Медовий місяць в горах. Як подружжя зі Львова за 50 днів обійшло майже 100 вершин

Львів’яни Марта і Данило Ткаченки – молода сім’я мандрівників.

На початку 2021 року хлопець з дівчиною підпрацьовували гідами у одній з туристичних компанії: організовували походи горами в Україні та за кордоном.

Під час тодішнього планування робочого року команда захотіла придумати щось цікаве та оригінальне.

Данило згадав про скретч-карту гір зі 100 вершинами, яка висіла в нього вдома на стіні. Подумав, що це може бути класним проєктом, якщо пройти маршрут за одну мандрівку.

Спочатку ідея видавалась радше жартом, проте згодом почалось планування та сама подорож протяжністю 50 днів, 100 вершин, 770 км перепадом висоти 24 775 м. А це, до речі, як тричі піднятися на Еверест.

Весь шлях від початку до кінця пройшло троє – провідники Марта і Данило Ткаченки, які одружилися за 3 тижні до походу, і Беатріса Дуднік, що була єдиною учасницею всього маршруту.

"Українська правда Життя" розпитала в Марти і Данила про маршрут, побут, виклики, враження та стосунки під час своєрідного медового місяця в горах.

Загалом у 2021 році Марта з Данилом провели в горах близько 80 днів

Планування та початок маршруту

Усе розпочалося з планування маршруту, продумування логістики, меню, необхідного спорядження, поділу мандрівки на певні секції та складання списку 100 вершин.

"Один список ми склали з вікіпедії, інші з декількох скретч-карт. "Зліпили до купи" і зробили свій.

Він унікальний тим, що ми не брали вершини зі схожою назвою, ми брали одну найвищу і зараховували лише її", – розповідає Данило.

Спочатку ідея видавалась радше жартом, проте згодом почалось планування та сама подорож протяжністю 50 днів, 100 вершин, 770 км

31 липня з полонини Боржава розпочався проєкт "100 вершин".

Для Беатріси це була перша гірська мандрівка, для Ткаченків – перша найтриваліша (до того провідники мандрували в горах максимум 14 днів).

Щоб підготуватися до походу, подружжя протягом року старалося максимально багато ходити пішки. Проте на особливі тренування не вистачало ні часу, ні сил. Окрім роботи та навчання, пара готувалася до весілля.

Марта згадує, що чим менше часу залишалось до мандрівки, тим сильніші були переживання. Найбільше лякала запланована кількість днів.

"Найважчим, мені здається, був перший день. Боржава нас зустріла жахливою спекою. Тобі ніби на голову надягнули акваріум, наповнений розжареним повітрям, і ти в ньому йдеш.

Ми піднімаємося, зустрічаємо людей, які нас питають: "Ви звідки, куди йдете?"

А ми: "в нас проєкт 50 днів. А це перший, ще – 49". І коли озвучуєш "ще 49", а тобі в перший день і так вже важко через погоду, то з’являються сумніви, чи пройдемо", – пригадує Марта.

"Чим менше часу залишалось до мандрівки, тим сильніші були переживання"

Маршрут пролягав у трьох областях – Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій. Розпочинався з Воловця (смт Закарпатської області), а закінчувався в селі Шепіт Чернівецької області.

"Львівську область ми не захоплювали, оскільки там найвища гора Пікуй має 1418 м, а на нашому маршруті найнижча гора мала 1628 м.", – пояснює Данило.

"Коли дощ паде, ти мовчиш. В голові думки "нащо я тут, скільки ще мокнути, хочу переодягнутися в сухе" і йдеш просто"

Організація маршруту

Весь маршрут провідники поділили на 13 секцій – маленьких сегментиків, на кожен з яких могли долучатися люди, що подорожували лише у вихідні, або яким був цікавий конкретний клаптик шляху.

Організація всієї мандрівки відбувалась за так званими чергуваннями: від 3 до 5 днів мандрували, тоді 1 день відпочивали (дні відпочинку називали "днівками").

"Ми намагалися робити так, аби кожен сегмент закінчувався в селі, де ми зазвичай орендували житло, щоб випрати речі, перекусити "щось людське" (в гори багато їжі не візьмеш), відпочити".

За словами Марти, відновлення було дуже потрібним:

"Поки йдеш – ніби нормально, а потім, коли лягаєш в ліжко – розумієш, що добре, що ми таки відпочиваємо".

Клікніть на зображення, щоб відкрити у великому форматі

Побут

Звичайний мандрівний день розпочинався о 7 годині ранку. До 9:00 команда складала намети, снідала і впевнено виходила в дорогу.

До місця ночівлі учасники доходили за 6-9 годин, вечеряли і о 21:00, максимум о 22:00, лягали спати.

Мандрівники планували щодня проходити по 14-18 кілометрів, але через відсутність на багатьох ділянках води (серпень в Карпатах – найсухіший місяць), кілометраж кожного дня був різним.

"Коли ми проходили зашвидко, то часто не знали, чим себе зайняти. Добре, що взяли з собою гральні карти, інколи ходили по брусницю і робили компоти. Так ми себе розважали", – згадує Марта.

Марта (зліва) з іншими мандрівниками

Харчування

Команда заздалегідь склала "конструктор меню": декілька варіантів сніданків, перекусів та вечерь, які повторювались. Свіжі продукти їм довозили в села, де проходили "днівки".

Сніданок мандрівники готували повноцінний: крупа міксована з овочами або сочевичний суп, м’ясо чи сосиски.

Перекус складався з канапки або лаваша. Обов’язково кожен отримував 2 солодкі батончики на день, які можна їсти під час походу, не зупиняючись. Також могли перекусити копченим сиром косичкою, круасанами, кабаносами (сушеними ковбасками).

На вечерю запарювали сушену їжу, її ще називають сублімованою. Відкрив пакетик, залив склянкою окропу, перемішав, зачекав 5 хвилин, і можна їсти.

Їжу готували лише на пальнику.

"Газ – це простіше, швидше і впевненіше. Ми часто ночували в місцях, де не було можливості збирати дрова і розпалювати вогонь.

По-перше, якщо ходити у карпатський-біосферний заповідник, там вогонь палити не можна.

По-друге, навіть, як би дуже хотілось, там нема з чого його палити. Наприклад, жереб занесений в Червону книгу й він не горить.

Я часто бачила, як люди ламають, нищать жереб, пробують з нього розпалити. Їм нічого, звісно, не виходить, бо не горить, але рослину понищили, вогонь не отримали, їсти не зробили…

Тому значно краще з собою взяти пальник, газовий балон і той же казанок, який в будь-якому разі треба брати для приготування їжі", – ділиться Марта.

Сніданок мандрівники готували повноцінний: крупа міксована з овочами або сочевичний суп, м’ясо чи сосиски

Вага наплічників та спорядження

Ткаченки говорять, що після мандрівки не дивуються, що є люди, які перед походом в гори зважують кожен грам.

"Перед виходом з дому у мене було лише особисте спорядження і наш намет, тоді рюкзак важив 8,5 кг, в Марти 6-7.

А під час мандрівки вага рюкзаків була 17 і 15 кг. Туди входила їжа на декілька днів і групове спорядження (пальник, балони, казан, групова аптечка, яка важила близько 2 кг)", – розповідає Данило.

В останні дні Данилу довелось змінити рюкзак. Хлопець настільки схуд, що ремінці на поясі старого наплічника, навіть на максимумі, вже нічого не розвантажували, все навантаження йшло на плечі.

Через велику вагу, яку носили мандрівники, у них з’явились проблеми з хребтом та колінами. Помічними стали тейпи.

"Поки ми для себе не відкрили тейпи, це було жахіття. Тейпи розвантажують суглоб – як рукою знімає больові відчуття.

Вони стали комфортною заміною еластичному бинту, який розв’язується, натискає і незручний", – ділиться Данило.

Найбільше Ткаченків під час мандрівки турбували коліна

Забороненою піснею була "Червона Рута"

Перебуваючи стільки часу в обмеженому колі людей, Ткаченки тішилися, коли до них на маршруті долучалися нові мандрівники:

"Ми почали більше цінувати спілкування з різними людьми. Вбирали інформацію як губка.

Ми з Данилом 7 років разом, тож знаходити якісь нові теми для спілкування трішки було складно.

Добре, що з нами була учасниця, яка розказувала свої і слухала наші історії", – розповідає Марта.

Своєрідною розважальною програмою для команди "100 вершин" був спів. Марта з Данилом – пластуни, тож список пісень, які подружжя пам’ятає з часів юнакування, був доволі різноманітний.

Спів був також заспокійливим ритуалом, згадує провідниця:

"Особливо багато ми співали в місцях, де ймовірно були дикі звірі – щоб вони могли почути нас і не підходити.

Забороненою піснею була "Червона Рута". Ми домовились, що якщо хтось бачить ведмедя, значить ми починаємо співати "Червону Руту" – пісню, яку всі знають.

Мені здається, що в нас досі є якийсь острах, що якщо ми почуємо цю пісню, то значить близько є ведмідь і треба максимально тікати десь назад".

На щастя, диких тварин команда не зустрічала. Траплялись змії, жаби, сови та миші, які крали в мандрівників шоколадні батончики.

Лякали подружжя свіжі сліди кабанів, які були майже на всіх ділянках маршруту.

Виклики

Найбільше погоднє випробування для Ткаченків було на маршруті Чорногори, який пара планувала пройти за 5 днів. Проте після 4 днів суцільного дощу, хмар і поривів вітру команда "100 вершин" спустились в найближчий населений пункт.

"На останній день ми вирішили спуститися в село, бо вже не витримували: намети були мокрі і вся термобілизна теж. Остання ніч на Чорногорі була дуже складна, падав дощ всю ніч і був дуже сильний вітер, намети просто здувало.

Я о 4 ранку вибігав допомагати клієнтці причіпляти кілки до намету, бо його погнуло, і вона всю ніч не спала. Марта ж тримала наш намет", – згадує хлопець.

"Остання ніч на Чорногорі була дуже складна, падав дощ всю ніч і був дуже сильний вітер, намети просто здувало"

Протягом мандрівки у провідників неодноразово виникали думки, щоб завершити передчасно маршрут. Складно було не фізично, а морально.

"Десь до 25 дня подорожі були думки щоби зійти. Після 25 – не було. Розумів, що найважче позаду, екватор пройдено", – пригадує Данило.

Марту мотивувала йти далі підтримка близьких людей у Львові, які вірили в їхню з Данилом затію і чекали вдома за 50 днів.

Загалом парі в поході найбільше хотілося домашньої їжі. На щастя, днівки це частково компенсували.

Ткаченки розповідають, що навіть приготування на звичній плиті, а не на пальнику, було для них особливим задоволенням: "Банально посмажити картоплю – це був такий делікатес".

"Мені найбільше бракувало овочів. Але загалом хотілося напоїв, наприклад, газованої води, хоч в місті я зовсім її не вживаю. Бракувало соків", – додає Данило.

"Десь на 30 день у мене з’явилося бажання одягнути звичайний одяг – не туристичний – і піти десь сісти "як нормальна людина". Просто сісти випити кави. Не важливо у чому – джинсах чи сукні, головне у чомусь нетуристичному…..

Бо коли ти ходиш в одному і тому ж, то "проїдається". Я почала створювати собі різні образи: то косички заплела. Старалась хоча б з волоссям щось урізноманітнювати", – пригадує Марта.

Марта: "Я почала створювати собі різні образи: то косички заплела. Старалась хоча б з волоссям щось урізноманітнювати"

"Краще, коли ти з хребта бачиш красиву вершину"

Коли тривало мандруєш, то краєвиди перестають приносити задоволення та стають рутинними, погоджуються мандрівники.

Марта розповідає, що все ставало однаковим, особливо, коли дорога пролягала лісом.

"В якийсь момент я просто перестав на краєвиди дивитися. Перенаситився", – згадує Данило.

Проте краси гір також вистачало, тож пара поділилася місцями, які найбільше вразили Ткаченків і куди б вони ще хотіли повернутися:

• частина Чивчинських гір – гарні краєвиди, є багато колиб, де можна заночувати, і там немає цивілізації;
• в південних Горганах, де було дуже важко йти, була гора Молочна, ми ночували біля неї зразу на хребті. Там нереальний краєвид – 360 градусів просто шикарної краси (єдине, що там дуже далеко вода була) і безлюдно;
• сідловина між г. Стримбою і г. Стрименіс. Там є маленьке озерце. Гарний краєвид в один бік, бо з іншого – суцільні вирубки;
• гора Братківська – там нещодавно прочистили маршрут, який стає дуже популярний. Сам хребет – типові жереби, ялівці і повно різних каменюк. Звідти має бути видно і Горгани, і Свидовець.

Також ми запитали у мандрівників, про цікаві маршрути українских гір, які б вони порадили відвідати:

• хребет Кострича (особливо в квітні-травні, коли починає танути сніг, там дуже красиво, бо цвітуть крокуси. З нього видно Чорногору, яка ще вся в снігу);
• Стримба;
• Стреминіс;
• Сивулі;
• Ігровець;
• хребет Укерня.

"Є святе правило – не ходити на Говерлу. Тому що це гора, яка багато кому псує враження про гори. Порадимо хребти, а не вершини. Краще, коли ти з хребта бачиш красиву вершину, бо з вершини ти не бачиш, на якій ти красі стоїш", – додають мандрівники.

Про повернення в цивілізацію. "Ми собі ділимо життя до 100 вершин і після"

"Наступного дня після мандрівки ми поїхали бачитися з батьками.

Я їду в машині, на вулиці типова львівська погода – все похмуро, падає дощ – і я себе ловлю на думці, що ніякої мандрівки не існувало. У мене було життя "до", і я зараз ніби вернулась в це життя "до".

Складалось враження, що паралельно існувало 2 світи – один, де я в горах, інший, де я у Львові. Мені було важко усвідомлювати, що мандрівка – це не якийсь паралельний всесвіт, це шмат життя, який був до того. Зараз смішно, що ми собі ділимо життя на до "100 вершин" і після", – пригадує Марта.

Повертатися було складно, додає Данило:

"Кожен раз, коли ми спускалися на днівки, я такий "блін, знов Instagram". І от це саме відчуття було після повернення до Львова.

Мені не хотілося повертатися в соцмережі. Це настільки було в кайф використовувати телефон максимум для якихось фоток, чи комусь подзвонити.

Повернення в діджитал світ – він якийсь такий "бє".

[BANNER3]

Медові півтора місяця. "Нема соцмереж – нема сварок"

Данило: "Мандрівка була якраз після весілля, то ми домовлялися з Мартою, що, якщо не подамо на розлучення після 1,5 місяці разом в горах, то значить все успішно".

Марта: "Все успішно і все надовго (усміхається). Загалом, чому найчастіше виникають сварки – через всяку дурню".

Данило: "А в горах дурні нема".

Марта: "Не було такий речей, як хтось щось не так сказав, чи не порозумілися".

Данило: "Нема соцмереж – нема сварок, умовно. Немає якихось забаганок, завищених очікувань. Там реально потрібно зодовільнити базові потреби лоюдини.

Ти розумієш, що щастя в тому, щоби бути сухим, поспати, поїсти і все. Більше тобі нічого не треба, абсолютно.Частково спілкування з людьми.

Решта почекає, решта все буде в місті".

Тетяна Пляцок, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Як ходити в гори взимку: історії туристів та поради експертів

"То чого ж ти туди пішов?" Будні та байки гірської рятувальної служби

Люди, їжа, гори – чому варто поїхати в Батумі взимку

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.