Архієпископ Ігор Ісіченко: Повчань і дешевої демагогії в Харкові не люблять

Якими б не були влада і загальна ситуація в країні, ніколи не траплялося так, щоб Харків лишився осторонь, не висловив свою позицію, не з’явився у стрічці новин.

Ось тільки тепер новини із Харкова частіше стосуються не культурних і наукових здобутків, а подій тривожних і трагічних: знищення пам’ятної дошки Юрію Шевельову, пожежа на заводі "Хартрон", провокації проти Всеукраїнського форуму Євромайданів, а тепер ось з’ясовується, що неологізм нашого часу — "тітушки" — слід теж вживати з епітетом "харківські".

Нагадаємо, що 11 січня, в перший день діяльності Всеукраїнського форуму Євромайданів у Харкові, після відмови кількох організацій прийняти в себе його учасників надати приміщення для форумників зголошується лише Свято-Дмитрівський храм УАПЦ.

Але й церковні стіни не завадили невідомим замовникам реалізувати знайомий сценарій: молодики у спортивних костюмах влаштували штовханину під стінами церкви, розпилювали сльозогінний газ і намагалися проникнути всередину. Наступного дня у храмі зникло світло і стало відомо про замінування.

Про роль Харкова в сучасних подіях, уроки і символи Євромайдану ми поговорили з архієпископом Харківським і Полтавським Української Автокефальної Православної Церкви, науковцем, ректором Колегії Патріарха Мстислава в Харкові Ігорем Ісіченком.

— Чим, на ваш погляд, харківський Євромайдан відрізняється від київського?

— Зустрічі біля харківського памʼятника Тарасу Шевченку так і лишилися Євромайданом. У Києві ж із 30 листопада маємо вже іншого типу Майдан, котрий став осередком національного опору.

— Чому ви не виходили жодного разу на Майдан — ні в Києві, ні в Харкові?

— У Києві на Майдані вже зʼявлялося кілька осіб, що бралися репрезентувати УАПЦ. Моя поява за умов реального поділу Церкви виглядала б двозначною. Хоча я, здається, цілком виразно заявив про свою позицію. Наші вірні мали духовну опіку з боку священиків Харківсько-Полтавської єпархії, котрі регулярно зʼявляються на Майдані.

Харківʼяни, що перебувають у Києві, знають, що я завжди готовий до них приїхати. В Харкові Євромайдан проводила обмежена група осіб, яка повʼязала свій захід з УПЦ КП. Я б там виглядав зайвим. І вже напевне говорив би речі, не вельми приємні для частини присутніх.

— Як гадаєте, що може змусити більшість харків’ян вийти не на мітинг бюджетників, а на справжню акцію протесту. Схоже на те, що нові лавки, пофарбовані фасади будівель на вулиці Сумській, свіжий асфальт і кахлі в парках такі акції унеможливлюють…

— Не варто ображати харків’ян. Вони насправді в цілому значно мудріші за фальшивий образ, що часом нав’язують нам їхні критики і місцева преса.

Харківʼяни не схильні до спонтанних дій і можуть вийти на акції протесту, коли переконаються в щирості та продуманості дій їхніх організаторів. Ясна річ, я маю на увазі не пенсіонерів КПСС і КГБ, а бюджетників, бізнесменів, студентів. Тільки ставитися до них варто з повагою й розумінням. Повчань і дешевої демагогії тут не люблять.

— Цікаво, якою цього разу є позиція і реакція студентів, викладачів і керівництва Харківського національного університету імені В. Каразіна, в якому ви викладаєте? Пригадується, що 2004 року в перший день протестів у Харкові з ініціативи ректора було перекрито центральний вихід з університету…

— А цього разу, до речі, той самий ректор усе ж таки підписав обережний лист з осудом розгону Євромайдану 30 листопада. І кілька викладачів та студентів постійно присутні на протестних акціях. На жаль, лише кілька.

Фото Євгенії Притули

— Ви були свідком того, як під час Всеукраїнського форуму Євромайданів невідомі молоді люди влаштували штовханину під стінами Свято-Дмитрівського храму, у фейсбуку очевидці написали, що вони начебто бачили, як "Беркут" стріляв в одного зі священиків. Ми ще можемо дискутувати, чому в нашій країні стріляють у журналістів, але куди складніше зрозуміти, коли не зважають на речі святі …

— Оскільки Церква за своїм покликанням має бути на боці борців за справедливість, їхні опоненти муситимуть прямо або приховано узалежнювати, залякувати Церкву, аби змусити її замовкнути.

Зрештою, чи не всі диктатури, принаймні за останні два сторіччя, приходили до конфронтації з Церквою, репресували священнослужителів. Коли людина боїться правди й ненавидить її захисників, вона неминуче прийде до конфлікту з Церквою. Бо вона вже перебуває в конфлікті з Богом.

— УАПЦ ніколи не мала в Харкові особливої підтримки — ні з боку нинішньої, ні з боку попередньої влади. Поза тим, коли виникла критична ситуація, лише парафіяльна громада Свято-Дмитрівського храму погоджується прийняти в себе учасників Всеукраїнського форуму Євромайданів. Ваша церква — єдина, якій нічого боятися?

— Наша сучасна влада, і патріотична, і кримінальна, може своєю підтримкою лише дискредитувати Церкву, зв’язати її в діях. УАПЦ від початку її відродження в Україні займала цілком незалежну позицію. І "Форум Євромайданів" — не перша акція, що знаходить притулок у Свято-Дмитрівському храмі.

— Чи після Форуму були якісь погрози вашій церкві?

— В суботу приходили міліціонери, шукали в притворі прокламації та цікавилися, хто збирає кошти на Майдан…

— Вам відома доля затриманих біля храму правопорушників?

— Знаю, що прокуратура готувала документи на суд. Але чи він відбувся — не знаю. Та, правду кажучи, й не цікавлюся.

— Чи можна вважати лист Міністерства культури до УГКЦ про можливість припинення діяльності її організацій своєрідним тестом на міцність церковної спільноти в Україні?

— Якби цей лист не готувала така архаїчна структура, як сучасне Міністерство культури, можна було б запідозрити його авторів у далекосяжних планах. За наших же умов я б швидше припустив, що це не вельми компетентне виконання політичного замовлення, мета якого подвійна: залякати священнослужителів різних конфесій, які ще не забули підневільного життя християнина в СССР й не звільнилися від комплексу меншовартості, та підіграти поширюваній Кабінетом Міністрів легенді про суто галицький склад Майдану.

— Політик-харків’янка Інна Богословська припустила, що на рішення Віктора Януковича не підписувати угоду про Асоціацію між Україною та ЄС могла вплинути церква Московського патріархату. Як думаєте, чи справді церква може відігравати таку ключову роль під час прийняття подібних рішень загальнодержавного значення?

— Аж ніяк. За наших умов політики лише визискують імідж Церкви, в реальному житті нехтуючи її настановами.

— Один греко-католицький священик, якого я розпитувала про причини його перебування на Майдані, сказав, що він має бути там, де його парафіяни, але разом із тим рух в Європу йому складно підтримувати, бо, на його переконання, Європа нині переживає церковну кризу. Чи згодні ви з такою думкою?

— Коли ми вибираємося з дому, завжди наражаємося на небезпеку. Але хто б хотів провести все життя замкненим у помешканні? Входження до Євросоюзу створює цивілізаційну перспективу, яку ще треба буде реалізувати. Чим довше ми ховатимемося від цієї перспективи, тим глибше поринатимемо в баговиння стагнації, постійне копирсання у провінційних сварках. Крім того, варто вчитися самокритичності. Мені вже неодноразово траплялося бувати в країнах Євросоюзу.

Так, там відбуваються секуляризаційні процеси, бракує семінаристів, священиків, монахів. Але я б не сказав, що наше повсякденне життя ближче до християнського ідеалу, ніж в Італії чи Німеччині. Воно просто насиченіше зовнішніми знаками релігійності. А от що стосується любові до ближнього, вміння прощати, справедливості в стосунках у суспільстві...

Спробуйте знайти в нас міліціонера чи спецпризначенця, який би заявив, що він атеїст! Однак чомусь при зустрічі з ними завжди — не тільки зараз на Майдані — хочеться триматися подалі. Лондонський же поліцейський або римський карабінер викликають почуття захищеності.

— Хоч і повільно, хоч і болісно, Євромайдан намагається змінити усталену політичну систему, вивести її в русло діалогу і компромісу. Чи відбуваються завдяки Євромайдану подібні зміни і в Українській Церкві?

— Не може бути компромісів добра зі злом. Слово "компроміс" навряд чи знайде місце в церковній риториці. Але, незалежно від майданів, які були й будуть, Церква несе в своїй природі ідею діалогу — людини з Богом, кожного з нас — зі своїм ближнім.

Фото Євгенії Притули

— Ви були одним із небагатьох священиків, які підтримали повалення пам’ятника Леніну в Києві. Чи не здавалося вам, що в момент протистояння в суспільстві це лише негативніше, ворожіше налаштувало противників Майдану?

— Ні, не здавалося. Коли хірург не видалить своєчасно пухлину, ми ніколи не видужаємо. А совєтська символіка — це та сама ракова пухлина в знаковому просторі української культури.

— Хоча й були після того повалення якісь малочисельні акції протесту, заяви окремих киян про те, що це варварство, пам’ятка архітектури й історії, харківський губернатор Михайло Добкін пообіцяв профінансувати виготовлення нового монумента, але в цілому про Леніна досить швидко забули, бо є нагальніші проблеми, а разом із тим виявилося, що радянські символи не мали вже аж такої кількості прихильників у столиці, щоби за них боротися. Натомість, якщо спрогнозувати, що подібна ситуація могла би виникнути в Харкові, очевидно, що там протести були б куди чисельнішими. Чому, на ваш погляд, у Харкові таким живучим виявився радянський міф, який не втомлюється підживлювати нинішня влада, влаштовуючи, приміром, помпезні святкування Дня Перемоги і Дня визволення міста?

— Я чув, що "тітушкам" перед акціями давали курити наркотичні суміші. Так ось совєтські міфи, пропоновані Партією регіонів східним українцям, — це ті ж самі наркотики, покликані приховати реальні проблеми, занурити наших співвітчизників у міражі минулого.

— В нещодавньому інтерв’ю Ви зазначили, що відсутність одного лідера на нинішньому Євромайдані — це позитивна риса, яка відрізняє його від Майдану-2004. Натомість схоже, що оця відсутність одного лідера, вічне українське невміння домовитися, поступитися лише загострюють ситуацію…

— Не думаю. Варто вчитися й надалі діяти колегіально, не перекладаючи відповідальність за прийняття рішень на одну людину, щоб її ж згодом і оголосити винною в помилках. Перечитайте першу Книгу Царств, де розповідається, як юдеї вимагали в пророка Самуїла поставити їм царя, і пригадайте, чим це все закінчилося.

— Під час першого Майдану Ви закликали людей не сприймати суспільні процеси як змагання двох команд, двох людей, чужих і своїх. Чи немає такої ж самої загрози нині? І якими є помилки сприйняття Євромайдану?

— Мабуть, головна помилка, — сприйняття його як власне Євромайдану. Саме таке сприйняття навʼязують опоненти. Київський Майдан має сенс і перспективу як суспільна альтернатива постсовєтській диктатурі. Євроінтеґрація не може бути визначальною стратеґією нації. Але вона важлива як один із засобів подолати інерцію УССР та хижий симбіоз криміналітету й нащадків партноменклатури.

— Багато хто з культурних, громадських, релігійних діячів говорять про те, що Євромайдан уже відіграв надважливу роль, на противагу їм скептики стверджують, що шанс мирних змін уже втрачено, що протест затягнувся, наслідком чого стали останні криваві події. На ваш погляд, якими є головні уроки Євромайдану?

— Я би виділив кілька таких уроків: небезпека пасивного очікування змін, необхідність скоординованої стратегії, оманливість легковажно-ліберальної гри в суспільний протест і, мабуть, найголовніше: для перемоги необхідна нерозривна єдність слова й чину, сполучена із солідарними діями громади.

— Церква завжди закликає до миру, прощення і порозуміння. На чиєму боці має бути Церква у немирний час, який Україна переживає нині?

— На боці Христа, а отже — на боці тих, хто відстоює євангельські цінності в світі.

— Чи можна шукати якийсь прихований смисл у тому, що перехід Євромайдану від ненасильницького спротиву до радикальних дій відбувся саме на Богоявлення?

— Провидіння говорить символами, які треба вміти прочитати. А хіба не символічний початок масових акцій на спомин архистратига Михаїла, порятунок у Михайлівському монастирі? Не варто спрощувати, трактувати символи однозначно. Дослухатися ж до них, вчитуватися в них необхідно. Пригадаймо, що співали в церквах у навечірʼя Богоявлення: "З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог"! Чи не кличуть нас ці слова до дії, до активного протистояння злу?