Час подати голос: чому кожному важливо долучатися до благоустрою міста
Українці сплачують податки, мита та штрафи, купують ліцензії – саме таким чином наповнюються місцеві бюджети більш як на 90%.
Але розпоряджатися принаймні частиною видатків – зась, навіть там, де рішення стосуються кожного.
Лише в Києві приблизно 5% бюджету (а це в 2020 році 59 млрд грн) щороку витрачається на озеленення, реконструкцію вулиць та площ, інші потреби ЖКГ.
І на що віддати ту чи іншу фантастичну для пересічного українця суму – визначають у владних кабінетах за зачиними дверима.
І тут мова не лише про гроші. У громади принаймні повинно бути право вирішувати, що саме їм найбільш потрібно у місці загального користування – зона паркування, креативна інсталяція, дитячий чи спортивний майданчик.
Люди можуть самі визначитися, як вони хочуть відпочивати, що бачити за вікном, а що їм заважатиме.
Однак права – не обов'язки, тож ними можна нехтувати.
Принаймні, саме так все виглядає у нашій країні. І змінити ситуацію в один момент справді нереально, однак є проблеми, вирішення яких наблизить стан справ до рівня цивілізованих європейських країн.
Куди рухатися?
Одна з головних проблем – законодавча.
Наразі у громадянина України чи представника неурядової організації немає ніякої правової основи наполягати долучитися до проекту планування чи облаштування публічних просторів.
Щоб людині вдалося реалізувати власну ініціативу, внести пропозицію у такий проект, мають зійтися зорі, трапитися щасливий випадок і зустрітися відкритий до співпраці публічний службовець.
Насправді в Україні не так багато громадян, готових витрачати власні сили на загальне благо. А от ті, хто цього прагне, поки юридично нічого вдіяти не можуть.
Лише новий закон та зміни в десятках інших нормативних актах дозволять ліквідувати цю лотерею для громадян. І цей процес вже стартував.
Рада Європи започаткувала проект "Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні". Один із його напрямків – залучення небайдужих людей до планування публічних просторів.
Звичайно, попереду ще багато роботи, але перші важливі кроки вже зроблені.
Зокрема, представники місцевого самоврядування, громадських організацій, експерти з урбаністики та благоустрою разом провели кілька експертних ворк-шопів.
На них підготували рекомендації як надати можливості кожному українцю чи представнику ГО долучитися до планування міста.
Якщо поради таки будуть реалізовані, це допоможе зруйнувати бар'єри у спілкуванні та співпраці між владою і громадою, відновити давно втрачену довіру один до одного.
Ще один аспект, який потребує вирішення, – відсутність розуміння, що ж таке цей поки загадковий публічний чи громадський простір.
Це питання теж має бути врегульовано законодавчо, бо поки немає чіткого офіційного визначення.
Громадські організації та активісти, які нині борються за зміни в цьому напрямку, мають своє бачення. Такими просторами пропонують вважати території та споруди у комунальній власності в населених пунктах, доступні для використання будь-ким.
Це парки, сади, сквери та майданчики, пам'ятки культури та архітектури, вулиці, бульвари, пляжі та навіть кладовища.
Сумні реалії та історія (як виняток) зі щасливим кінцем
Які реалії у (не)взаємодії влади та громадян маємо сьогодні?
Прикладів вистачає із багатьох регіонів України.
Показовою є історія в Ужгороді. Там влада вирішила реконструювати центральну набережну. Ніби хороше починання, добра справа?
Та це лише на перший погляд, адже проти цього рішення люди навіть вийшли на акцію протесту.
Активісти закликали зупинити незаконний ремонт. Вони наголошували як на корупції в реалізації проекту, так і на тому, що від дій чиновників постраждає унікальна липова алея, яку люблять ужгородці.
Очікувано влада не захотіла почути думку громади. Проти активістів почали публікувати замовні матеріали у кишенькових місцевих ЗМІ, їх атакували боти в соціальних мережах.
Навіть "відбулися" фальсифіковані громадські слухання, щоб створити видимість залучення містян до проекту.
Управлінці закликали всіх до миру та діалогу, хоча між рядків чітко виднівся ультиматуми та змушування людей відступити від своєї позиції.
Для того, щоб таки захистити свою набережну, активісти навіть влаштовували там цілодобові чергування і не давали можливості зруйнувати історичні та природні цінності свого міста.
Таких історій по всій країні – десятки.
У Львові людям довелося три роки відстоювати вулицю Бандери від недоцільних змін, які пропонувала влада.
У Полтаві активісти досі борються за реконструкцію парку у тому форматі, в якому хоче громада, а не вирішили чиновники.
Одесити влаштували мітинг проти реконструкції літнього театру в міському саду.
При чому причини непорозуміння у всіх цих та інших випадках можуть бути різними.
Десь на "покращенні" просто хочуть відмити гроші і зробити видимість ремонту, а люди хочуть реальних і якісних змін.
Десь влада вирішує, що її "смак" та уявлення про потрібне і прекрасне правильніші, ніж те, як бачать своє місто його жителі.
А десь чиновники просто не змогли пояснити, аргументувати те, чому саме такий проект для реконструкції, озеленення чи чогось іншого вони обрали.
Звичайно, поки негативних прикладів більше, ніж позитивних. Але для кращого розуміння, чому так важливо допускати громадян та активістів до благоустрою міста, можна згадати одну історію. Вона закінчилася хепі-ендом і це скоріше поки виняток із правил.
Один із найкрасивіших та найбезпечніших парків столиці чи осередок наркоманії та злочинності? Здається, вибір очевидний, чи не так?
Хто ж має бажання жити в страху за власне життя і показувати своїй дитині приклад соціального дна та повної деградації?
Натомість місце із дитячими та спортивними майданчиками, красивою доглянутою природою та скульптурами – порадує кожного відвідувача. Поки все логічно. Але в реальності просто зробити вибір і отримати бажане – на жаль, не працює. Потрібна неабияка сила волі і настирність.
Саме так було зі столичним парком "Наталка" на Оболоні. Колись десятки гектарів ласої площі в престижному районі на березі Дніпра були занедбаними та навіть небезпечними.
Та громадська організація вирішила домогтися створення там місця відпочинку, її члени почали власними силами розчищати територію.
Згодом активісти звернулися до місцевої влади із проханням фінансової допомоги для реалізації власної концепції парку. Її створили професійні архітектори та урбаністи з урахуванням побажань місцевих жителів.
Не одразу, але гроші таки виділили, та й за їхнє раціональне використання довелося повоювати.
Наприклад, у парку хотіли встановити ліхтарі висотою 9 метрів, які б освітлювали лише крони дерев і залишили в сутінках місця, де проводять час люди.
Активісти зверненнями, запитами, наведенням європейського досвіду домоглися встановлення триметрових ліхтарів, які прекрасно виконали свою роль.
А з часом громадській організації довелося ще й відстоювати частину парку від забудови торговельним центром.
Саме цивілізовані перемовини і щирі, немеркантильні наміри забезпечили такий результат. Але чи багато таких натхненних історій можна почути в Україні?
Більше новин про те, що чиновники на свій "смак" поділили гроші, обрали вигідний для окремих людей проект, знищили якусь пам'ятку для чергового бізнес-центру.
А люди, які намагаються цьому протидіяти – виходять на протести, звертаються до влади – так і залишаються проігнорованими.
Залишається лише сподіватися, що це зміниться і ініціативи, які зараз розробляються, дадуть кожному з нас правом голосу.
Наталія Чорногуб, активістка, керівниця ГО "Парк Наталка", спеціально для УП.Життя
Титульна світлина wikipedia.org
Вас також може зацікавити:
Місто, яке обов’язково треба відвідати усім українським забудовникам та чиновникам
Що не так з сучасною архітектурою в Україні
"Міст на Троєщину" увійде в німецький посібник як невдалий архітектурний проект
Киев глазами архитектора. Виктор Зотов: красота не спасает, а убивает
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.