Інклюзія на прикладі міжнародної програми Ерасмус, і до чого тут собаки

Спершу я хотіла написати зарозумілий текст про те, чому інклюзія це круто.

Однак потім вирішила навести конкретні приклади з життя та роботи в рамках міжнародної програми Ерасмус, які демонструють більше, ніж теорія.

Маючи досвід роботи в освітньому секторі у різних країнах Європи – зокрема, в Англії та Іспанії, я винесла для себе безліч простих, проте корисних уроків. Точніше, законів.

Працюючи в сервісному центрі при англійському коледжі (це простір, де студенти можуть пересидіти перерву, скористатися комп’ютерами чи бібліотекою, позичити на декілька тижнів ноутбук для персонального користування, оформити студентську картку чи проїзній квиток), чи не щотижня я відкривала для себе елементарні з першого погляду речі.

Які щоразу змушували ставити собі запитання: а чому ми так не можемо?

Так, одного разу Шерон, завідувачка студентського центру, підійшла й дала мені ключі від однієї таємної кімнати. Це приміщення для молитви. Щодня у певний час група студентів, які сповідують іслам, брали в мене ключі, після чого справно повертали назад.

Був там і студент із Грузії, який переживав певні виклики з розумінням тамтешнього акценту. Не один раз доводилося виручати його із застосуванням тієї мови, якою володіємо я та він.

Під час одного молодіжного міжнародного обміну в рамках Ерасмусу мої студенти отримали завдання – поставити міні-спекталь про об’єднання та про те, як мову ненависті можна перформатувати у дещо інше.

Одна із груп показала сценку, де дві пари сиділи в ресторані. Один із учасників проявляв ознаки расизму стосовно іншого. Та якою ж була реакція хлопця, коли виявилося, що саме цей хлопчина, якого той називав біженцем з Африки та споживачем його податків, виявляється, врятував йому життя під час автокатастрофи, надавши кров.

Банальна історія, скажете ви. Можливо. Однак ніхто не застрахований від нещасних випадків. І варто ставитися до інших так, як ми хочемо, аби ставилися до нас.

Розробляючи інший проєкт, я обговорювала його зі своїми нинішніми колегами.

Запитання звучало таким чином: ми ж плануємо залучати учасників з обемеженими фізичними можливостями?

Відповідь була така: звісно, чому ні. У нас же є все для цього облаштування, вбиральня, пандуси... На що одна із колег засміялася й сказала, що в них такі запитання не виникають. Адже кожна установа чи то заклад облаштовані для людей з немовлятами, для людей на інвалідних візках та навіть з собаками.

До чого тут взагалі собаки, запитаєте ви.

А тому, що це також є інклюзія.

Інклюзія – це не про жаль. Фото XiXinXing/Depositphotos

Слово інклюзія значить "залучення абсолютно всіх представників суспільства до певної справи, події, заходу".

Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – це процес покращення участі абсолютно всіх громадян у соціумі. Так, насамперед тих, що мають фізичні чи ментальні порушення.

Тобто завдання полягає в тому, аби розробити й застосувати конкретні рішення, що дозволять кожній людині рівноправно брати участь в академічному та суспільному житті, незалежно від фізичних, ментальних чи фінансових обставин людини.

Термін інклюзія з’явився першою чергою через необхідність якимось чином залучати людей з інвалідністю до суспільного життя. Це поняття закріплене у Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.

Однак, попри загальноприйняте поняття, що інклюзії потребують лише люди з інвалідністю, це не так. Насправді інклюзія може стосуватися абсолютно кожної людини за тих чи інших обставин.

Адже першочергово це було зроблено для рівноправ’я. Тобто ти, я, він, вона, вони – ми всі абсолютно рівні перед правилами життя та обличчям обставин, від яких абсолютно ніхто не застрахований.

І найголовніше, інклюзія – це не дискримінація. А прямо протилежне. Це про повагу до людської гідності. Це про зручність для кожного. Адже всі ми маємо певні свої, відмінні від інших потреби, й хочемо, аби ці потреби поважалися соціумом. Так само варто й поважати потреби довколишніх.

Більше того, інклюзія потрібна абсолютно всім, а не тільки тим, хто на візку.

Декілька фактів про програму Ерасмус+ та чому вона стала символом неформальної освіти та розвитку європейських країн.

Ерасмус (англійскою Erasmus) – це навчальна програма, що організовує обміни студентів університетів, викладачів та науковців.

В рамках цієї програми будь-хто із країн Євросоюзу, а також партнерів, до списку котрих входить і Україна, можуть проходити стажування, навчатися, відвідувати тренінги та обміни знаннями, проходити волонтерські програми, просити допомогу задля створенні бізнесу.

Erasmus існує вже 32 роки. До 30-ї річниці програми Єврокомісія випустила відеопривітання, в якому йшлося про... кохання. У перших учасників Ерасмусу вже народилися та виросли діти, які своєю чергою також роблять цю програму.

У Єврокомісії Erasmus назвали найуспішнішою освітньою програмою ЄС та важливим інструментом боротьби з безробіттям серед молоді. Саме тому на цю програму щорічно виділяються мільйони євро. Для самих же учасників участь є безкоштовною.

Одним із приорітетів Ерасмусу завжди була й лишається інклюзія.

Including participants with all abilities – часто говориться в описі певного проєкту.

Що це значить? А те, що великою вимогою до аплікантів на фінансування є залучення якомога більшого різномаїття. Це стосується абслютно всього: раси, релігії, фізичних можливостей, жителів віддалених районів, тих, хто має менше змоги навчатися чи здобути вищу освіту.

Саме тому, коли ви приїздите в певне село в одній із європейських країн, то складається враження, що люди тут живуть так само, як і в столиці. Адже в них все є, не треба нікуди їхати. Саме таку роль відіграє залучення абсолютно всіх верств населення до спільної справи.

До речі, якщо організація подає проєкт на фінансування до Ерасмусу й не зазначає жодного учасника з "меншими можливостями", куди входить брак грошей чи менша соціальна залученість до спільної справи – проєкт не отримує гранту.

Завжди можна написати одне, а зробити інше, скажете ви.

Ні, такий хід думок хибний. Хоча би з точки зору того, що брехнею ніхто нікому нічого не доведе.

Адже коли ти працюєш в освіті та дійсно зацікавлена в розвитку людей, то докладаєш зусилля, аби перевірити, чи дійсно людині настільки необхідна ця безкоштовна поїздка за кордон чи, можливо, є хтось інший, хто вміє менше себе презентувати, проте так потребує шансу побачити нові речі в житті та надихнутися ними.

Інклюзія – це й про залучення мігрантів до спільної справи, це й люди старшого віку, адже lifelong learning ніхто не скасовував, це й розвиток освітян, адже саме вони відкривають іншим двері в нові досягнення. Це й корінні народи, це й меншини.

[BANNER2]

Зрештою, інклюзія – це не про жаль.

Історично так склалося, що жителі пострадянських країн не звикли мати справу з людьми з інвалідністю.

За бажанням почитайте, чому так було, чи запитайте у бабусів із дідусями, де селили покалічених учасників бойових дій по їх поверненню з війни.

До прикладу, якось я проводила проєкт Erasmus+. Участь у цьому тренінгу брали представники різних країн.

Серед учасників був і хлопець на милицях. Усі учасники ставилися до нього як до рівного і при цьому не проявляли жалю.

Одного разу декілька людей лише спробували запропонувати учаснику візок, на що той майже образився. "Я стільки зусиль доклав, аби з цього возика встати, що не хочу знову туди сідати", – відповів він.

На жаль, обставини склалися таким чином, що ми не можемо подивитися на людей на візку без жалю. Хоча головне завдання інкюзії вирівняти всіх перед обличчям прав та законів.

Тобто ціль інклюзії – зробити із розкиданих поодиноко людей велике суспільне коло, де кожен поважає та підтримує кожного. Де кожен рівний. Адже так воно і є.

Оксана Шамонова, проєктна менеджерка неформальної освіти, комунікаторка, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина lollok/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Емоційний інтелект та ознаки, що ви ним володієте

Емоційний інтелект i дар подобатися: 11 звичок милих людей

Обережно, емоційний маніпулятор: 9 ознак, що поряд із вами саме він

Не бійтеся невдач, не ждіть вибачень: поради від автора бестселера про емоційний інтелект

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.