Чому батьків не влаштовує дистанційне навчання, та що з цим робити. Думки 4-х освітніх експертів

Останні місяці тільки ледачий не писав про вади, недоліки та негаразди дистанційного навчання.  

Причому несприйняття такого формату освітнього процесу йшло як з боку вчителів, так і з боку батьків.

Батьки навіть писали петицію щодо заборони дистанційного навчання.

"Українська правда. Життя" вирішила з’ясувати причини такого негативного ставлення обидвох сторін, присвятивши цю публікацію батькам, а наступну – вчителям.

Проаналізувати ставлення батьків ми традиційно запропонували експертам в галузі освіти:

• Петро Чорноморець, психофізіолог, співавтор освітнього проекту "Майбутні – IWonder",
• Катерина Гольцберг, детский психолог, "Центр освіти "Оптіма", детская клиника "Добробут",
• Володимир Співаковський, президент корпорации Гранд,
• Наталія Шульга, професор, депутат Київської міської ради, секретар Комісії з питань освіти, науки, сім'ї, молоді та спорту.

Деякі з них за сумісництвом є самі батьками.

– Як ви вважаєте, чому більшість батьків не влаштовує дистанційне навчання?

– Як, на вашу думку, потрібно до цього ставитися, та що з цим робити?

З цієї публікації ми пропонуємо нашим читачам новий інструмент участі в обговоренні теми – приєднатися до думки того чи іншого експерта в опитуванні на Facebook-сторінці УП.Життя.

(для подальшого читання експертних думок скористайтеся стрілочками)

Головна проблема – батьки не знають, що робити з дитиною. Але цього можна навчитись

ПЕТРО ЧОРНОМОРЕЦЬ

психофізіолог, співавтор освітнього проекту "Майбутні – IWonder"

– Як ви вважаєте, чому більшість батьків не влаштовує дистанційне навчання?

– У негативі до онлайну є дуже багато ірраціонального та емоційного, що часто взагалі не має стосунку до навчання. Наприклад, загальна невпевненість у безпеці та майбутньому.

Страх, який відступає, коли дитина не муляє очі, а знаходиться десь у школі та ніби навчається чогось корисного. Будь-які зміни цієї звичної схеми викликають тривогу, яка росте разом зі загальною тривогою людини – аж до істерики.

Якщо зважити на те, що за останній рік 44% українців утратили відчуття безпеки – нічого дивного немає у тому, що вони агресивно опираються будь-яким змінам усталених практик.

Але частина страхів має цілком раціональні причини.

Знання. Батьки бояться, що якість онлайн-навчання набагато гірша за офлайн.

Відверто, значна частина вчителів (може й більшість) у офлайні також працюють жахливо.

Плюс ми маємо гидотні навчальні програми та підручники. Онлайн десь погіршив ситуацію, а десь просто зробив проблему помітною для батьків.

Хоча дійсно, навчання онлайн та офлайн – не є повноцінними взаємними альтернативами.

Онлайн – це цілковито інший підхід, який має свої надзвичайні переваги. Наприклад, доступ для дитини з будь-якого регіону до найкращих викладачів України та світу.

Але він має і свої недоліки, тому що навчання – це не тільки про знання, але у першу чергу про особисте людське спілкування.

Онлайн насправді має свої переваги. Фото vova130555@gmail.com/Depositphotos

Соціалізація. Дитина, що навчається онлайн, не має спілкування з однолітками. Натомість сидить у замкненому просторі, коли всі члени родини на голові одне у одного. Це об’єктивна проблема.

Немає куди подіти дитину. Батьки втомилися. Мають бути на роботі. Хочуть мати час наодинці.

Нарешті, тупо не розуміють, що робити з дитиною, коли вона поруч постійно, а не кілька годин на день.

Для більшості родин школа – це у першу чергу місце перетримки дитини, поки батьки займаються іншими справами.

– Як, на вашу думку, потрібно до цього ставитися, та що з цим робити?

– Дитина років з 10-12 цілком здатна лишатись сама вдома. Вона може і потурбуватись про себе, і навчатись самотужки – достатньо мати комп’ютер з інтернетом.

Я б сказав більше: зважаючи на якість викладання у середньостатистичній школі України, самостійна освіта за допомогою безкоштовних курсів та інших відкритих джерел набагато продуктивніша для дитини.

За необхідності для окремих складних тем та ситуацій можна знайти репетиторів, які готові працювати онлайн з невеликою групою дітей за цілком доступні гроші.

І навіть підготовка до ЗНО не така вже й проблема. Є купа безкоштовних відео-уроків та іншого заточеного під цю задачу контенту. Достатньо докласти зусиль упродовж року, а в лютому-квітні допиляти знання до ідеалу з допомогою репетитора і можна цілком спокійно складати тест.

Якщо дитина лінива... Від природи людина не буває лінивою. Вона хоче дуже багато речей.

Як мінімум – поїхати від батьків, мати кльові речі, жити кращим і власним життям.

Як максимум – навчатися, досліджувати світ, боротися за справедливість і цінності та змінювати світ на краще.

Якщо дитина нічого не хоче, це може означати тільки одне – їй ці природні бажання вже поламали школою, заборонами, вимогами, насильством або іншим способом (виняток – окремі діти зі специфічними діагнозами).

Тому, якщо дитина лінива, найкраще, що можна з тим зробити – батькам зайнятись у першу чергу не дитиною, а власним навчанням.

Є школи та курси батьківства – не ті, які готують до пологів, а про більш дорослих дітей.

Є купа відео та текстів – Ройз, Петрановська, Мурашова, Зіцер, Гіппенрайтер та інші автори. Головне – зрозуміти, що таке дитина і що таке особистість, навчитись поважати дитину та вибудовувати здорові особисті кордони у взаємодії з нею.

Суттєво важче, якщо дитина мала (до 10-11 років). Вона дійсно може постійно потребувати дорослого поруч. Це сильно б'є по кишені батькам середнього класу, а для значної частини українців – абсолютно непідйомне. Думаю, це питання державної стратегії. Тут просто ноу коментс.

Залишається ще проблема соціалізації. Як на мене, школа – у принципі не найкраще місце для цього. Оптимальне рішення – гуртки та секції за інтересами.

Якщо є дорослий, який закладає здорову культуру спілкування, а діти приходять на заняття не тому, що їх змусили, а тому, що вони самі обрали саме це місце, цю спільноту і цю діяльність – це найбільш здоровий спосіб навчитися спілкуватися з людьми, а заразом відбудувати власні кордони та власну систему цінностей.

На первый план выходит организация безопасного пространства для ребенка, чтобы его можно было оставлять дома одного

ЕКАТЕРИНА ГОЛЬЦБЕРГ 

детский психолог, "Центр освіти "Оптіма", детская клиника "Добробут"

– Как вы считаете, почему родителей не устраивает дистанционное обучение, и что с этим делать?

– Когда речь заходит о дистанционном обучении, лично у меня паника не возникает.

Признаюсь, я сравнительно легко перенесла все карантинные меры и мне удалось наладить свой быт и обучение ребенка так, чтобы не ощутить серьезных потерь.

Но с большим вниманием отношусь к запросам родителей, которые делились со мной своими трудностями, страхами и даже обидами, и попробую систематизировать их опыт.

Уточню, что категорически не приемлю никаких петиций, в которых кто-то под любым соусом хочет запретить какую-нибудь форму образования, в том числе и дистанционную.

Но аргументы к тому, чтобы использовать ее более вдумчиво, есть.

1. Безопасность.

И речь тут идет не о масках и социальной дистанции, а о том, что дошкольника или младшего школьника оставлять дома одного небезопасно, если нет старших родственников или возможности обеспечить ребенку няню.

Впрочем, ребенка и старшего возраста не все могут оставить дома с легкой душой.

Мы можем, конечно, сетовать сейчас на гиперопеку и вспоминать, как мы детьми одни-одинешеньки сидели дома, но сейчас жизнь такова, что оставлять ребенка одного дома, в окружении электроприборов и свободного доступа в интернет – реально страшно.

Видимо отсюда и проистекает мысль о том, что школа нужна родителям, прежде всего, как камера хранения.

Поэтому очень важным навыком, который уже давно стал актуальным, а сейчас просто выходит на первый план, станет умение родителей создать ребенку безопасное пространство и научить его самого обеспечивать себе безопасность, создавая правила и разумные алгоритмы действий, научить ребенка критически мыслить и говорить "нет".

Выходит, что школа, с точки зрения большинства – все-таки являлась и, надеюсь, будет являться достаточно безопасным местом для ребёнка.

2. Качество образования и обеспечение равных возможностей.

Для меня качество образования начинается именно с равных возможностей. Если в семье на трех детей один ноутбук и полное отсутствие интернета, то вряд ли мы можем обеспечить такой семье равные возможности в дистанционном формате. Это очевидно.

Также имеет значение и качество самого материала, который в авральном порядке организовывали учителя и на который сейчас нацелены критики "дистанционки".

Да, в тот момент, в условиях стресса, создать идеальный продукт было невозможно, хотя некоторым все-таки удалось.

Уверена, что этот пункт был осознан и учтен, и сейчас многое изменится.

Здесь еще нужно все-таки сказать, что дистанционный формат не очень подходит для детей младшей школы, которым очень важен тактильный и кинестетический компонент.

Им так важно все потрогать, подвигать, задать вопросы и немедленно получить ответ. Иначе серьезно страдает мотивация и желание продолжать.

По той же причине невозможно дистанционно заниматься музыкой, спортом, рисованием.

3. Социализация.

Да, родители озабочены тем, что ребенок на дистанционном обучении теряет социальные навыки.

Вообще, с моей точки зрения, социализация происходит не только в школе. Но с чем я точно согласна – дети, действительно, ходят в школу не в последнюю очередь за адекватным общением, дружбой и им важно не утратить социальные контакты, чтобы нам потом не пришлось бороться за их эмоциональный интеллект.

Родителям надо принять новую реальность и извлекать из неё максимальную пользу

ВЛАДИМИР СПИВАКОВСКИЙ

президент корпорации Гранд

– Как вы считаете, почему большинство родителей не устраивает дистанционное обучение?

– Причин несколько.

1. Сильную аллергию у большинства родителей вызвали те недостатки и просчеты, которые все ощутили весной при экстренном переходе школ на дистанционное обучение. Потому что к этому всё было не готово.

2. Любое "новое явление" встречает неприятие. Тем более, что все учились раньше в обыкновенных школах, привыкли к их форматам и условиям, а тут внезапно свалилась совсем новая реальность.

3. Считается, что если учитель реально "стоит над душой ребенка", то качество знаний будет выше, так как в онлайне нет такого контроля и прессинга.

4. Считается, что ребенку нужен живой контакт с учителем, как с наставником, нужна возможность пошептаться, задать секретный вопрос и даже получить, хотя бы маленькое поощрение.

Впрочем, в онлайне всё это сейчас организовано гораздо лучше.

5. Родители не понимают, как им дома организовать мотивацию их ребенка к учебе. Они мечутся от беспомощности и возмущаются.

6. Дома много хлопот с онлайном: надо иметь быстрый интернет, хороший компьютер, наушники, программы и еще выполнить ряд технических условий. А если в семье несколько детей?

7. Увы, большая часть дистанционной учёбы требует участия родителей (в роли учителей), чему они не очень рады, так как это и время отнимает, да и не помнят они многое из того, что сами когда-то учили в школе, и теперь рискуют потерять свой авторитет в глазах собственных детей.

8. Родители привязаны к детям, особенно к маленьким, которых нельзя оставлять одних дома. А ведь родителям еще нужно работать, зарабатывать, и у них масса своих дел.

Всё это, конечно, раздражает, так как при обычном обучении в традиционных школах, они таких проблем не имели.

– Как, по вашему мнению, нужно к этому относиться и что с этим делать?

– Ничего страшного не происходит. Дистанционное и онлайн образование в организационном и учебном смысле находятся лишь на начальном этапе своего развития и роста. До последнего времени этим формам особого внимания не уделялось.

Однако теперь онлайн школы разработали и внедрили мощные учебные технологии, многомодульные уроки, кейс-уроки, удобное расписание, привлекли лучших учителей и тьюторов, создали свои собственные онлайн платформы, которые не зависают и не глючат.

В любом случае, всемирный карантин стал мощным катализатором внедрения современных технологий и преобразования всей системы.

Сейчас в Украине дистанционно учатся уже свыше 100 000 школьников, а к концу года это число увеличится в пять раз.

Такая же тенденция и в мире. Да еще и спрос на рынке существенно возрос, так как существуют 18 категорий детей, которым онлайн школы подходят.

Значит, надо принять сложившуюся ситуацию, как новую реальность, адаптироваться к ней, и родителям извлекать из неё максимальную пользу для себя и для ребенка.

Завжди кажу батькам, що ви – номер один в освітньому процесі для своїх дітей

НАТАЛІЯ ШУЛЬГА

професор, депутат Київської міської ради, секретар Комісії з питань освіти, науки, сім'ї, молоді та спорту

Фото Ігор та Ніна Гайдай

– Як ви вважаєте, чому більшість батьків не влаштовує дистанційне навчання?

– В основі незадоволення батьками дистанційним навчанням перш за все проблеми батьків, пов’язані з тим, хто буде перебувати з дітьми вдома. Чим молодші діти, тим більше проблеми.

Другий момент – слабке технічне забезпечення та пов’язана з цим якість освітнього процесу, які суттєво падають в залежності від місця знаходження закладу освіти, – від міст-мільйонників до маленьких гірських сіл.

Наше спостереження показало, що більшість вчителів не змогли добитися тієї якості процесу ДО, яка була в них офлайн, тобто при безпосередньому перебуванні дітей в освітньому просторі.

Ну, й третій момент, це звичайно якість підготовки матеріалу для ДО. Незважаючи на те, що за тиждень вдалося налагодити телевізійні уроки для всієї країни – навіть для самих віддалених куточків, – в цілому об’єм запропонованих завдань та ступень їх виконання визнано такими, що не відповідають рівню звичайного освітнього процесу.

Це три головних причини, чому батьки так скептично дивляться на цей процес.

Хоча у мене є дуже багато відгуків від батьків, це переважно середня та старша школа, коли вони з подивом бачили, як їх діти самі готували уроки і навіть пропонували вчителям бути асистентами, створювали свої додаткові платформи і такі місця обговорювання між собою завдань, які вчителі давали для вирішення під час дистанційного навчання.

Тобто цей процес не можна оцінити однозначно негативно, хоча він і виявився залежним від цих трьох негативних факторів.

– Як, на вашу думку, потрібно до цього ставитися, та що з цим робити?

– Якщо думати про те, що карантинний процес може бути довгим, ми не можемо передбачити, в яких елементах цього року він буде застосований.

Чи це буде якась змішана система, чи це буде навчання в дві зміни, чи буде накладання декількох вірусних епідемій – грипу, корона-вірусу, чогось іншого сезонного. І, можливо, тоді прийдеться робити знову повністю дистанційну освіту.

Важко поки що уявити, як вдасться школам, яким зараз надана величезна  автономія в підходах організації цих питань, і також підтримка держави, – як вдасться організувати цей процес.

Як можна буде покращити все, що ми пройшли та винайшли за останні три місяці.

В будь якому разі з батьками треба працювати!

І це звичайно йде в руслі НУШ, де закладена тріада – рівноправна співпраця між батьками, учнями та вчителями.

Але наскільки це буде реалізовано в кожному конкретному випадку, звичайно сьогодні дати відповіді неможливо.

Будемо сподіватися, що ближчі пару місяців дадуть нам змогу подивитися, чи в цій царині будуть покращення.

Знову ж таки акцентую увагу, що всі розуміють, що з ким залишати дитину, – дуже важке для батьків питання. Тому в МОН було прийнято рішення, що початкова школа повинна продовжувати вчитися в класі.

Просто тому що замінити офлайн методики навчання в початковій школі дистанційною освітою не можна, а ці діти як раз в групі найменшого ризику.

Ну, а старша школа… Тут дуже важливо працювати з батьками, треба їм роз’яснювати, допомагати, давати їм спеціальні інформаційно-методичні матеріали.

– Як зробити це інституційно?

– Так, наприклад, як закладалось в минулому навчальному році створення електронних кабінетів.

Зокрема, в Києві вже є дуже успішний досвід, – це можливість вчителя безпосередньо спілкуватись з батьками і повідомляти, що відбувається, як дитина вчиться, як вона спілкується з вчителем.

Взагалі батьки мають збагнути, що вони тепер рівноправні учасники процесу.

Я завжди зараз кажу батькам, що ви є номер один в освітньому процесі для своїх дітей. Якщо ви не виконуєте свою роботу, жодна освітня система не зможе компенсувати це вашим дітям.

Євген Лапін, директор Освітнього центру "Життя", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина nito103/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Зеленський вважає, що українські школи готові до дистанційного навчання

Освітянам можуть доплачувати за дистанційну роботу – МОН

Третина дітей у світі не має доступу до дистанційної освіти – ЮНІСЕФ

Дистанційне спілкування з батьками, гігієна та екстернат для окремих учнів – рекомендації МОН школам

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.