Вибачте, номерів немає. Як резиденція у готелі стала прихистком для сучасного мистецтва в Ужгороді
За вікнами готелю "Інтурист-Закарпаття" в Ужгороді – з одного боку багатоповерхівки спального району, з іншого – вигляд на Кафедральний Хресто-Воздвиженський православний собор Московського патріархату. Сама будівля готелю – приклад радянської монументальної архітектури минулого століття.
Саме тут знайшов прихисток осередок сучасного мистецтва в цьому місті. "Вибачте, номерів немає" – так називається художня резиденція, що розташована у кількох недіючих номерах готелю "Інтурист". Щоб це місце жило, засновник резиденції Петро Ряска бувало розраховувався за оренду картинами. В умовах війни, коли до міста з'їхалися художники з інших українських міст, резиденція набула особливого значення.
Спеціально для УП.Культура Людмила Федоришина розповідає про цей ужгородський феномен.
Усе почалося з однієї кімнати у 2016 році. Петро Ряска, художник, засновник і куратор Художньої резиденції "Вибачте, номерів немає", мав просту ідею: створити місце, де митці могли б жити і працювати певний час, а потім представляти свої роботи широкому загалу.
"Мені хотілося щось зробити з цим готелем. На мене дуже вплинула виразна архітектура самої будівлі. Хотів зробити це місце об'єктом мистецтва", – розповідає Петро під час нашої зустрічі.
Ми домовилися про розмову у готелі "Інтурист-Закарпаття", 11 поверх, 1114 кімната. Тепер це Дабл-рум студія. Ліфт працює не завжди. Цього разу не працював. Між 9 і 10 поверхом зустрічаю художника Володимира Кузнецова, зараз він живе і працює в резиденції. Тижнем раніше він в Ужгороді презентував прем’єру документальної аудіоп’єси "Гречка з м’ясом" з "Антології української кухні 2022–2024". У вказаній вище кімнаті вже чекає Петро Ряска.
У готелі, відчувається, що час зупинився. "Цей номер зараз слугує студією для двох учасників, але ми її використовуємо і як соціальне місце. Це своєрідний експозиційний простір", – починає розмову художник.
Свого часу, досліджуючи історію готелю, Петро натрапив на короткий опис 80-х років, часів розквіту готелю "Інтурист-Закарпаття". В ті часи на рецепції часто можна було почути фразу: "Вибачте, номерів немає".
"Мені сподобалася ця фраза. І я вирішив їй надати новий зміст. Так із частини звичайного побутового діалогу вона перетворилася у твір мистецтва. Певний час я роздумовував, чи створити навколо цієї фрази одиночний проект, чи дати можливість іншим творити на базі цієї фрази, у кімнатах цього готелю", – пояснює він.
Згодом все вималювалося само собою. "Півроку я чекав кімнату, яка виходить на південь. Для мене це було важливим. Аспект сонця і світла", – згадує він.
До 24 лютого 2022 року резиденція функціонувала досить скромно – одна кімната, що поєднувала і житло, і склад. Це було не дуже зручно, але кімната була обжита, в ній було все необхідне.
"Ми винаймаємо у готеля недіючі номери, тому платимо дуже дешево. Зазвичай (до 2022 року) – картинами", – розповідає Ряска. От і зараз є відкритий борг за 2021 рік, потрібно малювати: "Я малюю їм серію готельної тематики".
Петро заварює чай: "Вам лимон потрібен до чаю?" Розміщуємося для розмови у студії, в якій кілька днів тому завершилася виставка художника, а нині військового Павла Ковача.
Поруч частково зібрані експонати, картки з назвами робіт, на стіні ще можна прочитати залишки одного з творів. "Павло Ковач тепер військовий. Працює з тілами загиблих воїнів. Фраза на стіні – про його запитання: як сповістити рідних про загибель військового?", – пояснює Петро Ряска.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, до Ужгорода переїхали багато українців, серед них чимало митців. Раптом фраза "Вибачте, номерів немає" стала знову актуальною і для готелю "Інтурист-Закарпаття", але цього разу вона набула нового змісту. Вільних кімнат не було.
"Історія фрази з діалогу повторилася, просто у 80-х це був "достаток", а зараз ця сама система породила біль і страждання", – говорить Петро. Багато митців, серед яких були і знайомі Ряски, зверталися до нього по допомогу.
"Це було випробуванням, що робити", – згадує він. "На той час квартири в Ужгороді коштували 1000 євро, а кімната в готелі – 100. Був запит розширити резиденцію і дати можливість продовжити працювати".
Завдяки підтримці Київської бієнале, Людвіг-музею, Нью-Йоркській спілці та інших організацій, вдалося отримати грант і збільшити номерний фонд резиденції. Так резиденція розширилася до семи номерів, з можливістю одночасно приймати чотирьох учасників і надавати їм можливість працювати в студіях.
Петро проводить екскурсію резиденцією. Нині це кімнати вже на трьох поверхах. Показує номер для учасників, розповідає про особливості облаштування:
"Основною умовою під час ремонтних робіт було збереження стилістики готелю. Тому і меблі і елементи декору – все нагадує радянську епоху. У ліфтовій плануємо зробити бібліотеку, між собою називаємо її "кгб-кімнатою". Коли ми робили виставку, то зауважили, що у приміщенні дуже багато штекерів. Можливо тут була прослушка. Зазвичай ми виставляємо тут якісь хорори, щось страшне. Цьому простору це підходить".
Врешті, частина Київської бієнале 2023 року проходила, зокрема, і в Ужгороді. А ще в Івано-Франківську, Любліні, Києві і Відні. Петро пригадує:
"Мета заходу – захист архітектурної культурної спадщини. В Ужгороді Бієнале була розміщена саме у нас на резиденції. "Інтурист-Закарпаття" є чудесним взірцем архітектури бруталізму та претендує на архітектурну культурну спадщину України та світу. Заходи та виставки відбувалися по всьому готелю".
Кураторами ужгородської частини були Даша Шевцова та Петро Ряска. Назву "Де ми тепер, після всіх цих нескінченно повторюваних слів?" до ужгородської частини Київської бієнале було взято з проєкту "Недорозказування вищого порядку" польської художниці Патриції Пліх. Цей проєкт вона створила у 2017 році на резиденції в коридорі 4-го поверху цього готелю. Готель дозволив залишити проєкт на постійну експозицію тут.
За три роки війни резиденцію відвідали майже 80 художників. Кожен художник створював тут свій концептуальний проєкт.
Із середини 2022 року резиденція змогла забезпечувати учасникам не лише житло, а й харчування, дорогу та матеріали для роботи.
"Я тоді зі страху подавався куди можна, і всі мої заявки проходили. Таким чином мені вдалося віднайти фінансування", – зізнається Петро. Основною умовою участі у резиденції стала підтримка митців зі східних та центральних регіонів України.
"Був у нашій резиденції Анатоль Степаненко з Ірпеня. Він просто класик кінематографа і мистецтва перформансу. Йому 75 років. У нього в домі вікна повибивало, було холодно і неможливо зимувати вдома. Він усю зиму провів у нас на резиденції", – розповідає Петро.
Після повномасштабного вторгнення у Закарпатті деякий час жила і Жанна Кадирова, цьогорічна володарка Шевченківської премії. У селі Березово, Хустського району Кадирова створила свої вже відомі кам’яні паляниці. У ході бесіди, я поцікавилася у Петра, чи знайомий він із Жанною чи перепліталися їхні шляхи на Закарпатті.
"Так, ми друзі, звичайно спілкуємося. Вона була у нас на резиденції. Я запрошував її. Але зараз Жанна постійно в роз’їздах. Допомагає ЗСУ. У нас було у резиденції багато відомих художників. З Групи Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір), до прикладу, до якої входить Жанна, також були Нікіта Кадан, Володимир Кузнецов, який зараз проживає у резиденції".
Ужгород – місто з мистецькою традицією. Петро Ряска в цьому контексті згадує Італію, де двічі відвідував тамтешні резиденції. Каже, там теж не поспішають із реформуванням мистецьких інституцій через велику спадщину традиційного мистецтва.
"В Ужгороді, як на мене, є чимало традиційних художніх інституцій, музеїв і відповідно помітна спадщина. Це дає змогу її вивчати. Музей Бокшая має свою потужну колекцію, Музей архітектури і побуту, до прикладу, має шикарну колекцію закарпатських наївних художників. Йосип Бабинець, Осип Мускур – гіперкруті наївісти, це рівень Піросмані, Никифора Дровняка та навіть Чонтварі".
Сьогодні Закарпаття є одним із найбезпечніших регіонів України. Тут немає комендантської години, нечастими є й сигнали повітряної тривоги. Я попросила поміркувати майстра перформансів на тему, чи міг би Ужгород у цих умовах стати центром сучасного мистецтва.
"Центром Ужгород був напевно кілька місяців після вторгнення. Тоді у нас у резиденції відбувалися потужні об’єднуючі заходи з крутими митцями. Але цей процес не був тривалим. Тоді більше ніде нічого не відбувалося. Потім всі пороз’їжджалися.
Пророкувати Ужгороду таке майбутнє, як на мене, занадто амбітно. Закарпаття має велику малярську традицію, зокрема післявоєнний період закарпатської школи. Потім у нас можуть бути цікаві виставки і проєкти, оскільки регіон мультикультурний, і кордони з європейськими країнами. Попри це, Ужгород навряд колись зможе конкурувати з великими містами, типу Києва, Львова, Одеси, але має всі передумови, щоб стати особливим, "більш містичним".
За відсутності центру сучасного мистецтва цю роль виконують галерея "Коридор" та Резиденція художників "Вибачте, номерів немає".
"Так, це маленький простір, але він є. І він функціонує постійно. Галерея "Коридор" працює з 2002 року і сьогодні – це серйозна бібліотека сучасного мистецтва. Це вже новітня історія, традиції", – ділиться думками художник.
Від загального до конкретного важко було обійти питання творчості самого Петра Ряски в сучасних умовах.
"Під час війни я зробив свідомий вибір більше працювати для соціуму. Тому я почав працювати над розширенням резиденції, над збільшенням фінансування для художників", – пояснює він.
Сьогодні на власну творчість залишається лише 5-10% часу. "Але роблю медійні речі – фото/відео, які мають форму твору", – каже Петро.
Серед проєктів – "Діяння літописні", в якому художник поєднує декламування сучасних новин з Української правди з давнішими новинами. Читаючи на камеру новини різних періодів, автор вибудовує новий зміст.
"Для мене не стоїть питання, чи маю я час на мистецтво. Я заходжу у майстерню, сідаю, думаю, але в мене відкрите питання: а що може художник зробити під час війни?", – замислюється Петро.
"І моя відповідь така: я не знаю, що робити під час війни, як художник. Але розумію, що мистецтво потрібне, тому я створюю умови в резиденції для художників, щоб вони продовжували творити. І сам роблю дуже маленькі кроки, бо теж когось мотивую".
У цьому році Петро Ряска запланував дві персональні виставки в Ужгороді та Києві. Працює художник над проєктами навколо соціальної антропології. "Я бачу, що можу через історію продовжувати працювати як художник. З контекстом війни. Тоді стає більш зрозумілим те, що відбувається зараз", – підсумовує Петро.
Людмила Федоришина спеціально для УП.Культура
