До Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом

1 грудня вже досить довгий час для мене особисто день, коли хочеться робити підсумки, можливо, так впливає кінець року, але для світової спільноти і для мене також – це Всесвітній день боротьби зі СНІДом, який відзначається з 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.

Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – звернути увагу суспільства на цю проблему.

Довгий час я працювала у сфері подолання ВІЛ/СНІД і дотичних до нього захворювань та проблем. Україна разом зі всім світом боролась проти епідемії. І в цій боротьбі були перемоги і поразки, стратегії і контрнаступи, але все перервано повномасштабною агресією росії. Довелося докорінно змінити підходи, зважаючи на те, що хочемо ми чи ні, частково контроль над епідемією знову втрачено.

З початком повномасштабної війни на території України у лютому 2022 року постали проблеми щодо забезпечення епіднагляду за ВІЛ-інфекцією, ускладнилася логістика надання послуг із профілактики, тестування, лікування від ВІЛ-інфекції та клініко-лабораторного моніторингу перебігу ВІЛ/СНІДу серед людей, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ), насамперед у південно-східних регіонах.

Негативні наслідки, як і відновлення послуг населенню в контексті епідемії ВІЛ-інфекції, будуть нерівномірними з огляду на оперативні зміни в окремих областях, пов’язані з активністю бойових дій, руйнуванням медичної інфраструктури, міграцією населення.

За оцінювальними даними Центру громадського здоров`я, станом на 1 січня 2023-го, в Україні проживає близько 257 тис. ВІЛ-позитивних людей. З них лише 79% знає про свій статус, а антиретровірусну терапію отримує лише 77%. Майже половина людей із ВІЛ-інфекцією (43%) дізнається про свій статус на пізніх стадіях.

Читайте також: Що робити, якщо у вас виявили ВІЛ – пояснюють у ЦГЗ

Центр громадського здоров’я також повідомляє, що за даними сероепідмоніторингу поширення ВІЛ-інфекції (СЕМ), за дев’ять місяців 2023 року обсяг послуг із тестування на ВІЛ збільшився на 40,8% порівняно з аналогічним періодом 2022 року.

Майже вдвічі збільшилася кількість тестувань швидкими тестами порівняно з дев’ятьма місяцями 2022 року (+87,3%), від найнижчого показника у Закарпатській області (+7,4%) до максимального у Чернівецькій (+ 381,0%).

Частка позитивних результатів тестування на ВІЛ-інфекцію складає – 0,7%, на рівні областей показник різниться від низьких цифр в Івано-Франківській, Тернопільській та Чернівецькій (по 0,27%) до найвищих у Одеській (1,36%) та Дніпропетровській (1,22%).

Станом на 1 січня 2023 року у закладах охорони здоров’я під медичним наглядом перебували понад 158 тисяч людей, які живуть з ВІЛ, що становить 387,3 на 100 тисяч населення.

За даними офіційної реєстрації, найвищий рівень поширеності ВІЛ-інфекції на 100 тисяч населення – в Одеській (1 128,4), Дніпропетровській (973,5), Миколаївській (747,4), Київській (474,5), Чернігівській (434,6), Херсонській (424,0) областях та у м. Київ (642,2).

Порівняно з аналогічним періодом 2022 року диспансерна група в Україні збільшилася на 3%. Найвищий приріст відбувся у Харківській (+20%), Рівненській (+10%) та Кіровоградській (+9%) областях.

Зустрівшись з новими викликами, довоєнні системи охорони здоров’я і грантові програми, які націлені на профілактику ВІЛ-інфекції, раннє виявлення, диспансеризацію, збільшили кількість і інтенсивність тестування швидкими тестами, але не змінили, не додали нових більш ефективних інструментів або форм надання тих самих послуг. А також не запрацював механізм оцінки якості медичних послуг та послуг з соціального супроводу людей з вірусом ВІЛ.

Ми спостерігаємо збільшення кількості тестування на ВІЛ швидкими тестами в деяких регіонах більше ніж 200%, але фактичне виявлення не збільшилось. Аналізуючи щорічні статистичні дані щодо ВІЛ/СНІД, ми бачимо, що щорічне виявлення нових випадків ВІЛ-інфекції до повномасштабної війни становило не менше 15 тисяч осіб за рік, але у 2022 році ця кількість зменшилась і становить трохи більше 12 тисяч осіб, а в 2023 році станом на жовтень ця кількість становить 9769 осіб. Це ілюструє зниження темпів виявлення.

Водночас збільшується кількість людей, які дізнались про свій діагноз дуже пізно, що негативно впливає на лікування самого пацієнта, а також є причиною поширення епідемії.

Сподівання на те, що первинна ланка надання медичної допомоги стане найважливішим елементом, який має виявляти ВІЛ-інфекцію, не справдились.

Сімейні лікарі не долучаються до активного виявлення ВІЛ, хоч і мають у своєму пакеті цю діагностику. Але сімейні лікарі часто не мають експрес-тестів, якими їх має забезпечити адміністрація Центру первинної медико-санітарної допомоги.

Можливо, це така наша українська звичка зекономити, можливо, це пасивність, або просто незнання. Кожен медичний заклад, який надає послугу з тестування, повинен мати не тільки експрес-тести, але і зрозумілу і регулярну, проактивну комунікацію, я називаю це "маркетингом медичної послуги", з громадою для якої працює цей медичний заклад. Сподіватись на активність пацієнта, в цьому випадку, не варто.

Я вбачаю, що на Національному рівні усі стратегічні рішення прийняті, зокрема докорінно оновлено Закон "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ.

Але настав час сфокусуватися на реалізації цих рішень на регіональному рівні. Про що йдеться: не просто нарощувати кількість тестування силами грантових проєктів, а здійснювати регіональну і місцеву адвокацію, щоб в кожному медичному закладі, кожен сімейний лікар хотів і міг дізнатись про ВІЛ-статус свого пацієнта, адже держава підтримує це і фінансово, і функціонально.

Наступною проблемою лишається низький відсоток диспансеризації людей, у яких виявили ВІЛ-інфекцію. Слід переглянути фокус оцінки ефективності програм профілактики і змістити його з кількості протестованих на кількість диспансеризованих осіб. Ця проблема була б частково вирішена, якби пацієнт дізнавався про свій статус у сімейного лікаря, який має сьогодні високу довіру від пацієнта і перебуває у постійному контакті з пацієнтом і з його родиною.

Не можу не згадати тут безпосередньо про людей, що живуть з ВІЛ. А їх сьогодні близько 257 тис. Уряд і МОЗ має усю необхідну кількість ліків, завдяки підтримці міжнародних організацій. Хвилюватись про ліки не треба, просто потурбуйтесь про свою безпеку, а ліками ви будете забезпечені.

У підсумку: епідемія лишається контрольованою, і це дає надію, що вона буде подолана. Усвідомлюючи наслідки бойових дій, міграційну кризу, психологічну втому, зменшення доходів населення, а іноді повна їх втрату – все могло би бути значно гірше.

Тільки завдяки високій фаховості працівників медичної галузі, самовідданості соціальних працівників неурядових організацій нам вдається втримати епідемію на цьому рівні і не дати шансу стати не контрольованою. Давайте не будемо знецінювати ці результати нашої праці, в умовах війни.

Лада Булах, народний депутат від партії "Слуга народу", спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Реклама:

Головне сьогодні