Кензо Такада: Я нічого не знаю про українську та російську моду

З 20 по 25 березня у Києві триває персональна виставка живопису "Nô" всесвітньовідомого дизайнера Кензо Такада, засновника популярного бренду Kenzo.

Майже 12 років тому пан Такада залишив справи в модному домі і припинив кар’єру дизайнера одягу. З тих пір він планував взагалі нічого не робити, але як творча людина не зміг всидіти на місці. Відтак почав мандрувати і писати картини.

Сьогодні під лейблом Kenzo працюють американські дизайнери Умберто Леон (Humberto Leon) и Кэррол Лим (Carol Lim), засновники бренду Opening Ceremony.

Кензо жодним чином не бере участі в житті модного дому Kenzo і прагне уникати питань на ці теми.

У 1970 році Кензо став першим японцем, хто випускав речі під власним іменем. Його перша колекція, представлена в Парижі, більшою мірою складалася з кімоно. В новому амплуа живописця Кензо знову повертається до улюблених східних образів.

Коли Кензо розпочинав свою творчість, його називали "кутюр'є театра кабукі". Зараз він досяг такого високого рівня творчості, що звернувся до теми японського театру но. Певною мірою це звертання до вищого щабля своєї національної культури.

"Nô" – в перекладі з японської майстерність або мистецтво. Так називається і традиційний японський театр, що існує з 14 століття. Но – доволі символічне і глибоко японське видовище. Театр но скупий на декорації та жести акторів. Людині, що не розуміється на цьому, таке мистецтво здається монотонним та нудним. Але кожен жест чи погляд щось важать. Невід’ємними атрибутами но є маски, що покликані передавати емоції персонажів, та невимовної краси кімоно, які зберігалися по декілька століть.

В живописі майстра багато портретів, які Кензо малює з себе. Для японця це справжня революція – писати автопортрети. Це абсолютно не притаманне східній традиції явище: портрет дещо входить в розріз з традиційним японським живописом.

Київська виставка майже повність складається з автопортретів, що для японця рівнозначно виставити себе на показ. Велику частку експозиції займають і жіночі портрети, музою для яких стала модель-українка.

Полотна Кензо в різний час виставлялись в Парижі, Мюнхені, Буенос-Айресі, Марокко та Москві. До Києва виставка завітала вперше. Варто відмітити, що Кензо охоче продає свої картини.

В рамках Київської виставки представлено 16 картин і 19 ескізів пензля "японського парижанина".

Вартість інтер’єрних картин становить від 5 тис. євро до 40 тис. євро. Ціни на полотна визначала паризька команда.

Крім того, у Києві на Кензо очікують зустрічі з людьми мистецтва та щільний графік ознайомлення з визначними культурними пам’ятками міста.

"Українська правда. Життя" була присутня на прес-конференції, присвяченій відкриттю виставки, на яку майстер завітав особисто. Кензо Такада спілкувався французькою, і радо приділив би увагу кожному, якби не був обмежений у часі та можливостях. Та на жаль, іншої нагоди поспілкуватися з японським майстром, ніж в рамках прес-конференції, у журналістів не було.

Тож далі: про які нові грані свого таланту розповідав Кензо Такада, відповідаючи на питання преси.

Чому Ви обрали темою творчості саме театр но, адже Японія багата на культурні традиції?

Но – це зовсім інший світ, який знаходиться в протилежній реальності, що вимагає глибоко розуміння кодів та символів цього театру. Щоразу відвідуючи спектаклі театру, я дуже важко пізнавав їх. Моє перше знайомство з ним, зрозуміло, було пов’язане з любов’ю до костюмів.

Коли я обрав це своєю темою, це стало для мене своєрідним діалогом з естетикою театру но, його костюмами. Мої автопортрети – це діалог між собою та публікою. В картинах зашифровані символи, які треба розуміти.

Я, звичайно, люблю театр кабукі, який є більш популярним, більш народним порівняно з но, Але но – більш духовний і вимагає глибинного пізнання.

Чи хотіли б Ви спробувати себе в якості актора японського театру?

Я думаю, що вже трохи застарий, аби починати навчання цьому мистецтву, але це була б моя мрія – опинитися на сцені театру но.

Приваблює, що в театральних постановках персонажі переживають переродження з позитивних образів у негативні і навпаки, і ця постійна боротьба добра зі злом дає можливість пережити різні іпостасі. В японському театрі присутній танець та музика, і ці складові мене також дуже цікавлять.

Якими ще темами Ви захоплюєтеся в малярстві?

Я завжди любив два напрямки в живописі: це японський живопис і живопис імпресіоністів та постімпресіоністів. Матісс – один із художників, який для мене є великим натхненником. Його підхід до кольору, експресія почуттів через колір для мене надзвичайно важлива.

Моя перша колекція картин була здебільшого навіяна модою та пов’язана з колористикою тканин. Цей слід і досі залишається в моєму живописі.

Чому Ви ще жодного разу не виставляли власні картини на батьківщині в Японії?

Історія з виставками триває всього півтора року. Колекція була представлена в Парижі, а потім приїхала до Москви. До Токіо чи іншого японського міста просто ще не дійшла черга.

Як ви ставитесь до сучасних технологій, зокрема, в живописі?

Технології мінімально присутні в моєму особистому житті та творчості. Але світ постійно змінюється. І я намагаюся слідкувати за сучасними технологіями.

На моїй офіційній сторінці у Facebook я маю по дві з половиною тисячі людей щодня, яким потрібно відповісти, і це важка робота. Але я цим займаюся. Тож моє життя нерозривно пов’язане з технологіями, але це жодним чином не має стосунку до творчості.

Що ви знаєте про Україну та про Київ?

Півтора роки тому я був у Львові в якості почесного гостя Львівського тижня моди. Це було моє перше знайомство з Україною. А після відвідин Москви, мені розповідали, що Київ – це не Львів і не Москва, це – особливе місто. Тут є свій дух, своя культура, динаміка.

Що ви знаєте про українську моду?

На жаль, я нічого не знаю про українську та російську моду.

Що б Ви порадили дизайнерам-початківцям з України?

Користуючись новітніми технологіями, про що ми з вами вже говорили, дуже легко, знаходячись у Києві, слідкувати за розвитком моди в Парижі, і в майбутньому показувати ваші творіння всьому світові.

Зараз можна поїхати до будь-якого регіону світу і побачити, що люди вдягаються дуже подібно. І ви знайдете в магазинах по всьому світу однакові речі. Це не цікаво!

Так, у всіх країнах започатковані свої тижні моди, і я згоден, що мода стає невід’ємною складовою нашого життя.

Якби я був українським дизайнером, я б працював зі знанням ремесел та традицій українського народу. А потім поєднав би їх із сучасними тенденціями в одязі. Я б намагався зробити щось сучасне та міжнародне, виходячи з національних традицій та культури. Такою буде моя порада.

Я вважаю, що зараз є прекрасні можливості поїхати до Європи, Азії чи на край світу і подивитися, на що він схожий і відчути їх культури також.

Ким би Ви воліли бути: Кензо-дизайнером чи Кензо-художником?

Я б волів просто бути!

Я не хотів би вже нічого доводи. Я - творча людина, і на цьому етапі займаюся особистим самовираженням.

Що ви робите, щоб виглядати так добре?

У мене дуже правильний стиль життя. Я пильно стежу за тим, що я їм. Щоб бути в тонусі, я багато займаюся гімнастикою. Мій ранок починається з довгої прогулянки.

Відвідати виставку можна буде з 20 по 2 березня в галереї М-17. Вхід вільний з 10.00 до 15.00.