Бути українським письменником
За радянських часів стався один дуже показовий випадок - народна артистка була виставлена з тролейбусу співгромадянами. Обурені пересічні радянські люди в такий спосіб пояснили, що публічна людина має дарувати мрії про інший світ з екрану.
Максимум - зі сцени на відстані партеру. Але розбивати ілюзії чесних споживачів поїздками в тролейбусі - ні-ні. Проте, чи достатньо грошей вдається отримати творчим людям за свій талант - питання. Навіть відомі люди так само заробляють гроші. І далеко не завжди на своїй творчості.
Андрій Задорожний, співвласник компанії „Козирна Карта", розширює творчу сферу своєї діяльності, але грошей за це не чекає. „Я зараз пишу книгу - не автобіографія, а такі невеличкі есе. Буду видавати у власному видавництві. Це для мене не є бізнес. Книжку навіть продавати не буду. Нащо? От ресторани - це мій бізнес, а як заробляти на книжках... Буду свою, напевно, роздавати друзям!"
Тож, заробити в Україні можна на їжі - на книжках набагато складніше.
Але найскладніше не письменникам - найскладніше читачам. Доступність самовираження розмила всі кордони між творчістю і профанацією. Читати, як то кажуть, зовсім нема що. І виходить як в тому анекдоті:
- Давно не бачились, чим займаєшся?
- Та-а, книгу пишу!
- Ого!
- Розумієш, вдома читати вже нічого.
Видати книжку може будь-хто. По-перше, звичайно, її треба написати. Але для цього достатньо лише трьох складових: ноутбук, трохи часу і мозок. Далі відбувається найцікавіше. Що з нею робити?
В найкращому випадку, видавництво запропонує скромний аванс за новий роман з рисами бестселеру. Слово "бестселер" для України є лише умовним терміном, тому що книжки в нас ніколи не продавалися і не продаються такими величезними накладами, яких вимагає це гучне слово.
В цей час видавництва щотижня підписують нові контракти на свіжі імена. Середні умови на першу книжку такі: той самий невеличкий аванс за повне володіння рукописом, його перекладами та прізвищем автора на довгий термін. Відсотки з продажу перших двох, а то й трьох книжок, автору частіше за все не сплачуються - видавництва аргументують це тим, що автора ще ніхто не буде знати, і, взагалі, видання молодих - „гроші на вітер".
Усі презентації та намагання донести до спільноти факт видання геніального твору - за кошт автора. Тепер уточнення: "невеличкий аванс" - це триста доларів, а "довгий термін" - десять років.
Якщо автор викличе у редактора сльозу, термін може бути скорочений у два рази. Один з найуспішніших авторів сучасної української літератури Андрій Курков викупає свої книжки у видавництва, щоб потім реалізувати їх.
Щодо поезії. Вже другий рік бачу в метро не дуже старого дідуся з книжками "Стихотворения о любви". Напевно, його бачать і співробітники видавництв, роблячи висновок - в Україні вірші непотрібні. Схоже на шкільний стереотип - вірші ніхто не любить, їх довго вчити треба.
Олександр Красовицький, генеральний директор видавництва "Фоліо" каже, що вірші в Україні не продаються абсолютно. "Наші автори, які видають вірші, можуть їх продати хіба що під час власних творчих вечорів та презентацій. В книжковому магазині зараз ніхто не буде купувати нові вірші. Класика - так, вона продається. Просто є купа авторів, які десь познаходили грошей на самостійне видавництво, потім вмовили певні магазини взяти їх на реалізацію, і - вони там собі спокійно збирають пил".
Письменник Юрко Покальчук на презентації збірки декількох українських авторів розсудливо зазначив: "Платили б краще, письменники б писали. Треба платити письменникам!"
Платити ж письменникам в Україні ніхто не збирається. Тому тут ніколи не буде таких хитів як Гарі Потер. Бо скільки б українських Джоан Роулінгз не писало на серветках по фаст-фудах, мільйони від них залишаться так само далеко.
[L]Тому перекладаються українські книжки на інші мови і розходяться по світу, приносячи своїм авторам, як мінімум, 40% з проданого екземпляру - захмарні орієнтири українських видавництв, які здебільшого почуваються благодійною організацію, яка ні та й зглянеться на українського письменника.
Є кому писати, нема кому плескати в долоні. Серед спудеїв Києво-Могилянської Академії нещодавно спокійно ходила молода письменниця Галя Ткачук - по автографи до неї не бігали. Сама Галя про своє сімейне життя з чоловіком і друзями казала, що живуть вони у письменницькій комуні.
Звісно, гарні книжки з метою отримати гроші не пишуться. Але ж і гарні ресторани виходять з тих, які відкриваються не заради мільйонів. Втім, і те, і те - робота. У Незалежної Медіа профспілки є простенькі, але дуже влучні наліпки - з висловом: "Будь-яка робота має бути оплаченою".
P.S. Записано в процесі видавництва автором власної книги