Мистецтво подолання смерті: художнику, що загинув юним, присвятили виставку в Українському домі

В Українському домі – одній з найбільших виставкових локацій Києва – презентували масштабний проєкт "Лесь Лозовський: Подолання смерті". Присвячений художнику початку ХХ ст., про якого мало знають в Україні. Доробок Лозовського залишився невеликим – 5 картин та близько 20 обкладинок до книг і нот – та його загадкова постать продовжує захоплювати дослідників і поціновувачів мистецтва.

Лесь Лозовський народився в Києві у 1900 році, вчився у найбільш знаних майстрів того періоду – Георгія Нарбута й Михайла Бойчука, і загинув за загадкових обставин. Митець цікавився нумерологією, а його життя й смерть були сповнені містики. Тіло молодого художника знайшли в Києві, на Вознесенському узвозі, в ніч на 22 березня 1922 року. Помер Лесь Лозовський у віці 22 років. У 2022 Український дім разом із партнерами, вирішили познайомити з Лесем Лозовським широкого глядача. Для цього використали сучасні медіа, експериментальну музику та запросили знавців контексту.

Кореспондентка УП.Життя Ганна Щокань побувала на події й перевірила, чи вдалось авторам проєкту розповісти історію митця, який залишив після себе усього лиш 5 картин, і фактично повернути його в мозаїку української мистецької плеяди початку ХХ століття.

На білому фасаді Українського дому між сонцерізами – великий постер із яскраво-синім прямокутником. У ньому вписаний образ чоловіка із непропорційно великими "іконописними" очима і чи то спудейською, чи то козацькою зачіскою. Ловлю себе на думці, що у мене її форма асоціюється з каскою військового. Профіль чоловіка оточує біла облямівка – аура. Під зображенням підпис "Лесь Лозовський: Подолання смерті". Зображення має сучасний вигляд, але насправді воно "доросліше" за той простір, у якому сьогодні демонструється. Будівлю нинішнього українського дому споруджено в 1978–1982 рр., а малюнок Леся Лозовського датований 1919.

Піднімаюсь гранітними сходами без слідів – з початку снігопаду, отже, йду першою.

В Українському домі присвятили проєкт Лесю Лозовському. Фото: пресслужба

У залі на другому поверсі знову бачу репродукцію того самого зображення із соковито-синім тлом. Картина має назву "Портрет моєї душі". Ніби знайомить відвідувачів з художником, показує, яким він себе відчував. Лесь Лозовський створив "Портрет душі" для журналу київської мистецької академії, в якій навчався. Випуск присвятили викладачам. Оригінальний малюнок зберігається в Національному художньому музеї – він невеликого розміру. Для виставки зробили масштабні репродукції – передали насичений яскраво-синій колір. Також портрет душі увійшов до 25-метрової інсталяції, яку презентують поверхом вище.

В Українському домі присвятили проєкт Лесю Лозовському. Фото: пресслужба

На третьому ярусі Українського дому, що йде по колу – білі стенди. На одному з них – вірш поета-футуриста Михайля Семенка "Море душі". Перегукується з портретом Леся Лозовського, залучає до діалогу. На наступному стенді – зображення Богоматері. Справляє дивне враження – ніби ікона "неправильна", а емоції Богоматірі зчитуються як виклик, провокація.

Читайте також: Із бомбосховища – в Карнегі-Гол: тріумфальне повернення "Щедрика" до США через 100 років після прем'єри

"Художник використав канонічні кольори – червоний, золотий, синій. Проте, якщо придивитись – Богородиця неканонічна. Вона персоніфікована – бачимо її характер. Її великі очі дивляться критично, вона начебто сумнівається. До того ж, зображення дуже тілесне – таку практику зустрічаємо й у роботах Бойчука. Лозовський, його учень, теж додав обличчю діви Марії рум’янцю, теж персоніфікував", – ніби завершує мою думку чорнява дівчина у білому пальто. Розповідає про картину відвідувачці.

В Українському домі присвятили проєкт Лесю Лозовському. Фото: пресслужба

Каже: Богоматір Лозовський написав у 1921 темперою на папері. Техніку Лесю Лозовському передав Георгій Нарбут – який був одним із засновників Київської академії мистецтв, автором українських шрифтів та перших банкнот Української держави. Робота Богоматір в оригіналі представлена з приватної колекції.

Те саме зображення Мадонни з великими світлими очима з’являється на стіні зали – це медіаінсталяція, створена Дмитром Тентюком. Картина видовжується, доповнюється іншими елементами, змінюється "Благовіщенням", потім перетікає в інші роботи Леся Лозовського.

Згодом на стіні з’являються химерні поєднання кольорів і образів. Процес народження нових образів, смислів доповнює медитативна музика Катерини Гривуль та Максима Шалигіна.

З м’якого двомісного дивану інсталяцію Микола Марусик. Допомагав створювати проєкцію, надихається результатом.

"Почитав більше про Олеся Лозовського. Класний, цікавий художник. Мав авангардний стиль. Мені особисто дуже подобаються його роботи. Шкода, що він рано загинув за нез’ясованих обставин. Символічно, що це було 100 років тому, коли Україну почала захоплювати, нищити радянщина. Символічно, що зараз знову переживаємо напад Росії. Всі митці, так само й художники в якійсь мірі долають смерть своїм мистецтвом. А зараз це дуже важливо. Мистецтво може відрефлексувати на події, дати нам ниточку спасіння. Люди розчаровані, демотивовані – може трохи витягти з цих важчих життєвих історій", – каже Микола Марусик.

На екрані під музику поєднуються і розходяться шрифти і оздоба обкладинок книг Павла Тичини, Степана Васильченко, Володимира Кобилянського та для відомого вінничанина Михайла Коцюбинського. Поєднують мотиви європейської та азійської традиції.

"Навчаючись у багатьох майстрів, Лесь Лозовський "відточував" свій стиль – те, що він тяжів до авангарду та футуризму, очевидно. Проте відомо, що він розробив свій "авторський" особливий шрифт, пристосований для умов зруйнованої поліграфії", - написали на стенді праворуч.

У медіаінсталяції показали обкладинки до книг і нот, які оформлював Лесь Лозовський. Фото: пресслужба

Біля стенду зустрічаю знайому працівницю музею.

"Раніше не любила такі "спокійні" інсталяції. Зараз можу дивитись по пів години, залипати", – каже Ольга.

На другому поверсі в іншому крилі починається розмова про Леся Лозовського. Конференцію проводять у невеликій залі. Праворуч – мозаїка з казковим птахом, трохи поодаль прикрашена срібляста ялинка. Запросили історика, мистецтвознавців і авторку книги про Леся Лозовського.

Письменниця Катерина Лебедєва першою в сучасній прозі зацікавилась таємницею Лозовського. 2014 року написала книжку "22. Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві". Описала містику в житті митця, його психологію.

"Прожила цю історію повністю. Як людина під приводом усіх складнощів, що відбувались в її буремному світі, змінюється, і – як би зараз сказали –"їде кукухою". Цей психологічний конфлікт всередині Лозовського цікаво було передати. Постать стала поштовхом звернути увагу не лише на мистецтво того часу, а й взагалі на історичний період. Була в шоці, що діялось у 1920-ті на вулицях Києва. Торкаюсь нумерології, яка присутня в назві і житті Лозовського, містикою. Цікаво, що нещодавно знайшли на Вознесенському узвозі, 25 прадавню печеру. Вона була поряд із місцем, де загадково помер Лозовський", – каже Лєбєдєва.

На тяглість традиції, наслідування вказує мистецтвозначиця Діана Клочко

"Собачку Шостак, Олександру Екстер та Лозовського об’єднує екстрасиній колір. Колористична енергетика у Лозовського навіть трохи сюрреалістична. Але індіго такий, що може вдарити по очах – надзвичайно сучасний. Нам і сьогодні, під час війни, хочеться їсти очима колір", – каже Діана Клочко.

Картина Леся Лозовського "Благовіщення" зберігається досі в Москві. Фото: пресслужба

Мистецтвознавицю Олену Кошубу-Вольвач постать Лозовського зацікавила тим, що нові знання, нова інформація про нього, увага пересічного глядача доповнює картину початку ХХ сторіччя.

"Частинка великої мозаїки, яка досі для нас не є повною – період 1917-1920 роки – то був час становлення українського мистецтва, час боротьби за нього. Михайло Бойчук був запрошений тоді реформувати українське церковне мистецтво. Його учні так само працювали з цією метою. У 1917 і Лозовський долучився до їхнього кола. А в середині 1920 школа бойчукістів, як і все мистецтво, перейшла на радянський пафос. Змінила свої орієнтири – іноді примусово, іноді під тиском обставин", – каже мистецтвознавиця.

Нагадує, що Лозовського вважали найкращим учнем ще одного реформатора, кріейтера українського стилю в мистецтві – Григорія Нарбута. 1917-20 роки, які він перебував в Києві, вкладав український "дух", стиль у різні свої проєкти – від книжкової, журнальної графіки до гральних карт. У творчості Леся Лозовського простежувався вплив учителів, він поєднував підходи й стилі і шукав свій.

"Твори Лозовського легко поставити в ряд європейського розвитку того часу. Якщо дивитись на наше мистецтво як європейці на нас дивляться, приберемо дух радянської атрибутики й патетики – побачимо, як закомпоновані роботи Лозовського – це блискучі зразки арт-деко. Увібрав кращі речі в навчанні, створював речі, близькі до цікавих і мало для нас відомих стилістичних напрямків", – каже дослідниця.

Для журналу академії Лозовський створив роботу "Чим має бути футурист?". Фото: пресслужба

Лозовський був таким собі "нерозкритим бутоном", який мав величезний потенціал і всі шанси стати відомим. Його називали одним із найкращих учнів академії.

"У нас над періодом початку ХХ століття висить величезне запитання. Що було би якби. Якби могли люди жити й творити, якби не було репресій. Таке глибинне мікродослідження про Леся Лозовського показує величезний потенціал – і культурний, і мистецький, і, можливо, духовний вибух українського чогось нового, зняття бар’єрів. Через дрібні елементи, які залишились, пройшли через буремне ХХ століття – можемо цей вітраж складати і хоча би приблизно зрозуміти, який був потенціал. І чим можемо надихатись. Багато було чого перекрито, заборонено, а зараз ми можемо повернутись – надивитись, роздивитись і щось зрозуміти", – каже історик Тарас Самчук.

Біля інсталяції на третьому поверсі обладнують пульт. Там грають експериментальні музиканти jazz noire / dark ambient гурту Dolgiy & Sidorkin. Ладнають саксофон, електронну бандуру.

На події в Українському домі зіграли музиканти Dolgiy & Sidorkin. Фото: пресслужба

На стіну проєктують картину "Малахіт". На ній – містичний сюжет. Абстрактна постать малахітового кольору із великими пронизливими очима вглядається в темряву. В інсталяції очі то зникають, то з’являються. Із залу за проєкцією спостерігає філософ Олексій Коваленко. Прийшов на презентацію під вечір.

"Вже кілька років, як цікавлюсь Лозовським. У 2020 побачив у мистецькій розсилці його роботу "Малахіт" – одразу в неї закохався, стояла в мене перед очима. Перебуває зі мною постійно – як світовідчуття. Це дуже високий рівень майстерності – зважаючи на вік, на обставини життя автора. Це картина-споглядання. Перегукується з музикою виконавців, які тут грають. Коли ї чую – заплющую очі й ні про що не думаю – дивлюсь, куди несе музика в певний момент", – каже.

Концерт слухає кураторка Дарія Придибайло. Переконала Український дім присвятити захід Лесю Лозовському, розробила сучасні підходи до презентації.

"Захотіла відкрити, показати його іншим. Художник був довгий час прихованим, не був заборонений, як один із його викладачів Бойчук, але до нього не було інтересу. Випав з контексту, з історії мистецтва. Мене чіпляє унікальний світ митця. Його авторське прочитання нашого життя, створення певних образів. Зачепила глибина – там багато темряви, занурення, дослідження і водночас багато стремління вгору – до сакральних образів, до Богоматері, до різних культурних кодів", – каже Дарія.

На стіні з’являються слова з вірша футуриста Михайля Семенка "Море моєї душі", доповнюють проєкцію картини Лозовського.

Музиканти лайвлять. Тінь обох учасників гурту гармонією з інсталяцією.

"Музиканти мають свободу, ввела їх у світ Леся Лозовського. Генерують свою музику тут. Рішення є дуже сміливі – і було страшно. Несу відповідальність перед Лесем Лозовським, якого потривожила. Для мене візуальне мистецтво звучить. Лінії, кольори Лозовського, вбудовані в історію мистецтва, ведуть нас із 1922 в сьогодення. Сучасне медійне мистецтво, експериментальна музика – створюють синергію. Назва проєкту – "Подолання смерті" – а це також звільнитись від страху. Відчуваю, що це вдалось. Тут і зараз у нас життя, зараз воно твориться, молодими митцями – важливо, що культура українська продовжується", – каже кураторка.

На події в Українському домі зіграли музиканти Dolgiy & Sidorkin. Фото: пресслужба

Виходжу з Українського дому з молодою парою. Прийшли на концерт. Дізнались про захід із Фейсбуку.

"Заінтригував опис. Зараз таке життя – потрібно дізнатись – що за художник, чим займався, що зробив", – каже Руслан Сінгаєвський. Його супутниця вражена концертом.

"Мені сподобалась як творчість молодого художника початку століття, який розвивав українську культуру – римується із сьогоденням. Вдалось побачити, наскільки була сучасною українська культура – проєвропейською. І з цієї події, з електронної музики, візуального ряду дуже сучасного можна це відчути. Попри те, що ми побачили одну роботу і дуже осучаснений відеоряд – вайб чогось молодого, свіжого зберігся навіть через невелику виставку", – каже Межул Аліна.

Спускаюсь слизькими сходами там, де більше снігу. Думаю про мистецтво і любов. Сьогодні безліч разів чула слово "містика" й кілька разів "містифікація". І весь захід дійсно був би великою містифікацією, вигадкою й навіюванням, якби не один важливий момент: через 100 років Лесь Лозовський, який залишив після себе зовсім невеликий доробок творів, надихає.

Катерина Лєбєдєва присвятила йому книжку і розповіла, що в якийсь момент не вона, а сам герой почав керувати процесом, філософ побачив картину Лозовського і не зміг її забути, а автори проєкту відчули таку силу в постаті й творах художника, були зачаровані ним настільки – що змогли зачарувати, загіпнотизувати всіх, хто прийшов на проєкт-містифікацію. Йду у напрямку філармонії. На афішах – яскраво жовтий і індиго-синій кольори. Кольори прапора, а відсьогодні для всіх присутніх ще й кольори Леся Лозовського. Йду темним Києвом.