, коли сесії відбуваються дистанційно. Але все-таки це можна узгодити, як показала практика карантину і війни. Рівність процесу досягається тим, що ви обидва онлайн.

І все одно варто подбати про належну атмосферу на сеансі, забезпечити конфіденційність", – каже психотерапевтка.

Фото: Maria Korneeva/GettyImages

Також не варто проводити терапію у когось вдома, адже під час терапії людина вибудовує нові сценарії реагування, а якщо вона перебуває у звичних обставинах, то може застосовувати старі захисні реакції.

Плюс, виникає нерівність ролей – вдома у психотерапевта клієнт може почуватися ніяково, ніби в гостях, або ж навпаки – занурюватись в ілюзію "дружби" з психотерапевтом.

"Психотерапевт має турбуватися про ваш комфорт і безпеку. Якщо ви приходите до психотерапевта, де немає туалету, холодно – це також важливий момент, адже психотерапія не може відбуватися в умовах, в яких є фізичний дискомфорт", – додає Артем Осипян.

Психотерапія має займати час, про який ви з психотерапевтом домовляєтеся – зазвичай 50 хвилин чи годину.

Водночас консультація у психіатра з уточненнями щодо ліків або підтримуючий "дзвінок за потреби" можуть тривати і 20 хвилин, каже Галина Лисяна.

Якщо психотерапевт систематично скасовує сеанси і ви відчуваєте недбалість – варто поговорити з ним або змінити спеціаліста.

Вартість сеансів і спосіб оплати також мають бути узгоджені від початку.

Терапевтичні сесії можуть бути безкоштовні, але психотерапія НЕ може відбуватися по бартеру.

"Бувають волонтерські винятки, але це не може бути робота по типу "я тобі проводжу сесію, а ти мені за це поремонтуй меблі або пострижи газон", – пояснює Тася Осадча.

Психотерапевт не може вимагати у відповідь якісь привілеї чи просити про послуги. Оплата має бути універсальним еквівалентом, який ні емоційно, ні фізично не прив‘язує вас до людини. Оптимальним варіантом є гроші.

🚩 Порушення конфіденційності

Потрібно йти від психотерапевта, якщо ви помітили порушення конфіденційності.

Наприклад, якщо він публічно розповідає про ваш випадок без згоди, ділиться зі своїми друзями чи колегами не в рамках супервізії.

Також вас має насторожити, якщо ви постійно чуєте від психотерапевта детальні розповіді про інших клієнтів, плітки.

🚩 Подвійні стосунки

У більшості методів психотерапія не може відбуватися, якщо психотерапевт перебуває у будь-яких професійних або особистих стосунках з клієнтом (начальник/підлеглий, викладач/студент, чоловік/дружина, родич, кум, друг, колега тощо).

"Дуже неетично брати в терапію людину, у якої терапевт спочатку був клієнтом – перукаря, лікаря, будівельника, який у нього укладав плитку тощо. Також неекологічно брати в терапію друзів, рідних, колег, тобто людей, з якими уже є сталі емоційні чи фінансові стосунки", – каже Галина Лисяна.

Пара або сім‘я НЕ може ходити до одного і того ж психотерапевта не у рамках парної/сімейної терапії.

"У форматі сімейної терапії можуть проводитися сесії з парним\сімейним запитом, але окремо. Точно не окей, щоб до одного й того ж психотерапевта на індивідуальну терапію ходили чоловік і дружина або мама і дитина.

Причина проста – нерівність стосунків. У психотерапевта в ідеалі – абсолютно чисте бачення клієнта. Він не має упереджень до нього. Якщо ж до нього постійно приходять і кажуть "От цей козел вчора шкарпетки розкидав", а наступного дня приходить ця людина, дуже важко залишатися неупередженим", – каже Тася Осадча.

🚩 Секс, флірт

Сексуальні стосунки психотерапевта з клієнтом категорично заборонені.

Якщо психотерапевт схиляє вас до сексу, фліртує, натякає, торкається вас – можна йти щонайменше до етичної комісії або навіть до поліції, якщо йдеться про насильство, шантаж, погрози тощо.

"Іноді вчасно розпізнати нездорові прояви важко, бо є ідеалізація психотерапевта. Якщо є відчуття, що відбувається щось не те, як мінімум варто поскаржитись на це самому психотерапевту", – пояснює Тася Осадча.

Може бути збій у сприйнятті з боку клієнта, коли він інтерпретує приязне ставлення як прояв симпатії в силу якихось травм, досвіду або розладів.

Наприклад, якщо у людини еротоманія, вона думає, що терапевт в неї закоханий. Але це рідкісне явище, тому все-таки варто довіряти своїм інстинктам, каже Артем Осипян.

"Як мінімум, необхідно звірити реальність. Якщо це неочевидні речі, можна проговорити це з близькою людиною, якій довіряєте.

Якщо відбувається щось не окей, варто звернутися до етичної комісії професійної спільноти, до якої належить фахівець, подати скаргу", – наголошує Тася.

Утім, етична комісія – це не суд. В Україні психотерапевта не можуть позбавити ліцензії.

Асоціація може понизити статус спеціаліста або виключити його, але не може позбавити приватної практики.

Читайте також: Психолог, психотерапевт і психіатр: в чому різниця і коли до них потрібно звертатись?

А закоханість – це нормально?

Чи можна йти до психотерапевта, у якого ви вже закохані – суперечливе питання. Ідеальний варіант – якщо психотерапевт і клієнт ніколи не перетиналися до моменту першої терапевтичної зустрічі, відповідає Тася Осадча.

Однак зараз це нормальна практика, коли психологи і психотерапевти ведуть сторінки у соцмережах, подкасти, дають інтерв‘ю.

"Для психотерапевта це створює нюанси в роботі. Можуть приходити люди, які вже сформували його образ і прийшли на терапію з іншою метою.

Але задовго до появи подкастів та блогів існувало таке поняття, як еротичний перенос. Завдання психотерапевта – тримати в голові етичний кодекс", – додає психотерапевтка.

Немає проблеми, якщо стається закоханість у психотерапевта – з цим треба працювати, погоджуються експерти.

Проблемою це стає тоді, коли психотерапевт користується клієнтом або використовує свій статус як якийсь "секс-магніт", наголошує Артем.

Якщо ж терапевт відчуває, що він закохується у клієнта, це привід йти на супервізію, інтервізію і фахово розбирати, що відбувається.

"Почуття ми не контролюємо, але у професійній позиції ми зобов‘язані контролювати, як ми реалізовуємо їх", – каже Тася Осадча.

Якщо обидва розуміють, що закохалися, і це неможливо опанувати чи перевести у "терапевтичне" русло – варто завершувати терапію та міняти спеціаліста.

Сексуальне збудження до терапевта може виникати і до, і в процесі терапії. Це зумовлено багатьма чинниками, це нормально і зазвичай минає.

Сексуалізація може бути захисним механізмом – тоді терапевту важливо розуміти, від чого клієнт тікає таким чином, каже Галина Лисяна.

"Завдання психотерапевтів – показувати клієнту, що стоїть за цими почуттями. Інколи це означає продемонструвати людині, що не обов’язково використовувати свою привабливість, сексуальну енергію для побудови соціально значущих стосунків", – підкреслює Артем Осипян.

🚩 Гіпердіагностика

Гіпердіагностика – це коли психіатр або психотерапевт дуже поспішає з висновками, одразу визначає діагноз і призначає лікування – безапеляційно, впевнено і дуже швидко.

"Психіатри більш схильні до гіпердіагностики, ніж психологи і психотерапевти, тому що в них є юридичне право виставляти діагноз. Я не кажу, що вони не мають права встановлювати діагноз з першої зустрічі, але вважаю, що для того, аби перевірити висновок, потрібен континіум.

Припустимо, на першій зустрічі ти впевнений, що це депресія, але чи ти впевнений, що це не біполярно-афективний розлад? Аби це зрозуміти, треба прослідкувати за людиною місяць чи два. Навіть у депресії існують різні види", – каже Осипян.

Звісно, інколи призначати лікування необхідно вже з першої зустрічі. Але лікар має супроводжувати пацієнта, стежити за динамікою і коригувати призначення.

Також важливо пам’ятати, що ліки може призначати лише людина з вищою медичною освітою. Якщо психотерапевт не має медичної освіти, він не може призначати ліки, але має спрямувати вас на додаткову консультацію зі психіатром.

"Є психотерапевти, у яких базова освіта – лікарська справа або спеціалізація "медична психологія", "лікар-психотерапевт". Такі люди можуть призначати лікування", – каже Артем Осипян.

Якщо ж людина без медичної освіти прописує ліки – це грубе порушення.

🚩 Авторитарність, нав’язування вибору

Червоний прапорець – коли психотерапевт поводиться директивно і не намагається зрозуміти внутрішній світ людини, не ставить запитань, а намагається довести до простих рішень.

"Психотерапія – це про дослідження внутрішнього світу. Людина за допомогою психотерапевта має краще зрозуміти власний ресурс і внутрішні процеси.

Але це зовсім не коучінг. Якщо терапевт дуже нав’язливо дає поради, схиляє до конкретних ритуалів, дій – це не ок", – каже Артем Осипян.

🚩 Неуважність, неповага

Тривожний дзвіночок, якщо психотерапевт слухає неуважно, постійно "залипає" в телефоні, відволікається на телефонні розмови, ігнорує вас, ніколи не дає договорити.

Терапевт має приділити час сесії клієнту, наголошує Тася Осадча. Утім, важливо поставити собі запитання: "Я постійно почуваюся непотрібним в контакті з різними людьми, чи це саме з цим терапевтом?".

"Якщо після сесії є відчуття, що вами скористалися, що на вашому місці міг бути порожній стілець – це сигнали, що може бути щось не так.

Якщо прийшов клієнт з депресивним станом і йому здається, що він нікому не потрібний, то це може бути частина депресивної симптоматики. Треба думати: це виникло саме в контакті з психотерапевтом чи зараз у вас загалом превалює такий стан", – додає психотерапевтка.

🚩 Будь-які прояви психологічного насильства

Червоними прапорцями однозначно є надмірна егоцентричність, нехтування, зверхність, цинізм, глузування, пасивна агресія, надмірна холодність, відстороненість, саркастичність, прояви садизму.

Психотерапевт не має кричати на вас, засуджувати, карати, поглиблювати відчуття провини, знецінювати, принижувати, наголошує Артем Осипян.

"Звісно існують провокативні методи, коли психотерапевт трохи натискає на больову точку, але все одно навіть у цей момент у клієнта має бути відчуття, що це відбувається у якихось межах", – додає Тася Осадча.

Як розпізнати поганого психотерапевта? На думку Артема Осипяна, головний запобіжник – ваші внутрішні відчуття.

Поганий знак, якщо є відчуття сутички, емоційно-нестабільних стосунків, "полювання"; якщо в терапії виникає постійне бажання захищатися, виправдовуватися.

"Якщо доводиться себе вмовляти, що "може він нормальний, може все окей" – це вже індикатор, що щось не окей. Вам може бути боляче і неприємно на сесіях, бо ви говорите про тяжкі речі, але точно не має ставати погано від контакту з фахівцем", – додає Тася Осадча.

Інколи психотерапевт може виявитися справжнім "нарцисом", але клієнт помилково зчитуватиме це як впевненість і силу.

На "нарцистичність" зазвичай вказує надмірна самовпевненість, негативна оцінка інших терапевтів, директивність, насмішка, глузування, неемпатичність, позиція "над" клієнтом.

"До таких психотерапевтів часто ідуть клієнти, які потребують компенсації власної низької самооцінки, невпененості в собі, через взаємодію із популярними, яскравими, можливо зухвалими, демонстративними спеціалістами, які легко нехтують цінністю інших.

Відчуття приєднання до великого грандіозного образу і його домінування дозволяє на короткий час втамувати страждання та тривогу через власне відчуття неповноцінності", – зауважує Галина Лисяна.

🚩 Езотерика, магія

У людей можуть бути різні вірування. Але психотерапевт не має "замішувати" це у процес лікування.

"Коли людина приходить із запитом на поганий настрій, а за декілька сеансів психотерапевт виводить це на рівень "у вас трансгенераційна травма поколінь, вам треба ходити на святі місця і вимолювати прощення перед загиблими пращурами" – це червоний прапорець.

Коли психотерапевт відводить людину у вигаданий світ енергії, аури, карми, магії – треба тікати з такої терапії. Це екзорцизм, екстрасенсорика, але точно не психотерапія", – наголошує Артем Осипян.

🚩 Неадекватні реакції

Психотерапевт не має бути підкреслено холодним або навпаки – театралізувати, зауважують експерти.

"Один із базових принципів терапії – це стан цілісності та абсолютної щирості, коли сприйняття відповідає діям (конгруентність). Тобто реакції терапевта мають бути для вас щирими і нормальними.

Для когось нормально активно жестикулювати, жартувати, а комусь притаманна більш стримана манера. Єдиний достовірний критерій – це "вірю" або "не вірю", – каже Тася Осадча.

Читайте також: Як визначити перед вами психотерапевт чи психогвалтівник

Чи нормально злитися на психотерапевта?

Так.

У процесі психотерапії у клієнта виникають різні емоції і почуття щодо психотерапевта – його можна ненавидіти або любити аж до закоханості, пояснює Артем Осипян.

Фото: MICROGEN IMAGES/SCIENCE PHOTO LIBRARY/GettyImages

Зазвичай клієнт сприймає психотерапевта як "батьківську фігуру". У терапевтичних стосунках може бути як позитивний, так і негативний перенос (коли клієнт наділяє фахівця рисами доброго і турботливого, або навпаки – злого батька чи матері).

Клієнт може відчувати фрустрацію, агресію, бажання знецінювати терапевта – дуже часто в цей момент і відбувається розвиток особистості, каже Галина Лисяна. Але варто аналізувати, що було на початку терапії і що змінилось.

"Тут треба розрізняти: мене дратує і викликає відразу цей терапевт, бо він насправді самозакохана людина, чи в нас відбувається негативне перенесення.

Якщо, наприклад, це відчуття виникло від початку, то це може бути враження від людини. Якщо ж після кількох років регулярної терапії, то це говорить про негативне перенесення і розвиток клієнт-терапевтичних стосунків", – каже психологиня.

Також у клієнта може виникати бажання виходити з терапії, тому що вона піднімає багато неприємних переживань. Це явище закономірне, однак це варто проговорювати.

Психотерапевт має пояснювати, що відбувається з клієнтом, чому виникає агресія, і допомогти йому пройти цей етап, коли хочеться все закинути.

"Клієнтам часто може здаватися, що психотерапевт їх засуджує або оцінює, як батько чи вчитель. У психотерапії дуже багато тригерів, які нагадують нам це.

Але завдання клієнта – повідомити про це, а завдання психотерапевта – створити сприятливі умови, щоб клієнт міг про це сказати", – каже Артем Осипян.

У хороших терапевтичних стосунках важливо чесно говорити про всі почуття. У цьому, зокрема, і полягає психотерапія, коли клієнт не боїться показати свій внутрішній світ.

"Хороший психотерапевт не буде засуджувати, а подякує, що йому про це сказали, і спробує розібратися, чому виникають певні страхи, переживання", – додає психолог.

Ідеологія та релігія: чи можна обирати психотерапевта з іншими поглядами?

Фото: NewAfrica/Depositphotos

"У класичному психоаналізі психотерапевт – це tabula rasa, абсолютно невідома для клієнта людина, на яку він проєктує свої несвідомі переживання.

Але, знову-таки, відбувається поправка на реальність. До початку війни це питання було дискутабельне, але зараз багато речей стали більш радикальними", – каже Тася Осадча.

Якщо для вас дуже важливими є якісь принципи стосовно політичних поглядів, сексуальної орієнтації, релігії; ви відчуваєте, що вам буде легше з психотерапевтом якогось конкретного віросповідання, статі, національності – експертка радить прояснити це "на березі".

Утім, різні віросповідання або політичні погляди не є перешкодою для терапії. Зазвичай про це не дискутують, фахівець не нав‘язує свою думку клієнту і не вступає в дебати.

У терапії, центрованій на особистості, є три основних принципи: конгруентність, безоціночність і прийняття, каже Тася Осадча.

Якщо психотерапевт стигматизує клієнта, або його ідеологічна позиція дуже виразно відрізняється і постійно звучить на сеансах – це поганий знак.

"Якщо релігія або якісь магічні ритуали дають людині полегшення – це окей. Звісно, якщо це якісь небезпечні секти або клієнт спускає всі гроші на ворожку – з цим треба щось робити. Але загалом психотерапевт не має знецінювати ваші погляди", – додає експертка.

Чи нормально це, якщо у терапевта була травма? А якщо навпаки – він не прожив ваш досвід?

Існує міф, що психотерапевтами стають "травмовані" люди, які хочуть відігратися на інших.

"Люди побоюються звертатись до всього, що на "пси" починається, бо побутує стереотип, що ті "самі неадеквати і йдуть у професію заліковувати свої травми".

Але особистість та вподобання людини складається під впливом багатьох факторів, і вибір професії часто йде від зацікавлення, драйву, ентузіазму, особистісних якостей, як-от емпатія", – каже Галина Лисяна.

Звісно представники "рятівних професій" мають стежити, щоб не було вигорання, помічати перенесення. Однак наявність травматичного досвіду не означає, що психотерапевт є непрофесійним і неетичним, додає лікарка.

"Раніше існувала концепція, що терапевт має бути нейтральним і не повинен мати схожого досвіду, тому що інакше він буде несвідомо бачити не клієнта, а свої проєкції. Потім концепція стала не такою жорсткою і з‘явилася, як на мене, основна поправка – досвід має бути усвідомлений та пропрацьований терапевтом", – пояснює Тася Осадча.

Інша сторона медалі – якщо клієнт навпаки вважає психотерапевта "недостатньо травмованим" і думає, що йому не допоможуть, бо він пережив екстремальні переживання, а психотерапевт – ні.

Такі думки навіть можуть бути одним із симптомів ПТСР – коли людині здається, що ніхто у світі не мав справу з її болем.

Читайте також: Хто такий психотерапевт і як його обрати. Поради експерта

А що з парною або сімейною терапією?

Усі попередні поради стосуються і парної, і сімейної терапії, але є додаткова особливість: терапевт має зберігати нейтральність до кожного з учасників процесу, не має призначати собі улюбленців.

"Не завдання терапевта визначати, хто винний. Може бути завдання допомогти екологічно розійтися або напрацювати інші методи виховання дітей, але не гнобити, не травити людину", – каже Тася Осадча.

Якщо ж є явні порушення законодавства, психотерапевт має сказати жертві насильства (наприклад, дитині), що її права порушуються, і пояснити, куди вона може звернутися.

Якщо є загроза життю і здоров‘ю третіх осіб – є поправка щодо конфіденційності. Психотерапевт може звернутися до поліції.

А як зрозуміти, що психотерапевт не підходить дитині?

Фото: Richard Clark/GettyImages

Зазвичай, коли терапія відбувається нормально, діти хочуть туди йти, каже психотерапевтка Тася Осадча.

Якщо дитина категорично не хоче йти, відмовляється, плаче – то як мінімум треба поговорити з терапевтом, а як максимум – не ходити до нього більше.

Водночас якщо дитина стає більш емоційною, проявляє агресію, яку раніше їй не давали проявляти – це може бути навіть позитивним знаком.

"Дійсно таке буває, коли зміни, які відбуваються, є хорошими з терапевтичної точки зору, а для батьків вони виглядають як "дитина перестала бути зручною", тоді буває, що дитину забирають з терапії. Ми розуміємо, що не можемо на це вплинути, але можемо зробити все можливе в рамках відведеного часу", – каже Тася.

Прояснити якісь питання та обговорити динаміку можна під час "батьківських сесій", які психотерапевт має періодично проводити з батьками.

Як і коли можна зрозуміти, чи допомагає психотерапія?

Існує негативна установка, що психотерапевт – це людина, яка вчепиться у вас кліщами і роками тягнутиме гроші, шукаючи нові проблеми.

Також багато хто називає чіткі часові рамки, яких нібито достатньо для терапії (пів року або рік).

Утім, терміни лікування у різних методах відрізняються.

"Можна йти шляхом, коли є певна проблема і вона вирішується, але потім у клієнта може бути питання, як покращити своє життя, наступними йтимуть екзистенційні глибокі питання. Це точно різні терапії, і вони можуть тривати довго", – каже Тася Осадча.

Варто орієнтуватися не стільки на часові межі, скільки на динаміку стану.

"Якщо не відбувається жодної динаміки протягом місяця-двох-трьох, тоді можуть виникати сумніви. Якщо динаміка є – хоча б слабкопозитивна – це вже показник. Треба враховувати стан, з яким прийшов клієнт. Якщо це глибока депресія, то вона буде довго піддаватися лікуванню.

Якщо є суб‘єктивне відчуття, що нічого не змінюється і терапія не допомагає – треба говорити про це на сесії і за потреби міняти фахівця", – додає експертка.

Читайте також: Життя з опущеними руками. Що таке навчена безпорадність і як її подолати?

То якою має бути хороша терапія?

Фото: Fiordaliso/GettyImages

Основні принципи – це довіра і безпека.

Експерти погоджуються, що в контакті з психотерапевтом людині має бути комфортно. Не весело і безтурботно, але комфортно.

Хороший знак, коли терапія починається з "контракту" – це не формальний документ, а частіше усна домовленість. Від початку варто обговорити частоту сесій, тривалість, місце прийому, інші ключові вимоги.

У відкритих і якісних стосунках з психотерапевтом ви можете обговорити все: зізнатися, що відчуваєте злість чи закоханість, розповісти про свої страхи, узгодити всі дрібниці, як-от особливості вашої лексики (чи нормально для вас використовувати нецензурні слова на сеансі).

У хорошій терапії має зберігатись відчуття, що вас поважають. Що терапевт дотримується певної професійної відстані, плекає етичні принципи, розвивається разом з вами.

"Так, часом може бути некомфортно, але має бути відчуття, що ти розвиваєшся, краще розумієш себе та інших. Психотерапія – це про розвиток, підтримку", – каже Артем Осипян.

Зрештою, найважливіше, що має зберігатися в психотерапії – це ваше відчуття гідності і поваги до себе.

"На психотерапевтичній сесії не має бути легко, весело, безтурботно, але навіть перша сесія має давати відчуття хоч маленького полегшення. Відчуття, що є надія, вас почули, вас розуміють", – додає Тася Осадча.

Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"

Читайте також: Стійкість має "рецепт". Розмова з психотерапевтом Олегом Романчуком про те, як не зламатися під час війни