Що не так з інтересами української молоді під час війни
Чим живе українська молодь 18-26 років на 12 році України, у стані війни? Молодь, яка весною 2014 року ходила в дитячий садок та початкову школу. Як молоді люди, народжені при Ющенку і Януковичу, впливають на ухвалення рішень у своїх громадах? Як гуртуються і творять суспільні ініціативи? Як молодь волонтерить і готується до спротиву, а скільки з них і чому прагне емігрувати?
30 квітня у парламентському Комітеті з питань молоді і спорту провели традиційні щорічні слухання: "Становище молоді в Україні: виклики та адаптація в умовах воєнного стану". Під особистим головування голови комітету Андрія Кожем'якіна, за участі міністра молоді та спорту Матвія Бідного й представників десятків молодіжних організацій, більшість яких або говорили не на тему (про себе), або хвалили міністерство.
Подія прямо стосується виживання воюючої України, яка заходить у глибоку демографічну кризу – сьогодні й у майбутньому. Але ці комітетські слухання традиційно залишились поза увагою центральних ЗМІ. Цього року в парламенті була інновація. Окрім щорічної доповіді про становище молоді в Україні, вперше в межах цих слухань представили і незалежне репрезентативне соціологічне дослідження. Результати якого не такі солодкі, як в офіційній доповіді.
"Інтереси та громадську діяльність української молоді" дослідив Харківський інститут соціальних досліджень на замовлення мережі найбільших молодіжних організацій країни – Національного українського молодіжного об'єднання (НУМО). Подяка парламентському комітету, що надав можливість донести результати дослідження. Хоч і дискусії по-суті й не відбулось. Поки-що. Але обов'язково відбудеться, якщо прагнення перемоги у навязаній війні буде не лише на словах.
Опитано понад 2000 респондентів у 12 областях та Києві. Питання ставили молодим людям віком 18-26 років (середній вік молоді у країнах ЄС). Дослідження проводилось із грудня 2025 до січня 2026 року, зокрема під час масових атак окупантів на енергетичну інфраструктуру. Похибка становить до 2.2%.
Десять основних результатів, які виявило недержавне дослідження.
1. Структура молоді. 11% – з родин військовослужбовців. Тобто пересічно майже дев'ять із десяти молодих людей не відчувають та не переживають участі своїх близьких у Силах оборони України. 8% – внутрішньо переміщені (у порівнянні з іншими дослідженнями, які проводились раніше, їхня частка скоротилась більш як вдвічі). 23% молоді витрачають кошти лише на базові потреби – без можливості більших покупок.
2. Особистий вільний час. Соцмережі на третьому місці… Найбільше, 46% молоді, у вільний час слухають музику. 40% – дивляться фільми. А перевагу соцмережам віддають 35%. Лише 26% у вільний час читає. Освітні та громадські активності залишаються непопулярними. Слухають онлайн-курси – 7%. Беруться до громадської участі – близько 3% (майже в межах соціологічної похибки).
3. Спільне дозвілля. Онлайн-освіта через коронавірус та обстріли сильно вплинули на посилення індивідуалізації молоді (згадайте картонкові майдани, де майже не було організованих груп молоді). Спільний час із друзями переважно має розважальний характер. 40% – просто проводять його разом. 39% – гуляють, відвідують кафе й заклади. Формат дозвілля – здебільшого без конкретної активності. Тобто до половини молоді не користуються можливостями для спільного проведення часу, які би мали забезпечувати громади, що борються за кожну молоду людину.
4. Активні формати. Активні й культурні (організовані) формати дозвілля молоді менш популярні. 24% – їздять на природу, 19% – займаються спортом, 16% – змагаються в іграх, 13% – ходять на концерти. Лише 1–4% молоді, тобто в межах соцпохибки, обирають освітні та громадські активності для спільного проведення часу із однолітками. 36% вважають, що не мають впливу на рішення влади і ще 17% – радше не мають. Тільки 9% молодих людей впевнені, що мають вплив, а ще 22% припускають, що можуть такий мати.
5. Громадянська участь. 77% молоді не належать до жодних організацій. 39% взагалі не брали участі в громадській діяльності. Але є і хороші новини. 26% молоді впродовж останнього року брали участь у волонтерських ініціативах для підтримки Сил оборони України. Тобто кожна четверта молода людина особисто допомагала фронту. 16% молоді мають досвід організації проєктів, а третина з них реалізовують їх на регулярній основі. Така громадянська участь не системна, а переважно епізодична. Тобто потребує підтримки для масштабування і сталості.
6. Формати участі. Найпоширеніші формати громадської активності молоді: 28% – збори для армії, 14% – плетіння маскувальних сіток. Інші практики менш поширені: 8–9% – освіта, стажування. Близько 7% мають досвід учнівського чи студентського самоврядування, громадських організацій. 7% мають знайомих у неформальних молодіжних спільнотах. Лише 6% є членами громадських, політичних або релігійних структур (для порівняння, в ЄС – майже половина молоді). Адже, у більшості громад України досі немає жодної молодіжної організації. У цьому контексті дуже ілюстративна карта молодіжних осередків в громадах членських і партнерських організацій НУМО.
7. Простір для дозвілля. Молодь полюбляє спільне проведення часу у публічних просторах: 56% – парки, сквери. 47% у ТРЦ і магазинах. 10% – на зупинках транспорту. Торік в одному з польових досліджень Одеська регіональна команда НУМО виявила, що найчастіше в одній із громад молодь зустрічається на цвинтарі… (там є лавки, столики, а і іноді й цукерки). У більшості громад України немає жодного молодіжного простору. Тільки 11% молоді обізнані про такі у своїй громаді. Тому лише 6% навідувались туди чи у інші простори в різних закладах своєї громади.
8. Обізнаність про суспільний сектор. Лише 35% можуть назвати громадські організації або благодійні фонди, релігійні об'єднання, політичні партії у своїй громаді. Але: 21% – не пам'ятають назв, а тільки 14% – можуть назвати конкретні. Третина молоді не знає, чи взагалі є такі осередки у громаді. 15% знають про учнівське / студентське самоврядування. А 47% (майже половина молоді) – не просто взагалі не відвідують молодіжні осередки, а навіть й не планують. Половина молоді – відвідує або мають такий намір. Тобто при належних зусиллях є колосальний потенціал для зростання участі в суспільному житті.
9. Соцмережі. 39% молоді не є активними учасниками жодних тематичних спільнот у соціальних мережах. Серед тих, хто залучений найбільше (32%) цікавляться місцевими новинами, а не розважальним контентом (26%). Ще 22% цікавляться політикою, 19% – безпекою (обстріли, тривоги), а 17% – волонтерством. Українські реалії воєнного часу такі, що соцмережі для молоді це передусім про інформацію і виживання. Розваги не пріоритет.
10. Працевлаштування. 47% мають постійну роботу, а ще 15% – часткову зайнятість. Близько третини – не працює (значна частина ще навчається). З віком зайнятість зростає: старші респонденти значно частіше мають стабільну роботу. Вже 72% вважають, що для хорошої роботи важливіші практичні навички, ніж диплом. Лише 18% молодих людей обирають формальну освіту, як пріоритет. Найпопулярніші напрями розвитку: іноземні мови (31%), ІТ (22%), фінанси і робота з людьми (по 14%). При цьому 15% молодих людей не хочуть здобувати нові навички.
Що ми маємо у підсумку реалізації державної молодіжної політики на національному рівні та на в межах громад, розгорнутої після Революції Гідності в умовах триваючої воєнної агресії?
26% молоді ще не визначилися щодо свого майбутнього, де вони хочуть облаштувати власне життя. Там, де виросли, в Україні, чи за кордоном. Хороша новина: більшість молоді не планує переїздити: 20% – точно ні, 23% – радше ні. Водночас 20% молодих людей планують у майбутньому залишити громаду, а 9% – хочуть виїхати якнайшвидше.
Все це означає, що демографічна криза та мобілізаційний потенціал у воюючій країні пов'язані не лише із низькою народжуваністю та високою смертністю. А в значній мірі є результатом багаторічних імітаційних заходів урядової молодіжної політики. Замість системного стимулювання розгортання організованих мереж молодіжного руху, здатних боротись за Україну.
Як наслідок – неспроможність більшості громад та держави в цілому організувати ефективну молодіжну роботу таким чином, щоб Україна реально – а не на словах – боролась за кожну молоду людину. На фронті і в запіллі.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.