Як корейський фільм "Космічні сміттярі" втер носа Голлівуду
Поки Голлівуд стоїть на паузі, Netflix забирає всі лаври собі – нещодавно на стрімінгу виклали південно-корейський фільм "Космічні сміттярі" (Space Sweepers).
Ця наукова-фантастика має настільки досконалий рівень формально/змістовної частини – спец-ефектів та ідей, – що навіть можливі конкуренти залишаються далеко позаду.
Фанати наукової фантастики з ухилом в американське кіно скажуть, що "Космічні сміттярі" є аналогом серіалу "Світляк" 2002-го року.
Але більше все ж тут пасує порівняння з великим "Ковбоєм бібоп", японським аніме-серіалом 1998-1999-х років.
І ті, й ті праві, бо йдеться про віддалене майбутнє і строкату команду космічного корабля.
Тільки якщо в "Світляку" команда виконувала кримінальні чи месіанські доручення, а в "Ковбої..." – була мисливцями за головами, то в "... сміттярах" четвірка зухвалих і крутих зарізяк, згідно з назвою, виловлює на орбіті Землі всілякий непотріб, з надією перетворити його на потрібне покупцям з заводу переробки сміття. Але паралельно з цим не цурається нічого кримінального і нехотячи влипає в історію з месіанством.
Стилістика фільму цілком дорівнює "П’ятому елементу" Люка Бессона – з певною іронічністю героїв і драматичністю їх існування, коли їх корабель весь час потребує ремонту, а штрафи, податки і шалені борги не дозволяють вилізти зі злиднів.
При цьому корабель – по факту "знемога" – гордо називається "Перемога", а члени команди, як в кращих дорамах – суміш геройства і мелодраматизму.
Командир, дівчина на ймення Чан – випускниця програми геніїв, інженер, яка захопилася антисоціальними течіями і стала піратом, і єдина її слабкість – це алкоголь і карти, втім, вона завжди програє.
Механік Тайгер Пак, страшний чоловік з дредами і татуюваннями по всьому тілу, колись очолював нарко-картель на Землі, відсидів, втік і тепер, окрім своєї основної роботи, турбується за безнадійно засохлим деревцем.
Пілот Кім – перший випускник програми геніїв, в минулому командир космічної гвардії, але відчув "небажання комусь шкодити" і був звільнений за непослух наказам, а в результаті зіткнення станції на орбіті з космічним сміттям втратив (всиновлену) доньку, чиє тіло шукає на орбіті, щоб поховати.
 |
| Стилістика фільму цілком дорівнює "П’ятому елементу" Люка Бессона |
Завершує цей парад суперкрутих невдах військовий робот Буба, який запросто може загарпунити космічний корабель і розірвати його руками, обчикрижити в карти всіх і бути вбивчо саркастичним, попри те, що в душі - білий і пухнастий, і всі виграні гроші відкладає задля омріяної купівлі жіночого тіла.
І ось ця компашка знаходить на одному із залишків космічного корабля дівчинку, повсюдно розшукувану владою, з попередженням не наближатися до неї, бо вона начебто є зброєю масового ураження.
Весь смак цієї канви – в незліченній кількості подробиць, що наповнюють кожну хвилину фільму беззастережною вірою в справжність екранних подій.
Ми ніби спостерігаємо за сусідами чи друзями, і не через шпаринку, а через широко відкрите вікно, просто це відбувається 2092 року.
Всі герої та предмети у фільмі – живі, мають свій набір дуже характерних рис, відзначених з добрим почуттям гумору і продуманою деталізацією.
Наприклад, Кім носить кепку з написом Discovery USA, натякаючи і на знаменитий зараз телеканал, певно, вже до того часу зниклий, і на саме значення слова "discovery", в перекладі "відкриття" – які робить і він, і вся команда.
Або як у робота після звернення до нього дівчинки зі словами "любий" починають червоніти щічки від несподіваної і неконтрольованої радості.
Чи коли дають технічну характеристику космічному кораблю, який зроблений з "армованого дюралюмінію", має "квантовий радар", "1,5 кг тяги" і розганяється він до "48 тисяч".
І сама історія – не чітко накреслена палка розвитку сюжету, а розгалужена, зі своїми порогами і темпом повноводна річка.
І бризкається в обличчя глядачеві, заграючи з ним, дражнячи дотепними і комічними нюансами зовнішності героїв, на кшталт, подертої шкарпетки у пілота "Перемоги" чи шапки-вушанки у пілота-конкурента, очевидячки росіянина, бо він у фільмі говорить саме російською.
Унікальність "Космічних сміттярів", які втирають носа ледь не будь-яким екшенізованим американським блокбастерам аналогічного жанру, у створенні свого повноцінного й функціонуючого "світу".
І цей світ не просто "проговорений", як в першому титрі – "ліси на Землі зникли, на їх місці утворилися пустелі, а через згасаюче Сонце й кислий ґрунту загинула флора".
Цей світ був спочатку уявлений, з любов’ю прописаний і ретельно втілений. Як виглядають станції на орбіті, як до них доправляють людей, як при цьому зникає гравітація і в повітря піднімається не покладена вчасно ручка, і як хтось заснув і прокидається незадоволений, бо його гепнула включена гравітація.
Щоб не надавати "механіці" фільму зайвої серйозності, деякі речі в цьому світі навмисно шаржовані, як, наприклад, робота космічного корабля, де механічне відділення повне пару, мов на пароплаві, а для запуску деяких механіку, із залитими потом очима, потрібно натискати важелі, на ходу з’єднувати якісь подерті дроти і лупити розвідним ключем по системі, щоб вона, клята, запрацювала.
Або космічні перегони і бої, в яких кораблі літають поза всякою логікою фізичних законів, проте це ефектно. І кумедно.
Іронічність – один з ключів, виплавлених і переданих глядачеві для легшого сприйняття майбутнього, технологічно складного, але дуже знайомого нам через соціальну несправедливість, катастрофічне існування Землі і чудове існування антигероя, деміурга свого часу, названого "рятівником людства".
Доктор фізики, історик, інженер аерокосмічних систем 152-річний найбагатший чоловік Джеймс Салліван – такий собі "інженер людських душ", тільки більш наближений до подоби Ілона Маска.
Його зіпсута трагічним дитинством душа, фактично ідеального пацієнта Зігмунда Фройда, прагне знищити Землю, хоча він дав людству антигравітацію, космічні перельоти і життя в космосі.
Тут, на жаль, творці недоробили персонажа і перемудрили з його незрозумілою фізичною трансформацією. Як перегнули палку з мелодраматизмом. Втім, як раз він є очікуваний, бо цілком природний в корейському кіно.
Трохи примітиву у другій половині фільму, обвислому через пояснення всіх інтриг, і особливо у фіналі, - якась дитинність в реакціях героїв і змазаність сцен – ймовірно, і пояснюють низький рейтинг фільму на IMDB, 6,6.
Але "проблемність" характерна не всьому полотну, а лише певним його драматично недолугим частинкам, поодиноким, треба сказати.
Допомагає доброму загальному враженню саме форма, "одежа" – і перше судження виявляється доволі правдивим, залишаючись таким до кінця: спец-ефекти вражаюче багаті, а головне різноманітні – і комп’ютерні, і звукові, і світлові, піроефекти.
І все це робила не якась там ILM, а болгарська студія Bottleship VFX, чиї найбільші досягнення – це робота над "Переправою" Джона Ву і "Хантером-кіллером" з Джерардом Батлером і Гері Олдменом.
Створення робота і його дії в кадрі – на кораблі чи в космосі – за це має бути вручений "Оскар".
Але всьому голова у фільмі – художне декорування простору, насичене дрібничками в кожному кадрі і тим трепетом, з яким створені помешкання героїв на кораблі, сам корабель, одяг героїв, їх грим... І це всього за 21 мільйон доларів, а не за 200 як було б у Голлівуді.
І в цю форму до біса реалістично вписуються актори (слово про них наприкінці ніяк не означає зневагу, лише визначення першості у фільмі саме за формою, "одягом", за яким і мають зустрічати "сай-фай" екшн).
Всі настільки на своїх місцях, що не видно задирок, ніби то обов’язкового елементу будь-якого людського виробу.
Пілота Кіма грає абсолютна корейська зірка ще з часів "Нащадків сонця" Сон Джун-кі, і він тут, як і має бути, суміш няшності і геройства, разом виконаних на найвищому акторському рівні.
Як і актриса у ролі капітана Чан, Кім Тхе Рі, не надто відомої, але славної участю в "Служниці" Пак Чхан Ука і помітному серіалу "Містер Саншайн" з Лі Бьон Хоном.
За механіком (Чжин Сон Гю, "Екстремальна робота", "Корлівство"), особливо приємно спостерігати, бо межа між грубістю героя і певною комічністю настільки тонесенька, що легко викликати відторгнення у глядача, натомість відбувається повна спорідненість образу з його сприйняттям.
І ніхто не переобтяжений рисами й деталями. Як і сама історія, попри її розгалужену структуру. Тобто нові штрихи надають їй більшого емоційного навантаження, але не виглядають зайвими.
Як, скажімо, історія з торгівлею врожаєм, зібраного з чудернацьким чином відживленого помідорового дерева: дівчинка і пілот корабля продають помідори по долару за штуку, збираючи біля себе чергу бажаючих, що, здається, є чіткою алюзію на американський фільм "Перша корова" Келлі Райхардт.
І, звісно, значуща частина фільму – наукова складова. Що про орбітальні станції мова, що про террофмування Марсу чи про наноботи (тут згадується технотрилер нашого письменника Максима Кідрука "Бот").
Яскравою виявилася навіть цитата, виголошена дівчинкою: "В космосі нема низу і нема верху, і з точки зору всесвіту нема нічого цінного чи не потрібного, цінним є все, що знаходиться на своєму місці".
Власне, саме таке "кидається в очі". А з "такого" складається весь фільм.
Уявіть собі? Як же можна було після всього вище сказаного пройти повз, і не відмітити унікальність?
... Цікаво, що "Космічні сміттярі" можуть стати такою собі прелюдією до виходу давно очікуваного ігрового серіалу за мотивами "Ковбою бібоп", права на який Netflix викупив ще 4 роки тому і, який, нарешті, змагаючись з коронавірусом, запланував показати цього року.
Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя
Вас може також зацікавити:
Серіали січня-2021: "Ваша честь", "Невидиме", "Протистояння" та ще 4 новинки
HBO зніме продовження серіалу "Секс і місто", але під іншою назвою. Трейлер
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.