Травневі в Києві. Які виставки можна подивитись найближчими тижнями
Традиційно улюблені в народі так звані "травневі" свята є гарним приводом не лише для лінивого ескапізму від міського галасу та напружених новин на дачу чи в гори.
Вихідні дні у звільненому від машин зеленому Києві дають чудову нагоду присвятити час естетичним та інтелектуальним вправам, влаштувавши інтенсивний тур виставками в декількох столичних мистецьких просторах.
Окрім вже згаданого нами спірного "Кодексу Межигір’я" в НХМУ та рідкісної виставки гравюр Франсiско Гойї в Музеї Ханенків, "Українська правда. Життя" рекомендує неодмінно відвідати наступні проекти.
Приморський протоконцептуалізм. Твори з колекції Петра Ширковського.
Closer (Нижньоюрківська, 31)
Варто відвідати, тому що сьогодні більше ніде в Україні одеська концептуальна сцена кінця 1980-х – початку 1990-х рр. не представлена публічно такою великою та продуманою селекцією.
Юрій Лейдерман, Леонід Войцехов, Сергій Ануфрієв вважаються сьогодні піонерами сучасного мистецтва в Україні, чия практика не лише мала суттєве значення для подальшого розвитку художнього середовища Одеси, але й помітно вплинула на так звану Московського школу концептуалізму.
Серед найбільш цікавих та дійсно раритетних творів – малюнки Володимира Федорова (aka Федота), чомусь менш відомого учасника славетного колективу "Інспекція Медична герменевтика".
Експозиція виставки "Приморський протоконцептуалізм" |
Не менш примітною є постать володаря цього зібрання – москвича Петра Ширковського, режисера та колекціонера, відомого в московській столиці гучними "квартирниками" у власних апартаментах, адреса яких час від часу змінюється.
Принагідно декілька слів про сам виставковий простір.
Галерея Closer відкрилася в жовтні 2013 року на території старої швейної фабрики. Заснували її колишні співробітниці центру М17, а нині – засновниці власного агентства ОК projects Ксенія Малих і Ольга Бекенштейн.
Експозиція виставки "Приморський протоконцептуалізм" |
Галерея Closer є виключно некомерційним проектом та працює на паритетних умовах з дружнім однойменним клубом, що дозволяє зберігати певну автономію та робити дійсно некон'юнктурні виставки.
Принаймні, перші три проекти, представлені в цих приємно потертих стінах – трансформація простору від "Відкритої групи", фотосерії Олексія Салманова та колекція mail art'у львів'янина Любомира Тимківа – зробили досить багатообіцяючу заявку.
Варто також звернути увагу на різноманітну музичну та лекційну програму Closer'а , аби точно знайти привід не полінуватися та відшукати в хащах Подолу красиву будівлю зі старої червоної цегли.
Микола Рідний, "Укриття"
Центр Візуальної культури,Петрівська, 34 (галерея розташована на території гаражного кооперативу вглибині вулиці)
Варто відвідати, тому що соціально-критичні роботи Рідного є черговим переконливим підтвердженням провісної ролі актуального мистецтва.
Відео та об’єкти художника, створені в різні роки та вже неодноразово виставлені на різних майданчиках (включно з національним павільйоном Венеційської бієнале) отримали на виставці нове аранжування та набули ще більш гострого звучання.
Центральний мотив проекту – пошук або створення захищеного простору (фізичного та соціального) як реакція на вороже ставлення держави до своїх громадян та, загалом, на непривітну соціальну дійсність.
Микола Рідний. Об'єкти із серії "Сховище" |
Різноманітні типи сховищ (покинуті бункери, приватні погреби, барикади Майдану) не лише виступають такими потенційно безпечними просторами, але й зчитуються як своєрідні пам’ятники іншим нещодавнім, проте, вже підзабутим кризовим періодам, як то пізньорадянські роки фантомного страху перед війною (відео "Сховище"), або ж часи економічної нестабільністі 1990-х (відео "Історія батька").
Микола Рідний. Демонстрація відео "Історія батька" в підвалі галереї |
Оскільки для глибокого художнього осмислення нещодавніх подій Майдану та теперішньої напруженої ситуації в країні часова дистанція ще не є достатньою, саме такі виважені спостереження за симптоматичними рисами нашого суспільства видаються найбільш промовистими та влучними рефлексіями на сьогодення.
"Уявний Архів". Куратори – Ґреґорі Шолет та Ольга Копенкіна (Нью-Йорк), співкуратор – Лариса Бабій
Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, (Володимирська, 23в (уточнюйте години роботи виставки за телефонами +380674457122, +380679429214)
Варто відвідати, тому що проектпідіймає нагальне на сьогодні питання непевного ставлення у суспільстві до різноманітних свідчень власного історичного й культурного минулого та колективної пам’яті про нього.
Іноді "Уявний архів" працює при світлі ліхтариків |
Представлена на виставці колекція справжніх та фіктивних документів й артефактів, за задумом авторів, свідчить "про (якесь) минуле, чиє майбутнє не відбулося (але можливо могло або мало би відбутися)" та "пропонує зазирнути в минуле і привернути увагу до забутих і маргіналізованих точок, що не потрапляють в домінантний історичний дискурс".
"Уявний архів" (Imaginary Archive) є подорожуючим проектом нью-йоркських кураторів й дослідників та вже був продемонстрований у різних варіаціях в Новій Зеландії (2010), Ірландії (2011) та Австрії (2013).
"Уявний архів" |
Чергове його втілення в Києві належить до тих нечастих для столичної культурної програми виставок, що не є багатими на видовищні об’єкти (хоча й тут не обійшлося без інсталяції з шин), але натомість пропонують аналітичну поживу для розуму – іншими словами, це виставка, на якій треба думати, а не милуватися.
В час, коли живі враження та персональна пам’ять вже не видаються надійним інструментарієм для "перетравлення" безкінечного потоку подій, потреба в альтернативному підході до осмислення історії, що розгортається в нас очах, стає більш ніж доречною.
Дуже своєчасний та непересічний проект.
Карась Галерея, (Андріївський узвіз, 22б)
"Зимно" Мирослова Вайди |
Варто відвідати, тому що нова виставка київського закарпатця Вайди – найпоетичніша з усіх згаданих в даному огляді.
Створені протягом останніх 2 років картини-об’єкти поєднують технологічне начало, закладене в самому авторському способі їх виготовлення, із суто органічними мотивами – ледь вловимими обрисами лісу та майже абстрактним орнаментом, що ледь на тактильному рівні нагадує вогкий земляний покрив.
"Зимно" Мирослова Вайди |
За першим, суто візуальним враженням, уважний глядач вловить глибший смисловий шар – дуже щире і "автопортретне" висловлення Вайди навколо теми пам’яті, болю та зростання, які в контексті цієї виставки набувають не лише особистого, але й політичного значення.