ТОП -10: Найуспішніші митці України

Дивно, що наша законодавча база в цій сфері така недосконала, адже арт-ринок набирає обертів у своєму розвитку, а серед людей грошовитих стає все більш престижним мати власну колекцію живопису.

В європейському арт-просторі ціни на твори сучасних митців мають якесь реальне підтвердження, як правило - документи відомих аукціонів. Тай вторинний ринок існує - на ньому легко підтвердити ціну свого придбання.

А от в Україні про реальні ціни судити дуже важко. Кількість галерей, принаймні у Києві, з кожним роком росте, але законодавчо їх діяльність регулюється тими ж законами, що й робота комісійних крамниць.

Через недосконалість арт-менеджменту в Україні більшість митців продовжують продавати свої твори виключно через власну майстерню. І тут вже зробити якість висновки про ціноутворення та об'єми продажів стає неможливим.

Тому "Українська Правда. Життя" вирішила зробити рейтинг митців не за принципом "перший-другий", що було б не зовсім об'єктивно, а представити за певними номінаціями найуспішніших митців, відібраних за думкою вітчизняних галеристів, арт-критиків та мистецтвознавців.

Список опитаних нами експертів не обмежується особами, чиї коментарі наведені у тексті. Чимало респондентів, які взяли участь у складанні рейтингу, просили не вказувати їхнє прізвище. Навіщо псувати собі стосунки з іншими художниками?

"Геній". Іван Марчук

Таке звання - не наша забаганка. До списку "Сто геніїв сучасності" художника 2007 року включили британці. У переліку найвидатніших сучасних науковців, винахідників і митців наш співвітчизник посів 72-гу сходинку. До речі, Марчук став у цьому списку не лише єдиним українським митцем, але й єдиним українцем взагалі.

А ще подейкують, Івану Марчуку у Києві відкриють персональний музей. Правда це чи ні, але факт лишається фактом: після багатьох років переслідувань і "радянських" гонінь Марчук все ж отримав гідне визнання.

"Іван Марчук - дуже цікавий художник, талановитий. Він придумав новий художній хід, який критики назвали пльонтизм - художник довго і скрупульозно "тче" художнє полотно із ліній, як гобелен", - розповідає директор галереї сучасного мистецтва "Триптих" Тетяна Савченко.

"Марчук подобається народу. Та й біографія його незвичайна: За часів СРСР він, можна сказати, був дисидентом. Виїхав до Америки, але повернувся. І привернув своїм мистецтвом увагу і прихильність вищих урядовців. Сам президент Віктор Ющенко заклав капсулу майбутнього музею Марчука", - додає вона.

Робота Івана Марчука "Зацвіли трави голубі". Фото www.triptych-gallery.org

"Я особисто скептично відношусь до рейтингів на кшталт "Сто великих...". Але про Марчука можу сказати: дуже хороший художник, нонконформіст, шестидесятник. Як для мене, то особливо ціную його творчість періоду саме 60х років", - зауважує директор Інституту дослідження проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко.

"Наша гордість". Борис Михайлов

Михайлов сьогодні є одним з найславетніших сучасних фотохудожників у світі. Живе він зараз у Берліні, до рідного Харкова, хоч нечасто, але навідується: 70-річчя Михайлова цього року стало настільки великою подією для зацікавлених мистецтвом харківчан, що вони влаштували для фотографа справжній фестиваль "Боб-фест".

Фотограф не боїться нас шокувати, тривожити і навіть лякати: до його об'єктива потрапляють як божевільні та бомжі, так і європейські пенсіонери-курортники.

Якщо казати про "титули", то Михайлов є членом Німецької академії мистецтв, лектором Гарвардського університету, а роботи його є в таких відомих зібраннях, як Музей Метрополітен, Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку, Мюнхенській Пінакотеці модерну, Музеї Вікторії та Альберта у Лондоні...

Справді, таким митцем хочеться пишатися. Тому й недивно, що в російських виданнях я колись прочитала: "самый известный русский фотограф современности", або "россиянин из Украины Борис Михайлов". Гмм... Просто знайте: насправді Михайлов - саме українська гордість.

"Мистецтво Михайлова завжди легко зрозуміти ще й тому, що він особисто доповнює свої фотороботи коментарем, може якісно і сильно пояснити свою ідею", - розповідає "Українській правді. Життя" арт-директор "Я-Галереї" Олена Мартинюк.

У вересні минулого року Борис Михайлов шокував київську публіку голими тілами. Фото Тетяни Гончарової

"Борис Михайлов швидко став таким популярним на Заході ще й тому, що демонстрував тамтешній аудиторії те, що співпадало з її думкою про розпад СРСР. Коли я запитала Боба, чому він часто обирає для своїх фото найнижчі верстви населення, він відповів, що завжди переймався долею тих, хто є найменш захищеним і першим іде на смерть. Його мистецтво якоюсь мірою стало великою метафорою на розвал СРСР і привернуло увагу до жертв соціальних негараздів пострадянських часів", - роз'яснює Мартинюк.

"Ґуру абстракції ". Тіберій Сільваші

Чого тільки не прочитаєш про славетного живописця : "ґуру", "король українського живопису"...

Може, фінансові показники продажів Сільваші й не на такому рівні, як у contemporary - митців, але успіх його має свій вимір - лідер школи українських абстракціоністів є визнаним авторитетом як у колі консервативних маститих мистецтвознавців, так і серед молодих арт-угруповань.

Цього року двома найбільшими виставками Сільваші були "Ніч. День. Сад" в Національному музеї українського мистецтва та виставка-перформенс "Крила" в "Я-Галереї" Павла Гудімова. До речі, на міжнародному арт-ринку нефіґуратив зараз користується не аби яким попитом.

"Тиберій Сільваші шукає у тонких вібраціях кольору і світла, а також барвних фактурах. Він працює зосереджено, завжди вдумливо, майже ювелірно, тому "видає" небагато робіт", - каже мистецтвознавець Олеся Авраменко.

"Поцінувачі його живопису - переважно інтелектуали, які знаються на історії мистецтва й уміють дивитись і бачити картину. Вони, здебільшого, є вихідцями з європейської культури, навчені з повагою ставитись до проявів художньої творчості й вміють тонко відчувати абстракцію. А українська абстракція, між тим, часто цікавіша, потужніша й енергетичніша за західну. Бо живиться сильною школою традиційного мистецтва, - з одного боку, - й неабиякими ідеями та творчим темпераментом, - з іншого", - додає вона.

Лабіринти Сільваші. Фото Анни Мілашевич

"Найближчим часом абстракція не втратить своїх позицій та прихильників. Яке б мистецтво не було у моді, але різна публіка має різні мистецькі смаки. Якщо казати конкретно про Тіберія Сільваші, то він завжди буде у шані. Він художник дуже високого, музейного рівня", - хвалить митця мистецтвознавець та куратор арт-проектів Українського дому Соломія Савчук.

"Ветеран Contemporary". Олег Тістол

Роботи одного з найперших представників нової української мистецької хвилі Олега Тістола дуже вирізняються серед усього розмаїття сучасного українського арту.

Художник водночас декоративний і лаконічний, в його картинах багато свіжих ідей і яскравих кольорів, але вони ніколи не виглядають крикливо чи нав'язливо. Гори, пальми, африканські дівчата... Вишукувати епатажні ідеї в сучасному contemporary гарно лише у виставкових залах, а роботи Тістола можна сміливо вішати вдома на стіну і просто ними милуватися.

"Олег Тістол стоїть ніби трохи відокремлено у своїй творчості від інших названих митців. Він багато працює й свідомо оберігає свій внутрішній світ та творчий стан від "несанкціонованого" вторгнення. Уникає тусовок і беззмістовних спілкувань", - вважає мистецтвознавець Олеся Авраменко.

"Його картини завжди обертаються квінтесенцією ідей, що до того лише носилися у повітрі. Висловити цю сутність він уміє засобами суто художніми, - переважно лапідарною композицією, лаконічним колоритом, перетворюючи глибоку ідею, завжди закладену в його творах на виразний захоплюючий знак. Може, саме тому від більшості його робіт важко відірватися, дивлячись на них, можна медитувати", - припускає мистецтвознавець.

"В'єтнамці" Олега Тістола. Фото Дмитра Ларіна

"Олег Тістол є дуже важливим явищем в українському мистецтві. Він належить до того покоління, яке починало формувати українське мистецтво контемпорарі. Тістол викликає здивування і захват тим, як часто змінюються його мистецькі пошуки. Він стає все більш медитативним, але при цьому яскравим, "живим", переконливим. Молоді художники бачать це, і часто йдуть в його майстерню за порадою" , - доповнює образ арт-директор "Я-Галереї" Олена Мартинюк.

"Митець - Борець". Василь Цаголов

За що б не взявся Цаголов - живопис, фотографію чи мультимедійну інсталяцію - критики контемпорарі-арту в захваті.

Робота Василя Цаголова “Бандурист". Фото www.e-gallery.guelman.ru

Старше покоління, далеке від сучасного мистецтва, дивується: до чого ці балерини - шахідки, інопланетні прибульці, що блукають нашими містами, розп'ята на хресті спортсменка?

Але місія Василя Цаголова достойна - боротьба зі штампами сучасної масової культури.

Його роботи - це пародія на нашу реальність, на яку ми все частіше дивимося через призму мас-медіа. А мас-медіа ці нав'язують нам всілякі страхи, маніпулюють нашою свідомістю, перетворюють шоу на релігію, а духовність-на шоу.

І Цаголову дуже хочеться, щоб ми над всім цим замислилися.

"У світі те, що ми називаємо "актуальним мистецтвом", з'явилося ще років з 20 тому. Тоді молоді українські художники, що зараз є відомими у нас контемпораристами, поміняли свої художні теми, лишивши однак свою живописну манеру.

І коли ця мистецька хвиля до нас тільки докотилася, вони вже знаходились в контексті світового арт-процесу", - розповів нам директор Інституту дослідження проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко.

"Престиж". Олександр Гнилицький

Широкий загал почув про Гнилицького у зв'язку із участю в 52 Венеціанській бієннале. Ця відома виставка, що проводиться аж с 1895 року, після Другої світової стала найвизначнішим виставковим майданчиком для аванґардистів всього світу.

Українські митці виставлялися у Венеції ще з 20х років минулого століття. Були там і Кричевський, і Бойчук (1928), і Тетяна Яблонська (1956).

Після тривалої перерви українці повернулися на славетну бієннале у 2000-их. А після того, як живопис та відеороботи Гнилицького були виставлені 2007 року в українському павільйоні, про Олександра гучно заговорили. Еге ж, Венеціанська бієннале - подія престижна, відбір до участі дуже прискіпливий, бо мистецькі інституції (Україну представив PinchukArtCentre) виступають від імені держави.

Робота Олександра Гнилицького. Фото www. kommesant.ua

Після тривалого життя у Мюнхені, художник все більше часу проводить на батьківщині.

Він також є одним з не багатьох в Україні, хто насмілився виставляти на продаж свої відео інсталяції, хоч у нас цей сегмент арт-ринку є зовсім нерозвиненим.

Брендова сумка, що горить в червоному полум'ї, кімоно, що змінює свій колір - ці та інші відеороботи Олександр створив разом з дружиною Лесею Заєць. І коштують такі "діафільми" близько 10 тисяч доларів...

"На останньому "Арт-Києві" павільйон художників напрямку contemporary користувався великою популярністю серед відвідувачів. Можу спрогнозувати, що незважаючи на кризу, їх мистецтво не буде падати у ціні", - каже куратор арт-проектів Українського дому Соломія Савчук.

"Аванґард". Арсен Савадов

Коли Савадов починав творити "нове мистецтво" наприкінці 1980-х років, ним зацікавились не лише прихильники нових мистецьких ідей, а й КДБ.

Сьогодні контемпорарі вже не є андеґраундним, та широкий загал в Україні знає творчість Арсена за фотографіями серії "Underground", з яких на нас дивляться шахтарі у балетних пачках.

А виставка фото оголених чоловіків з крилами і татуйованими тілами отримала позитивні відгуки американських ЗМІ.

В живописі Савадова є місце популярній нині у світі ідеї поєднання постмодернізму та бароко. Роботи митця успішно продаються на відомих британських аукціонах. Сьогодні він не в андеґраунді, як колись, а в аванґарді.

"Мессершмітт та Місяці" з циклу "Місячна соната" Арсена Савадова. Фото Дмитра Ларіна

"Я б особливо виділив Гнилицького, Цаголова і Савадова. В цих художників з продажами найближчим часом все точно буде гаразд. І хто б який рейтинг не складав, їх імена завжди прозвучать. Зараз їх роботи більше купують закордоном, в тому числі у Москві, ніж в Україні. Ну що ж, рок4ів через 15-20 українські колекціонери будуть їздити закордон і викупати їх картини. Але значно, значно дорожче, ніж вони коштують зараз", - запевняє творчий директор галереї "Колекція" Олег Байшев.

"Першопроходець". Олександр Ройтбурд

Ще наприкінці 1980-х Ройтбурд був новатором мистецтва на пострадянському просторі. В ті часи на московському "Арт-Манежі" він був одним з найвизначніших явищ.

Часто виступав куратором власних проектів. Якийсь час тихенько працював у своїй майстерні у Нью-Йорку. Саме тоді його і запримітив відомий куратор Гаральд Зееман і запросив до проекту 49 Венеціанської бієннале.

Роботи Олександра Ройтбурда у публіки і досі викликають суперечливі думки, але те, що картини художника є в колекції авторитетного Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку - показник його міжнародного визнання.

Роботи Олександра Ройтбурда. Фото kut.org.ua

"Можна сказати, що Олег Тістол, Олександр Ройтбурд, Василь Цаголов, Арсен Савадов, Олександр Гнилицький на сьогодні стали незаперечними постатями в історії вітчизняного мистецтва", - переконує Олеся Авраменко.

І аргументує: "Їхні твори пройшли перевірку часом. Саме названі митці, по суті, не лише провокували, а й творили українське contemporary art. Талант, зв'язок і гострі художні реакції на болючі проблеми сучасності, творчі експерименти, харизма ... Все це утримується на глибоких традиціях української школи. Результатом такого міцного міксту стало те, що в своїй батьківщині вони, нібито й не пророки, а у міжнародному культурному просторі цікаві, зрозумілі й високо ціновані, бо особливі, не такі, як усі там".

"У всіх на слуху". Ілля Чічкан

Ну хто не чув про творчість Іллі Чічкана? Або просто: хто ніколи не чув прізвища Чічкан?

Навіть ті, хто в очі не бачили його робіт, добре знають, що є такий хлопець в українському арт-просторі.

На публіці Чічкан з'являється досить часто. У ЗМІ про нього пишуть із заздрісною регулярністю. Багато хто кепкує, що на прес-конференціях висловлюється він не надто грамотно. Але творчості це, як бачимо, не заважає.

"Китай назавжди" Іллі Чічкана. Фото Дмитра Ларіна

Влітку Чічкан продав роботу на британському аукціоні Phillip's за 40 тисяч фунтів стерлінґів. Наприкінці листопада його картину "Психодарвінізм у Ялті", на якій у вигляді мавп зображено Сталіна, Черчілля та Рузвельта, було відібрано для торгів на славетному Christy's.

А Даша Жукова запросила Чічкана зробити персональну виставку в своєму "Гаражі". Та про це все ви, напевно, вже чули...

"Секрет популярності в кожного свій. Ілля Чічкан бере не лише талантом і харизмою, але й вмінням успішно працювати зі своїм іміджем", - зауважує директор FineArtGallery Юлія Кривицька.

"Молодь - вперед!" Жанна Кадирова

Жанна за освітою скульптор. Тому не дивно, що її завжди тягне до створення об'єктів монументальних та об'ємних.

Тривалий час улюбленим матеріалом Кадирової був кахель: з нього вона створила і дядечку сантехника, і коштовне каміння ( серія "Діаманти"), і навіть "Пам'ятник невідомому пам'ятнику".

Як і багато інших молодих митців, що працюють у лавах контемпораристів, Кадирова пов'язана з об'єднанням "Р.Е.П." (революційний експериментальний простір). Сьогодні Жанна більше співпрацює з російськими галеристами, ніж українськими, в тому числі - з досвідченою московською "Ріджиною".

Інсталяція Жанни Кадирової "Золотий лимон". Фото Дмитра Ларіна

"Мистецька сила Жанни Кадирової не лише у її таланті, але й в її безпосередності і невгамовній енергії. Вона завоювала публіку саме тим, що керується частіше своїми емоціями, ніж продуманістю і раціональністю. Кахель - це її "фішка". Але, в першу чергу, має значення талант, бо й інші могли використовувати цей самий кахель, але нічого справжнього не досягти", - пояснює нам директор FineArtGallery Юлія Кривицька.

P.S. І наостанок: чому українські сучасні митці купуються частіше іноземцями, ніж співвітчизниками? Чи є майбутнє в "актуального мистецтва"?

"Можливо, українці ментально та емоційно ще не зовсім готові до сприйняття нового мистецтва. Тому роботи більшості наших сучасних художників частіше продаються закордоном. Вони ж за ідеями та художніми якостями, часто цікавіші за іноземних митців!" - переконує мистецтвознавець Олеся Авраменко.

"Ще одна причина - закордоном, наприклад у Москві, часто купують мистецтво з суто прагматичними цілями, ставляться до арту, як до капіталовкладення. Наші колекціонери також це мають на увазі, проте надають перевагу формуванню колекції не концептуально, а "по любові". Вони звертаються до професіоналів за консультаціями, проте вибір здебільшого роблять, покладаючись на власні емоції та почуття. А виховання почуттів та смаків - то особлива, непроста праця. Тому й збірки такі нерівні. Але це не біда. Головне, щоб душа колекціонера була відкрита, щоб почуття не атрофувалися. Адже любовні стосунки завжди прекрасніші й багатші за суто прагматичні", - додає Авраменко.

У директора галереї сучасного мистецтва "Триптих" Тетяни Савченко дещо інше бачення проблеми.

"Історією і традицією на Заході підготований культурний ґрунт для сприйняття сучасного мистецтва. У нас такий пласт "молодих буржуа", які поїздили по світу, побачили те, що виставляють там і можуть адекватно все це оцінити, лише формується. На даний момент серед наших покупців - 80% іноземців", - вважає Савченко.

"Які б суперечки не виникали щодо нових тенденцій у мистецтві, все перевірить лише час. Як відповів Маяковський, коли йому дорікнули, що пише він лише вірші на злобу дня і вони можуть втратити свою актуальність: "Років через двісті подивимось", - резюмує директор Інституту дослідження проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко.