"Я ніколи не любила бути, як усі". Як це – бути першою дівчиною в Україні, що керує пожежними роботами та дронами
Софія Савчук у 21 рік активно бере участь у формуванні першого робототехнічного підрозділу ДСНС, який має дуже мало аналогів у світі. Дівчина – одна з членів команди українських вогнеборців, що тестує нові стандарти для рятувальних служб. У їхньому розпорядженні – останні зразки високотехнологічних розробок для гасіння пожеж та порятунку людей.
Коли Софія вирішила присвятити своє життя рятувальній службі, вона й уявити не могла, що стане однією з перших жінок в Україні, яка навчиться керувати пожежними роботами та дронами. Проте сьогодні це її реальність, до якої дівчина потроху звикає. Каже, що для неї служба в новітньому підрозділі – це велика відповідальність та честь.
Для "УП. Життя" вона розказала про те, як це – бути першою в Україні жінкою, що управляє рятувальними роботами, керує пожежними дронами та прокладає шлях до нових стандартів рятувальних операцій в ДСНС.
Несподіваний вибір професії та перші кроки в рятувальній службі
Дівчина була дуже активною ще зі школи: робила успіхи в спорті, займалася пауерліфтингом і мріяла стати фітнес-тренеркою. Досягти цієї мети вона так і не змогла – мама Софії переконала доньку, що це взагалі "не професія" – треба думати про щось більш серйозне.
"Тоді я вирішила, що зможу реалізувати свій потенціал в органах безпеки. Популярним напрямом була служба в Нацполіції, всі туди йшли. Але я обрала ДСНС, бо бути, як усі, не хотіла", – каже дівчина.
Софія вступила до професійного училища у Вінниці. Перший рік навчання став для неї випробуванням на міцність: життя в казармі, жорсткий режим дня, нечасті поїздки додому. Дівчина вважає, що саме тоді пройшла курс зі справжнього дорослішання.
"Ніколи не забуду, як ми в училищі зустріли початок великої війни. Деякі одногрупники родом з окупованих територій увесь день намагалися додзвонитися до родичів – і їм усе не вдавалося. Мої батьки жили недалеко від аеродрому й теж довгий час не виходили на звʼязок. Цей страх, що ти нічого не можеш зробити, був неймовірним", – згадує вона.
Вже 25 лютого 2022 року в училищі відновили заняття: курсанти жили й навчалися у підвалі.
"Після навчання я була дуже виснажена. Але з часом все стало на свої місця: мені запропонували працювати в Хмельницькій області. Утім, я розуміла, що там служба досить сувора, і до жінок ставляться скептично.
Я вирішила поїхати до Києва – там мені запропонували стати інструктором. Я займалась пожежно-прикладним спортом, брала участь у змаганнях, їздила у свої перші відрядження. Тоді я зрозуміла, що робота на одному місці – це не моє. Мені потрібно щось більше", – говорить вона.
Робота з технологіями, що рятують життя
Зараз Софія – одна з тих, на чиї плечі ляже відповідальність за розвиток абсолютно нового робототехнічного підрозділу ДСНС. Він стане першим не лише в Україні, а й у всій Європі, як зазначає дівчина. Наразі підрозділ перебуває на стадії формування, а перші його співробітники – у процесі активного навчання.
До групи рятувальників, які першими в Україні почали опановувати управління пожежними роботами, увійшли усього двоє жінок й четверо чоловіків. За словами Софії, освоїти цю професію зголошуються не всі.
"Німецький уряд допомагає нам і хоче бачити більше жінок у підрозділі, але не всі готові до такої роботи. Наприклад, багато моїх одногрупниць відмовились, хоча були досить активними впродовж навчання.
У цій справі важливо усвідомлювати, що коли ти вже почав навчання, муситимеш іти далі й обов'язково використовувати ці навички на службі. Якщо ти став на цю дорогу, потрібно продовжувати за будь-яких обставин", – говорить Софія.
Вона згадує, що на початку навчання теж мала страх не впоратися з технікою, з якою раніше ще ніхто не працював.
"Думаю, хвилювання викликала велика відповідальність, адже ми перші українці, які мали навчитися керувати пожежними роботами й дронами. Зараз страх зник. Я вже переконалася, що техніка зроблена так, щоб комунікувати з нею було дуже легко", – пояснює Софія.
Навчання, через яке проходить Софія та її команда, виявилося шокуючим, адже ніхто раніше не бачив такої техніки.
"Уявіть собі: ви сидите у машині, перед вами екран – і звідти ви на відстані керуєте дроном та роботом за допомогою пульту управління", – розповідає про свій досвід Софія.
Як працюють роботи-рятувальники
Пожежні роботи, якими керує дівчина, призначені для того, щоб максимально убезпечити життя вогнеборців. Так вони можуть працювати за кілька сотень метрів від місця пожежі: оператор робота може стояти на безпечній від вогню відстані і спостерігати за подіями через камери на роботі.
Софія розповідає, що вже навчилася працювати з двома типами роботів. Менший робот розмірами з шафу може підіймати та перевозити легкі вантажі, ефективно витягувати людей з-під завалів. Другий робот – вдвічі більший, він може евакуювати автомобілі при ДТП та перевозити важкі предмети завдяки спеціальним кріпленням.
На місце пожежі роботів доставляють в окремих причепах. Завдання оператора – обережно викотити робота з цього боксу, не пошкодивши його об стінки причепа. Софія порівнює управління роботом з керування машинкою на пульті.
"У тебе у руках є джойстик. Саме він керує парадом – від того, яку команду обереш, залежить, куди поїде робот і яку користь принесе.
Це дуже зручно, адже до керування ним залучена лише одна людина. Решта пожежної бригади у цей час може виконувати інші завдання – так процес гасіння пожеж дуже оптимізується", – пояснює Софія.
Пришвидшує процес гасіння пожеж і високий рівень автоматизації нової техніки.
"Достатньо натиснути одну кнопку – і роботизована система самостійно складається або розкладається. Всі були приємно здивовані такою функцією, адже техніка, яку зараз використовують рятувальні бригади, вимагає поступового виконання певних дій вручну – а усе це забирає час вогнеборців", – розповідає дівчина.
Як вогнеборцям допомагають рятувальні дрони
Пожежні безпілотники, з якими довелося попрацювати Софії під час навчань, теж вразили дівчину зручністю в управлінні.
"Ці безпілотники оснащені потужними камерами з чудовою фіксацією зображення та зумом, що дозволяє детально розглядати об'єкти на відстані до 50-60 метрів. Крім того, тепловізори, якими обладнані дрони, дають змогу визначити температуру в осередку пожежі, не наражаючи рятувальників на небезпеку.
Проте ми поки не впевнені, чи використовуватимемо пожежні дрони у Києві, адже у нашій місцевості їхні сигнали блокуються", – зазначає дівчина.
Софія каже, що останнє навчальне випробування з імітацією пожежі стало для неї наочним підтвердженням важливості всіх отриманих знань.
"Найбільш складним і водночас захопливим виявилося останнє завдання. Тоді дрон ми не задіювали, а використовували лише робота. Нам потрібно було заїхати ним у задимлене приміщення, ввімкнути камери тепловізора, щоб знайти сховану "дитину" (насправді це був термос, який її імітував)", – розповідає Софія.
За її словами, заїхати роботом до будівлі було складно, оскільки команда рятувальників справлялася без дрона і повинна були покладатися лише на камери, закріплені на роботі.
"Нам дуже допомогло те, що ми вже мали попередній досвід роботи в умовах обмеженої видимості під час дощу. Завдяки цьому наша команда впоралися найкраще: ніхто не врізався і не пошкодив обладнання. Ми чітко побачили на камері, де знаходиться "дитина" – до неї пробралася група рятувальників і врятувала "потерпілого". Потім ми використали турбіну, щоб вивітрити приміщення", – згадує Софія.
Фізична витривалість та любов до ризику вирішують усе
Вона підкреслює, що фізична підготовка вогнеборців для служби в робототехнічному підрозділі повинна бути на висоті.
"Жінці потрібно бути фізично розвиненою, щоб мати змогу підіймати важкі речі під час служби. Наприклад, є обладнання, яке хлопці підіймають з легкістю, а нам, дівчатам, для цього треба більше старатися", – визнає дівчина.
Однак Софію ці перешкоди не лякають – дівчина знає, як у найвідповідальніші моменти відкинути труднощі і зосередитися на справі.
"Коли одягаєш спецодяг і віддаєшся виконанню обовʼязку, зовсім забуваєш про те, що важко, і думаєш лише про те, що потрібно зробити. У мене так працює свідомість.
Так одного разу під час навчань, коли почався дощ, потрібно було повернути мачту, адже дрони в дощ працювати не можуть. Ніхто з групи не хотів цього робити, бо всі боялися промокнути. Утім, я зрозуміла, що під час справжньої пожежі ніхто не буде турбуватися про те, чи промокнеш ти, тому я пішла і виконала це завдання. Звісно, була мокра, як хлющ. За це інструктор подарував мені свою фірмову футболку", – розповідає Софія.
Піти на службу в експериментальний підрозділ Софію надихнула любов до ризику та жага отримати унікальний досвід.
"Мій тренер, який, на жаль, загинув на війні, завжди нас виховував так, що треба ризикувати, бути першими і не жаліти себе. Рішення взяти на себе таку відповідальність і стати однією з перших жінок-рятувальниць, які застосовують на службі такі технології, я ухвалила на його честь. Шкода, що він цього не побачив.
Ми тримали тісний зв'язок до самої його смерті. Я думаю, він знав, що я досягну чогось великого", – говорить Софія.
Дівчина каже, що ні на йоту не жалкує про карʼєрні рішення, які ухвалила всупереч запереченням рідних та скепсису близького оточення.
"Багато людей не розуміють, чому я йду цим шляхом. Мама ніколи не підтримувала моїх занять спортом, до останнього відмовляла від служби в органах безпеки. Навіть зараз, коли я приходжу на роботу нафарбованою, деякі колеги питають, навіщо мені це. Вони не розуміють, що можна поєднувати бажання бути красивою і жіночною з будь-якою професією. Зрештою, це моя особиста справа – виглядати так, як хочу, і робити справу, яка вдається", – каже Софія.
Дівчина додає, що в роботі є чимало аспектів, які її мотивують, зокрема можливість самореалізації, підтримка колег, цікаві завдання, відрядження та доступність навчання.
"Найбільше надихають моменти, коли люди, які мене зустрічають вперше, дізнаються про мою діяльність і кажуть, що завдяки мені вірять у майбутнє України. Це величезна відповідальність, але вона найбільше мотивує не здаватися попри всі перешкоди", – розповідає дівчина.
Для Софії головне – стійко виконувати свою місію: бути корисною для співвітчизників, залишити свій слід у відбудові країни і не просто прожити життя, а встигнути зробити щось значуще.
"Якщо б я не стала рятувальницею, я би все одно обрала таку структуру, де змогла б приносити користь людям. Проте у мене є робота в ДСНС, де я почуваю себе на своєму місці. Мені здається, що разом з формою я щодня одягаю на себе внутрішню впевненість.
Коли я щось роблю, обов'язково плекаю віру в себе. Це спрацьовує. Навіть якщо батьки не завжди вірили в мене, зараз і вони визнали мої досягнення. Сподіваюся, так само моєю роботою пишатимуться мій майбутній чоловік та діти", – говорить Софія.
Вона підкреслює, що робототехнічний підрозділ має розширюватися – до нього активно залучають нові ресурси та кадри.
"Це дуже відповідально, адже аналогів нашого підрозділу немає ні в Європі, ні в світі. Ми отримуємо технічну підтримку від проєкту GIZ Ukraine за дорученням уряду Німеччини – і дуже вдячні їм за це, адже завдяки їм творимо майбутнє рятувальної служби в Україні", – говорить Софія.
