Словничок освіченого українця. Як можна і не можна говорити про людей

16 січня в Україні офіційно заборонили термін "інвалід". Тепер буде "особа з інвалідністю".

"Запроваджуючи у вжиток термін "особа з інвалідністю", ми перш за все, робимо акцент на людині, а не на її інвалідності", – написав президент Петро Порошенко.

А чи правильно ми вживаємо інші терміни стосовно людей? Можливо, деякі з них образливі, а ми й не знали?

"Українська правда. Життя" розпитала експертів про те, як і чому не варто говорити про інвалідність, національність, соціальний статус і сексуальну орієнтацію.

ЯК ГОВОРИТИ ПРО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

– Ми-то назву змінили, але чи змінили ми те, про що говоримо? Змінити назву – мало, треба зрозуміти сутність, – пояснює Лариса Байда з Національної асамблеї людей з інвалідністю.

Фото: Laures / Depositphotos

Вона наводить цитату з конвенції про права осіб з інвалідністю, де у преамбулі сказано: інвалідність – термін, що еволюціонує.

Його можна розширювати. Наприклад, включити в нього людину з поганим зором, але недостатньо поганим для отримання відповідної групи.

– Інвалідність – не медичний термін! – наголошує Байда. – Ми звикли, що таку людину розглядають як хворого. Але "конвенція" на перше місце ставить людину, а потім її порушення.

"Аустистичний спектр", "ДЦП" – діагнози, тому називати людину "аутистом", "ДЦП-шником" – некоректно.

Кажіть "людина" і додавайте "з аутизмом", "з контузією" тощо – і не помилитеся, радить експертка.

Також варто відмовитися від слів на кшталт "обмежені можливості", "неповносправний", "з особливими потребами".

– Коли говорять "з особливими потребами", завжди питаю: "Ви про кого? Це хто?". Особливі потреби є у всіх. Ви любите приймати гарячий душ, наприклад, я холодний, – каже Байда.

Прийнятним є термін "з особливими освітніми потребами".

Але його теж треба вживати правильно. Тут мова не лише про дітей з інвалідністю, а про усіх, хто потребує підтримки в певний проміжок часу.

– Це може бути дитина з Латинської Америки, яка говорить тільки іспанською мовою, але змушена піти в український перший клас, і їй потрібна підтримка вчителя, який додатково вчитиме з нею українську мову.

Це може бути дитина з аутистичним спектром, якій потрібен вчитель-асистент. Чи вчитель жестової мови для нечуючої дитини.

Але ось від терміну "особливі діти" щодо дітей з інвалідністю варто відмовитися.

Фото: DenysKuvaiev / Depositphotos

– Це може бути дуже велика група дітей. Ми так можемо говорити про талановитих дітей, дітей-ромів, про дітей-переселенців і так далі, – додає фахівчиня. – Ми уже налякані й починаємо боятися вживати "дитина з інвалідністю", але це правильний термін.

За її словами, людей з інвалідністю люблять показувати або героїчними, або немічними.

– Кажуть: "Прикутий до інвалідного візка". Та не прикутий! Візок – це ноги людини, можливість пересування, – каже експертка, підкреслюючи що так люди "пересуваються", а не "ходять" чи "їздять".

Товариство нечуючих людей вирішило, що їх треба називати глухі або слабкочуючі.

Є Товариство сліпих, але доречніше казати "незрячі".

– Інколи ще кажуть "люди з помірною та глибокою розумовою відсталістю". У світі є два різні терміни "люди з інтелектуальними порушеннями" та "люди з психічними порушеннями".

Інтелектуальні – це синдром Дауна, спектр аутизму. А психічні – це розлади на кшталт роздвоєнення особистості або шизофренії.

ОБРАЗЛИВІ СЛОВА ЩОДО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

На вулиці, особливо між підлітками, можна почути образливе: "Ти що, даун?", "Дебіл!", "Ідіот".

Від цих слів варто відмовлятися.

– За Радянського Союзу довгий час люди з інвалідністю здебільшого були в закритих закладах, навіть діти.

Інвалідність у нас була негативною кличкою, образою для людини. Це вживають, але з цим треба працювати в школах, – пояснює Байда.

Вона розповідає, що у багатьох країнах є програми, які вчать сприймати людей з інвалідністю, починаючи з дитячих садочків.

Ще одне неприйнятне слово – "каліка". Воно образливе.

Можна казати "люди, які отримали каліцтва", або "люди з ампутацією".

"Каліка" кажуть з різних причин. Це пов'язане і з нашою ментальністю.

Про себе так можуть казати люди з інвалідністю у стані шоку, або з сарказмом, але нам так говорити про них не варто.

Те саме стосується слова "контужений". Якщо людина пережила такий стан, варто казати чоловік чи жінка "з контузією".

ОБРАЗИ ЗА НАЦІОНАЛЬНІСТЮ

Фото: GeorgeRudy / Depositphotos

"Негр"

– На сьогоднішній день термін "негр" вживають не для того, щоб похвалити або засвідчити повагу, а щоб зробити боляче.

Люди в Україні досить грамотні, багато читають, подорожують, знають історію і культуру народів, але останнім часом часто трапляються прояви нетолерантного ставлення саме з боку тих, кого можна б вважати інтелігенцією, – каже віце-президент Африканської Ради в Україні Діалло Ісса Садіо.

"Афроукраїнець"

Це слово – приклад заперечення громадянства, розповідає фахівчиня з питань недискримінації і членкиня мережі "Ініціатива Розмаїття" Яна Салахова:

– Згадка про людей як про іноземців чи "не-громадян" через їхню етнічну ідентифікацію фактично виключає цих людей з соціуму, до якого вони належать.

Громадян України, які мають африканське походження, коректно називати афроукраїнці.

"Хач"

Цим словом у нас називають людей кавказької національності, хоча воно має зовсім інше значення.

Хач, хачик – на Кавказі так називали вірмен, розповідає Маммадов Паша з Всеукраїнського Конгресу народів Кавказу.

У перекладі з тюркської це означає хрест. "Хачик" означає хрестоносець.

– У давнину азербайджанці (мусульмани) називали хачами вірмен, оскільки вони були першими, хто прийняв християнство, тобто носили хрест, – каже Хачатрян Ліліт з ВГО Форум народів України.

Тобто, у широкому розумінні, "хачами" можна називати усі народи, які сповідують християнство.

Фото: inf.franz.gmail.com / Depositphotos

"Вихідці з Кавказу"

Цей термін часто використовують в контексті кримінальності представників цих етнічних груп, каже Салахова.

Він увійшов до п’ятірки "лідерів" за кількістю згадувань за результатами моніторингу мови ворожнечі в українських ЗМІ, який проводив проект "Без Кордонів" ГО "Центр Соціальна Дія" впродовж 2014 року.

Його вживати не варто, краще називати конкретну країну походження людини.

"Жид"

– Це слово єврейська громада України не вважає коректним, а оскільки сама меншина обирає, як її варто називати, цю думку потрібно поважати, – каже В'ячеслав Ліхачов з Конгресу національних громад України.

"Цигани"

– Рома назвати циганом – це ніби українця назвати хохлом, – пояснює віце-президентка Ромського жіночого фонду "Чіріклі" Зола Кондур.

У побуті не всі люди знають, що цигани – це роми. Вони звикли, що народ називають так. Інколи на тренінгах нас запитують "А хто це?".

Народ – "роми", це правильне звертання. На першому Всесвітньому з'їзді ромів у 1971 році вирішили, що треба використовувати саме назву народу, – розповідає Кондур.

Тому у всіх міжнародних документах використовують терміни "роми", "кочівники".

– Якщо читати статтю із заголовком "Цигани вкрали щось", це одразу негативно сприйматимуть. Ніби цигани лише крадії, – додає правозахисниця.

Хоча у культурі чи мистецтві можна казати "циганський романс", це сприймається по-іншому.

ОБРАЗИ ЗА СОЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ

"Проститутка"

– Таких жінок ми називаємо секс-працівницями, секс-робітницями, жінками, які залучені в секс-роботу.

Це робиться для того, щоб поступово в голові пересічного громадянина була асоціація з роботою, працею, – розповідає Юлія Царевська, керівниця проекту ВБО "Конвіктус Україна".

Вона пояснює найпоширеніші слова щодо секс-працівниць і чому так говорити не варто.

Фото: ginasanders/ Depositphotos

"Повія", "жінка легкої поведінки"

Дослідження організації показують, що перший статевий контакт теперішніх секс-працівниць відбувся в середньому в 18-21 рік, а гроші за секс вони здебільшого почали отримувати після 30.

– Тобто до залучення до секс-роботи призвели інші причини, а не бажання реалізувати свою "легку" поведінку.

До того ж, якщо це вибір повнолітньої людини, часто нелегкий, питання знімається взагалі, – пояснює Царевська.

"Жриця кохання"

– Мова йде лише про секс, сексуальну послугу. Не потрібно пропагандувати міфи про любов та історію із "Красуні" з Джулією Робертс, – каже працівниця "Конвіктусу".

"Нічний метелик"

Секс-робота відбувається і вдень, і вночі, пояснює Царевська.

– Ще трактують так: "метелик летить на світло і обпікся"… Якщо секс-робота врегульована, ризики зводяться до мінімальних, – додає Юля.

ОБРАЗИ ЗА СЕКСУАЛЬНОЮ ОРІЄНТАЦІЄЮ

"Гомосексуаліст, гомик, педик…"

Сексуальна орієнтація може бути гетеросексуальною, бісексуальною та гомосексуальною, і всі три є нормальними проявами людської сексуальності.

Фото: deagreez1/ Depositphotos

Відповідно, ЛГБТ-людей коректно називати: гетеросексуальні люди, бісексуальні люди, гомосексуальні люди, пояснює Анна Довгопол, координаторка програми "Гендерна демократія" Фонду ім. Г. Бьолля в Україні.

Коректно вживати "геї" та "лесбійки" щодо чоловіків і жінок гомосексуальної орієнтації.

"Гомосексуалізм" та "гомосексуаліст" не варто вживати, оскільки вони не лише граматично неправильні, але й мають негативне забарвлення.

– В радянській медицині ці слова вживали для позначення статевого збочення, що підлягало лікуванню, а в кримінології – злочину, що мав бути покараний.

Ці слова існують лише в україно- та російськомовному дискурсі та є виключно пережитком радянських часів, оскільки діагнозу і кримінальної статті вже давно не існує, – розповідає Довгопол.

І додає, що відверто негативне і принизливе забарвлення мають слова "педик" (походить від "педераст"), "гомик" (від "гомосексуаліст") та подібні.

– Вони пов’язані з тюремною радянською субкультурою, в якій секс використовували для приниження одних чоловіків іншими.

Нічого спільного з сексуальним задоволенням це не мало, – додає експертка.

Ірина Андрейців, УП

Титульне фото: kchungtw/ Depositphotos