Ірен Роздобудько: Мій читач - мислячий бешкетник
Письменниця Ірен Роздобудько передусім відома, як авторка "дорослих" романів, проте її нова книжка "Арсен", представлена на цьогорічному конкурсі Книга року ВВС, орієнтована передусім на юних читачів.
В інтерв'ю ВВС Україна письменниця розповіла про досвід написання дитячих книжок, про роль літератури у формуванні особистості підлітків, а також про те, як важливо зберігти в собі віру в романтику.
- Пані Ірен, розкажіть, про що Ваша книга?
- Книга "Арсен" про хлопчика з неповної родини, якому набридло сидіти вдома за комп’ютером і спостерігати за життям з вікна власної домівки. І він знайшов собі пригоду, котра виявилася цікавим дослідженням таємничої історії власної родини – провів розслідування вбивства свого пращура, реабілітував невинну людину, свого тезку. А в процесі "розслідування" зміг зрозуміти і пробачити батька, повернувся до своїх втрачених через розлучення батьків, родичів, полюбив маленьку зведену сестру, закохався і випробував себе в бою з биком…
- Як би Ви самі визначили її жанр?
- Психологічно-пригодницька проза для дітей віком від десяти років.
- Опишіть, яким Ви уявляєте свого читача: його стиль, звички, інтереси, вподобання?
- Мій читач (якщо говорити про дітей) – схожий на мене в десять років: "мислячий бешкетник", котрий вміє сам приймати рішення і не боятися робити вчинки, які йдуть всупереч із загальноприйнятими нормами. Любить фантазувати і намагається втілити всі фантазії в життя.
- Ви насамперед відомі, як автор "дорослих" романів. Але кілька років тому Ви дебютували із прозовим твором для дітей "Коли оживають ляльки", і ось минулого року з’явився "Арсен". Що було для Вас поштовхом до написання дитячих книжок? Що Ви винесли для себе із досвіду написання дитячих книжок? Як це на Вас вплинуло?
- У мене чотири книжки для дітей. Крім названих вами, ще є "Пригоди на острові Клаварен" і книга з серії видавництва Грані-Т "Дитинство видатних людей", куди увійшли п‘ять біографій маленьких геніїв різних країн – Блеза Паскаля, Вольфганга Моцарта, Катерини Білокур, Чарлі Чапліна та Ганса Андерсена. Поштовхом до написання цих книжок стали власні спогади про своє дитинство.
Писати для дітей важче, ніж для дорослих. Легше написати про дітей – для дорослих. Можливо, згодом напишу "Арсен-2", щоби простежити за долею цього хлопця в 14-16 років. Але то вже буде не зовсім дитяча проза.
- Тринадцятирічний Арсен, що є головним героєм Вашого твору, прагне пригод та звершень, але часто трапляється так, що дорослішаючи, люди втрачають свою безпосередність, перестають вірити в свої мрії. Як цього уникнути?
- Я давно впевнена в тому, що діти набагато кращі і розумніші за дорослих. Всі вони народжуются талановитими, чуттєвими до несправедливості, добрими і дуже чітко знають, що є добро, а що – зло. А дорослий світ наповнює їхнє подальше життя напівтонами, сарказмом, іронією, зневірою, брутальністю. Я була вражена, коли одна жінка написала з приводу героя книжки – Арсена, про те, що хлопці в його віці мріють лише про "швидкий секс".
Це, як на мене, дуже показовий приклад вищесказаного. Люди, які забувають і втрачають пам‘ять про своє дитинство стають нудними прагматиками, проходять повз всі шанси, які трапляються на їхньому шляху. Тому так важливо зберігти в собі віру в романтику і в те, що мрія рано чи пізно здійснюється. Зрештою, кожному дається по його вірі – ось в чому секрет…
- Що на Вашу думку впливає на розвиток особистості підлітка, і яку роль у цьому процесі відіграє література?
 |
- Впливає родина, оточення і, звісно, читання. Принаймні, мене виховувала література і кіно. Але це щасливий випадок, якого в житті могло й не бути. Я просто забігла посеред "війнушки", в яку ми грали у дворі до якогось приміщення – попросити води чи сховатися -- і завмерла посеред численних полиць з книжками, адже доля закинула мене до бібліотеки…
Звісно, якщо туди (або в кіно, в театри, на виставки чи концерти) заводять батьки – і роблять це вчасно – така дитина буде розвиватися інакше, ніж ті, хто сидить втупившись в телевізор. Часом літературні герої стають для дитини прикладом для наслідування і зразком для подальшого життя. Тому так важливо читати.
- Як Ви гадаєте, чи складніше сучасним підліткам живеться, ніж колись їхнім батькам?
- В сенсі одягу, їжі і отримання інформації – набагато простіше. Але саме ця "простота" і ускладнює процесс набуття власного досвіду. До речі, Арсен думає саме про це, коли починає хоч трошки рухатися, адже сам для себе визначив МОТИВАЦІЮ вчинків. У сучасних підлітків, як мені здається, є все для того, щоби бути споживачами, але часом немає мотивації для вчинків, руху, дії. Треба давати їм цю мотивацію. Щоб у світі поменьшало обивателів.
- Розлучення батьків стало болючим ударом для Арсена. Що, на вашу думку, може допомогти дітям пережити таку подію?
- Розуміння і допомога дорослих, котрі можуть все правильно пояснити. Але для того треба бути розумними дорослими і вміти говорити з дітьми на гідному рівні.
- Арсен часто запитує себе: "Де воно, справжнє життя?" Що б Ви самі відповіли йому на це запитання?
- А я б йому відповіла: воно – поруч. Варто лише поставити перед собою мету і почати рухатися до неї.
- Яку книжку Ви прочитали нещодавно?
- Я одночасно читаю кілька книжок і всі вони різні. Якщо ж взяти ту, що лежить на столі – це Грег Брейден "Час великих змін".