Запрошую на "Толоку"

3769
8 лютого 2020

Коли фільм робиться так довго, з ним не хочеться розлучатися.

Навіть, я би сказав, неможливо розлучитися (все ж таки, 5 років, 5 місяців і 14 днів лише знімального періоду, всередині якого була коротенька зупинка на чотири з половиною роки через фінансові проблеми).

Якщо додати до цього 46 років від початку задуму до початку зйомок, виходить майже 52 роки.

До 1991 року я не міг сподіватися зняти "Толоку" через гостру несумісність з канонами радянської ідеології.

Після 1991 року з’явився шанс, але наш кінематограф почав гальмувати і на середину дев’яностих примерз до рейок на довгі півтора десятиліття.

Час від часу його вдавалося підштовхнути, але невдовзі він знову зупинявся перед червоним світлом.

"Толока" не була винятком.

Крім загальної несприятливої ситуації, фільм опинився у зачарованому колі, що було мені добре знайоме.

У кожного режисера є своя карма. У мене – своя.

Так було майже з кожним моїм фільмом: "Вибачте, Михайле Герасимовичу, у вас перед тим був хороший фільм, а що ви принесли тепер? "Фучжоу"… Що це таке, для чого, кому?"

Кілька років я витрачав, щоб пояснити, що таке "Фучжоу", кілька років знімав у режимі негарантованого фінансування, а коли приносив новий сценарій, все повторювалося: "Вибачте, Михайле Герасимовичу, у вас перед тим був хороший фільм "Фучжоу", а що ви принесли тепер? "Сьомий маршрут"…

Так було майже з кожним моїм фільмом, так було і з "Толокою".

Перший раз розпочати роботу над екранізацією балади Тараса Шевченка "У тієї Катерини хата на помості" на студії імені Олександра Довженка вдалося у 2004 році. До зйомок не дійшло – фільм зупинили.

Не подумайте, що я скаржусь. Мені нема на що. Після 1991 року я зняв, крім короткометражних, чотири повнометражні фільми – "Фучжоу", "Сьомий маршрут", "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" і "Толоку".

Всі ці фільми для мене – окремі і дуже особливі сторінки.

"Фучжоу" 20 років життя від задуму до реалізації (1975-1995), "Сьомий маршрут" – 22 роки (1975-1997), "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" – 45 років (1967-2012) , "Толока" – 53 роки життя (1967-2020).  

Ці чотири фільми є для мене принциповими не тому, що довгоочікувані, а тому, що їх неможливо було зняти до 91 року. А дуже хотілося.

Довелося мріяти 140 років. Я не можу розділити на чотири частини роки очікування, бо для мене це один фільм – квартет, що складається з різних музичних інструментів, але об’єднаний спільною мелодією.

Навіть "Сьомий маршрут", що виглядає поміж кобзи, бандури і флейти-дубельцівки несподіваною електрогітарою, підтримує спільний ритм.

У кожному з цих фільмів є репетиція "Толоки".

У "Фучжоу" – хата, що пливе посеред моря разом з хазяїном, який не може її кинути.

У фільмі "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" – натуральна українська толока поруч з індіанськими вігвамами.

Навіть у цілком урбаністичному "Сьомому маршруті" поранений боєць посеред пустелі за лічені секунди будує хату, вік якої від народження до смерті – лічені хвилини.

Феномен української хати – таємниця толоки – починаючи з 1967 року проростав епізодами в інших фільмах.

Важко розлучатися з фільмами, які забрали у мене хіба що не удвічі більше років, ніж я прожив.

Хата народжується під час толоки.

Фільм народжується багато разів – під час виникнення задуму, потім коли пишеться сценарій, а далі – на кожному новому етапі, з кожним новим членом знімальної групи, з кожним затвердженим актором, з кожним знімальним днем, під час монтажу і створення музики…

Але справжнє народження фільму – в глядацькій залі. Так само, як народження хати під час толоки.

У "Фучжоу" – хата, що пливе посеред моря разом з хазяїном, який не може її кинути

Кажуть: "Як човна назвали, так він і попливе". Здається, це стосується так само і фільмів.

Фільм ми знімали толокою – знесли докупи очерет, глину, реквізит, операторську техніку, костюми, зібрали знімальну групу, потім ще одну, запросили акторів, одного крука, одну козу, одного собаку, коней запросили, чорнобильську пожежну машину, парочку німецьких штурмовиків "Юнкерсів", дванадцять вагітних жінок, кульову блискавку, не забули секретаря сільського партосередку, один ураган, одного Героя Радянського Союзу з золотою зіркою на грудях, один загін польських гусарів проти татарської кінноти, три десятки українських бранок, озброїли і вдягли два війська – Карла ХІІ (25 000 вояків) і Петра І (42 000 вояків)…    

Звичайно, ми не змогли би це зробити, якби не існувало Магії Тараса Шевченка.

А також Магії Дзеркала Екрану.

Саме ці магічні сили допомогли об’єднати в одному фільмі далекі часи із сьогоденням – XVII сторіччя з подіями, що передали естафету далі – від 1709 року до 1918, від 1933 до 1941, 43, 54, 84, 86, 88 року і поступово дісталися наших днів.

Власне, саме тут відповідь на запитання: "Чому герої фільму (включно із собакою) так довго живуть?" Шевченко взагалі розглядав всі покоління українців як одне єство, свої слова присвячував "І мертвим, і живим, і ненародженим".

Наш фільм – це чотирьохсотрічна подорож хати Катерини просторами ризикованого землеробства за умов, несумісних з життям, у пошуках таємниці толоки.

Толока має багато таємниць.

Толока – не лише будівельний процес. Це стратегічний ресурс існування України навіть тоді, коли вона ще не була Україною. Цей ресурс невичерпний, він відновлюється кожного разу, коли зимовим морозним світанком виходять на кригу ставків, озер і річок чоловіки з косами і починають косити очерет, щоби вкрити цим очеретом свої майбутні хати.

Очерет, всім відомо, – це душі померлих. Хто, як не вони, зможуть захистити хату від холодних осінніх дощів, від літньої спеки?

Очерет бережно, стеблина до стеблини, везуть до нової хати, де на кроквах вже лежать жердини в очікуванні, коли до роботи візьмуться ушивальники, щоби вшити снопами очерету дах.

Хати, власне, ще немає. Є лише дерев’яна конструкція. Можна було б назвати її кресленням хати, що спирається на землю і займає частину небесного простору.

Але креслення малюється під лінійку, а де була лінійка, коли вибирали з трьох кривеньких акацій дві рівніші? Інших поблизу й не було.

Єдине, що тесалося під струну – сволок. Він робився з липи, інколи передавався від старої хати до нової, бо знайти потрібне дерево було непросто.

Решту конструкції "креслили" без лінійки і циркуля: "Два пальці від сонця". Очерет вкладали так, щоби жодна краплина не знайшла дороги між стеблинами. Передбачливо випускали дармовис за межі стін, аби захищав їх від зимової крижаної крупи, не давав дощам розмивати глину, зберігав малюнки-обереги.

До речі, глину хазяїн копав якнайближче, щоби яма була потім ставком для гусей та качок.

Залишалося підвезти до хати лозу й ліщину, аби було чим заплітати стіни і головне – покликати на толоку. Відмовитися від толоки вважалося гріхом та вимагало сповіді, каяття і спокути.

Нарешті – толока!

Все відбувалося одночасно: сусіди несли зі ставка воду, родичі заплітали стіни, товкли глину, додавали до замісу полову, солому і кізяк (для міцності), збирали всіх наявних дітей (для пустощів), жінки починали готувати вечірній "фуршет" (для настрою) і співали.

Коли хата перетворювалася на величезний плетений кошик з вікнами і дверима, починали замазувати кошик глиною. Стіни піднімалися протягом дня – живіть!

Але вік української хати короткий – від війни до війни.

Швидко руйнувалася хата, але й воскресала ще швидше, бо поруч завжди була глина, очерет, горбатилася степова акація, а головне – толока!

Якось я почув ці думки уголос від брата. Ми з Юрою сиділи перед старою хатою в селі Бучак, де літом 1967 року відбувалися зйомки його фільму "Вечір напередодні Івана Купала".

Протягом наступних років я залишався і досі залишаюсь причарованим цією версією призначення української хати, але одна справа – версія, а інша справа – сюжет фільму.

Мені (студенту) одразу захотілося перетворити версію на сюжет, але сюжет вперто не складався.

Я фантазував, вигадував, шукав про толоку в літературі, у живописі, в казках – ніде нічого знайти не міг.

Навіть в українських піснях, у яких є про все, про толоку – ані звуку (мораторій на спогади про толоку – ще одна її таємниця).

Дуже захотілося порушити цей мораторій, тож я продовжував свої спроби і пошуки.

Не зміг знайти про толоку навіть у Тараса Шевченка, але гортаючи сторінки "Кобзаря", прочитав: "У тієї Катерини хата на помості". Подумав: Нарешті! Це, мабуть, про хату!

Виявилося – про любов. І про війну.

Далі сюжет склався сам: Продається незавершена війна. Не дорого і в хорошому стані.

В якийсь момент знадобилася допомога Івана Миколайчука (згадалася розповідь Івана про своє дитинство, яка мене свого часу вразила). Коли я почув цю розповідь, спитав, чи записана вона в Івана як сценарій, чи збирається він екранізувати цю сторінку своїх спогадів. Почув, що не записана. До екранізації не дійшло – невдовзі Іван помер.

Сценарій, що почався із розмови з братом, розшукав свій сюжет у рядках балади про Катерину, звернувся по допомогу до спогадів легендарного українського актора: Іллєнко, Шевченко, Миколайчук – у цьому трикутнику я складав сюжет фільму, шукав таємницю толоки.

Була ще одна важлива грань – добровольці та волонтери АТО, до яких я їздив протягом 2014-2016 років, показував "ТойХтоПройШовКрізьВогонь" у бліндажах, на блок-постах і просто неба. Возив з собою також фрагменти незавершеної "Толоки". Показував, коментував, слухав.

Поступово силуети дійових осіб почали виростати до неочікуваних масштабів, пропонувати мені свої міфи, символи, забобони.

Один із персонажів ставав батьком дванадцятьох синів, інший (божевільний) почав виписувати божевільним довідки, що лікували краще за пігулки, хтось полював на кульову блискавку, хтось тікав від неї, хтось попереджав учасників драми про наслідки, раз-по-раз розповідаючи казку про Катерину, хтось порушував Закони Запорізької Січі, хтось захищав ці Закони, хтось вбивав, хтось народжував…

"Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає, –

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину".

Ці гіганти – герої, монстри, символічні персонажі, велетні і гноми, лихі люди, а також добрі сусіди, знайомі та незнайомі оточували Катерину в сценарії з усіх боків, а вона вперто скликала толоку за толокою – кожен виконував своє призначення.

Власне, хотів написати запрошення на "Толоку" коротко: "Запрошую! Чекаю! "Толока" виходить на екрани 12 березня".

Вийшло трошки довше. Важко розлучатися з фільмом, який забрав у мене стільки років.

Михайло Іллєнко, автор сценарію і режисер фільму "Толока", спеціально для УП.Життя

Більше про кіно:

10 найкращих іноземних фільмів 2019 року: "Ірландець", "Джокер", "Арахісовий сокіл" та інші

Який фільм отримає "Оскар 2020"? Аналізуємо шанси 9 найкращих стрічок 2019 року

7 українських фільмів 2020 року, які вам варто переглянути

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua