Постійний рух

Дорогою до (з) Ворошиловграда. Рецензія на роман Сергія Жадана "Ворошиловград".

-В мене, здається, немає вибору?

-Здається, ти просто не знаєш, є він у тебе чи ні.

Так сталося, що нову книгу Сергія Жадана "Ворошиловград" я здебільшого читав у транспорті: в електричках, у потягах, в автобусах, у тому числі й у старенькому "Ікарусі" (брати-близнюки якого неодноразово з'являються на сторінках роману), що прямував за цікавим маршрутом "Мелітополь-Єнакієве".

Так само і головний герой "Ворошиловграда" Герман Корольов ("Мав нікому не потрібну освіту. Працював незрозуміло ким") майже постійно знаходиться в русі, у дорозі. У дорозі, яка і з жовтої цегли, і яка в порожнечу.[L]

Дороги ці пролягають звичною і знаковою для Сергія Жадана територією - пострадянсько-недонезалежною східною Україною, у якій на вицвіле місце від профілю Леніна повісили баптитський хрест - таким чином, як іронічно зауважує автор, поставили хрест на марксизмі.

До того ж Жадан загострює такий територіальний парадокс, поміщаючи своїх персонажів на кордоні. Це відчуття постійного перебування на помежів'ї й невідворотної потреби зробити вирішальний крок тримає в напрузі протягом усього роману.

От тільки куди йти? Як звернути з дороги, що, як здається, веде у порожнечу? З цією проблемою, певно, рано чи пізно доводиться стикатися кожному. І не тільки людям покоління Германа Корольова, котрі, як відзначає автор, хотіли стати пілотами, але більшість яких стала лузерами.

Сергій Жадан пропонує свій гранично простий, хоча призабутий і трохи не актуальний, як на наші часи, рецепт: триматися разом, будь-що не зраджувати друзів, захищати своє місце в найширшому розумінні цього поняття. Захищати те, що належить тобі по праву.

Якщо в анотації книги зазначено, що роман присвячується історії українського рейдерства, то, як на мене, це не стільки про рейдерство як поняття економічно-кримінальне, а насамперед про рейдерство духовне. Хіба наші душі й розум нині не в полоні нахабно нав'язаних нібитоцінностей про престижність, успішність і так далі і тому подібне?

Й іноді варто повернутися в хай і небездоганне минуле, аби безпечно для совісті й почуття власної гідності йти в майбутнє.

Дмитро Шульга, читач сайту Бі-Бі-Сі Мій Світ, Кіровоград