FAQ української моди

Те, що ви завжди хотіли знати про українську моду, але боялися запитати. А ті, хто відвідав суботній семінар на тему "Бізнес-теорія в індустрії моди", не побоялися. Десять простих запитань і десять не зовсім простих відповідей.

Кому потрібна українська мода?

Перефразовуючи знайомий вислів, можна було б сказати: "Якщо одяг шиють, значить це комусь потрібно". Та, на жаль, у випадку української моди це потрібно лише дизайнерам.

Саме на таку думку мене наштовхнув суботній семінар, влаштований "Модним кварталом". Скликали туди і дизайнерів, і байєрів - модне нове слово, що означає професію із закупівлі асортименту в магазин. Хотіли начебто зробити українську моду більш затребуваною, дизайнерів витягти за рамки ательє, український одяг пустити в маси.

Спробували організувати діалог.

Чи достойні українські дизайнери своїх іноземних колег?

Майже кожен, хто закінчив інститут за спеціальністю "Дизайнер одягу" вважає себе гідним уваги на тижні моди. До них приєднується ще й армія стилістів, які навіть малювати не вміють (деякі в цьому вже відкрито зізнаються). І оскільки тиждень моди - подія відкрита (і доступна), він наповнюється чим завгодно, але не модою.

Тут, як і в багатьох інших сферах, понти дорожчі за гроші. Але ми намагаємося розібратися в тонкощах професійної моди.

З останньої колекції Андре ТАНа

Чи можна вважати площадку Українського тижня моди професійною?

Коли я перечитую коментарі до репортажів з показів українських дизайнерів, складається враження, що закордонні тижні моди - то сама краса, а український - суцільне копіювання і бездарність. Скоріш за все, з огляду на наш менталітет, ми просто занадто прискіпливо ставимось до своїх співвітчизників.

[L]Український тиждень моди - доволі розкручена подія, хоча і не єдина в Україні, але всі інші з ним не конкуренти.

Тим не менше, платформа Українського тижня моди є професійною з точки зору організації заходу. І на цій думці зійшлись більшість з дизайнерів, які мали змогу порівняти наш тиждень моди з іншими.

Єдине і найголовніше, чого не вистачає в Україні, це байєри. Ірина Данилевська одного разу вже виправдовувалася і окремо для преси спробувала довести, що байєри таки ходять на покази. Однак при цьому поіменно перелічила їх на пальцях однієї руки.

Для українського дизайнера байєр залишається примарою. "Вони начебто сидять у залі, але їх ніхто не бачить", - як висловився Андре ТАН.

Чому те, що роблять українські дизайнери, не подобається споживачу/продавцю?

Якщо на Український тиждень моди не приходять байєри, значить, українська мода їх не цікавить. Думка цілком логічна, якби не одне "але". Така мода не цікавить перш за все українських байєрів. Відтак споживач не хоче купувати одяг від українських дизайнерів. Між дизайнером і споживачем утворюється прірва.

Наші люди, як показує практика фешн-журналістики, дуже критичні до своїх. Аж занадто критичні. Коли хтось на паризькому тижні моди випустить на подіум відверто слабеньку колекцію, ми все одно пишаємося здобутками майстра, а його витвори сприймаємо як абсолютний тренд і приклад для наслідування. Ну не може Lanvin, Burberry чи Gucci випустити щось непутяще.

Але тільки-но на горизонті з'являється український дизайнер, гайда його критикувати. Ну не може Пустовіт, Анісімов чи Каравай випустити щось путяще. І проблема, здається, навіть не в одязі. Проблема в голові. Так вже ми влаштовані: ніколи не віримо в нашу вартісність.

Зимова колекція від Вікторії Гресь

Як тільки щось креативне зробить Comme des Garçons, ми плескаємо в долоні. Але варто зробити щось подібне Літковській, одразу закидаємо її камінням.

А потім, як сліпі кошенята, скуповуємо вже розтиражовані китайцями Ed Hardy, D&G чи Louis Vuitton (кому на що грошей вистачає). Адже всім одразу буде зрозуміло, що це бренд і коштувало воно недешево. Хоча в Європі вже давно відійшли від традиції носити бренди та логотипи.

Чому ж одяг від українських дизайнерів коштує дорого?

Чи траплялося у вас таке, що наче й річ сподобалась, і якість більш-менш прийнятна, а ціна така, що від неї сам Валентино здивовано підняв би брови?

І досі залишається відкритим питання: чому привезена з-за кордону, розмитнена і прорекламована річ в Україні дешевша, ніж одяг від співвітчизника, якщо він шиється у нас, нікуди не перевозиться і не розмитнюється?

Особисто я з цим стикнулася, коли обирала весільну сукню. Вбрання від іспанського Pronovias виявилось дешевшим за український аналог (не називаю імені дизайнера).

Українські дизайнери себе поважають. Тому оцінюють свою роботу не дешевше за європейських колег. Як бачимо, це банальна самоповага. А, як на мене, зазирання у чужу європейську кишеню - ще один прояв менталітетної меншовартості.

А ще наші співвітчизники використовують велику кількість ручної роботи, складні методи обробки, у них часто відсутнє допоміжне устаткування. А потім накладається питання продажу одягу... Загалом, купа проблем, які відбиваються на ціні виробу, але ніяк не зачіпають пересічного покупця.

Як влаштоване ціноутворення в українських магазинах одягу?

Чесно кажучи, те, що я почула в суботу, мене особисто шокувало. Але арифметика дуже проста. Підраховуємо собівартість виробу і множимо на 2 (!) - маємо оптову ціну. А для підрахунку роздрібної ціни оптову ціну множимо аж на 2,5. Тобто, ми купуємо одяг за такою простою формулою:

С * 2 = ОЦ

ОЦ * 2,5 = РЦ,

де С - собівартість,

ОЦ - оптова ціна виробу,

РЦ - роздрібна ціна виробу в магазині.

Я не економіст, але рентабельність підприємства у 100% для мене, м'яко кажучи, дивна.

З колекції Олексія Залевського

Шляхом нескладного підрахунку представник виробництва на семінарі для прикладу вирахувала кінцеву ціну на жіночий жакет з тканини за 70 грн. погонного метру і ґудзиками по 1,5 - 2 грн за шт. Нарахували за такий жакет аж 1300 грн. Дорого чи ні - вирішуйте самі.

Де шиють український одяг?

В цей момент учасники семінару приходять до думки, що таки настав час переходити на масове виробництво одягу і реструктуризацію великих швейних підприємств, які зараз досить жваво працюють на ту ж саму Європу за принципом давальницької сировини.

І хоча більшість найпотужніших українських підприємств легкої промисловості встигли позакриватися, український одяг і досі шиють в Україні. На якість китайського пошиття дуже нарікають, зате користуються послугами Туреччини.

В цілому Україна має непогану базу швейного виробництва, а ще у нас розвивають технологію пошиття і обробки джинсів.

Але тільки-но розмова заходить за взуття, сумки, шкіру і навіть хутро, пошиття якого просто мусить бути традиційним для нашого регіону, тут всі губляться. Від жодного з дизайнерів я не почула, щоб він виготовляв шкіргалантерею в Україні. Тільки Андре ТАН зізнався, що свого часу шив рукавички на Вінницькій фабриці. І так, що ті дуже нарікали, чому їм так мало платять за пошиття, адже ж ТАН продає їх значно дорожче.

Олексій Залевський взагалі зарікся працювати з китайцями. Після першої невдалої спроби розмістити замовлення в Китаї, що завершилась на стадії дослідного зразку, пів Києва було завішано його футболками, на яких просто змінили логотипи на більш впізнавані.

Чому в Україні немає достойних торгівельних марок?

Не дизайнерського одягу, а саме торгівельних марок з повним асортиментом: від пальто і сумок до білизни та окулярів.

А кому це потрібно? - спитаєте ви. Наш ринок переповнений брендовими магазинами середнього цінового діапазону - Zara, NAF NAF, Mexx, Kookai, мережа ARGO та інші. Українські дизайнери просто не зможуть конкурувати зі світовими монстрами. Або це лише лінощі?

Вже довго б'ється Олексій Залевський за доступність свого одягу. І дуже приємно, що люди можуть запросто купувати трикотаж від Z-Zalevskiy чи casual-одяг від Еclair, а Вікторія Гресь випускає власну лінію джинсів. Більшого поки варто сподіватись.

Вбрання від Лілії Пустовіт

Що заважає дизайнерам стати ближчими до споживача?

Між дизайнером і споживачем утворюється прірва. Люди, що зібралися у суботній день, покликані цю прірву залатати. І насправді декотрі дуже цього прагнуть.

На семінарі виступає представник "Модного кварталу" і слізно просить дизайнерів випускати якісний креативних продукт. "А що саме?" - зацікавлено питає Олена Буреніна. Відповідь була: "Асортимент будь-який, але щось цікаве".

Не думаю, що генеральний директор великого магазину дизайнерських речей є непрофесіоналом у своїй справі, щоб не визначити конкретні напрямки своєї зацікавленості. Як особисто я це можу зрозуміти: ви, дизайнери, пошийте, а ми виберемо, що продавати.

Діалогу не вийшло.

Завіса.

Чого не вистачає українській моді?

Це прозвучить банально, але українській моді і фешн-індустрії взагалі, не вистачає професіоналів.

Якби на кожному етапі створення моделі, запуску у виробництво і продажу були лише професіонали з критичним фаховим підходом до справи, - все було б гаразд. І одяг був би креативним, і ціна в магазині адекватна, і престиж країни підтримувався б на належному рівні.

А поки що українська мода залишається в ранзі мистецтва. Сидить по своїх ательє, працює на дуже вузьке коло шанувальників і загалом недоступна для широкого кола людей.