Як Docudays UA став модною подією. Інтерв’ю співзасновника фестивалю про права людини Геннадія Кофмана

1460
26 березня 2021

Міжнародному фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA цього року 18.

Одразу спадає на думку метафора про дитину, що відзначає своє повноліття.

105 фестивальних фільмів можна буде переглянути онлайн з 26 березня по 4 квітня

Про те, як "народжували", "ростили" фестиваль, про зміни, які його фільми зробили у суспільстві та перехід в онлайн-формат "Українська правда. Життя" поговорила з продюсером, керівником кінокомпанії "Магіка-фільм", співзасновником кінофестивалю Геннадієм Кофманом.

Геннадій Кофман, продюсер, керівник кінокомпанії "Магіка-фільм",
співзасновник кінофестивалю Docudays UA

– З чого почався фестиваль?

– Можливо, поштовхом була участь одного з моїх фільмів на подібному фестивалі кіно про права людини. Там я відкрив для себе невідомий пласт надзвичайного кіно і у мене з’явилася мрія привезти ці фільми в Україну.

На початку 2000-х український глядач не мав навіть уявлення про існування такого виду кіно, я вже не кажу про можливість дивитися ці фільми.

Треба розуміти контекст, кінематографічний ландшафт України того часу:

українське кіно – це один, максимум декілька фільмів на рік.

Дні національних кінематографій в Києві та ще в декількох містах країни – це вже подія на рівні державного свята для кіноманів. 

Із майбутнім засновником та керівником компанії Arthouse Traffic Денисом Івановим ми познайомилися вже саме під час Першого фестивалю документального кіно про права людини. Тоді, ідея Дениса прокату авторського кіно мені здалася занадто утопічною.

Інтернет в ті часи працював так, що часом звичайний лист доводилось завантажувати понад п’ять хвилин. Навіть про піратський контент мова не могла йти!

У НАС ТАКОЖ Є: Три фільми Docudays UA, які надихнуть вас на зміни навколо

Від самого початку я мріяв саме про глядацький фестиваль, який міг би знайомити із цікавим документальним кіно зі всього світу глядачів не тільки в Києві, але й у віддалених куточках країни.

Обов’язковим мали бути обговорення фільмів після перегляду. Із авторами, із експертами, із героями фільмів. Тому, сам формат та ідея про мандрівний фестиваль з’явилися від самого початку.

Менш за все я хотів робити якісь "нью-васюки" із міжнародним конкурсом, закритими показами лише для фахівців. Та й що могла запропонувати світу наша країна в той час?

– Які ресурси були наявні, коли він починався та хто вам допомагав?

– На перші фестивалі мені важко було зібрати 5-7 нових українських документальних фільмів.

Перший бум стався після Помаранчевої революції. А справжнє відродження української документалістики відбулось вже після 2013-го.

Несподівано для мене, ідею фестивалю підтримали у Київському представництві Верховного комісару ООН з питань біженців, які надали велику організаційну підтримку.

А вже зовсім скоро я дізнався, що не єдиний мріяв про подібний фестиваль у нашій країні.

Мене познайомили із Володимиром Яворським, який невдовзі став виконавчим директором Української Гельсінської Спілки з прав людини. І хоча багато в чому наші погляди із Володимиром на розвиток фестивалю були радикально протилежними, УГСПЛ, є співзасновником та одним із надійніших партнерів фестивалю.

Геннадій Кофман у 2006 році на відкритті кінофестивалю Docudays UA

Першим, і єдиним донором, який підтримав проведення фестивалю став Міжнародний фонд "Відродження". Від того часу на багато років Фонд стане стратегічним партнером, а директор програм "Верховенства права" Роман Романов – добрим ангелом фестивалю.

Проте грошей одного донора було надзвичайно мало для того, щоб забезпечити усі потреби фестивалю.

В перші роки нестачу коштів компенсували волонтерською працею учасників нашої громадської організації "Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв" та ресурсом "Магіка-фільм". Багато допомоги надавали рідні.

Дуже допомогли в становленні фестивалю й наші колеги з Варшавського фестивалю Watch Docs, Празького кінофестивалю One World та інші.

А вже 2006 року, за рекомендацією саме цих двох фестивалів, нас прийняли до Міжнародної мережі фестивалів з прав людини.

Айдентика фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA в 2021 році

Команда у тому складі, в якому вона працює зараз, почала формуватися приблизно з п’ятого фестивалю. Після того як до організаторів приєдналася Громадська організація "Південь". 

З того часу робота стала вже більш системною, структурованою.

– Створювати такий фестиваль в Україні напевно було складно. Що вас надихало, давало сили?

– Майже усі проекти, над якими я працюю та працював – фільми, фестивалі та інше – все це створюється вперше. Тому не було якоїсь надзвичайної несподіваності у тому, що все це дається складно, що не вистачає ресурсів, що є необхідність працювати майже 25 годин на добу.

В перші роки у пересічного глядача все ще залишався стереотип ставлення до документального кіно як до чогось ну дуже нудного, повчального, нецікавого.

Яким же відкриттям для тих, хто завітав на перші покази, було визнати, що в залі зовсім інше кіно.

Пам’ятаю з яким захватом вони розповідали, що документальне кіно, виявляється, цікавіше ніж ігрове.

Декілька глядачів та глядачок розповідали мені, що після перегляду програм фестивалю, ігрове кіно для них зовсім не цікаве.

Дехто ні за що не хотів повірити, що герої та події фільмів – справжні, не вигадані, не розіграні режисерами та акторами.

БІЛЬШЕ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ: Не навертайте язичників, або Як стимулювати бізнес до боротьби за права людини

Під час мандрівного фестивалю в одному з міст в кінотеатр завітала якась дуже специфічна компанія молодиків. З місцевих. Вони були надзвичайно обурені, що в цей час в кінотеатрі немає нормального фільму. Тільки якесь документальне. Ми все ж вмовили їх зайти до зали. Після сеансу вони вийшли з червоними очами і ще довго дякували нам.

Так у нас почали з’являтися власні фанати, які чекали саме наші програми у наступному році, які приводили на покази та обговорення своїх друзів та подруг. Все це надихало, давало сили продовжувати цю роботу.

– Не хотілося в якийсь момент все покинути?

– Я майже полишив фестиваль після першого випуску восени 2003 року.

Серед партнерів, які допомагали нам в проведенні першого фестивалю були такі, хто вважав, що програма фестивалю має містити як документальні, так і ігрові фільми. Що тільки ігрові фільми зможуть привертати аудиторію, бути цікавими для глядача.

Я категорично не погоджувався із такою концепцією. Дійсно, деякі кінофестивалі про права людини містили у своїй програмі ігрове кіно, але мені це кіно здавалася занадто ілюстративним, дидактичним. Яке не мале нічого спільного із мистецтвом. 

І, врешті-решт, я полишив роботу над фестивалем. До того ж, саме в цей час стали відбуватися події Помаранчевої революції. Я себе переконав, що життя зараз набагато цікавіше ніж будь-яке кіно, про який фестиваль має йти мова?..

А потім Володимир Яворський вмовив мене повернутися і запевнив, що в нас має бути саме фестиваль документального кіно. Так і сталося.

– Чи задоволені ви тим, що є зараз: фестивалем, якому цьогоріч 18 років?

– Те, яким зараз є фестиваль, я навіть не міг уявити у самих сміливих мріях.

Майже здійснилися усі задумки. До того ж, здійснилися на неймовірно високому рівні.

2003-го року ми провели фестиваль у п’яти містах: Харкові, Донецьку, Одесі, Львові та Києві. Саме в Києві фестиваль завершувався.

Вже через декілька років у нас було п’ять, сім, десять міст та містечок в яких відбувався мандрівний фестиваль.

В останні до-карантинні роки фестиваль відвідував майже 200 населених пунктів усіх 22 областей України.

Мережа партнерів фестивалю налічує 44 громадські та правозахисні організації.

Мережа постійно діючих кіноклубів Docudays UA сьогодні становить 334 клуби у бібліотеках, навчальних закладах, установах пенітенцарної системи.

Працює амбітна індустрійна платформа фестивалю, сформувався фантастичний Правозахисний департамент.

На теперішній час в команді Docudays UA працюють представники декількох генерацій. І це є гарантією того, що фестиваль найближчим часом не зупиниться у своєму розвитку.

Саме це дало можливість зробити фестиваль документального кіно про права людини – модною подією у молоді.

Про потенціал команди найкраще свідчить той факт, що у минулому році, майже за місяць змогли переформатувати його із звичайної події в перший в Україні онлайн-кінофестиваль.

Головне – не нав’язувати молоді стереотипи та інерцію власного досвіду. Не розповідати їм, що це неможливо зробити, що так ніхто ніколи не робив.

Церемонія відкриття 18 Docudays UA розпочнеться 26 березня о 19:00 та вже
другий рік поспіль проходитиме онлайн.
Ведучими знову будуть Ангеліна Карякіна та Максим Щербина

– Чи є історії про захист прав людини на які фестивалю вдалося вплинути, і чи була така ціль у Docudays UA від початку?

– Мені надзвичайно важко відповісти, чи закладали ми таку мету під час створення фестивалю.

Ще до фестивалю в мене був досвід, коли фільми, в тому числі над якими я працював, допомагали змінити ставлення до деяких явищ, допомагали, навіть, змінювати поведінку людей. Тому я розумів, що фестиваль може бути рушієм позитивних змін у суспільстві.

Фактів, які це ілюструють є дуже багато. Особисто на мене вплинула історія про те, як після одного з переглядів фільмів в установі виконання покарань, один з рецидивістів, людина, що провела за гратами більшу частину свого життя, настільки перейнявся долею юного героя фільму, що вирішив знайти свого власного сина. І коли повернувся додому – зміг відновити родину.

З подій більш масштабних можу навести приклад, коли фільм Романа Бондарчука "Українськи шерифи" став детонатором цілого руху із формування інституту шерифів в громадах.

Знаю, коли досвід героїв фільмів надихав глядачів на відстоювання прав, створення правозахисних організацій в громаді.

Але знаєте, ваше питання наштовхнуло мене на думку ще треба обов’язково якось систематизувати та популяризувати цей досвід фестивалю. Спробую запропонувати команді зробити такий каталог добрих справ.

– Які у вас стосунки зараз з фестивалем?

– Я ніколи не відчував себе відстороненим. Сприймаю його як четверту власну дитину. А всю команду – як власну родину.

А що мають зробити батьки? Припинити нав’язувати дитині своє власне бачення світоустрою.

Аня На, спеціально для УП.Життя

Більше про кіно:

Хто отримав "Золотий глобус 2021": "Корона", "Душа", "Ферзевий гамбіт" та інші переможці

Ідеологічна вакханалія Golden Globe 2021, як реакція на "занадто білий Голлівуд" і "гендерне" питання

ТОП-10 фільмів 2020 року, які варто переглянути всім

Третє "Скажене весілля", байопіки про Девіда Боуї та Марі Склодовську-Кюрі + ще три фільми лютого

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua