Чи потрібно платити зарплатню працівникам благодійних фондів? 

Що потрібно зробити, аби благодійність в Україні розвивалася швидше, щоби ми могли реалізовувати наші найбільші та найсміливіші проекти, вирішуючи гострі системні проблеми?

Адже благодійність – це та сфера економіки, яка перетворює наші найдобріші почуття і бажання допомогти в реальність, в проекти, які рятують тисячі людей.

Та всупереч цьому благодійний сектор – єдиний у економіці, чия назва розпочинається із заперечення – НЕкомерційний сектор. І до нього не застосовуються ті ж закони, підходи та принципи, які застосовують у бізнесі. А відтак це призводить до наслідків, що непоправно сповільнюють розвиток благодійності в Україні.

За 30 років незалежності у все більшої кількості людей з’являється бажання працювати в благодійних організаціях. Це означає, що благодійність стала професією. Але чи може наш сектор конкурувати на ринку праці з бізнесом? Чи може запрошувати на свої керівні посади у благодійні фонди експертів, які будуть отримувати конкурентну заробітну плату?

Чимало вважають нормою думку, що люди, які працюють в благодійних фондах, не повинні отримувати заробітну плату. Але чи можливо це? І чи може це говорити про розвиток організації? Впевнена, що ні.

Одного разу їхала в таксі з дуже говірким водієм. Зайшла мова про благодійність, і я, звичайно, обмовилась, що створила фонд, який допомагає дітям. Водій був надзвичайно обурений, дізнавшись, що я, як і інші співробітники фонду, отримуємо заробітні плати. "Як? Хіба ви не волонтери?", – фиркнув він.

А хіба можливо волонтерити повний робочий день п’ять днів на тиждень, а іноді й всі сім? Волонтерство – це час, вільний від роботи та інших справ, який людина виділяє на допомогу організаціям чи проектам. Зазвичай декілька годин на місяць.

"Уявіть собі, – відповідаю я водієві таксі, – сьогодні ви кажете дружині, що залишаєте роботу і йдете "волонтерити" п’ять днів на тиждень у благодійний фонд. Як відреагує ваша дружина, коли прийдуть комунальні платіжки, або настане час сплачувати за оренду квартири, або ж розраховуватися за продукти в магазині чи оплачувати поїздку на море з дітьми? Більше ніж впевнена, що ваша дружина запропонує перерахувати 100 грн до цього благодійного фонду і повертатися на роботу."

Я фізично побачила, як змінюється в цей момент його світогляд. Здавалося б, прості речі, які не потрібно пояснювати. Але у нас настільки міцно закорінилася думка, що благодійність – це безкоштовно, що саме такий підхід і руйнує її, сповільнює розвиток і не дає приходити працювати у сферу крутим професіоналам.

Бо навіщо їм, з вищою освітою за плечима, з МВА, величезним досвідом та експертизою йти працювати в організації, які не можуть заплатити стільки ж, скільки вони отримають в якійсь корпорації?

І це зовсім не свідчить про те, що ці люди злі та меркантильні, що не хочуть допомагати бідним і рятувати світ. Ні! Це не спосіб вимірювання доброти людини. Бо навіть якщо ми продамо все своє майно і роздамо всі статки в благодійні організації, це не вирішить проблему. Навпаки, збільшить її, адже тоді ми самі приєднаємося до тих, кому буде потрібна ця допомога.

Тому люди, які могли б вкласти свій безцінний ресурс у розвиток благодійного сектору, займаються благодійністю декілька разів на рік, працюючи волонтером чи перераховуючи благодійні внески.

Комерційний сектор має змогу платити за послуги людям, які підвищують їхні продажі та будують їхній бізнес. Отже, споживач, купуючи товар чи послугу компанії, платить ціну, в собівартість якої вже включено оплата праці таких спеціалістів.

Якщо спроектувати цю модель на благодійність, то споживач, тобто отримувач допомоги (наприклад, хвора дитина чи бездомна людина), повинен сплачувати цю ціну, в яку включена собівартість. Це потрібно, щоб організація могла існувати і розвиватись, оплачуючи всі витрати на створення цього продукту – допомоги нужденним. Але чи можливо це? Однозначно, ні.

Тому цю послугу повинні оплачувати з благодійних внесків донорів. Бо донор купує послугу, яка задовольняє його потребу допомагати іншим та покращує світ, в якому він живе. А якщо донор – це бізнес, то він ще й отримує згадку свого бренду як соціально-відповідальної компанії.

Але зі свого досвіду можу сказати, що далеко не всі донори готові залишати хоча б частину від своїх внесків на розвиток благодійної організації, в яку жертвують кошти і яка робить свою роботу професійно. Зазвичай, вони хочуть, щоб 100% внеску були направлені на проект.

Тоді благодійні організації вимушені виживати. Приймати вживану оргтехніку, бо на придбання нової просто немає коштів. І в цей момент ніхто не аналізує, скільки коштів піде на ремонт і сервіс старого обладнання. Фонди не можуть запросити на роботу профі, який змасштабує їхню діяльність, збільшить збори і знайде потрібне вирішення проблеми. Бо такі люди на ринку праці коштують дорого.

Наразі в Україні співробітники фондів працюють практично за безцінь до тих пір, поки вистачає власного ресурсу та мотивації. А потім, найчастіше, переходять у комерційний сектор.

У середньому благодійні організації вкладаються у 5% адмінвитрат, сюди входить все – від оплати праці та податків до оплати транспортування придбаної допомоги, телефонних дзвінків, оренди офісу, тощо.

Хоча навіть згідно з Законом України ця цифра може досягати 20%. Але наші переконання говорять про те, що чим менше організація витрачає на себе, тим краще вона працює. Чи так це насправді?

Якби бізнес витрачав на організацію всіх своїх процесів лише 20%, а заробляв 80%, то це, напевно, був би найуспішніший бізнес у світі. А якщо благодійна організація, яка працює там, де відверто недопрацьовує держава, закриває найгостріші потреби суспільства і допомагає тисячам людей, витрачає на своє існування 20% від зборів, то суспільство прирівнює це заледве не до злочину.

Я знаю багато професіоналів і висококласних експертів, які працють у благодійному та громадському секторах, і схиляю перед ними голову. Бо саме завдяки їхнім щоденним зусиллям і праці нужденні можуть отримувати допомогу на мільярди гривень щороку.

Але я дуже сподіваюсь, що ми колись усвідомлено прийдемо до того, що такі люди почнуть отримувати гідну оплату своєї праці і не будуть змушені щодня йти на самопожертву, бо це, повірте, дуже погано впливає на мотивацію.

Наш ресурс і бажання допомагати іншим не може залежати від того, скільки ми можемо принести в жертву. А благодійність не повинна будуватися тільки на обмеженнях і нестатках.

Валерія Татарчук, засновниця та голова БФ "Твоя Опора".

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Довіряйте тим, кого можна перевірити: як не наткнутися на шахраїв у благодійній сфері

Отримувати благодійну допомогу – не соромно: як медзакладам системно займатися фандрейзингом

Як сформувати в суспільстві культуру благодійності. Досвід Великої Британії

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.