Немає усвідомлення факту смерті. Якою пам'ятатимуть Ярину Базилевич, що загинула від ракети у Львові
На найвищому поверсі львівського будинку на Коновальця жила Ярка, її мама та батько, а також двоє молодших сестер.
Дівчина працювала програмною менеджеркою Офісу "Львів – Молодіжна столиця Європи 2025". Вона була активною, опікувалась багатьма молодіжними подіями, часто волонтерила, мала безліч друзів та знайомих, хобі та зацікавлень.
Але 4 вересня російська ракета зруйнувала її будинок та вбила маму, сестер і саму Ярину.
Колеги та друзі загиблої дівчини називають цю втрату невимовно великою та спустошливою.
"УП.Життя" побувала на роботі молодої активістки та вечорі пам'яті, присвяченому Ярині Базилевич, щоб познайомитись з дівчиною. На жаль – посмертно.
Офіс
У самісінькому центрі Львова в історичній кам'яниці розташований офіс "Молодіжної столиці". Тут великі вікна з візерунками вітражів, гіпсокартонний лев – символ Львова, а ще 6 порожніх столів.
Хоча спустів назавжди тільки один – Ярчин. Він стоїть зліва при вході. А за ним – полички з теками, повними документації щодо заходів та подій.
У верхньому лівому куті – різнокольорова шапка з пропелером на маківці. Це – елемент щасливого менеджменту (happy managment).
"Цю кепку ми отримали, коли був обмін між Любліном, Гентом та Львовом. Мета цієї кепки – підняти бойовий дух працівників чи зробити сумний день когось з них трохи веселішим. Щовівторка Ярка одягала її на загальній нараді. Ця кепка завжди розряджала обстановку", – згадує колега та комунікаційниця Офісу "Львів – Молодіжна столиця Європи 2025" Юлія Мартинюк.
На робочому столі Ярини з різних боків кілька наліпок з котиками та смішними підписами. Юля зачитує їх, але у голосі чутно сум та тугу. Вона каже, що зазвичай в офісі було гамірно та людяно, а тепер – всі уникають місця, де так багато спільних спогадів, які тепер нагадують про біль утрати.
У комірці справа – ароматична свічка. Таких було декілька на весь офіс, їх виготовили власноруч Ярина з колегами.
"Ярка займалась ще й тим, щоб розвивати та просувати різні бізнеси та спільні продукти. Наприклад, частина коштів з продажу цих свічок відправили на молодіжний фонд. Ця організація допомагає молоді теж реалізовуватися, робити різні проєкти", – пояснює Юлія.
Вона відкриває кришку на склянці зі свічкою та глибоко вдихає аромат.
"А ще вона обожнювала читати книжки. За її рекомендацією я прочитала так багато книжок. Вона робила максимально все, що могла і навіть більше. І цікавий факт про Ярину: де б вона не була, в неї завжди буде сумка, де є купа речей, і є книга", – згадує адміністраторка МолоДвіжЦентру Евеліна Петренко.
Вона опускає очі та дивиться на передостанню поличку за столом Ярини. Там лежить книга англійською. Дівчата сумно посміхаються.
Переддень трагедії
За кілька тижнів до трагедії команда мережі "ТВОРИ!" активно готувалася до найбільшої молодіжної події у Львові – "Молодвіж". Ярина була одною з організаторок, відповідала за багато процесів та напрямків.
Колега Анастасія Тищенко згадує, що ввечері 3 вересня збирались з колегами.
"Сиділи в барі, пили пиво і спілкувалися, думали над тим, як у нас пройде "Молодвіж". А Ярка дуже така тривожна людинка. Це її гарна риса, бо через свою тривожність вона постійно все добре робила. Ввечері ще списались. Ярка, як завжди, підтримала та дала гарні настанови", – розповідає вона.
А тоді додає, що у вівторок ввечері організатори також відправили поліграфію на друк – банери, бейджі, програми. Все мало бути готове вже на ранок наступного дня.
Ввечері у робочих чатах не затихали повідомлення. Колега Юлія згадує одне з останніх повідомлень від Ярки. Вдень вона забрала піни (брошки) з головою лева – символом молодіжної столиці. На ці значки команда чекала довго та змінила кількох підрядників, Ярка дуже переживала, що ці піни будуть неякісними або геть не такими, як очікували.
Усю партію левчків-пінів Ярина забрала ввечері додому. Коли дівчина їх роздивилась, то жартома написала: "Дуже навіть не зле".
"Вночі з нею переписувалися про "Молодвіж", як все має бути і що ще треба зробити. Паралельно Ярина робила завдання для роботи в ІТ – вона розвивалась в цій сфері також.
Ярка буквально недавно ходила на церемонію вручення дипломів в мантіях і з шапочками. Була дуже щаслива, що закінчила бакалаврат з комп'ютерних наук", – згадує колега Саша Мандриш.
4 вересня
Мешканці Львова прокинулися близько 4 ранку через сигнал повітряної тривоги. Приблизно о 6 ранку місто здригнулося від серії потужних вибухів. З першими новинами робочі чати оживились: колеги перепитували чи всі живі.
О 6 ранку чимало дівчат особисто написали Ярині питання: "Ярка, як ти?". Але відповіді не отримали.
Юлія Мартинюк згадує, що надія зажевріла о 8 ранку, коли ще не було відомо про кількість жертв. У загальний чат прийшло заплановане повідомлення від Ярини.
"На якусь мить я повірила, що з нею все добре. Але повідомлення відправила вже не вона…" – зітхає дівчина.
Вона каже, що спершу через хвилювання не могла пригадати номер будинку, де жила Ярка. Попросила подругу знайти фото чи якусь інформацію.
"Коли ми з'ясували, що ракета влучила в її будинок, то з усіх куточків міста почали їхати до місця аварії.
Батька Ярини витягли близько 8 ранку, а за годину рятувальники сказали, що завалів ще мінімум метрів 6. Тоді ми зрозуміли, що надія мізерна", – згадує Юлія зі сльозами на очах.
Евеліна каже, що дізналась про загибель колеги, коли їхала до неї додому.
"Це був удар, в який я досі не можу повірити і не можу оговтатись. У мене ступор, бо немає усвідомлення цього факту… смерті. Ярка – людина, яка завжди буде моїм серцем. І я дуже за нею сумуватиму", – додає вона.
Росіяни продовжують знищувати мирних людей, які ніколи й не тримали в руках зброї, каже Юлія.
"Якимось дуже дивним чином та шаленим збігом обставин ця ракета влучає саме супер класних людей. У таку сім'ю, що я навіть не можу підібрати слів. Це були люди, які шанували традиції, максимально класно виховали своїх дітей; вони хотіли змінювати свою країну на краще", – ділиться спогадами дівчина.
Вечір пам'яті
Друзі та колеги вирішили організувати вечір пам'яті на тій події, яку так старанно готувала Ярина. На великих екранах транслювали короткі відеоспогади про дівчину.
Було багато теплих та смішних споминів – про ляльку зі зламаною ногою, подорожі, купівлю ровера, а фоном – відео, де молода дівчина усміхається, проводить час з друзями, працює.
"Яринка була чудовим другом! Вона легко заводила нових друзів, з нею завжди було приємно спілкуватися. Знаєте, за тою такою скромною посмішкою завжди були цікаві історії та події.
Минулого року вона прийшла до мене по професійну пораду. Було дуже приємно усвідомлювати, що з твоєї новатьки (новачка – ред.) виросла така відповідальна, усвідомлена людина, яка знає чого вона хоче. Я пам'ятатиму її щасливою, усміхненою, задоволеною життям", – розповіла менторка Яринки з псевдо "Мандаринка".
На відкритому мікрофоні часто звучало слово "світлий". Ним описували Ярину та всю її сім'ю, часто наголошували, що це – їхня характеристика.
Організатори показали й короткі відео з Telegram, які Ярина записувала друзям. Вона ділилась життєвими моментами, успіхами та невдачами. За кожним наступним відео виникало відчуття, ніби знаєш цю людину і сам товаришуєш з нею вже тривалий час.
"Це не особистісна втрата, це втрата для всієї країни. І Ярина, і її сестра Даруся розвивалися та робили все, щоб розвивати молодь в Україні. Я писала цей текст два дні і він здавався мені величезним. Але я перечитую його зараз і розумію, що це найменше, що можна сказати про Базилевичів", – сказала одна з подруг Дарини на вечорі пам'яті.
На завершення вечора – ватра та 12 пісень, які так любила Ярка. Серед них – композиції Володимира Івасюка, Скрябіна та Назарія Яремчука.
Сум та тугу витісняла якась надія, що розгоралась всередині з кожною іскрою. Сім'я Базилевичів об'єднала людей зі спільними цінностями, які й сама плекала у собі та своїх дітях.
Ватра давала тепло, заспокоювала, а люди поруч ставали ближчими один одному попри те, що навколо – суцільні незнайомці.
На вечір пам'яті прийшов батько Ярини Ярослав та її двоюрідні сестри. Вони побачили, як багато людей знали чи знайомились з їхніми близькими – Яриною, Дариною, Емілією та Євгенією – а тепер нестимуть пам'ять про них у своїх серцях.
Вікторія Андрєєва, УП.Життя
