Шкільні проблеми

Contra spem spero! Без надії сподіваюсь!
Леся Українка

Я вже писав про проблеми шкільної освіти в Україні, і тепер маю нагоду на свято продовжити низку попередніх думок.

Здається, усі мають претензії до школи: учні, батьки, вчителі, держава. Але претензії завжди виникають тоді, коли запити не знаходять відгуку, а сподівання не виправдовуються.

Щоб знайти джерело претензій, давайте спробуємо проаналізувати сподівання та вимоги до школи батьків та учнів.

Як правило, батьки, відправляючи дитину до школи, сподіваються, що:

1) Школа надасть дитині мінімально необхідний з погляду відповідної суспільної групи об'єм знань

2) Школа допоможе дитині розвинути природні здібності

3) Школа покращить фізичний стан дитини (як мінімум, не зіпсує їй здоров'я!)

4) Школа навчить дитину тим найнеобхіднішим навичкам, які дозволять їй вступити в доросле життя, соціалізуватися, набувати і далі нових знань в інформаційному світі, будувати відносини та кар'єру тощо.

Очікування дітей, що йдуть до школи, зазвичай, багато простіші:

1) Діти чекають, що у школі буде цікаво

2) Діти сподіваються зустріти там нових друзів та розважитися

3) Діти хочуть знайти в школі визнання власної унікальності, увагу та повагу до своєї особи як з боку вчителів, так і від колективу.

Що ж з вищеперерахованого школа сьогодні може дати батькам та дітям, і які зміни потрібні, щоб сподівання обох сторін виправдалися?

Почнемо з дітей, бо вчаться-то, все ж таки, саме вони.

Чому дітям у школі не цікаво? Як на мене, з декількох причин

- застарілі програми

- застарілі вчителі

- відсутність мотивації до навчання

Чому в школі нудно?

- матеріал, що подається, не виглядає в очах дитини хоч якось необхідним їй за межами школи - навчання заради навчання

- сильний зсув в бік теоретичного навчання на шкоду практичному

- орієнтація на "середнього" учня не сприяє розвиткові індивідуальних здібностей

Повага до учня з боку вчителів - окрема тема, тому що важко поважати когось, коли ти не відчуваєш щонайменшої поваги до себе з боку суспільства та держави, маєш злиденну зарплату та відсутність можливостей для саморозвитку і підвищення кваліфікації.

Проблема також в тому, що світ змінюється, а школа, на жаль, не лише не прогресує, але постійно відступає в минуле, знищуючи навіть те правильне, що в ній раніше існувало.

Наприклад, система гуртків та позакласних занять дозволяла дітям в шкільних стінах все ж таки знайти викладачів-ентузіастів та простір для власних прагнень до розвитку. Цього вже немає, а якщо і є, то, на жаль, на гурток з макраме сьогодні в великих містах попит невеликий, а організувати курс з комп'ютерної графіки та мультиплікації не всім по кишені.

Та якщо сподівання дітей ще можливо якось задовольнити (окремим школам та вчителям вдається створити відповідні умови та атмосферу), то сподівання батьків взагалі виглядають на цьому фоні наївними.

Щоб розвивати природні здібності дитини слід, перш за все, перейти від "конвеєрного" навчання до індивідуалізованого, що аж ніяк не можливо в школах з класами по 30-40 учнів. Але навіть якщо клас невеликий, дуже рідко вчитель володіє методикою та має мотивацію реалізовувати індивідуальні підходи. Спеціалізовані класи в старшій школі є спробою хоч якось урізноманітнити навчання, але за рахунок різниці в 1-2 години і в 1-2 факультативних предмети це рідко вдається.

Сьогоднішнє покоління, що звикло проводити час біля комп'ютерів та телевізорів, як ніколи потребує фізичної активності.

Логічним було б кожен день мати уроки фізкультури (бажано навіть декілька годин), надавати дітям необхідний інвентар для занять ігровими видами спорту, влаштовувати змагання тощо. Натомість відношення до фізичного виховання в школі сьогодні таке, що ті декілька уроків на тиждень відвідують 40-60% відсотків учнів, а роль вчителя фізкультури часто зводиться до того, щоб видати дітям м'яча. Як результат - зростає ціле покоління, у якого відсутня потреба займатися спортом, що означатиме для суспільства величезні витрати на медицину найближчими десятиліттями. Можливо, це вигідно фармацевтичним компаніям, але точно не громадянам.

Окрема проблема - це абсолютна відсутність в системі шкільної освіти та виховання хоча б якихось спроб дати дітям ті навички, без яких в сьогоднішньому світі будь-які набуті знання є малоцінними. Скажіть, як часто в школі вчать дітей мистецтву комунікації, вирішення конфліктів, дають можливість потренуватися в публічних виступах та веденні дискусії, вчать керувати власним часом та управлінню проектами, навчають ставити мету та дають практичні інструменти, що дозволяють її досягати?

Власне, це одна із багатьох причин, чому ми маємо вчорашніх випускників-інженерів, що працюють барменами, і лікарів-інфекціоністів, які на другий день після інституту влаштовуються секретарками. Звісно, тому сприяють також інші фактори, але відсутність навичок обирати власний шлях і будувати власне життя, на мій погляд, є чи не основною причиною.

Чи є надія на зміни? Авжеж, є. Є надія, що в Україні таки прийдуть до влади люди з громадянською позицією, що суспільство нарешті усвідомить, що за такої освіти наша країна і наші діти не зможуть конкурувати з рештою світу, що професія Вчителя нарешті поверне собі втрачену повагу і буде потрібним чином винагороджуватися, що Міністерство освіти перестане бути жупелом та бюрократичною структурою, спрямованою на "освоювання" бюджету, а візьме на себе роль реформаторів.

Коли це станеться? Це залежить від нас. Лише від нас. Від кожного з нас. І починати вже треба було позавчора.