Як львів’янка навчає української у Сєвєродонецьку

7608
9 листопада 2020

Мар’яна Вольська, керівниця україномовного розмовного клубу в Сєвєродонецьку, призначає зустріч у "Львівських круасанах" на Гвардійському проспекті. Тут завжди обслуговують українською. 

Молода дівчина зі світлим волоссям переїхала у теперішній центр Луганської області зі Львова наприкінці 2018-го року. 

Тут вона працює вчителькою у школі та допомагає місцевим опанувати українську.

"Одягати мову"

Мар’яна навчалася у Львівській політехніці на факультеті управління навчальними закладами. Після університету влаштувалася методисткою у професійно-технічному училищі. 

Через особисті причини, які тримає у таємниці, дівчина переїхала на Схід. До того була лише в Харкові, ніколи раніше на Луганщині чи Донеччині. 

Родина відреагувала неоднозначно боялися, що у Сєвєродонецьку всюди ходять люди з автоматами і з дівчиною може щось статися. Але з часом заспокоїлися, хоча поки що через велику відстань і карантин в гості не приїжджали. 

Я приїхала сюди і вирішила, що буду приймати все, що зі мною станеться. В мене не було стереотипів, готова була до всього. 

Був певний період, коли адаптувалася, вивчала місто. Через кілька місяців уже знала, що організую розмовний клуб. Вже після того почала шукати роботу.

Мар’яна Вольська, керівниця україномовного розмовного клубу в Сєвєродонецьку

Вакансії були, надіслала кілька резюме. Відповідали не всюди і не одразу. Зрештою влаштувалася у багатопрофільний ліцей, де навчаються діти з восьмого до одинадцятого класу за трьома напрямками: фізико-математичним, хіміко-біологічним та історико-філологічним. 

Львів'янка викладає громадянську освіту і працює педагогом-організатором. Із дітьми й колегами розмовляє українською.

Школярі часто здивовано питають: "Ви так говорите завжди?". Для них це незвично, бо часто люди використовують українську лише на роботі, "одягають мову", а загалом розмовляють російською, каже Мар’яна

Луганські піски

У "зовнішності" Львова і Сєвєродонецька багато відмінностей. Якщо перше місто старих австрійських будинків та вузьких вулиць із бруківкою, то друге частина промислової агломерації із безліччю заводських труб та широких проспеків. 

Для Мар'яни відкриттям на сході країни стала природа.

Тутешні краєвиди ваблять. Красиві сосни, хоч і висаджені штучно, пісок це щось магічне для мене. Навколо міста багато озер. Можу зробити кілька кроків і усамітнитися у Львові такої можливості не було. 

Подекуди є локації із заводами чи очисними спорудами, які також цікаво досліджувати, розповідає дівчина.

Розмовний клуб допомагає Мар'яні залишатися самій собою

З ідеєю створення розмовного клубу Мар’яна звернулася до місцевого офісу волонтерської організації Восток-SOS, де їй запропонували приміщення. Почалося все з оголошення у Facebook і на перше заняття прийшло багато людей. 

Дівчина розповідає, що на зустрічі приходять і молоді студенти, і пенсіонери. Хтось відвідує один раз, а хтось залишається на кілька місяців чи більше. 

Найчастіше вивчають мову для себе, а не для роботи.

Я не маю мовної освіти, курс не філологічний, скоріше для розмовного мовлення, розширення словникового запасу.

На кожному занятті є тема до обговорення: економічна, історична, культурна чи соціальна. Мар’яна шукає спеціалізовану літературу чи наукові статті, пропонує кілька джерел інформації. 

Коли якусь тему ми обговорюємо надто емоційно, я розумію, що потрібно повернутися до неї в майбутньому, ще більше посилаючись на науку і факти.

Розмовний клуб допомагає Мар'яні залишатися самій собою. Через кілька місяців перебування у російськомовному Сєвєродонецьку, вона почала побоюватися, що й сама почне думати не українською.

Мені довго доводилося просити усіх, щоб спілкувалися зі мною українською. Бо важко зберегти мову, коли її не чуєш. Тому клуб став тим стабільним середовищем і я дякувала Богу, що так склалося.

Конфліктних ситуацій через мову у дівчини в місті не виникало. Часто їй доводиться повторювати по кілька разів, дехто дивиться на неї зі здивуванням, одразу розуміючи, що вона не місцева.

Якось я кілька разів у магазині повторювала назву сиру продавчині, а вона все ніяк не розуміла, поки я не сказала російською. Хоча на товарі напис був українською.

Українська для дочки

На заняття в україномовний клуб приїздять із Лисичанська Вадим Карапуз та його дружина Юлія. Обоє там народилися і виросли.

Вони познайомилися у школі, де навчалися російською за російськомовними підручниками. Українська була двічі на тиждень. 

Нині у розмові вони майже не використовують російську, хоча помітно, що часом подумки перекладають те чи інше слово.

Вадим працює економістом на нафто-переробному заводі. Усі його співробітники спілкуються російською. 

Юля наразі в декретній відпустці, виховує дворічну доньку. Вони обоє хочуть, щоб вона розмовляла українською. 

Вадим Карапуз в україномовний клуб приїздить із Лисичанська

Чомусь так склалося, що я від школи був проукраїнський, любив мову та літературу, згодом мав український прапорець в авто, встановлював українську в телефоні і обирав її у банкоматі. Це дрібниці, але для мене важливі, розповідає Вадим.

Він познайомився з Мар’яною Вольською завдяки місцевому велоклубу дівчина читала там лекцію. Вже майже рік з дружиною приїздить на заняття. 

Юля і Вадим зізнаються, що в повсякденному житті не завжди переходять на українську частіше між собою або з друзями. 

Дочка ще не говорить, але перші її слова українські. Вдома її навчають української абетки, книжки і мультики також українські.

Батьки сподіваються, що в дитячому садку вихователі не переходитимуть на російську, хоча розуміють, що інші діти, ймовірно, українською не розмовлятимуть.

Поліцейська з Красного Луча

Ситуація змінюється, але повільно і з великим опором, каже Галина Рвачова, яка працює у Сєвєродонецьку поліцейською.

Вона переїхала до міста у 2014-му із Красного Луча, який нині окупований. Галина розповідає, що в її рідному місті мовне питання ніколи не стояло всі просто використовували російську. 

Пам'ятаю, коли по телебаченню почали показувати фільми з українським дубляжем. 

"Пірати карибського моря" були російською, а друга частина  українською. Спочатку це навіть напружувало, а згодом вже не було жодних проблем.

Поліцейська Галина Рвачова вивчає українську для себе

На розмову в "Львівські круасани" вона приїхала на велосипеді й у спортивній формі  Галя також учасниця велоклубу. 

До початку війни вона жодного разу не виїжджала за межі Сходу країни. Найдалі була у Харкові навчалася там в університеті. 

У мене завжди була коротка відпустка: батькам допомогти, ремонт зробити, всюди не встигнеш. 

Я думала про мандри, але це завжди були тільки плани. А тут мене нічого не тримає власного житла немає, батьки там лишилися, тепер багато вільного часу.

Так поліцейська почала знайомитися із країною. Побувала у Вінниці, Львові, Карпатах. Там їй найбільше хотілося вміти говорити українською щоб не виділятися.

Тут немає середовища для української, тому важко її застосовувати. 

У 2015-му в санаторії познайомилася з хлопцем із Луцька, він мені сподобався і я вирішила, що це буде гарна практика мови. 

Продруга почула, каже: "Галя, краще не говори українською". Але я хотіла навчитися, хоч і виходило поганенько.

Тепер вона спілкується українською з друзями, в подорожах і на роботі, коли співрозмовник звертається також українською. 

Мова непорозуміння

Окрім розмовних занять, Мар'яна Вольська організовує у місті традиційні святкування. До прикладу, різдвяний вертеп, шевченківські дні чи Івана Купала.

Я вивчала, які свята тут відзначають, чи бувають культурні події. Так я з подивом дізналася про масляну і те, що паску тут називають кулічем. 

Якось на концерті артисти співали українською, а затим ведучий сказав: "А тепер давайте послухаємо нашу музику". Вона була російською.

У клубі організовують традиційні святкування. Фото Максим Метьолкін

Водночас попит на українське є: у клубу постійно з'являються нові учасники, а містяни приходять на організовані події.

Мар’яна розуміє, що у Сєвєродонецьку важко вийти і почати говорити українською.

Мені сумно, що українська є мовою непорозуміння. Тобто, якщо ти її використовуєш, то значить несеш якісь ідеї. Але ж загалом україномовні можуть мати різні погляди: слухати російську попсу чи щось подібне. 

Розмовний клуб став тим місцем, де зустрічаються проукраїнські мешканці Сєвєродонецька і Лисичанська: їх об'єднує мова, спорт, дозвілля. 

Почути ж українську в повсякденному місті досить складно. Інша справа у навколишніх селах, де російської набагато менше.

Згідно із новим мовним законом, від 1 вересня 2020-го року усі державні середні школи обов'язково мають використовувати українську мову. 

Від липня 2021-го українську використовуватимуть під час проведення розважальних заходів, у туристичному й екскурсійному обслуговуванні та книговидавництві (не менше 50% асортименту книжок).

Наталія Патрікєєва, спеціально для УП.Життя

Фото, усі крім Різдва та Івана Купала, Аліна Смутко

Вас також може зацікавити:

На уроках – українською, а на перерві – російською. У школах трапився мовний парадокс 

На російську мову в школах Києва багато скаржаться – мовний омбудсмен

Як, на що і куди скаржитися мовному омбудсмену

Мовний омбудсмен Тарас Кремінь про утиск російської мови в Україні: "Очевидних ознак цього немає". Ексклюзивне інтерв’ю

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua