"Не плутайте дитину з психотерапевтом". Як говорити з дітьми про розлучення, аби вберегти від травми
Розлучення рідко бувають мирними та безболісними. Надто коли у суперечки дорослих втягнуті діти.
Від того, як батьки поводяться під час розлучення, залежить, які уроки про стосунки засвоїть дитина. Якщо дорослі демонструють здатність мирно вирішувати конфлікти та йти на поступки, дитина навчиться будувати здорові взаємини. В іншому випадку вона може засвоїти хибні установки, які заважатимуть їй бути щасливою у сімейному житті та змусять боятися болю, свідком якого вона стала.
Про це для "УП.Життя" розповіла психологиня Ліана Колесник-Цапенко. У розмові з нею ми дізналися, як допомогти дитині пережити розлучення батьків, вберегти її від почуття провини і допомогти емоційно адаптуватися до нових реалій сімейного життя.
Як розлучення батьків впливає на дітей?
Як розлучення вплине на дитину, значною мірою залежить від її темпераменту – вроджених особливостей характеру. Деякі діти від народження мають більш чутливу натуру. Для них події, які інші переживають спокійно, можуть стати причиною сильного стресу.
Стрес – це нормальна реакція організму на ненормальні умови, як-от розлучення. У дитини, чиї батьки розлучаються, стрес може проявлятися на кількох рівнях.
Фізіологічні прояви стресу можуть відбитися на проблемах зі сном, відсутності апетиту, головних болях. На емоційному рівні стрес може проявлятися в переживаннях, горюванні, розпачі. Ці емоції дитині потрібно прожити – не варто їх пригнічувати.
Важливо, щоб батьки індивідуально підходили до реакцій дитини на цю стресову ситуацію, адже те, що для однієї людини норма, для іншої може вилитися в травму. Якщо дитина протягом тривалого часу проявляє емоційну нестабільність, має проблеми зі сном або апетитом, регресує в поведінці чи уникає спілкування, це може свідчити про перехід стресу в травму. Щоб запобігти цьому, підтримуйте з нею відкритий діалог, тримайте емоційний контакт і за потреби зверніться до дитячого психолога.
Як діти різного віку реагують на розлучення?
Навіть у дуже ранньому віці діти дуже чутливо реагують на все, що відбувається з батьками під час та після розставання. У перші три роки життя дитини будь-які емоційні або фізичні стани батьків, як-от хвороби чи емоційне виснаження, сильно впливають на дитину. Тому важливо, щоб батьки проживали стресову ситуацію на тлі розлучення у спосіб, який мінімізує негативний вплив на дитину.
Трошки старші діти трьох-п'яти років можуть думати: "Я себе погано поводив, тому тато і мама не разом". Їм здається, що їхня поведінка могла спровокувати розрив між батьками.
У міру дорослішання діти починають глибше аналізувати ситуацію та ставити більше питань щодо причин розриву між батьками.
Підлітки найгостріше переживають розлучення батьків. Їхні адаптаційні можливості психіки не такі розвинені, як у дітей молодшого віку, тому вони часто беруть на себе забагато відповідальності, з якою ще не можуть впоратися. Діти у цьому віці чіпляються за будь-яку можливість зберегти батьківський шлюб.
Вони розмірковують: "Я ж вже дорослий, я можу поговорити з батьками і переконати їх". Коли розлучення все ж відбувається і хтось з батьків покидає дім, підлітки можуть відчувати колосальне почуття провини і покинутості.
Важливо наголосити, що у підлітковому періоді вони активно формують власні уявлення про те, якими мають бути стосунки між чоловіком і жінкою. Відтак фрази на кшталт "Усі чоловіки однакові" або "Від жінок іноді проблеми" можуть закріпити у підлітків шкідливі упередження, які завадять їм побудувати здорові стосунки в майбутньому. Тому дуже важливо донести підліткам, що те, що сталося у вашій родині, не обов'язково відбудеться в їхньому майбутньому.
Як повідомити дитині про розлучення?
Дитина, яка переживає розлучення батьків, має право знати правду про те, що відбувається. Не варто вигадувати історії про те, що "тато поїхав у відпустку" або "мама колись повернеться". Адже насправді йдеться про формування базової довіри дитини до світу.
Багато моїх клієнтів говорять про те, що в дитинстві чекали на батька, вірили, що він колись повернеться, але виявлялося, що це був суцільний обман. Вони жили в цьому невіданні, не знаючи, що насправді відбувається. Дорослі люди досі відчувають наслідки того, що їх обманювали в дитинстві.
Тому говорити дитині правда відповідно до її віку дитини – дуже важливою. Діти до 5-ти років можуть не розуміти незворотність процесу розлучення. Вони сподіваються, що батько/мама повернеться. Тому їм треба пояснити: "Ми більше не кохаємо одне одного і не будемо разом як чоловік і дружина, але ми поважаємо одне одного і залишаємося твоїми батьками".
На питання: "Чому ви більше не разом?" варто розповісти, що у дорослих виникають складні ситуації, які вони іноді не в змозі подолати. Можна навести приклад: "Ми ніби сніговик, який розтанув і більше не зможе бути сніговиком".
З дітьми 6-10 років важливо провести чесну розмову про ваші почуття й переживання. Вони також мають почути від батьків: "Ми не разом і вже не будемо парою ніколи. Але ми твої батьки. І зробимо все, щоб ти відчував любов обох".
Після 11 років діти вже знають про кохання, зради та взаємні образи. Вони можуть самотужки зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки. З ними розмова про розлучення має бути на рівних. Випереджайте у дітей думки про те, що це вони у винні у розриві батьків.
Як говорити з дитиною, аби вона не почувалася винною?
Уявіть, яку відповідальність беруть на себе діти, коли намагаються зберегти шлюб батьків. Вони плачуть, благають, іноді буквально хапають за ноги того з батьків, хто йде, сподіваючись зупинити розлучення.
Згодом у дитини може виникнути почуття провини, що вона не змогла "врятувати" шлюб батьків. Це надзвичайно важкий тягар для дитячої психіки.
Важливо пояснити дитині, що розлучення – це складне рішення дорослих, яке не залежить від неї. Ви можете ділитися з дитиною своїми емоціями: говорити про те, що вам боляче, як ви це переживаєте. Але ви не повинні питати у дитини, що вам робити. Діти не бояться складних рішень – вони бояться невизначеності, коли дорослі поруч виказують свою розгубленість. Запевніть дитину, що хоча ви й відчуваєте зараз гнів чи смуток, ви в змозі дати собі раду.
Як вберегти дитину від травми?
Зберегти повагу у стосунках між батьками. Найкращу підтримку ви зможете забезпечити дітям, сформувавши хороший альянс із їхньою мамою чи татом. Дуже важливо підтримувати комунікацію між дитиною і обома батьками.
Варто показати дитині: хоча ми вже не разом як подружжя, ми завжди будемо єдиним фронтом як батьки. Незалежно від того, як боляче нам може бути як колишнім партнерам, ми повинні вирішувати свої проблеми між собою. Але як батьки, маємо рухатися шляхом терпимості та вдячності.
Діти мають чути від батьків: "Так, у нас з твоїм татом не склалося, але він чудовий чоловік і батько. Ти можеш йому довіряти". Те саме можна сказати про маму: "Вона чудова жінка, подивись, як вам весело разом".
Не плутати дитину з психотерапевтом. Не можна виливати свою тривогу або негативні емоції через розлучення на дитину. Вона не повинна чути такі слова, як-от "Твій батько такий-сякий" або "Твоя мама безсовісна".
Діти не повинні виконувати роль терапевта для батьків – вони не мають достатнього життєвого досвіду, щоб повністю зрозуміти і поділити з нами глибину наших переживань. Діти не повинні відчувати себе винними або відповідальними за те, що відбувається в сім’ї.
Коли ми ділимося з дитиною своїми емоціями, важливо пам’ятати, що вона може неправильно їх інтерпретувати, відчуваючи себе причиною наших страждань. Це може призвести до тривоги, почуття провини та інших негативних емоцій, які можуть вплинути на її подальший розвиток.
Сприяти тому, аби дитина контактувала з обома батьками. Підтримка зв’язку з дитиною після розлучення – це один із найважливіших аспектів її добробуту. На жаль, часто емоції беруть гору, і один з батьків припиняє спілкування з дитиною, а інший у пориві злості може несвідомо сприяти цьому розриву. Відновити такі стосунки згодом буває дуже складно, адже втрачається емоційний зв’язок дитини з одним з батьків.
Навіть якщо розлучення завдає вам сильного болю, важливо докласти зусиль, щоб дитина мала можливість підтримувати стосунки з обома батьками, якщо це, звісно, не загрожує її безпеці. Ситуації, коли хтось з батьків зловживає алкоголем чи наркотиками, потребують індивідуального підходу.
Не забороняти дитині переживати горе. Важливим є процес горювання, тобто проживання розлучення. Якщо дитина хоче поплакати через розлуку з одним з батьків, ми не повинні блокувати ці емоції фразами на кшталт "Заспокойся, все буде добре".
Ми не повинні вчити дитину, що є хороші або погані емоції. Кожна емоція має свою функцію, і горювання допоможе дитині швидше адаптуватися до нових умов.
Якщо дитина хоче дивитися сімейні фотографії або згадувати родинні історії – навіть якщо вони не завжди приємні – ми повинні дозволити їй це робити. Важливо дати дитині можливість прожити свої емоції.
Чи обов’язково дитина, яка переживала розлучення батьків, відтворить цю модель стосунків у дорослому житті?
Я розумію, наскільки болісним буває розлучення для пари, і як виникає спокуса образити, вколоти партнера чи використати дитину як засіб покарання. Однак варто пам’ятати, що наші дії сьогодні визначають майбутнє наших дітей. Те, як ми поводимося під час розлучення, впливає на те, що дитина візьме з собою в доросле життя, у свої майбутні партнерські стосунки.
Багато дорослих, які були свідками розлучення батьків у підлітковому віці, зараз приходять до психотерапевта з проблемами у стосунках. Наприклад, жінка, яка бачила зраду батька, може бути впевнена, що її зрадять у дорослих стосунках. Ці очікування породжують нав'язливі думки та постійні підозри.
Чоловіки, які бачили зраду батька в підлітковому віці, часто приходять із зізнанням: "Коли я був підлітком, батько зрадив матір. Я його засуджував і обіцяв собі, що ніколи так не вчиню. Але зараз я тут перед вами, тому що сам пройшов через кризу середнього віку і повторив його поведінку".
Річ у тім, що модель переживання кризи та складних ситуацій часто закріплюється в структурах мозку ще в підлітковому періоді. Через це у дорослому віці людина несвідомо повторює поведінку, яку засуджувала в дитинстві.
Водночас досвід переживання батьківського розлучення формує у дитини уявлення про стосунки, довіру до людей та особисті кордони, які варто встановлювати в житті. Тут йдеться про поняття глибинних установок, які закладають у дитинстві та залишаються з нами на все життя. Наприклад, дитина може засвоїти правило: "Якщо в мене будуть близькі стосунки, мене обов'язково зрадять або покинуть".
Через це батьки, які розлучаються, повинні бути вкрай обережними з тим, що говорять підліткам. Головне донести дитині – те, що сталося з батьками, не обов'язково повториться у її житті.
Не всі діти, які пережили розлучення батьків, приречені на нещасливе особисте життя. Багато людей, які пройшли через цей досвід у дитинстві, будують міцні та щасливі стосунки в дорослому житті. Адже припинення токсичних стосунків – це прояв сили та самоповаги, і це теж важливо показати дитині.
Мені часто доводиться чути від дорослих клієнтів: "Я не поважаю свою маму чи батька за те, що вони залишались у стосунках з людиною, яка їх зраджувала". Це доводить, що важливо демонструвати дітям, що самоповага і межі в стосунках – це прояв сили. Діти дійсно відчувають і "зчитують" ваш стан. Коли батьки задоволені життям після розлучення, діти бачать, що сміливі рішення можуть бути цінними і змінювати життя на краще.
Важливо показати, що мати розбіжності – нормально, і робити помилки – нормально. Ви припустилися помилки, коли одружилися, але ви її виправили, бо знайшли спосіб, як продовжувати співпрацювати як батьки та ростити дітей у люблячому середовищі.
Чи можлива "сімейна терапія" після розлучення?
Після розлучення ми повинні робити все можливе, щоб підтримати зв'язок між батьками і дитиною. Якщо обоє батьків налаштовані вийти з розлучення екологічно, сімейна терапія може бути дуже корисною навіть після розриву. Це допомагає всім учасникам процесу навчитися правильно взаємодіяти одне з одним.
Часто пари приходять на терапію, щоб налагодити комунікацію між собою, а відтак мінімізувати травму для дитини. Основне завдання при цьому – створити нову лінію взаємодії колишніх партнерів, засновану не на подружньому житті, а на батьківстві. У новий формат стосунків не варто переносити старі конфлікти чи "скелети з шафи", оскільки важливо уникнути нових непорозумінь заради узгодження правил спілкування та зустрічей з дитиною.
Ще один ключовий аспект – це навчитися вдячності. Навіть у такий складний період важливо зупинитися і запитати себе: за що ми можемо бути вдячні один одному? Наприклад, у нас є чудові діти – це наша спільна заслуга. Сфокусувавшись на їхньому добробуті, можна побудувати здорові взаємини після розлучення.
Я знаю багато прикладів, коли після розлучення люди стають не тільки чудовими батьками, а й справжніми друзями, які допомагають одне одному в житті, навіть якщо створюють нові родини.
Як зберегти емоційний контакт з дитиною, коли хтось з батьків йде з сімʼї?
Емоційний зв'язок дитини з батьками формується через взаємодію: спілкування, обійми, подарунки і проведений разом час. Коли люди не бачаться місяцями, навіть найсильніший звʼязок може зруйнуватися.
Тому перший ключ до збереження зв'язку з дитиною після розлучення – це регулярний тісний контакт. Спілкуватися потрібно якомога частіше, не обмежуватися разовими зустрічами або рідкісними повідомленнями. Емоційний зв'язок підтримується через постійну взаємодію.
Другий важливий аспект – повага між батьками. Якщо один із батьків транслює ненависть або злобу до іншого, дитина, логічно, може втратити бажання підтримувати зв'язок з тим із батьків, до кого проявляється негатив.
Третій важливий момент – дати дитині можливість відверто говорити про те, що вона переживає. Якщо дитина може відверто сказати: "Мені боляче, мені страшно", це допоможе налагодити глибший емоційний контакт. Чесна і відверта комунікація – це спосіб "оголити" душі та доторкнутися до почуттів одне одного.
Як пояснити дитині, чому хтось з батьків зник з її життя після розлучення?
Коли один з батьків після розлучення перестає брати участь у житті дитини, важливо чесно поговорити з дитиною про це. Вона має розуміти, що батько чи мати залишається частиною її сім’ї, навіть якщо фізично відсутній поряд. Також дитина має розуміти, що, можливо, цей звʼязок може відновитися у майбутньому, але слід донести, що ніхто не може змусити іншу людину підтримувати контакт, якщо вона вирішує зникнути. Це поза нашим контролем.
Коли батько відсутній у житті дитини, важливо, щоб вона мала можливість спілкуватися з іншими чоловіками: дідусем, дядьком, братом або другом мами. Це може значно знизити ризик травматичного досвіду у дитини, навіть якщо батько повністю зникає. Те саме стосується і жіночої уваги, коли з життя дитини зникає мати.
Відсутність одного з батьків не завжди призводить до психологічних травм. Кожна дитина індивідуальна, і її реакція на таку ситуацію залежить від багатьох факторів. Деякі діти успішно адаптуються, тоді як інші можуть відчувати сильний біль і зазнати психологічної травми. Задля зцілення у будь-якому випадку важливо, аби дитина знала: відсутність одного з батьків – це не її провина, і вона все одно заслуговує на безумовну любов та підтримку.
