Дитина погано чує? Поради сурдопедагогині, що робити батькам
Слух є критично важливим для розвитку дитини, адже саме через звуки малюк знайомиться зі світом довкола та пізнає його. Утім, є діти, для яких цей спосіб пізнання є обмеженим або неможливим через порушення слуху.
Водночас це – не вирок, а нові умови, до яких потрібно пристосуватися, адже діти з порушеннями слуху можуть розвиватися та досягати високих результатів у навчанні та житті.
"Українська правда. Життя" поспілкувалася із сурдопедагогинею Анастасією Островською та розпитала:
- що робити батькам, якщо їхній дитині діагностували порушення слуху;
- чому важливі заняття з фахівцем та чи врятує ситуацію слуховий апарат,
- як живуть люди з втратою слуху та комунікують між собою,
- як етично спілкуватися з дітьми та дорослими з вадами слуху.
Як діагностують порушення слуху
Серед причин порушення чи втрати слуху – генетичні фактори, перенесені під час вагітності інфекції, менінгіт, отит чи травми голови і вуха. Якщо вчасно не виявити проблему, це може вплинути на якість життя.
Саме тому важливо регулярно перевіряти слух і дорослому, і дитині. Окрім скринінгу на спадкові та вроджені рідкісні хвороби, кожному новонародженому впродовж першого місяця життя мають провести аудіологічний скринінг.
"Я раджу перевіряти слух навіть якщо немає жодних проблем. Якщо немовля погано реагує на звуки або й не реагує зовсім, а до року чи півтори не з’явилося перших слів, то варто йти обстежуватися.
Це дозволяє вчасно виявити порушення слуху та розпочати необхідне лікування чи реабілітацію. Потім може бути пізно", – наголошує Анастасія Островська.
Виявити погіршення слуху можна і за допомогою аудіометрії.
"Під час неї визначають інтенсивність і тон звуку, які може сприйняти вухо, та ще кілька параметрів, за допомогою яких можна зрозуміти, наскільки добре функціонує слух.
Це абсолютно безпечна процедура, тому її призначають як дорослим, так і дітям", – розповіли у Міністерстві охорони здоров’я.
Що робити, якщо у дитини виявили порушення слуху та чому лише слухового апарата чи кохлеарного імпланта недостатньо
Діагноз "глухота" чи порушення слуху можуть шокувати батьків. Утім, важливо звернутися до фахівця та якомога раніше розпочати реабілітацію, використовувати слухові апарати чи виконати кохлеарну імплантацію – це операція, під час якої у внутрішнє вухо дитини вживлюють пристрій із тоненьким електродом. Він зʼєднується зі слуховим нервом та передає звукові вібрації в мозок.
"Ми маємо розуміти, коли відбулася втрата слуху. Якщо внаслідок травми чи хвороби, то важливо врахувати, чи це відбулося до активізації мовлення чи після.
Якщо дитина на той момент, коли втратила слух, розмовляла 2-3 роки, а після одягнула слухові апарати, пройшла реабілітацію, то вона добре розвиватиме усне мовлення, і можливо, взагалі не використовуватиме жестову мову", – пояснює експертка.
Анастасія Островська зауважує, що слухові апарати чи кохлеарні імпланти – не панацея і не повертають втрачений слух на 100%. Потрібні також спеціальні заняття із корекційним чи сурдопедагогом. Їхня ефективність залежатиме від того, чи має дитина окрім порушень слуху й інші. За словами експертки, часом батьки розпочинають заняття надто пізно або ж взагалі не звертаються до фахівця.
"Не треба до дитини приглядатися, це не завжди можна побачити очима. Батькам здається, що дитина чує. От тато покликав, вона почула і прийшла. Але вона могла просто почути, що хтось десь щось кричить і на той голос піти. Водночас хто і що до неї говорить, вона не чує.
Якщо дитина не ходить на заняття, не носить апарат, то, звісно, що спілкуватиметься лише жестовою мовою, бо вона не вміє співвідносити слово з предметом. Тут не допоможуть вітаміни, бади чи будь-які інші добавки.
Сказати, що всім людям з порушеннями слуху потрібна жестова мова – точно ні. Але важливо якомога раніше виявити порушення, розпочати заняття та не втрачати дорогоцінний час", – розповідає сурдопедагогиня Анастасія Островська.
Заняття допомагають дитині навчитися максимально використовувати можливості свого слуху, розвиватися і повноцінно жити у соціумі.
"Ми вчимося розрізняти букви та звуки, взаємодіяти з навколишнім світом, розвиваємо мовлення та слухову пам’ять, розширюємо словниковий запас.
Поки дитина ще не виросла, ми намагаємося максимально робити акцент на усному мовленні. Жестову мову вона теж буде знати, хоча батьки не завжди підтримують цю ідею.
Водночас вона не заважає вчити дитину розмовляти і розуміти. Жестова мова може бути допоміжним інструментом, щоб розвивати мозок", – каже Анастасія Островська.
Чи може дитина з порушенням слуху чи глухотою навчатися у загальноосвітній школі
На думку фахівчині, на це питання немає єдиноправильної універсальної відповіді.
"Вибір школи для дитини залежатиме від багатьох факторів, як-от наявність різних порушень та ступінь їхнього вираження, індивідуальних особливостей, чи виконано раннє втручання, чи проведено якісну корекцію в дошкільному віці.
У своїй роботі педагоги використовують білінгвальний підхід, але їхньою метою є саме розвиток усного мовлення. Це не просто використання усної та жестової мови одночасно. Це використання жестової мови як допоміжного інструмента", – говорить Анастасія Островська.
Загальноосвітні школи можуть підійти для дітей з порушеннями слуху, але не для всіх. Якщо є лише порушення слуху, але дитина якісно та вчасно протезована, не має когнітивних знижень та проблем з психікою, то може йти у звичайну школу. Протезувати дитину потрібно якомога скоріше, бажано – до трьох років.
"У звичайній школі не буде жестової мови, корекційного педагога, але таку дитину треба посадити на першу парту. Також вчитель має розуміти, що коли він пише щось на дошці і повернутий спиною до класу, то всі діти його чують, а ця дитина не розумітиме сказане, бо не бачить артикуляції. Тож до неї треба повернутися обличчям.
Водночас діти, у яких крім порушень слуху є й інші (інтелектуальна недостатність, РАС (розлад аутистичного спектра), ДЦП чи епілепсія) "не потягнуть" навчання у звичайній школі. Попри це батьки хочуть, щоб дитина перебувала в оточенні нормотипових дітей. Тому для багатьох доцільною є саме спеціальна школа", – розповідає Анастасія Островська.
Завдяки якісній корекційній роботі згодом діти можуть перейти зі спеціальних шкіл до звичайних.
"Якби дитина відразу пішла до звичайної школи, їй було б надзвичайно важко впоратися з обсягом інформації. Кожен випадок індивідуальний", – каже сурдопедагогиня.
Як нечуючі навчаються читати чи писати мовою, якої вони ніколи не чули
Для нечуючих мовлення – це візуальний образ. Вони навчаються розпізнавати букви та слова за артикуляцією. Водночас багато нечуючих дітей починають вивчати усну мову, маючи вже базові знання жестової.
"На заняттях ми вчимо, як буква пишеться та звучить. Варто розуміти, що не у всіх тотальна глухота і є залишки слуху. Наприклад, голосні звуки легше чути ніж приголосні, дзвінкі легше, ніж глухі. Компенсація йде на тактильно-вібраційні відчуття.
Щоб допомогти дитині краще відчувати звуки, ми використовуємо різні методи. Наприклад, показуємо рухи губ і язика під час вимови, а також кладемо руку на грудну клітку дитини, щоб вона відчувала вібрацію голосу. Це ціла наука і мистецтво.
Також ми вчимося зчитувати з губ. Якщо дитина бачить артикуляцію і контур слова, то решту вона вже додумає. Так діти та дорослі з порушенням слуху можуть розуміти інших", – каже Анастасія Островська.
Чи потрібно батькам знати жестову мову, якщо у них нечуюча дитина?
На заняттях сурдопедагог намагається активізувати мовлення дитини та зробити так, аби жестову мову їй не довелося використовувати.
Утім, якщо нечуюча дитина спілкується лише нею, то й батьки мають її опанувати. Це роблять зокрема для:
- міцного емоційного зв’язку. Спілкування жестовою мовою дозволить батькам і дитині розуміти один одного, виражати свої почуття та емоції, комунікувати та спілкуватися на різні теми;
- розвитку розумових здібностей. Жестова мова стимулює розвиток когнітивних здібностей у дітей, зокрема пам’яті та мислення;
- адаптації дитини до світу. Якщо батьки знатимуть жестову мову, то зможуть дитині пояснювати різні явища та поняття. Завдяки цьому вона швидше соціалізується.
Як правильно спілкуватися з людьми з порушеннями слуху та чому не можна називати їх "глухими"
Анастасія Островська наголошує, не варто називати людей з порушеннями слуху "глухими". Це може бути образливо та зневажливо.
"Сказати "глухота" можна, бо це медичний діагноз, а "глухий" – неприйнятне слово. Також не коректно говорити "глухонімий", адже багато людей можуть спілкуватися вербально.
Найкращими термінами є люди з порушеннями слуху чи нечуючі. Їхнє використання демонструє повагу", – каже Анастасія Островська.
Також важливо дотримуватися таких правил:
- щоб привернути увагу, доторкніться до плеча людини. Не потрібно голосно кричати чи махати руками;
- підтримуйте зоровий контакт під час розмови;
- розмовляйте обличчям до співрозмовника, не затуляючи губи руками чи волоссям, адже зазвичай люди з порушенням слуху сприймають інформацію візуально або на слух;
- говоріть рівно, чітко та повільно. Не треба надмірно артикулювати чи підкреслювати сказане;
- не говоріть пошепки – це ускладнює сприйняття;
- за можливості обирайте тихе місце для розмови, бо через шум людям з порушенням слуху може бути важко відрізнити звуки (хоча сучасні слухові апарати мають функцію подавлення шуму);
- запропонуйте листок та ручку для ефективнішого спілкування.
Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"
