"Я законний представник дитини і маю право бути разом з нею", або Ще раз про важливе

7216
16 травня 2021

Один із перших моїх спогадів: мене забирають у мами, зачиняють двері, і я опиняюсь сам на сам у кімнаті з незнайомими людьми в білих халатах.

Я не пам’ятаю болю від медичної процедури, але пам’ятаю, що мені було дуже страшно, бо мама не зі мною.

Мама не вірить, що я це все можу пам’ятати, тому що мені було всього 6 місяців, мені робили спинномозкову пункцію у львівському ОХМАТДИТі.

Мама в той момент стояла під маніпуляційною, їй залишалось тільки молитись під зачиненими дверима. Щоб бути поруч зі своєю дитиною в такий момент, тримати за ручку і заспокоювати, у далекому 1988-му навіть мови не було.

"Та що вона там розуміє", – приблизно такою логікою тоді керувались більшість медпрацівників.

ЗНАЙТЕ СВОЇ ПРАВА Реанімації під час пандемії: як потрапити до рідного, зокрема дитини

Надворі 2020 рік, я стою зі своєю однорічною донечкою на руках під дверима маніпуляційної, довкола мене – такі самі жінки з дітьми.

Коли ти заходиш у лікарню, ти наче обнуляєшся, тут байдуже на те, хто ти, який у тебе життєвий досвід чи здобутки, тут ти більше не особистість, ти – "мамочка", практично безправна істота, яка винна в усьому, що відбувається з її дитиною.

І ось я, "мамочка", стою серед інших таких "мамочок" у черзі. Двері маніпуляційної відчиняються, виходить медсестра і говорить владним тоном: "В манипуляционную не заходят, отдаем ребенка и ждем здесь". 

Я невиспана, з хворою дитиною на руках, у мене мало ресурсу на боротьбу з системою, навіть якщо це просто медсестра. Але я мама і знаю, що маю бути поруч зі своєю дитиною, бо там, за зачиненими дверима маніпуляційної, їй буде страшно, я їй потрібна як ніколи. Тому я набираюсь сміливості й кажу медсестрі, що я зайду з дитиною і буду допомагати її заспокоїти.

"Нельзя заходить с ребенком".

(вдих-видих) "Я законний представник дитини і маю право бути разом з нею".

Це та фраза, яку я хочу, щоб вивчили всі батьки і говорили кожного разу, коли їх просять вийти з кабінету під час медичних процедур.

Я зайшла в маніпуляційну. Я була єдиною жінкою, якій у цій черзі вистачило сил сперечатись. 

Батьки мають бути поруч зі своєю дитиною за зачиненими дверима маніпуляційної

Таких історій безліч.

Якось моя подруга Василіса потрапила з дитиною в лікарню, її дочці на той момент не було і року.

Поки вона бігала в аптеку, із дитиною залишилась бабуся, із того самого радянського покоління, яке не звикло сперечатись із системою. Прийшли медсестри і забрали дитину в маніпуляційну, щоб встановити катетер, бабусі, звісно, зайти не дозволили.

Коли прибігла моя подруга, дитина дико репетувала в маніпуляційній, а дебела медсестра намагалась її не впустити всередину.

Потім моя подруга жартувала: "Я ж ветеранка російсько-української війни, мене дуже складно кудись не впустити".

Коли вона змогла врешті забрати свою дитину, у дівчинки були страшенна істерика, переляк і 36 (!!!) проколів на ручці: медсестра ніяк не могла потрапити у вену.

Очевидно, ця проста медична маніпуляція пройшла б значно благополучніше, якби поруч був хтось із близьких, хто вміє заспокоїти дитину.

Ця історія підірвала довіру моєї подруги до медиків. Тепер кожного разу, коли вона переступає поріг дитячої лікарні, у неї все всередині стискається, вона знає, що в будь-який момент їй доведеться обороняти себе та дитину.

Часто такі ситуації підривають довіру не лише до медичної системи, але й до держави загалом.

Для моєї однокурсниці, дівчини з хорошою освітою, яка б могла багато зробити тут, це зрештою стало останнім аргументом, щоб переїхати в іншу країну: "Ми із сином потрапили в лікарню, коли йому було 9 місяців, це було звичайне отруєння, але лікарі чомусь вирішили, що треба робити біопсію з вени на голові!

І так, кожного разу мене з криком виганяли з маніпуляційної. Коли я їм говорила, що вони не мають права, вони знаєш що казали? "Зараз покличемо охорону і всі разом виведемо. Або збирайтесь і йдіть додому".

На це я виголосила таку промову, що вони вийшли, повернулися з головним лікарем та сказали: "Ну добре, спробуємо".

Малий був набагато спокійніший зі мною, і я бачила, що відбувається з моєю дитиною, а інші мами стояли під дверима й просто слухали істерики своїх дітей.

Того літа ми за моєю ініціативою хотіли повернутись із Канади в Україну, я довго доводила своєму чоловікові, що на Батьківщині краще, що не треба нікуди виїжджати. Але цей момент став переломним, я подзвонила чоловікові та попросила взяти квиток назад, бо як би там не було важко, я не готова повертатись у ці умови.

Мені страшно уявляти, через що проходять батьки з дітьми, які мають складні діагнози".

ДЛЯ РОЗУМІННЯ: Як виглядає ставлення до дітей в американських лікарнях

У дискусії з деякими лікарями я почула аргумент, що це забаганка батьків і саме такі мами, як я, ускладнюють лікування, бо "дитина маніпулює батьками і взагалі поводиться спокійніше, коли батьків немає поруч".

Я хотіла відповісти, що "спокійніше" – це, мабуть, заціпеніння від жаху, але вирішила, щоб краще розібратись у ситуації запитати психологиню та психотерапевтку Марину Білик.

Ось що вона сказала: "Oдна з базових потреб дитини – це безпека. Медичні процедури самі по собі є стресовою ситуацією для дитини, вона не знає, що її чекає.

Наше завдання як батьків – дати дитині відчуття безпеки: бути поруч, тримати за руку, заспокоювати, розмовляти, давати віру в те, що, що б не трапилось, ви завжди поруч і не кинете у важку хвилину.

Тоді рівень стресу не перевищить "вікно толерантності" психіки вашої дитини і вона не зазнає психологічної травми, бо цим самим буфером стресу є батьки".

Дійсно, почуття безпеки є надзвичайно важливою і необхідною умовою успішного лікування.

Автор книги "Правила розвитку мозку дитини" Джон Медіна пояснює одну просту й цілком очевидну річ: головним завданням нашого мозку є безпека.

Навчання та розвиток – це додаткові функції, які "вмикаються", коли мозку вдалось успішно виконати головну – вижити.

Із цією теорією цілком згоден і Абрахам Маслоу, який поставив базові потреби та відчуття безпеки в основу своєї піраміди. Наш організм може віддавати ресурси на одужання та розвиток, лише якщо у нас є базове відчуття безпеки.

Завдання батьків – дати дитині відчуття безпеки

З дітьми ще цікавіше. Теорія прив’язаності говорить про те, що ключовим для розвитку дитини є глибокий емоційний зв’язок із важливим для неї дорослим (зазвичай це батьки).

Ці стосунки є визначальними для кожної дитини. Дитині важливо знати, що вона може розраховувати на "свого дорослого", що він буде поруч у моменти, коли їй страшно, щоб захистити, підтримати, пояснити чи заспокоїти. Почуття безпеки для неї пов’язане саме з присутністю поруч цього "важливого дорослого".

Людство не завжди розуміло це, власне теорію "прив’язаності" відкрив Джон Боулбі лише в середині 20 століття.

Дуже довгий час розлучати дитину з батьками було нормальною практикою, і ніхто не підозрював, що з цим щось не так, що зрештою це може стати причиною хвороб, моральних трав та затримок розвитку. 

Право на підтримку дуже довго не вважали важливим. Але час це змінювати.

Я не хочу, щоб хтось примушував нас залишати дитину сам на сам із медичною системою.

Я не хочу бути безправною "мамочкою" під зачиненими дверима маніпуляційної.

Я хочу, щоб кожна жінка, як і кожен чоловік, у стінах медичного закладу могли сказати: "Я законний представник дитини і маю право бути поруч".

Сказати це за себе і за того, кому в такий момент забракло на це сили. Щоб зрештою право бути поруч стало нормою, а не предметом боротьби. 

Жоден лікар чи медсестра не можуть позбавити вас права бути поруч із дитиною, коли в неї беруть аналіз крові, роблять УЗД чи оглядають. Ваша присутність є важливою і потрібною вашій дитині.

Тільки вам вирішувати: потрібна вашій дитині підтримка чи вона вже достатньо доросла, щоб пройти цей шлях самостійно. Закон на вашому боці.

До досягнення дитиною повноліття – до 18 років (в деяких випадках до 16 років) саме один з батьків є її законним представником, а значить має право приймати рішення щодо дитини (ст. 242 Цивільногоу кодекс України).

Окрім того, дитина не має розлучатися з батьками всупереч їх бажанню (за винятком наявності відповідних судових рішень і необхідності такого розлучення в інтересах дитини), про це вже говорить ст. 9 Конвенції ООН про права дитини.

А якщо раптом медичні працівники хочуть завадити вашій присутності, запам’ятайте ці прості норми закону:

Конвенція ООН про права дитини (ст. 9) визначає: "Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини".

Окрім того, батьки є законними представниками дитини, аж поки дитина не набуде повноліття (повної цивільної дієздатності – здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність у разі їх невиконання) або не досягне 16 років (за наявності окремих підстав)".

Оксана Іванців, голова громадської організації Arts&Rights,

Анна Ємельянова, координаторка проєктів громадської організації "Об'єднання відповідальних громадян", спеціально для УП.Життя

Всі світлини HayDmitriy/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Реанімації під час пандемії: як потрапити до рідного, зокрема дитини

"Хай мама почує, хай мама прийде": допуск батьків до дитячих реанімацій під час пандемії СOVID-19

Родичі допускаються до реанімації. Але лише в захисті – Степанов

Стаціонарна зона, або Чому #пустітьвреанімацію не можна скасувати на карантин

Реанімація перша. До такого ніколи не будеш готовий

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua