Іздрик: загравання із вузьким колом втаємничених

В 2009 році Юрій Іздрик отримав премію "Книга року Бі-Бі-Сі" за свою збірку "Таке". Два роки потому автор видав ще одну збірку, яка, за його ж словами, може ознаменувати певну паузу у літературній творчості.

"Underword" - це добірка улюблених, як зазначено в анотації, текстів, колажів та фото літератора з Калуша.

Більше про свої плани на майбутнє, дружбу з іншими письменниками та нероздільність текстів і образів у своїй новій книзі-альбомі Юрій Іздрик розповів в інтерв'ю ВВС Україна.

- Чому так вийшло, що ваша нова книга - це радше альбом, до того ж - для втаємничених?

- Ця книга писалася в період, коли в мене дуже активно виникали нові знайомства, якісь нові симпатії, після того, як ми з Григорієм Семенчиком заснували групу "Драмтиатр", я мав можливість змінити спосіб життя і значно розширив коло знайомств. І все, що писалося в той час, мало стосунок до дуже конкретних людей. Мабуть, оце і є те коло втаємничених - не для яких ця книжка, а про яких ця книжка.

Якщо поминати ось ці інтимні аспекти, то ще від часів журналу "Четвер" я намагаюся втілити ідею поєднання тексту і візії в органічний спосіб, а не як звичне ілюстрування тексту. Мені і далі хочеться її втілювати, і результатом таких бажань була спроба зробити альбом, в якому текст і візія будуть десь перегукуватися, створювати можливість інакшого прочитання, інакшого маршруту ходіння книжкою ну і так далі.

- На скільки важливою була саме візуальна складова?

- Справа в тому, що я достатньо скептично ставлюся до своїх поетичних спроб – і я постійно про це говорю. Моя поезія не найгірша, але й поезією її іноді важко назвати. Тому я ніколи не публікував би віршів, наприклад, якби не ось така можливість помістити їх у певний графічний контекст, навести там якісь містки алюзій і так далі.

- Underword, underwold – вже у назві цього альбому помітна певна гра слів. Що за світ ховається під словом Юрія Іздрика?

- Ось ця літера L, яка випала із underworld, але все-таки присутня графічно на обкладинці, - це вийшло спонтанно, в цьому не було ніякого задуму. Я собі назву цієї книжки придумав набагато раніше, але коли закинув в Інтернет, Google мені почав постійно виправляти underword на underworld. Тоді я зрозумів, що я заліз на ту територію, де я раніше якось не бував, бо я не дивлюся серіалів, фільмів типу "Сутінки" і так далі. Це був трошки інший дискурс.

- Розділи книги-альбому мають певні назви: "дитинство", "школа", "родина", "друзі"… З цими все більш-менш зрозуміло. А що означають, скажімо, розділи "адреси", "паролі"?

- Це теж таке загравання з цим вузьким колом втаємничених, які будуть впізнавати або ситуацію, абo самі себе.

- Наскільки важливою є адреса Калуш для вас?

- Це просто місто, де я живу. Це місто, де я найбільше часу перебуваю, де маю, мабуть, максимальний комфорт, який тільки можливий в цій ситуації.

- Чому так виходить, що, на відміну від інших письменників, які завжди люблять розповідати про свої подорожі, ви обрали більш осілий спосіб життя?

- Власне, через те, що я маю якийсь невротичний страх перед подорожами і дуже некомфортно себе почуваю. Але в період, коли засновувався театр і почалися поїздки і гастролі, мені довелося по-іншому будувати, так би мовити, свої реляції з зовнішнім світом. Тут вже йшлося про дуже конкретні комунікації з дуже конкретними людьми. Заради таких відкриттів, коли ти знаходиш собі нових друзів чи здобуваєш певні знання, варто подорожувати. Але подорожі я не люблю.

- …на відміну від Юрія Андруховича, який нещодавно видав книжку про понад 100 міст, в яких він побував, і саме його фотографія є в розділі "друзі" у вашій книзі, є там і інші діячі літератури. Наскільки дружба взагалі притаманна середовищу сучасних українських письменників?

- Сучасні письменники - це молодь, а я трошки випадаю з цього дискурсу. В моєму середовищі, я думаю, дружба можлива. З інтернету, наприклад, часто бачу, як між собою конкурують літературні групи, автори. А ті постаті, принаймні, з яких починався так-званий Станіславський феномен – Андрухович, Єшкілєв, Прохасько – між собою ми підтримуємо міцні і дуже дружелюбні стосунки, бо між нами немає цього погляду на товариша як на конкурента.

- Останній рядок у книзі про слова і про те, що ховається під ними, дещо спантеличує, бо звучить він так: "Без слів, моя люба, без слів". Цитуючи одного літературного героя, запитання до вас: "то що ж далі, га?".

- Далі… Далі не знаю. Якщо ідеться про мої особисті плани, то я би хотів зайнятись ще чимось новим, чим ніколи раніше не займався. От є "Драмтиатр", я багато якихось своїх інтенцій віддаю власне цьому театру.

І, можливо, займатися літературою у найближчий період мені просто не те, що не захочеться... я не зможу себе там реалізувати. Бо приходять якісь нові потреби. Але, звичайно, не зарікаюся.