Провал демократії у питанні світового потепління

Дві години читав велетенський матеріал The New York Times про те, як США заблокували світову можливість вирішення проблеми з кліматом у 1979-1989 роках.

Читав і відкривав для себе багато цікавого. З мінусів демократії, на жаль.

Тому що плюси – зрозумілі: активація потенціалу кожного громадянина, що неможливий в автократичному режимі. Розквіт науки, бізнесу, технологій тощо – за що ми її і любимо. Крім того, що це ще й справедливо, як на мене.

Проте тут вилазять і мінуси.

Що таке демократія? Це влада більшості, влада громадян, влада купи народу, які приймають рішення.

Рішення з короткостроковою, середньостроковою та довгостроковою перспективою.

А те, як людина приймає ці рішення – вивчає економіка. І вона каже, що про майбутнє людина турбується дуже мало, насправді то. Чим далі потенційна подія, тим менш вона важлива зараз.

А це, пишуть в The New York Times, робить глобальне потепління ідеальною економічною катастрофою.

Чому?

Тому що, для того, щоб зупинити потепління, треба, скажімо, ввести податок на спалювання вугілля, яке дає 40% світової енергії.

Найпростіший наслідок – зростання цін на все десь на третину. Тобто, гривню з трьох ми будемо платити, щоб справитись з проблемою, яка наступить через 50-100 років, коли ми вже жити не будемо.

І економісти тут валяються під столами від сміху над тим, хто запропонує такий податок для схвалення громадою. Тому що ніхто не погодиться. І вибрані депутати не погодяться, тому що громада, яка їх обирає, цього їм не простить. І полетять вони з своїх посад, а не хочеться ж!

І це ще не вся проблема. Адже для того, щоб рішення спрацювало, воно має бути прийняте на глобальному рівні – обов’язкове для всіх.

І навіть була така спроба – в 1989 році в голандському Noordwijk зібралися лідери 60 країн, щоб домовитися про взаємні обмеження.

Підводка до зустрічі будувалась цілі 10 років через непрості переговори та наукову аргументацію. Був план поставити ціль зупинити викиди до 2000 року на рівні 1990 року і зменшити їх на 20% до 2005 року.

Більшість країн була налаштована оптимістично, але все одно не змогли.

Дякуючи яким країнам? Штатам, Великій Британії, Японія та СРСР. А інші, очевидно, не були готові брати на себе зобов’язання, коли основні зубри з нього випали.

Вихід Штатів з Паризької конвенції про клімат через 20 років в 2019 показує, що короткозора американська позиція не змінилась.

І я ще мушу підкинути більше поганих новин: масова дезінформація.

В демократичному суспільстві кожен вирішує за себе. Але наскільки вільна його позиція? А взагалі невільна, тому що він залежить від інформаційного поля, в якому перебуває. Від того, що він чує про те саме глобальне потепління.

Далекоглядні американські корпорації у сфері нафти, газу зібралися разом і організували дослідницький інститут проблем клімату. І почали активну роботу – навіть промиваючи мізки дітям у молодших школах.

Вони публікували авторів, які невпевнені у тому, що викиди CO2 є причиною світового потепління (а так, за багатьма джерелами, вважають 97% світових кліматологів).

На одну лише рекламну кампанію за зменшення підтримки Кіотського протоколу цей інститут витратив 13 мільйонів доларів.

Яке ж повідомлення вони надсилають? Що потепління викликано якимись іншими факторами?

Ні, зовсім ні – лише те, що факт впливу викидів вуглекислого газу на глобальне потепління доведено не на 100%.

Проте маса грошей, які вкидаються в інформаційні кампанії очевидно призводять до того, що майбутні виборці чують саме їх. І вільне волевиявлення зникає, немов дмухнули на кульбабу.

Це ще не згадуючи соціальні та пошукові мережі, які точно знають, на що ми ведемося і турботливо закутують нас в індивідуальну інформаційну бульбашку. Зроблену спеціально для нас тими, хто за це платить.

І що в результаті?

Багато розмов про ефективні нові технології, багато статей, виступів, що всі держави активно над цим працюють. А факти кажуть, що в 1990 році в атмосферу викидалось 20 мільярдів тон вуглекислого газу, а в 2017 році – 32 мільярди.

В Стародавньому Римі під час війн та криз загалом вся влада більшості передавалась диктатору. Добровільно. Тому що розуміли, що коли кожен за себе, з глобальними викликами не справитись.

Що робити наразі, коли світ дружно котиться до екологічної кризи, і клімат Києва вже дорівнює клімату Одеси 20 років тому – не зрозуміло.

Ніхто не хоче затягувати собі пояси, коли це не робить сусід, ніхто не хоче поліцейської держави, де немає можливості приймати власні рішення. Доводиться варитися в у повільно закипаючій воді, як відомій жабці…

Максимум же індивідуального впливу – прибрати один дальній переліт (мінус 1,5 тони СО2 на рік), відмова від власного авто (ще 2 тони) та веганська дієта (мінум 800 кг).

І боротьба за диктатуру в США, звичайно.

Ярослав Коваленко, засновник демократичної школи Dixi, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина tobkatrina/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

0,5°С мають значення. Експерти пояснюють, як вгамувати глобальне потепління

Через глобальне потепління навіть жуки стають меншими – дослідники

Літо стає спекотнішим, липень б'є всі рекорди – NASA відзвітувало про глобальне потепління

Як глобальне потепління вплине на здоров'я людства – прогноз учених

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.