Напій епохи. Як з "Живчиком" встигло вирости ціле покоління

Без зайвої скромності можна сказати, що "Живчик" – напій епохи. Це перший і найбільш популярний український напій, без якого важко уявити жодне свято на початку "нульових".

Він швидко завоював серця батьків, адже був не лише смачним і кольоровим, а й корисним – завдяки додаванню натурального соку та ехінацеї.

Цього року йому виповнюється 20 років. На ньому встигло вирости ціле покоління креативних та успішних українців. Ми зібрали кілька історій з дитинства тих, хто дорослішав разом із "Живчиком".

Севгіль Мусаєва, редактор "Української правди"

Я почала писати прозу у шостому класі. При шкільній бібліотеці тоді існував літературний клуб "Червона гвоздика", де ми після уроків збиралися і обговорювали ідеї оповідань чи віршів. За кілька місяців я так втягнулася в його роботу, що почала проводити у шкільній бібліотеці весь свій вільний час.

Найвдаліші роботи учнів шкільна бібліотекарка надсилала на конкурси дитячої творчості. Якось вже взимку на адресу клубу прийшла посилка із приміткою "Переможцям республіканського конкурсу дитячої прози". У картонному ящику були три іменні грамоти, три плитки шоколаду та шість великих пляшок мого улюбленого "Живчика".

Радість від цієї події для мене, 12-річної, важко навіть описати. І якщо шоколад я розділила із іншими дітьми, то дві пляшки Живчика в цей день із гордістю принесла додому — батькам та молодшій сестрі. Мовляв, дивіться, хтось все ж таки оцінив мої зусилля писати.

Батьки, які до цього часто сварилися на мене через те, що я затримувалася в школі після занять через літературний клуб, теж раділи. Пройшло вже багато років, але коли я бачу пляшку зі знайомою назвою, я завжди згадую цю теплу історію зі свого дитинства.

Маша Сєбова, тревел-блогер

Коли мені було 5 років, батьки тримали невеличке кафе в Аркадії. Навіть скоріш забігайлівку а-ля 90-ті стайл. Асортимент там був класичний – шашлик, морозиво і сироп, який продавали стаканчиками. Відповідали за всі ці розкоші ми з мамою.

Пам’ятаю, вона тоді дуже переживала, що я все літо не ходжу до дитячого садка і не можу нормально спати вдень. Але для мене це було найкраще літо – кожного дня з ранку до вечора на морі і нескінченний ресурс морозива. Я би й зараз від такого не відмовилась.

Морозиво ми продавали звичайне, а ось навпроти нашої "точки" стояв холодильник з імпортним. Там торгував хлопець років 18-ти, який приїхав в Одесу заробити грошенят і поплавати.

Увесь час, який я не бовталася в морі, сиділа в нього на шиї. І періодично вимінювала імпортне морозиво на стакан сиропу. Загалом, не життя, а малина.

Наприкінці сезону перед від’їздом мій новий друг подарував мені йо-йо. Пам’ятаю, що був вечір, вся Аркадія у вогнях, а ми обираємо цю кульку, яка світиться. Для мене тоді це був просто космос. Але закінчилась історія сумно – сусідські хлопці попросили погратися з модною іграшкою. А я вперше в житті "зажала" і не поділилась, чим, до речі, здивувала сама себе. Я просто з тих, хто не спитавшись запросить увесь двір їсти мамині котлети.

Коротко кажучи, наступного дня йо-йо зламалося. Досі згадую той момент із соромом. Проте раз і назавжди запам’ятала, що таке миттєва карма і що скупитися не можна.

Марта Госовська, колумністка

Найбільше в дитинстві я не любила математики. Цифри – то було не моє. Моє – то були слова. І я обирала ті найжалісливіші, щоб впросити маму не вести мене в школу на контрольну. Слова на маму не діяли, але мама вміла чаклувати, принаймні, зуміла мене в цьому переконати!

У переддень контрольної вона замикалася на кухні і гучно тарабанила каструлями, шурхотіла пакетами, калатала ложками і взагалі вела себе вкрай загадково. На кухні готувався магічний еліксир, який мав мені допомогти правильно множити сім на дев’ять і додавати в стовпчик навіть великі числа!

Еліксир я мала випити ввечері, перед сном, акурат після того, як закінчу робити вправи з математики – мама казала, що так табличка множення залишиться на місці, в моїй голові, а не вивітриться, як це буває зазвичай. Еліксир подавали у скляночці з наклейкою літачка і на вигляд він був зовсім не зеленим, як я собі уявляла магічні еліксири, а сонячно-жовтий, як концентроване літо, як теплі вечори на ґанку, як яблука зібрані в росяній траві… як щось дуже знайоме, але таке, що крутиться на язиці і ніяк не згадаєш.

Контрольну я написала на відмінно. Еліксир допоміг! Радості моїй не було меж: тепер не буде ніяких вечірніх вправ з таблички множення, а я знову преспокійно зможу читати "Гобіта" і навіть переписувати його у зошит!

Ввечері я знайшла порожню пляшку з-під "Живчика"! Стомлена чарами мама забула заховати її від мене подалі. Я реготала, як навіжена, а мама, здається, трохи навіть зашарілась – такий план, такий успіх і така необачність! Як би там не було, але традиція пити "Живчик", готуючись до контрольних – і не тільки з математики – супроводжувала мене усі шкільні роки! І діяло ж!

Іван Марунич, блогер, фронтмен гурту NRavitsa Planet

Наш 4-палубний теплохід йшов з Києва вниз по Дніпру, мені було 11. Декілька днів тиші, порожній корабель набирався сил, щоб вже незабаром стати центром нічних вечірок українських та закордонних зірок.

"Таврійські Ігри" стали центральним та найбільшим музичним фестивалем перших років Незалежності. Туди прагнули потрапити не тільки всі вітчизняні артисти, але й уся прогресивна молодь. Каховка ставала на декілька днів справжнім островом свободи. Точніше півостровом, адже велика сцена стояла біля води на кутку, який нагадував півострів.

У Каховці, окрім фестивалю, інших великих подій за рік не було, тому ніхто не поспішав будувати великий готель, який би відповідав зірковим побутовим райдерам. Функцію готелю також виконували теплоходи, де на одному з трьох у якості юнги і був я.

У перший день ще до саундчеків мені зробили спеціальний пластиковий бейдж з цифровим фото, а також різнокольоровим ремінцем. І от вже з ним я міг ходити на усі саундчеки і знаходитись на виступах прямо перед сценою. Ну, і головне — жити пліч-о-пліч з усіма зірками фесту.

Це були ювілейні Таврійські ігри, а тому "свято музики і краси" тривало цілих п‘ять днів (а не три, як в інші роки). Тому лише артистів, які виступали, було близько 50. А ще й ті, хто приїхав просто потусити.

Мене одразу кинули в басейн молодого українського шоу-бізнесу, і наплавався я за ці п‘ять днів з головою. Поруч гуляли молоді Друга Ріка, Скрябін, Zdob si Zdub та ін.

Снідали, обідали та вечеряли ми також разом з артистами. Біля ресторану на диванчиках сиділи молоді Океан Ельзи, до яких тоді тільки долучився Дмитро Шуров у якості клавішника.

Я взяв автографи у всіх музикантів ОЕ, а от Святослав Вакарчук стояв трохи подалі. Я мав до нього якось звернутися, але з голови повилітали всі синоніми до слова "соліст". Як, власне, і саме слово "соліст". Тож я попросив розписатися фразою: "Ви також, будь ласка! Ви ж тут головний".

Ці п‘ять днів стали чи не найяскравішим спогадом дитинства. І зараз розумію, що стали тим першим поштовхом, який призвів до вибору професії музиканта. Ну, і мама, яка повела у музичну школу на скрипку.

Довідка. ТМ "Живчик" розливається на потужностях компанії "Оболонь" – одному з найбільших національних виробників пива, безалкогольних і слабоалкогольних напоїв, мінеральної води. Компанія працює у таких категоріях ринку напоїв: пиво, безалкогольні напої ("Живчик", "Живчик Smart Cola" та ін), квас ("Квас Старокиївський"), мінеральні води ("Оболонська", "Прозора" та ін). Рецептуру напою "Живчик" і назву бренду створив Олександр Слободян, президент компанії. Офіційне відкриття "Оболоні" відбулося у 1980 році. Компанія стала першим приватним підприємством незалежної України.