Щирі. Костюми заможної Слобожанщини

До презентації благодійного проекту "Щирі", присвяченому традиційному українському костюму, "Українська Правда. Життя" розпочинає низку публікацій, у яких колекціонери старовинного одягу розповідають про його походження.

Голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week Ірина Данилевська вбрана у костюм зі східної України, а саме Балаклійського району Харківської області.

Розповідає колекціонер Ігор Перевертнюк:

Сучасна Харківська, Сумська, Луганська області кілька сотень років тому називалися Слобожанщиною, оскільки ці землі були заселені вільними козаками, що жили на слободах. Люди вони були не бідні і могли собі дозволити не ткати одяг самостійно, а купувати фабричні тканини. До речі, Слобожанщина, у порівнянні з іншими регіонами України, була розвиненим промисловим регіоном. Тим не менше, сорочки, які вдягали на тіло, все одно ткали власноруч.

Сорочка Ірини прикрашена вишивкою білим по білому і вирізуванням. Якщо придивитися, то стає зрозумілим, що вишивка на рукаві нагадує дерево з гілками. Дерево символізувало життя, коріння – предків, середина дерева і стовбур – сучасність, а верх – майбутнє і вищий, духовний світ.

Ірина Данилевська. Костюм і дукач із бантом ― із колекції Ігоря Перевертнюка, намиста з колекції Олени Бугайченко.

Вишивка білим по білому також символізувала зв'язок із предками, бо білий завжди вважався кольором жалоби за померлими. Так, наприклад, у піст у хаті вішали тільки білі рушники, а кольорові використовували виключно на свята.

Слобідська корсетка, яку приміряла Ірина, пошита із фабричної тканини, оздоблена аплікацією шнуром і художньою строчкою, її головна особливість ― вишите зубчиками погруддя. Корсетки були довгі, сягали майже за коліна. Цей предмет одягу затягувався під грудьми, щоб носити його могла навіть вагітна жінка.

Головний убір називався очіпок, зверху на ньому зав'язували шовкову хустку. Покрита голова свідчила про те, що жінка заміжня. Очіпок виготовляли у формі кораблика, зверху його вкривали парчею, зсередини набивали домотканим полотном. Між парчею і полотном прокладали прісне тісто, аби очіпок тримав свою форму. Шовк до України привозили з Ірану, а парчу ― з Греції.

На шиї у Ірини ― дукач із бантом, в’язки коралів і венеціанське скло. Дукачі виготовляли місцеві золотарі, у кожній місцевості ці прикраси виглядали по-різному. Так, медальйон із хрестом, який вдягнула Ірина, ― це класичний харківський дукач.

Якщо чоловік брав собі жінку з іншого села, то вона продавала увесь свій одяг і купувала новий, характерний для тієї місцевості, в якій їй судилося жити заміжнім життям. У різних селах навіть весільні пісні були різні, і часто селяни сміялися одне з одного, вважаючи, що тільки їх одяг, традиції та пісні правильні. Важко повірити, але нареченій з іншого села до кінця життя могли дорікати, що вона чужа.

Загалом українські села були доволі консервативним середовищем. Населення погано ставилося до чогось незвичного і нового, адже усі звикли до усталених норм і традицій костюму. Український традиційний костюм почав мінятися тільки після Першої світової війни, коли з’явилися журнали і викрійки.

* * *

Проект "Щирі" – присвята українському костюму – ставить за мету показати багатство та колорит традиційного одягу.

Понад два місяці організатори готувались до зйомки й зібрали 30 колекційних костюмів з 10 регіонів України. Результати проекту з 19 грудня 2014 року до 19 січня 2015 року можна побачити на виставці в ТЦ "Домосфера".

Також усім небайдужим пропонують купити "щирий" календар на 2015 рік. Усі гроші, що будуть зібрані з його продажу, будуть спрямовані на допомогу нашим пораненим солдатам, які знаходяться на лікуванні в Клінічному військовому шпиталі м.Києва.

Сторінка проекту у фейсбуці.