У чиїх руках українське майбутнє? Ситуація з дитячою еміграцією в Україні

У чиїх руках українське майбутнє? Ситуація з дитячою еміграцією в Україні

У ніч 24 лютого війна увірвалася в життя мільйонів українців. Тисячі дітей у той день прокинулися під звуки вибухів зі страхом за власне життя.

Чи було повномасштабне вторгнення російських військ раптовим? Так, до такого ніколи не будеш готовим. Проте я б не сказав, що війна була несподіваною. Особисто для мене її початок настав ще 17 лютого, коли окупанти обстріляли дитячий садок у Станиці Луганській.

У той день з черговим робочим візитом я приїхав на Луганщину, де знаходиться осередок організації СОС Дитячі Містечка України. Уже тоді на кордонах зосереджувались ворожі сили, тому ми екстрено евакуювали наші підопічні прийомні сім’ї з прифронтових зон у безпечніші райони Західної України. І, як показав час, це було правильним рішенням!

24 лютого вибухи лунали по всій Україні. Зокрема, снаряд прилетів й неподалік нашого Дитячого Містечка для прийомних сімей в Броварах, звідки ми також заздалегідь евакуювали більшість жителів. Зрештою, я і сам покинув рідний дім на Київщині – як і більшість колег.

Скільки людей, як і я, вимушено покинули домівку, аби не стати черговою жертвою російської агресії?

За даними Міжнародної організації з міграції, від початку війни в Україні 10,4 млн українців, з яких 2,5 млн діти, стали внутрішньо переміщеними особами.

Натомість за кордон виїхало більше ніж 1,8 мільйона дітей. Тобто за місяць війни понад половина дитячого населення країни, а це 4,3 мільйона із 7,5, змушено покинули рідну домівку.

Тож я ставлю собі питання: задля кого ми воюємо сьогодні? Яке майбутнє чекає на нас, якщо діти можуть не повернутися назад?

Я розумію, що залишатися вдома під постійними обстрілами небезпечно. Війна вже забрала життя щонайменше 165 невинних українських дітей (за даними Офісу генерального прокурора, станом на 5 квітня). Але і для вцілілих дітей такі переживання часто обертаються психологічною травмою на все життя.

Їхати на Західну Україну, яка вважається відносно безпечною територією, теж не варіант. Адже знайти вільну квартиру за адекватну суму фактично неможливо, а тимчасові прихистки переповнені.

Найбезпечніший варіант – їхати за кордон. Більшість країн надають хороші можливості для українських біженців, зокрема безкоштовне житло, грошові виплати, можливість працювати та навчатися на рівних з жителями європейських країн.

Звичайно, я радий, що українські діти, зокрема й вихованці СОС Дитячі Містечка України в безпеці, їхньому життю та здоров’ю нічого не загрожує. Та вже з перших тижнів війни я почав хвилюватися, що багато хто з молодого покоління, які наразі полишили країну, можуть не повернутися назад. Адже статистика дитячої еміграції з України з кожним днем збільшується і важко спрогнозувати, який відсоток цих дітей повернеться додому після перемоги.

Допомагаючи українським прийомним сім’ям в евакуації, ми за допомогою європейських колег прослідковуємо, щоби сім’ї не розділялися і обов’язково реєструвалися в консульствах України, та організовуємо їм соціальний супровід за місцем тимчасового влаштування.

Ми вдячні європейським друзям за прихисток для наших дітей, але дітям перш за все потрібен свій дім у власній державі.

Тому хочу звернутися до НАТО: якщо не можете закрити небо над нами, забезпечте нашу армію зброєю.

Допоможіть нам побороти ворога, аби ми могли потурбуватися про наших дітей, про наше майбутнє.

А як щодо найвразливіших – сиріт, у яких шанс на втечу від війни мінімальний?

Моя колега Дар’я Касьянова, Програмна директорка СОС Дитячі Містечка Україна, коментує:

"На жаль, сьогодні подекуди трапляються випадки, коли вихователі інтернатних закладів тікають від війни, рятуючи лише власну сім’ю, залишають інтернатних вихованців без опіки. Без батьків, опікунів чи вихователів, сироти просто стають жертвами насильства, торгівлі та бездоглядності".

Тому ми з колегами СОС Дитячі Містечка довгі роки доводимо, що діти повинні жити в сім’ях, і робимо для цього все, що в наших силах. І в мирний час колективне утримання було шкідливим, а в умовах війни воно виявилось просто небезпечним.

Молилися Богу, щоб дожити до ранку. Як вихователька з Чернігова врятувала 30 дітей із реабілітаційного центру

Ще з 2017 року ми включилися в розпочату українським урядом реформу деінституалізації, загальна ціль якої – аби кожна дитина в Україні знайшла свою родину та дім. Зокрема, в одній із сімейних форм виховання: прийомній сім’ї* чи дитячому будинку сімейного типу**.

Мій друг, який працював репортером на війні в Чечні, розповів мені про один випадок. Під час евакуації з дитячого будинку Грозного автобус дорогою зупинився в селі – і селяни забрали дітей-сиріт по своїх родинах.

У результаті дитячий будинок просто зник. Тож, можливо, війна стане початком нового майбутнього в Україні, в якому кожна сирота знайде сім’ю?! Після перемоги ми маємо збудувати кращу державну систему – зокрема, і для дітей.

Час покаже. А поки ми допомагаємо всім вразливим категоріям завдяки програмі екстреної допомоги "СОС. Діти" та віримо, що Україна переможе. І наші діти скоро проснуться у вільній державі з перспективним майбутнім, де немає війни та проблеми сирітства.

***

*Прийомна сім’я – це сім’я або окрема особа, яка не перебуває в шлюбі, що добровільно взяла на виховання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

** Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, що бере на виховання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у ДБСТ не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей.

У професійній мові ці і подібні форми сімейного виховання дітей називаються фостерними сім’ями.

Сергій Лукашов, національний директор МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка Україна", спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Біле піаніно: оповідання про і для дітей українських біженців

Марш матерів: у містах світу вшановують пам’ять загиблих дітей в Україні. ФОТО

У "Охматдиті" врятували дівчинку, якій потрапив у голову уламок снаряду

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.

Реклама:

Головне сьогодні