Як це – бути молодою сім'єю науковців в Україні

Як живуть українські науковці та в яких умовах працюють?

А що, коли вони разом створюють сім’ю і в них з’являється дитина?

Молода сім’я Олександра Скорохода та Юлії Безвершенко – не типові українські науковці, які вирішили зробити становище науки в Україні кращим і для себе, і для своїх колег.

***

Зараз Валі – доньці Юлії та Олександра – два з половиною роки.

Навіть до народження вона разом з мамою брала участь в громадських слуханнях, прийнятті законів, мітингах, що стосуються науки. Такий темп життя звичний для їхньої сім’ї.

Юля вважає, що дитина розвивається в природному середовищі, що її не треба "дресирувати".

Наприклад, до двох років Валя вже знала всі букви, хоч її цьому ніхто спеціально не вчив.

Науковиця переконана: достатньо просто проводити час з дитиною, давати їй можливості, тоді вона все вбирає як губка:

– Ми з нею всяких жучків розглядаємо. Дітям зазвичай кажуть не лягай на асфальт. А на нас всі дивляться дуже здивовано, бо ми вдвох лежимо на асфальті, адже там повзе жучок.

Всі ми в дитинстві однакові: нам цікаво залізти в калюжу, намазати на лице бруд чи відірвати жучку лапки.

Просто потім в нас це придушують. Або інші: "Не роби цього", або ми самі: "Все, я дорослий, час робити щось серйозне".

А люди, в яких це лишається – це науковці. Їм чомусь цікавіше відповідати на ці свої дитячі запитання "чому?" і "як?".

Якщо людині подобається вчитися, то наука – це правильна сфера для самореалізації".

Зазвичай у сім’ї Юля з Сашею розподіляють батьківські обов’язки, що дозволяє обом займатися справами:

– Ми просто сідаємо, розподіляємо критичні задачі. Домовляємося, хто з Валею до такої-то години.

Іноді Юля бере доньку з собою на роботу чи зустрічі:

– Всі з розумінням реагують. Коли Юля вагітна була, були побоювання: "Як потім з дитиною кудись прийти?". Але, виявляється, в багатьох були чи є діти і вони розуміють всі ці складнощі, – розповідає Сашко.

Про знайомство

Цікавість до законодавчих змін в науці виникла у фізика-теоретика Юлі та молекулярного біолога Сашка виникла не просто так.

Ще у аспірантські роки вони активно брали участь в громадських процесах, пов’язаних з наукою, ходили на мітинги за збільшення фінансування науки, підписували петиції.

На одному з таких мітингів і познайомилися:

– Ми з моїм колишнім сусідом по кімнаті, Юрою, в гуртожитку пішли на мітинг профспілки НАН України, який відбувався на знак протесту проти урізання фінансування академії.

Юра також був фізиком з Могилянки і знав Юлю. Каже: "Ходімо, познайомлю тебе з дівчиною, яка цікавиться різними питаннями науки", – згадує Сашко.

Після цього якийсь час майже не спілкувалися.

А коли під час Революції Гідності почала формуватися спільнота науковців, які хотіли змінити ситуацію з наукою в Україні, зустрілися знову.

– І понеслося. Спочатку писали пропозиції по реформуванню наукової сфери, а згодом почали жити разом, – сміється Саша.

Про фінансування науки і "відтік мізків"

Зарплата в молодших наукових співробітників – близько 4 000 грн, якщо вони працюють на повну ставку (значна частина вчених в НАН України має неповну ставку).

За таких умов, у Києві малоймовірно навіть знайти квартиру для оренди.

Тож вчені, які залишаються займатися наукою в Україні, намагаються підробляти.

Зазвичай це викладання та репетиторство, часто допомагають міжнародні гранти.

Фінансування науки ледь забезпечує інфраструктуру інститутів, не кажучи про передові дослідження.

Сашко розповідає, що співробітники Інституту молекулярної біології та генетики НАН України могли працювати на конфокальному мікроскопі лише раз на тиждень у Інституті біохімії ім. Палладіна, бо власного не було.

І лише цього року за грантові кошти мікроскоп придбали. Це на 350 осіб, які працюють в Інституті.

– При цьому, якщо брати, наприклад, колег з Польщі (Інститут молекулярної і клітинної біології, Варшава), то на близько 150 співробітників, вони мають аж 5 конфокальних мікроскопів", – каже Сашко.

Конфокальний мікроскоп відрізняється від звичайного тим, що має більшу роздільну здатність та контрастність.

А це велика перевага для біологів та генетиків. І такий мікроскоп лише один. На цілий інститут.

– Як вони працюють, – дивується Юля, – для мене як теоретика загадка.

Хоч умови складні, науковці подаються на міжнародні стажування та гранти.

Часто робота відбувається так: зробити за кордоном експериментальну частину, а вже в Україні працювати над обробкою результатів та статтею:

– Наразі держава просто безпорадна в цьому напрямку.

Якщо говорити про кінцевого споживача – науковця, він дивиться на все це і бачить, що його просто не поважають, та й умов для професійного розвитку немає. Йде відтік в суміжні сфери.

Часто науковці йдуть в ІТ: маючи науковий бекграунд, їм досить легко навчитися програмуванню.

Ті, хто хоче займатися наукою в хороших умовах, їдуть за кордон:

– Ми поступово стаємо таким собі провідником – від нас їдуть, а до нас ніхто не приїжджає. Та ж сама Польща. Звідти науковці теж їдуть в країни, де наука забезпечується краще.

Натомість до них їдуть принаймні українські вчені. А хто приїде до нас?

Чи можемо ми створити конкурентні умови? Наука не має кордонів, тому те, що науковець впродовж життя працює в різних установах і країнах – цілком нормально і добре, якщо це збільшує його можливості.

Але треба, щоб відтік мізків зрівноважувався притоком. А до нас ніхто не буде приїжджати. Немає умов для роботи вченого.

Про громадську діяльність і реформування науки

– В якийсь момент ми спробували подивитися більш глобально на проблеми, які виникають в нас і колег. Майдан став тригером, коли частина людей сказала: "Ні, далі так не можна".

В один момент стало зрозуміло, що в нашій державі, крім науковців, ніхто не зможе поставити питання науки, її розвитку і забезпечення для держави.

Нема кому сказати, що наука – важлива не лише як культурна та освітня функція, але і як функція економіки.

Коли пара разом з однодумцями почали надсилати в органи влади перші пропозиції, їм здавалося, що достатньо лише сформулювати те, що потрібно, і буде результат.

Але виявилося, що не все так просто – є різні групи зі своїми інтересами, розуміння потреб науковців у можновладців далеке від реального, а системна робота майже відсутня.

Після Майдану кристалізувалося бачення, що потрібно працювати більш системно, адже неможливо окремо вирішити питання врегулювання якихось речей.

– Влада оновлюється досить швидко, часто і її інтереси відносно науки також. Тому у всіх, хто б не прийшов до влади, має бути розуміння, чому нам наука потрібна і що це питання довготривале, – вважає Олександр.

У 2015 році Юля з Сашком та командою працювали над новим законом про наукову і науково-технічну діяльність. А зараз допомагають з впровадженням цього закону та займаються питанням євроінтеграції в науці.

Юля розповідає, що серед пріоритетів української влади за 25 років науки не було.

Відсутня стратегія розвитку науки, немає розуміння, як функціонує наука в сучасному світі і для чого вона Україні взагалі.

– Україна є учасницею програми "Горизонт-2020", ми можемо використовувати багато механізмів, які дозволяють долучитися до європейських процесів формування політики у відповідних сферах та запозичити кращі практики ЄС.

Ми вбачаємо нашу задачу допомогти уряду зрозуміти, що це важливо. У стратегічних документах науку традиційно записують в гордість.

Культура, освіта й наука – це наче такі квіточки, коли вже все добре, тоді ми прищепимо цю брошку і будемо ходити й пишатися.

Ніхто у владі всерйоз за 25 років не поставив питання, що наука може бути локомотивом розвитку держави як такої.

Популяризція науки і здорового способу життя

Окрім громадської діяльності, Сашко популяризує науку та здоровий спосіб життя.

З 12 років він активно тренується: спершу були карате, бойові мистецтва, потім туризм, йога, плавання, а останні 5 років захоплюється трейлранінгом (біг пересічною місцевістю), бере участь у різноманітних бігових змаганнях: гірських трейлах, марафонах та ультрамарафонах.

У якийсь момент Саша зрозумів, що його науковий бекграунд та спортивний досвід можна поєднати.

Все почалося з науково-популярних лекцій про процеси в організмі людини під час фізичних навантажень або стресу, чи під час старіння в рамках Днів науки.

Пізніше з’явився блог, де Сашко пише, як зберегти здоров’я, тренуватися ефективно, й про участь у спортивних змаганнях.

Згодом – лекторій Sporty для тих, хто хоче тренуватися правильно і жити довго.

Юля ж у вересні буде спікером на науково-популярній конференції INSCIENCE, де виступить разом з представниками NASA, Mars Society, Hyperloop One та іншими.

Про те, чому залишаються

Обоє кажуть: не їдуть, бо багато сил вкладено в те, щоб у науці відбулися зміни на краще.

"Шкода свого часу, бо це значить, що менше можливостей займатись наукою.

З іншого боку, важко оцінити, який вклад я можу потенційно дати в приріст наукового знання.

Але коли роблю все це, відчуваю, що це важливо, що мені і всім, хто цим займається, вдасться створити кращі умови для всіх науковців та розвитку науки в Україні", – розповідає Юля.

Ця діяльність важлива і для них самих.

Молода сім’я вкладає сюди все життя. Хочуть побачити якісні зміни, коли донька буде йти в школу.

– Нормального життя в нас не було ніколи. Бувають дні, коли ми не говоримо, тому що немає часу, немає можливості навіть відрефлексувати, про день розказати щось, бо той режим роботи несумісний з 24 годинами на добу.

І ми весь час сподіваємося, що кількість напрямків зменшиться, але все тільки збільшується, бо створюється якась нова робоча група і воно весь час розростається. Ще й маленька дитина.

Але мені здається – це хороша ознака, якщо ми це витримаємо. Бо дуже складно викинути якийсь шматок – тоді кінцевий результат може бути не таким і ти будеш знати, що не зробив все можливе.

І хоч важко поєднувати сім’ю, виховання дитини, громадську і наукову діяльність, Сашко і Юля продовжують робити те, що люблять.

– Головне: дивитись в спільному напрямку, в нас це точно є. Ми одна команда. І народження дитини це дуже ясно продемонструвало, бо в іншому випадку ми б не змогли робити те, що ми робимо, якби ми одне одного не підтримували безумовно майже в усьому.

Мар'яна Капранова, для УП.Життя