Боровся за кожне життя, але своє зберегти не зміг. Історія програміста, завдяки якому з’явилась спеціальність бойового медика

"Дуже організований. Іноді навіть занадто. Не вживаю алкоголь. Не палю. Захоплююсь тактичною медициною, страйкболом і нумізматикою", – так коротко писав про себе Євген Храпко. Друзі та колеги називають його одним з найкращих інструкторів з тактичної медицини країни. Він здійснив більше 100 виїздів на евакуацію поранених.

До свого 38-річчя бойовий медик не дожив три місяці. У червні автомобіль "швидкої", на якому парамедик мчав евакуйовувати поранених на передовій, підірвали.

Спільно із Всеукраїнської радою реанімації розповідаємо про загиблого парамедика.

***

На холодильнику у квартирі в Харкові, де мешкав Євген із сім’єю, досі висить список справ, написаний його рукою: придбати органайзер для білизни, замки на двері, гачки, лампочки…

Хто знав Євгена, анітрохи не здивується: звичка ретельно все фіксувати була для нього не менш природною, ніж любов до тактичної медицини.

Дружина Євгена Тетяна не чіпає цей клаптик паперу. Каже, рука не піднімається. Обережно, аби не порушити встановлений чоловіком порядок, протирає пил на шафі з колекцією медичних книг та брошур, літератури з військової авіації.

До свого 38-річчя бойовий медик не дожив три місяці

– У нас іще кілька відер монет, – жінка вперше за час розмови робить спробу усміхнутися. – Женя колекціонував монети. Він був в усьому особливий, фактурний. Це перше слово, яке спало мені на думку, коли ми познайомились у 2015 році. Після загибелі чоловіка дивлюся на світ його очима вибагливо, з максимальною увагою до кожної дрібниці, без права на помилку. Він завжди дотримувався принципу "безпека бойового медика – передовсім" і вимагав цього від інших. Бо якщо медик не вбереже себе, він нікому не допоможе. Проте життя на передовій інакше. І здебільшого вберегти себе там просто неможливо. Від цього мені завжди стискало серце.

Друзі жартують, що Євген був іще тим "ботаном" і занудою. Та Храпко не ображався. Як і не ображався на дружній тролінг про те, що був абсолютно непитущим. Адже сам мав надтонке почуття гумору, був легким у дружньому спілкуванні та душею компанії.

Однаково природно вмів бути і веселим, і серйозним, а подекуди й безпорадним, як дитина. Під час святкувань, аби не "пасти задніх", замовляв собі чудернацькі різнокольорові коктейлі, лише безалкогольні. Такий коктейль друзі залишили і на могилі Євгена, коли ховали товариша.

Читайте також: "Бронік на нормальних грудях – це важко". Історії про будні жінок у війську від Лесі Литвинової та Анастасії Леонової

З таким розумом і характером міг стати ким завгодно

Любов до самоорганізації, все по поличках, максимальна увага до кожної дрібниці і вимогливість надзвичайного рівня – то ідеальні риси для ідеального бойового медика. Незважаючи на таку любов до стандартів, Євгену феноменально вдавалося знаходити нешаблонні рішення у будь-яких екстрених ситуаціях, коли мова йшла про порятунок життя. Цим він вражав не тільки наших бійців, але й американських на навчаннях з тактичної медицини – гострий, гнучкий розум та блискавична здатність до дій, які не прописані в жодній методичці.

Найцікавіше, що гуру тактичної медицини в Україні зовсім не був медиком. А був інженером-програмістом. Закінчив Миколаївський університет кораблебудування та певний час навіть працював за спеціальністю "програмне забезпечення автоматизованих систем". Якими стежками інженер-програміст прийшов до медицини, та ще й такої специфічної тактичної, ніхто точно не знає. Друзі припускають, що то все через унікальність Храпка – з таким розумом і характером він міг стати ким завгодно, хоч освоїти ядерну фізику, хоч полетіти в космос.

Зосередженим, дещо замкнутим та мега організованим Євген був іще з дитинства, розповідає батько Віктор Храпко.

– Любов до сарказму та різкість – то в нього від мене, – згадує батько Євгена. – Непростий мав характер. Якщо вже щось вирішить, то хоч гопки скачи, а рішення не змінить. Сказати, що я здивувався, коли син почав вивчати тактичну медицину, то нічого не сказати. Але мовчки прийняв його вибір. Він краще знав, що йому потрібно і чому.

Чоловік розповідає, що для Євгена принципово важливим було навчати інших – розвивати культуру надання домедичної допомоги в Україні серед немедичного населення. Храпко-молодший вмів і любив це робити.

Долучившись до команди сертифікованих інструкторів Європейської ради реанімації, постійно проводив курси з базових реанімаційних навичок, професійні реанімаційні курси для лікарів та молодшого медичного персоналу. Тримав аудиторію не стільки харизмою, скільки відчуттям внутрішнього стержню та характеру. Був з тих особливих людей, які, коли починають говорити, то хочеться притамувати дихання і навіть не рухатись. Такі люди вражають відчуттям тихої внутрішньої сили. Такі мають принципи і готові віддати за них життя.

Батько Євгена каже, син дуже злився на цій війні. Злився на російських солдатів, які цинічно вбивають наше мирне населення. Часто злився і на людей, що не бережуть себе і нехтують безпекою. Злився на себе, якщо не міг когось врятувати.

Віктор згадує випадок, коли внаслідок розриву фосфорної бомби зруйнувався будинок і Женя намагався розгребти завали, під якими був молодий чоловік:

– Здер руки в кров, травмувався сам, але відчайдушно продовжував діставати пораненого, – розповідає Віктор. – Був дуже пригнічений, коли не вдалося, навіть говорити не міг. А наступного дня рятувальники дістали чоловіка і той дивом виявився живим. Ви б чули, яким щасливим став мій Жека – у нього аж голос зміцнів! Для мене він Герой цієї війни, бо боровся за кожне життя, але своє зберегти не зміг.

Для Євгена принципово важливим було навчати інших – розвивати культуру надання домедичної допомоги в Україні серед немедичного населення

Кохання і тактична медицина

Тактичною медициною Храпко почав серйозно займатися у 2014 році, коли розгорнулися бойові дії на Сході. Освоїв ледь не всі можливі курси в Україні та добровільно пішов в АТО бойовим медиком. Евакуював людей з самого пекла, неодноразово й сам був за крок від загибелі. У 2015 році поїхав на навчання TCCC до Литви (спеціалізований курс з тактичної медицини – авт.). Тактична медицина стала його любов’ю і привела до дружини Тетяни, також медика.

Подружжя мешкало в Харкові, разом виховували сина Тетяни від першого шлюбу, мали плани на життя і особливий зв’язок двох споріднених душ. Тетяна все ще не вірить, що Євген більше не зайде до квартири, не сяде роз’яснювати синові біологію, хімію, фізику та історію (весь процес онлайн-навчання школяра Храпко взяв на себе), не жартуватиме над впертим небажанням дружини освоїти, нарешті, комп’ютер.

Тетяна знала, що у чоловіка море друзів і товаришів, але далеко не з усіма була знайома. Після загибелі Євгена знайшла записники і спробувала завершити його справи навіть із незнайомими для неї людьми – як-то вислати товаришеві Храпка обіцяну колекцію машинок.

У 2016 році Євген підписав трирічний контракт із ЗСУ, а вже наступного року приступив до виконання обов’язків командира навчального взводу, ТВО заступника командира військової частини – начальника відділу планування та організації навчального процесу. Тут він був "усім і всюди" – планував навчально-бойову підготовку військової частини, облаштовував матеріально-технічну базу, розробляв та впроваджував навчальні програми, посібники, фільми. А ще співпрацював з іноземними партнерами. Так в минулому інженер-програміст пройшов шлях від солдата до сержанта, став одним із 19 випускників програми підготовки "Combat Medic 68W", "Army Basic Instructor Course", закінчив курси лідерства від збройних сил США для молодших офіцерів медичної служби, де був, до речі, єдиним представником рядового складу.

Той, завдяки кому з’явилася спеціальність "бойовий медик"

Писати про всі курси, тренінги і звання Храпка можна безкінечно. Вчився він всюди і постійно. При цьому терпіти не міг, якщо щось було не завершено або ж якщо хтось дозволяв собі робити справу абияк – друзі добре знали, що такого Храпко не подарує і діставатиме, поки не буде зроблено ідеально.

Чому Євгена називають "хрещеним батьком" бойових медиків у ЗСУ? Тому що завдяки йому, власне, і з’явилася військово-облікова спеціальність "бойовий медик" та штатні посади для медичного персоналу без медичної освіти.

Людмила Макарова, бойовий медик та інструктор з тактичної медицини, разом з Храпком пройшла цей шлях до створення спеціальності у ЗСУ:

– У той час (2017 рік - прим. авт.) я працювала координатором створення навчального центру тактичної медицини від Проєктного офісу реформ Міністерства оборони, – згадує Людмила. – З Євгеном була вже добре знайома – ми разом проходили навчання від американців "Combat Medic 68W". І була впевнена на всі 100%, що краще нашого Жені ніхто не впорається з цією роботою. Не маючи ні медичної, ні педагогічної освіти, він став ядром центру та його ідейним натхненником.

Феноменальна вимогливість до себе та інших вкупі з міцними знаннями з тактичної медицини дали можливість Євгену очолити розробку та впровадження якісних навчальних програм з тактичної медицини у ЗСУ (для всіх військовослужбовців) від базового рівня до рівня старшого бойового медика. Паралельно очолив розробку навчальної програми для нової спеціальності "бойовий медик" в ЗСУ, займався підготовкою інструкторського складу.

– Саме завдяки Жені наші бойові медики на передовій сьогодні мають можливість допомагати пораненим, евакуювати та рятувати людей. З нього почалося системне навчання тактичній медицині у ЗСУ, – додає Людмила.

Створення 205-го навчального центру тактичної медицини

До 2017 року в ЗСУ не було жодних "бойових медиків" в тому сенсі, як ми розуміємо це зараз. Була спеціальність санітарного інструктора. Останній – це "спадок" від радянської армії, натомість бойовий медик послуговується стандартами тактичної медицини, відповідними протоколами та одночасно є повноцінною бойовою одиницею.

Щоб розвивати тактичну медицину та піднімати її на новий рівень, й було ухвалене рішення про створення спеціалізованого навчального центру в Десні – найпотужнішого в Україні. Бойовий медик Микола Андрієвський – один з тих, кого також долучили до цієї непростої роботи.

– До того я тільки чув про крутого Храпка, та не був із ним знайомий. Робота над центром об’єднала нас одразу: Жека став другом, натхненником, монолітом і нашим Сізіфом, – каже Микола. – Ми дуже різні за характером: я запальний, дещо хаотичний та "кіпішний", а Жека стриманий, організований і той іще "задрот". У нас вийшов класний тандем, справжній робочий та дружній симбіоз.

Микола розповідає, що під час роботи над створенням центру інструктори сильно втомлювалися, то ж ввечері намагалися десь вийти, погуляти і перезавантажитись. Один Жека сидів ночами над документами. Виписував методички і нормативи, сам себе редагував і сердився, якщо щось не виходило.

– При всіх своїх знаннях, уміннях і талантах, Жека ніколи не піарився. Мовчки робив титанічну роботу і, наче мінібульдозер, пробивав усі перепони на шляху до розвитку тактичної медицини, – резюмує Микола.

За його словами, Храпко негласно керував усім процесом і центром, адже краще за нього цього не знав та не вмів ніхто. І саме ним навчене покоління бойових медиків демонструє зараз на передовій той рівень умінь і самовідданості, який був притаманний його стилю, допомагає витягувати людей з пекла, рятувати життя.

Здійснив більше 100 виїздів за пораненими на передовій

24 лютого 2022 року на своїй сторінці у Facebook Євген виклав відео, де вони з товаришами, обіймаючись, співають пісню Тараса Петриненка "Україно-рідне серце твого сина…". У той день він був у відрядженні у Львові, а вже 25 лютого прибув до Харкова і одразу пішов до військкомату, аби проситися на передову і займатися тим, що вмів найкраще – рятувати життя.

Друзі страшенно за нього переживали, бо Євген по-хорошому був скаженим і без сумніву йшов у саме пекло, коли йшлося про життя людей. За перших чотири місяці війни Євген часто писав у себе на Facebook. Писав різко, але правдиво. Про те, що відбувається на медичному фронті, на передовій, що саме і чому потрібне бойовим медикам, просив не висилати всіляку "єрунду", а дійсно потрібні для порятунку життя речі. Люто банив виробників саморобних турнікетів, боровся за тактичну медицину та за життя кожного українця. І клявся, що орки зникнуть з нашої землі навіки.

За два місяці на передовій Храпко здійснив більше 100 виїздів на евакуацію.

Друзі Євгена згадують, що останні тижні перед загибеллю відчували його особливу напруженість. Кожну смерть кожного українця "Шестиокий" (приятельське прізвисько від друзів через те що Женя носив тактичні окуляри поверх окулярів звичайних - прим.авт.) пропускав через себе, і йому було дуже важко змиритися з тим, що витворяють орки на нашій землі.

У Євгена було прізвисько "Шестиокий" від друзів через те що він носив тактичні окуляри поверх звичайних

11 червня 2022 року стало відомо, що автомобіль швидкої, в якому був Женя, підірвали росіяни. Цей автомобіль мчав на евакуацію поранених на самісінький "нуль", де ворожий вогонь пожирає людей.

Цей день увірвався до рідних та друзів Храпка трагічною звісткою, вибив землю з-під ніг і залишив у душі пустку на все життя. У приватній розмові вони згадують: "Євген дуже хотів мати дитину – часто казав: "От я загину, і нікого після себе не залишу". І так би хотілося сказати йому зараз: "Жека, не парся, бо ти залишив!" Залишив знання, методику, досвід з тактичної медицини, яку продовжують опановувати курсанти і зможуть врятувати сотні тисяч життів на передовій. Спочивай з миром, легендарний "такмед".

Всеукраїнська рада реанімації висловлює щирі співчуття рідним, друзям та близьким Євгена Храпка з приводу його трагічної загибелі – спочивай з миром, друже. Ти був єдиним і унікальним. Обіцяємо, що продовжимо твою справу і відвоюємо у ворога життя кожного українця. А ти будеш дивитися на нас з небес і пишатися – тактичній медицині в Україні бути!