Адаптація пісень жестовою мовою – це не дослівний переклад. Інтерв’ю з Катериною Заботкіною, яка вразила глядачів "Євробачення"

"Можна відправити на Євробачення перекладачку жестовою мовою?" – писали українці про Катерину Заботкіну, яка 3 лютого "запалила" в етері під час Національного відбору на "Євробачення".

Щоправда, сама Катерина проти того, щоб її називали перекладачкою. Краще "виконавицею пісень жестовою мовою", бо вона не перекладає текст дослівно, а адаптовує його для людей з порушеннями слуху.

Катерина родом з Кропивницького, здобула вищу освіту у Києві, а живе у Гостомелі. Вона почала вивчати українську жестову мову самостійно ще 8 років тому, працювала на фестивалях, а тепер – стала зіркою нацвідбору на "Євробачення".

Цьогоріч вона разом з Ольгою Буназів виконувала пісні фіналістів жестовою мовою вперше в історії Нацвідбору.

Багато кому сподобалося, але деякі українці з порушенням слуху скаржились, що їм було важко зрозуміти сенс пісень, а Українське товариство глухих назвало переклад "низькосортним".

В інтерв’ю "Українській правді. Життя" Катерина Заботкіна розповіла про неочікувану для себе популярність, особливості жестової мови та важливість інклюзії, власних фаворитів у фіналі та велику мрію на майбутнє, а ще – відреагувала на критику.

Фото надані Катериною Заботкіною

– Катерино, як ви сприймаєте захоплення українців вашим виступом? Чи є відчуття, що ви стали зіркою?

– Ні, я взагалі не вважаю себе зіркою. Мені це навіть ніяково. На цьогорічному нацвідборі на "Євробачення" у мене насправді не було самоцілі показати себе чи свої здібності. Мені набагато важливіше було насамперед показати сенс українських пісень для нечуючих людей і людей з порушенням слуху.

За останні років п’ять українська музика стала настільки розмаїтою, що спостерігати за цим – суцільне задоволення. Це настільки фантастично, що українська музика набуває смаку. Є і реп, є і глибока лірика, яка торкається душі. Є щось дуже легке, танцювальне, що заїдає в голові. Мені приємно, що я мала честь знайомити людей з порушеннями слуху з цією частиною нашої творчості на "Євробаченні". Це просто фантастика.

І друга моя мета – популяризувати жестову мову. Я подивилася не так багато коментарів, але бачила, скільки людей писало "Вау, а так можна?". Хоча адаптація пісень жестовою мовою існує не перший рік, але для багатьох людей на сцені нацвідбору це справило "вау-ефект".

Я сподіваюся, що більше людей зрозуміють важливість доступності, інклюзії. Я щоразу це повторюю, але в мене дійсно мурашки по шкірі біжать від натхнення, яке вдалося відчути.

Катерина сама вивчала жестову мову з 2016 року

– У соцмережах зʼявилися критичні коментарі, що деякі люди з порушеннями слуху не зрозуміли ваш переклад. Як ви ставитесь до цих зауважень?

– Насправді до будь-яких зауважень і до критики я ставлюся суперпозитивно. Мені дуже приємно, коли люди мені пишуть і підказують, що можна покращити. Я за цей час вже спілкувалася з людьми, які мені підказували, що ось тут можна було б більше додати ритму, а тут я пропустила таке-то слово.

Але теж уточню, що адаптація пісень жестовою мовою не передбачає дослівний переклад. Якщо людина хоче дізнатися текст слово в слово, вона його відкриє, і для цього їй ще одна людина, яка буде те саме казати жестовою мовою, не потрібна. На моє переконання, передати атмосферу, ритм і настрій пісні – це так само важливо, як і передати слова.

Тобто адаптувати так, щоб було зрозуміло, про що пісня. Адже, буває так, що у деяких піснях задля римування чи для якоїсь "пишності" використовуються слова, які використані радше для краси. А якщо пояснювати саме сенс, то мається на увазі абсолютно інше. Або, наприклад, коли у реченні два "не" – подвійне заперечення може ще більше сплутати людину. Саме тому і є сенс в адаптації.

Також на нацвідборі були пісні англійською мовою. Тут взагалі подвійний переклад. Тобто я перекладаю пісню в голові, і потім адаптовую українською жестовою мовою. Через це могли траплятися паузи, або я могла відстати від артиста. Але я старалася і докладала максимум зусиль, щоб це надолужити. Іноді я навмисне проговорювала англійські слова українською мовою. Я використовувала саме українську жестову мову, тому що мені було головне, щоб українці все зрозуміли.

Дівчина каже, що адаптувала пісні на нацвідборі, а не перекладала дослівно

– У моменти, де ви активно рухаєтесь або наче "граєте" на гітарі, це більше для атмосфери, чи ці жести дійсно мають передати ритм нечуючим людям?

– Насправді тут подвійна задача. Адаптація пісень – це і про творчість, і про можливість показати так, як ти відчуваєш.

А іноді для того, щоб адаптувати ту чи іншу пісню, я можу запитати дві-три людини, які послуговуються жестовою мовою. І спільно в нас народжується якесь рішення, яке потім вдається показати.

Перед тим, як адаптувати пісню, я її слухаю сто разів – це точно. Треба розкласти її просто посекундно. Що там відбувається, який там, наприклад, інструмент зараз головний, чи артист бере високу ноту? Усе це бажано зобразити, наскільки це можливо.

– А після вашого виступу ви уже спілкувалися з глядачами, у яких є порушення слуху?

– Так, звісно. Я бачила в коментарях дуже багато дописів і від нечуючих людей, і від людей, які послуговуються жестовою мовою, і від перекладачів.

Це настільки надихає, настільки приємно. Якщо чесно, я не всім маю змогу відповісти, бо в ці дні просто телефон горить. Але це дуже класне відчуття.

Однак люди з порушеннями слуху або нечуючі скаржились на недостатньо якісний переклад

– Існує міф, що жестова мова – одна універсальна, але є багато жестових мов. Які жестові мови ви знаєте і як почали вивчення?

– Я знаю тільки українську жестову мову. Ми працюємо тільки в Україні, тому для мене це пріоритет. Я почала вивчати її сама в Києві. Робила це за допомогою відеоуроків, які я могла знайти. Коли вперше побачила, що можна виконувати пісні жестовою мовою, я навіть не знала, куди з цим можна піти. Напевно, через сором’язливість я залишилася вдома, перед дзеркалом репетирувала, повторювала якісь жести і вчила все сама.

Я почала у 2016 році, але потім закинула. Мені здавалося, що я дуже погано перекладаю, що це взагалі не те. Я не знала, до кого звернутися, щоб мені підказали, тому закинула. І в 2019 чи 2020 році я повернулась.

Почала періодично записувати якісь кліпи, невеликі шматочки, приспіви. Якраз під час ковіду і локдаунів почав набирати популярність TikTok. Я зареєструвалася там, коротенькі відео викладала, спостерігала за іншими перекладачами, які в них фішки. Деякі з них мені підказували, як робити краще.

– А ви брали уроки з жестової мови у викладачів?

– Звісно. І перед усіма важливими подіями, перед виступами, кліпами, це завжди дуже серйозна підготовка. Завжди робота з професійними перекладачами. Перед нацвідбором це була співпраця по шість годин на день до фізичного болю в руках.

І я вже згадувала про адаптацію. Я можу собі уявляти сенс пісні по-своєму, а інша людина його зчитає по-своєму. Як мінімум дві людини, а може й три-чотири мають це обговорити. Кілька голів точно краще, ніж одна. Ми всі можемо прийти до спільного рішення.

У вивченні жестової мови я пішла не за правилами – почала вчити її з пісень. Я вмикала якийсь кліп на YouTube, намагалася його розібрати і повторювала жести. Я не думаю, що це релевантний спосіб, як варто вивчати жестову мову. Але в мене склалося так. Мій шлях почався саме з пісень.

В Україні існує повноцінна українська жестова мова. Існує алфавіт, слова показуються по буквах. І для багатьох слів є саме жестові слова. Це окремий жест, який позначає ціле слово. Якщо спостерігати, починаєш бачити логіку в цих жестах. Плюс жестова мова дуже адаптивна. Вона піддається змінам і новим трендам, коли жести починають набувати якихось інших сенсів. Також є діалекти.

Катерина вважає, що адаптація пісень жестовою мовою не передбачає дослівний переклад

– Як вас запросили на "Євробачення" і як взагалі помітили вашу діяльність?

– Це для мене досі загадка. Я колись в інтерв'ю казала, що моя мрія – перекладати "Євробачення". Мені це тоді здавалося настільки нездійсненним і далеким. Але за певний час до цього відбору на "Євробачення" мені в інстаграмі написала дівчина. Сказала, що шукає перекладача на концерт. Я зазвичай стараюся порадити колег, бо розумію, що працювати на концерті – це досить складна історія, одна людина впоратися не може.

Але я вирішила, що можна принаймні поспілкуватися. І тоді мені написали, що шукають перекладача на нацвідбір. Не знаю, як описати ці емоції…Я подумала, що хтось захотів пожартувати.

А потім, власне, розпочалася історія підготовки, адаптації, роздумувань над кожною піснею. Це нереальний досвід. Коли людина на мільйонну аудиторію робить сторіз "ось дивіться, хтось виконує пісні жестовою мовою" – це дуже класно.

Багато глядачів захопилися робою Катерини та Ольги, але дівчина не вважає себе зіркою

– Скільки часу зайняв переклад усіх пісень на нацвідбір?

– Кілька тижнів. Я займалася додатково з перекладачем, питала порад від знайомих, які мають порушення слуху.

– Яка пісня особисто вам найбільше сподобалася?

– Чесно, мій фаворит – це попурі пісень Івасюка. Коли я почула цю пісню, я її за вечір 50 разів переслухала. Спеціально ставила на повтор, щоб наплакатися, і щоб я не розплакалася в ефірі.

Вона настільки жива, там у кожному рядку щось особливе. Ось за цей хіт я безмежно вдячна всім учасникам і Дмитру Шурову.

– А серед самих фіналістів, які змагалися за право представити Україну, хто ваш улюбленець?

– Не можу відповісти на це запитання, тому що я старалася адаптовувати й виконувати кожну пісню по-особливому. Як маленьку виставу. У кожній пісні треба показати історію, що хотів донести до своєї аудиторії виконавець.

Я старалася бути максимально неупередженою, щоб показувати всіх однаково класно. Тому свого особистого фаворита я не розкрию.

– Ким із західних перекладачів на жестову мову, які співпрацюють із зірками, ви надихаєтесь?

– У мене дві натхненниці. Перша Ембер Галловей – це взагалі людина, яка була засновником музичного перекладу жестовою мовою. Вона одна з тих, хто започатковував цей стиль адаптації жестовою мовою, коли показуються інструменти і так далі.

І друга – це Юстина Майлз, перекладачка Ріанни на Супербоулі минулого року. Про неї писали, що вона затьмарила саму Ріанну. Ніби всі пісні Ріанни ти знаєш, вони тебе ніяк вражати не можуть, але бачиш у неї нове сприйняття. Мене промурашило повністю.

Катерина каже, що тепер мріє попрацювати на великому "Євробаченні"

– Пісні яких артистів даються вам найважче в адаптації?

– Тут скоріше не про артистів, а про тип пісень. Коли в піснях, наприклад, одні вигуки, "хей, хей, хей" через кожен рядок пісні – треба проявити неабиякий креатив, щоб придумати, як це показати.

Складно, очевидно, адаптувати реп, тому що він читається дуже швидко і не завжди всі слова несуть смислове навантаження. Тут на допомогу приходить адаптація.

– Чи є у вас якісь мрії стосовно адаптації пісень певних музикантів? Або ви хотіли б попрацювати на якомусь конкретному концерті?

– Знаєте, один раз я вже так в ефірі помріяла…Напевно, з таких мрій, – це вже велике "Євробачення". І, звісно, основна мета – це популяризація жестової мови.

Читайте також: Все, що вам буде цікаво знати про жестову мову. Розповідає перекладач