Українське кіно у 2022: без Росії, з перемогами і відкритими питаннями

Наприкінці лютого 2022 року в Києві проходив Зимовий Кіноринок Одеського міжнародного кінофестивалю. На 24 лютого були заплановані презентації українських кінопроектів на різних стадіях виробництва і дискусії про розвиток українського кіно. Вторгнення Росії могло зупинити цей розвиток як не назавжди, то надовго. Проте, загартоване турбулентностями українське кіно вистояло. І, навіть, навпаки – у 2022-му воно було, без перебільшення, на висоті. Тетяна Власова підготувала для УП.Життя ретроспективу наших кінотріумфів, а також огляд викликів, які чекають на кіноіндустрію цьогоріч.

Міжнародне визнання

Повномасштабне вторгнення Росії на певний час призупинило кіножиття в Україні. Проте на те воно і життя, щоб продовжувати жити, тож воно з неймовірною силою активізувалось за кордоном.

Чи не на всіх провідних європейських кінофестивалях минулого року було представлене українське кіно. На Венеційському відбулась світова прем’єра нового фільму Антоніо Лукіча "Люксембург, Люксебург".

Виконавці головних ролей, учасники гурту "Курган і Agregat" — брати Раміл та Аміл Насірови на Кінофестивалі у Венеції.

У Каннах стрічка "Бачення метелика" Максима Наконечного брала участь у програмі "Особливий погляд", а "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука став учасником програми "Двотижневик режисерів".

Під час прем’єри команда "Бачення метелика" провела акцію-перформанс на підтримку України – вийшла на червону доріжку під звуки сирен в масках з перекресленим оком (що в соцмережах означає "потенційно неприйнятний контент"). Стало зрозуміло, що українське кіно тепер говорить про війну не лише на екрані.

Команда фільму "Бачення метелика" на Міжнародному кінофестивалі в Каннах.

Не залишилось українське кіно і осторонь і Берлінського кінофестивалю. Документальний фільм "Терикони" Тараса Томенка був відібраний до секції Generation. А "Клондайк" Марини Ер Горбач отримав на Берлінале у програмі "Панорама" приз екуменічного журі та приз глядацьких симпатій.

Відзначилось українське кіно і на Міжнародному кінофестивалі в Локарно. Стрічка "Як там Катя?" режисерки Крістіни Тинькевич отримала там спеціальний приз від журі Ciné+, а виконавицю головної ролі Анастасію Карпенко визнали найкращою акторкою.

Вже згаданий "Клондайк" минулого року показали і на фестивалі незалежного кіно у США Sundance. Воно стало перше ігрове кіно від України у програмі цього фестивалю. Режисерка Марина Ер Горбач отримала нагороду за найкращу режисуру.

До слова, саме "Клондайк" – драма про родину, яка опинилася в епіцентрі подій авіакатастрофи рейсу MH17 Malaysia Airlines 17 липня 2014 року в селі на Донеччині – потрапив до довгого списку претендентів на Оскар у номінації "Найкращий міжнародний повнометражний фільм".

У шортлист фільм не включили. Проте у номінанти на Оскар-2023 потрапив "Будинок зі скалок" – документальний фільм про дитбудинок поблизу лінії фронту на сході України, знятий у копродукції України, Данії та Швеції.

У грудні українські продюсери отримали нагороду від Європейської кіноакадемії та фонду "Єврімаж". Премією Eurimages Co-Production Award, яка зазвичай вручається одній особі, відзначили всіх українських продюсерів. Нагороду присудили на знак "вдячності за зростання якості українського кіновиробництва в останні роки та постійної підтримки зараз, коли інфраструктура української кіноіндустрії впала". Відзнаку отримала делегація українських продюсерів під час церемонії вручення 35-ї Європейської кінопремії в Рейк'явіку.

Церемонія нагородження премії Єврімаж у Рейк'явіку

Минулого року членом правління Європейської кіноакадемії вперше став українець – продюсер Денис Іванов. А режисерка Ірина Цілик стала першою українкою у складі журі нагороди "Золоте око" за найкращий документальний фільм в одній із секцій Каннського кінофестивалю.

Окрім того, у понад 20 країнах світу пройшов благодійний кіномарафон CinemAid Ukraine Charity Film Marathon, під час якого показували понад 50 повнометражних і короткометражних українських фільмів.

Кінофестивалі

Кінофестивальний рух в Україні мав усі шанси призупинитись – принаймні на 2022-й рік. Проте надзусиллями організаторів та, звісно ж, за підтримки ЗСУ цього теж не сталось.

У жовтні, попри початок віялових відключень електроенерії, у Києві відбувся "Київський тиждень критики", у межах якого показали майже 30 українських та міжнародних кінострічок. Вручили також Національну кінопремію Кіноколо-2022, тріумфатором якої став фільм "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука. Стрічка перемогла у п’яти номінаціях із шести, в яких була представлена.

Читайте також: "Клондайк", "Памфір", "Бачення метелика" та ще 7 фільмів, які варто подивитися на Київському тижні критики

Одеський міжнародний кінофестиваль у 2022-му вирушив у мандрівку європейськими кінофестивалями: індустрійні частини відбулись у межах Міжнародного кінофестивалю в Приштині PriFest (Косово), на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах, українські секції проходили під час Таллінського кінофестивалю "Темні ночі", а на Стокгольмському міжнародному кінофестивалі відбулась презентація проектів Works in Progress за підтримки ОМКФ. Головним прихистком Одеського кінофестивалю цього року стала Польща – Національний конкурс ОМКФ відбувся в межах Варшавського міжнародного кінофестивалю.

Змінив локацію і фестиваль документального кіно Kharkiv MeetDocs – тимчасово переїхав із Харкова до Києва.

Фестиваль документальних фільмів про права людини Docudays UA стартував у Великій Британії – організували програму українських фільмів на кінофестивалі Sheffield DocFest. А вже у листопаді Docudays UA пройшов у Києві. Фестиваль відкривали стрічкою "Маріуполіс-2" литовського режисера Мантаса Кведаравічуса, вбитого росіянами в Маріуполі.

Читайте також: Ворожка, собаки та фільм, який коштував режисеру життя: у Києві відбувся Docudays

А на початку грудня в Києві відбувся 51-й міжнародний кінофестиваль "Молодість", який дещо скоротив кількість стрічок, проте зберіг майже всі свої основні програми.

Бойкот російського кіно

Із початком повномасштабного вторгнення Росії зусиллями українських кінематографістів для російського кіно нарешті почали вмикати режим ігнорування.

Зокрема, Українська кіноакадемія ініціювала заклик до міжнародної кіноспільноти бойкотувати російський кінематограф та відмовитись від будь-якої співпраці з його представниками. Петицію підтримала низка кіноакадемій, серед яких Європейська кіноакадемія, Польська кіноакадемія, Данська кіноакадемія, Італійська кіноакадемія, Каталонська кіноакадемія, Литовська кіноакадемія, Словацька кіноакадемія. До бойкоту долучилися й інші кіноорганізації: Disney, Warner Bros. Pictures, Sony Pictures, The European producers Club.

Бойкот також підтримали продюсерська організація UK producers’ body Pact, Польський кіноінститут та кінокомпанія Universal Pictures, яка скасувала прем’єри своїх фільмів в Росії. BBC Studios вирішила припинити ліцензування контенту для російських користувачів, а Netflix відмовився транслювати російські канали. Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів FIAPF ухвалила рішення призупинити акредитацію Московського міжнародного кінофестивалю.

Проте росіяни на те й росіяни, щоб відповідати принципу "женуть у двері – ліземо у вікно". Так, наприкінці березня у французькому місті Нант планувалось провести фестиваль російського кіно Univerciné de Nantes під фантастичним у своїй абсурдності слоганом "Від Львова до Уралу". Українські та французькі діячі культури виступили з засудженням цього заходу та створили петицію щодо його скасування. Зрештою, фестиваль не відбувся.

Вплинули українські кінематографісти і на Каннський кінофестиваль, фільмом відкриття якого мала стати зомбі-комедія французького режисера Мішеля Хазанавічуса під назвою "Z". Власне, вона ним і стала, проте з іншою назвою – "Cut!". Режисер змінив назву після хвилі обурення та відкритого міжнародного звернення українських кінематографістів.

Скандали

Від міжнародних скандалів – до внутрішніх. Цього року в українському кіно як ніколи гучно гримів Сергій Лозниця. У березні його було виключено зі складу Української кіноакадемії, яка також звернулась до світової спільноти з проханням не позиціонувати Сергія Лозницю як представника української культурної сфери. У відповідь режисер назвав таке рішення "нацизмом" і "подарунком кремлівським пропагандистам". А пізніше, виступаючи на Каннському кінофестивалі, виступив на захист російської культури, заявивши, що її бойкот суперечить "європейським принципам культурного плюралізму та свободи вираження".

Дискусійним та гострим постало минулого року питання щодо зйомок фільмів на тему війни в Україні. Зокрема, презентований тизер-трейлер фільму "Буча" викликав широкий резонанс і обурену реакцію частини кіноспільноти. Цю тему обговорювали на публічних дискусіях, де зійшлись, власне, на одному – зйомки фільмів про війну під час того, як вона ще триває, потребують максимально делікатного та виваженого підходу і осмислення.

Найгучнішим та найтривалішим став скандал навколо Довженко-Центру. Наміри Держкіно його реорганізувати кіноспільнота назвала ледь не прямою ліквідацією національного кіноархіву, а усунення Олени Гончарук від виконання обов’язків генерального директора викликало широкий резонанс та обурення.

Читайте також: Що цінного є в архівах Довженко-Центру та чому активісти його захищають

Скандал триває й досі, максимально оголюючи чи не головний внутрішній конфлікт на кіноринку – протистояння Держкіно та кіноспільноти. Національна спілка кінематографістів України навіть оприлюднила відкритий лист до влади з закликом відправити у відставку керівництво Держкіно, яке звинуватили, зокрема, у неефективності системи державного фінансування кіновиробництва, перешкоджанні участі українських фільмів на міжнародних кінофестивалях, порушенні обов’язків при виконанні договорів про надання державної підтримки на виробництво тощо.

У Держкіно обвинувачення спростовують. Очевидно, що глибокий і затягнутий конфлікт потребує обговорення та вирішення. Адже (не)вирішення його може визначити вектор розвитку нашої кіноіндустрії на довгі роки.

Прокат

На початку 2022 року в прокат встигли вийти фільми "Стоп-Земля" Катерини Горностай і "Носоріг" Олега Сенцова. Вже під час війни, восени у прокат одна за одною вийшли стрічки "Снайпер. Білий Ворон" Мар’яна Бушана, "Максим Оса. Золото Песиголовця" Мирослава Латика, "Я працюю на цвинтарі" Олексія Тараненка, "Клондайк" Марини Ер Горбач, "Коза Ностра. Мама їду" Джованні Дота та інші.

Проте для більшості інших українських фільмів 2022-й не став прокатним роком. Так, у прокат в Україні не вийшли, але мали фестивальні прем’єри "Я і Фелікс" Ірини Цілик, вже згадані "Памфір", "Бачення метелика" та "Як там Катя?", а також "Будинок "Слово". Нескінченний роман" Тараса Томенка, "Королі репу" Мирослава Латика, "Відблиск" Валентина Васяновича та інші фільми.

Вочевидь, значну частину з них ми таки побачимо у 2023-му на широкому екрані. Також на цей рік можна очікувати в прокаті такі фільми, як "Люксембург, Люксембург" Антоніо Лукіча, "Мирний-21" Ахтема Сеітаблаєва, "ШТТЛ" Еді Уолтер, "Довбуш" Олеся Санін, "Я, Ніна" Марисі Нікітюк та інші.

Що далі?

Чи зможе українська кіноіндустрія конвертувати свої здобутки 2022 року, закордонну увагу і підтримку в сталий розвиток?

Основне питання, яке зараз хвилює всю кіноіндустрію – підтримка кіновиробництва. Вірогідно, кілька наступних років українське кіно так само активно буде в прокаті та на фестивалях – за рахунок стрічок, які були зняті повністю чи майже повністю до повномасштабного вторгнення.

А ось далі цілком можливою є тривала пауза, адже багато проектів зараз призупинили процес виробництва. Також, дасться взнаки вже згадана криза в Держкіно. Адже конфлікт довкола Довженко-Центру лише підкреслив управлінську кризу в Державному агентстві кіно. Чи вирішиться вона цьогоріч – відкрите питання.

Кіноіндустрія ж розраховує якщо не на державну, то на міжнародну підтримку і вже зараз шукає всі можливі шляхи для неї. Ідей і фахівців у нас багато, залишилось найголовніше – перемога.

Тетяна Власова, культурна менеджерка, спеціально для УП.Життя