Місія нездійсненна: як готувалися до нового навчального року родини, які живуть за межею бідності

COVID-19 та навчання в умовах карантину – не єдина проблема для багатьох українських сімей. Значна кількість родин живуть за межею бідності.

Грошей часто не вистачає навіть на найнеобхідніше, не те, щоб зібрати дитину до школи.

А при поверненні до дистанційного навчання, тисячі дітей не зможуть приєднатися до онлайн уроків через відсутність необхідної техніки. Навіть вживаний комп’ютер для багатьох – розкіш.

Власне, часто дітям потрібно усе – від ручки до взуття.

Заручники карантину

"Я рік без роботи, бо садочок, куди збиралася влаштуватися, так і не відкрився, – розповідає Тетяна з Києва.

А діти – школярі. Почався карантин і дистанційне навчання, а в нас один сенсорний телефон на двох".

14-річний Андрій та 9-річна Мілана не могли повноцінно брати участь в онлайн уроках і надсилати завдання. У результаті у хлопця сильно знизилися оцінки.

"Раніше були вісімки, дев’ятки, десятки, а зараз з української – четвірка, з англійської – п’ятірка. Прикро", – зітхає його мама.

Тетяна з Андрієм та Міланою

Колись Тетяна отримала престижну освіту товарознавця. Також закінчила курси кухаря третього розряду та отримала ступінь бакалавра з бухгалтерського обліку.

Після декрету працювала касиром у їдальні в одній зі структур при адміністрації президента, але її скоротили.

Нині постійної роботи знайти не може. Живе на мізерні соціальні виплати, що отримує як одинока мати.

"Коли буду працювати, назбираю хоча б на один вживаний комп’ютер на двох", – каже Тетяна, котрій вже 50 років.

Дуже хоче влаштуватися в державну установу, бажано – недалеко від дому, бо діти часто хворіють. Боїться, що приватна структура не даватиме повний лікарняний.

Та й житло у неї зараз соціальне. Батько дітей після інсульту став знервованим, почав бити її та малих. Довелося тікати.

"Щотижня намагаюся купувати дітям молоко, масло, м’ясо. Допомагає міжнародна благодійна організація СОС Дитячі Містечка Україна, на карантині давали крупи миючі, овочі, ліки", – розповідає жінка.

Сестра з Білої Церкви передає одяг і взуття від своїх дітей. А ще продуктами допомагає мама, що живе у селі, їй 83 роки. Хоч брати допомогу від старенької жінки з мізерною пенсією Тані соромно.

"Нам подарували хлібопічку, тож трішки печемо на продаж пиріжки і хліб.

Потребуємо всього – від одягу до ремонту ліжок, які вже ходором ходять", – зітхає жінка.

Вечорами вона пише вірші та мріє, що колись її життя обов’язково зміниться.

У горі та у боргах

"57 з половиною років і ще потрібно працювати, хоч і стажу понад 33 роки. Я опікун онука. Дочка із зятем потонули два роки тому, – зі сльозами згадує Ніна з Київщини, котра сама тепер виховує дев’ятирічного Андрійка.

Сергій (зять) якраз купив старі Жигулі. Захотілося поїхати "сполоснутися". Сполоснулися…".

Того нещасливого літнього дня 2018 Андрійко грав у піску, коли на його очах один за одним потонули мама й тато, бо попали у вир.

Протягом року в Ніни померли брат і старенька хвора мама. Жінка залишилася без будь-якої підтримки, живе у селі в батьківській хаті, обробляє город.

"На карантині уроки робили онлайн. Але у мене немає онлайну. Вчителька на Viber відправляла завдання, ми їх робили і відправляли фотографії зошитів.

У Андрійка проблема з тазостегновим суглобом, нещодавно лежали у лікарні на Богатирській. Тепер потрібно возити його до Броварів плавати", – розповідає вона.

А ще їй треба водити онука до школи два кілометри, тож повернутися на роботу до магазину "через дорогу" вона не може.

Колись у Ніни все було добре. Зять працював у торгівельній компанії, донька дивилася за Андрійком. Родина жила у двох кімнатах сімейного гуртожитку, які колись отримала від роботи Ніна.

Здавати в оренду це житло жінка не може, бо потрібно підвести воду. Це коштує близько 20 тисяч гривень. Таких грошей родина не має.

А продати кімнати в гуртожитку поки не можна: Андрійко там прописаний.

"Бабушка "у долгах, як у шелках", – зітхає жінка. – За ремонт холодильника віддала три тисячі, зламалась поливальна станція – добре, що є подруга, котра перепозичила гроші на ремонт".

Пральну машину нема за що полагодити, тому жінка пере руками.

"31 серпня у хлопчика був день народження. Він дуже хоче планшет. Але що можна купити на дитячу пенсію, ще й маючи борги за газ?"

Ніна мріє про комп’ютер, теплі речі та взуття для онука на зиму.

Бабця – за маму і тата

Про історію цієї родини з Луганщини розповідає соціальний працівник Катерина.

"Восьмирічний Михайлик хоче стати акордеоністом. На одному з конкурсів познайомився з музикантом, що нині живе за кордоном. Тепер тільки й розмов, що про гастролі та подорожі світом". Та поки ці мрії лишаються захмарними.

Батьки здібного хлопчини зловживають алкоголем. Постійної роботи не мають, що, утім, характерно для їхнього містечка.

Дитиною в усіх сенсах опікується 67-річна бабуся, і вона – неабиякий боєць, адже на мінімальну пенсію їй вдається робити майже неможливе.

Те, що Михайлик займає призові місця на музичних конкурсах – її велика відрада і мотивація боротися далі.

Восьмирічний Михайлик хоче стати акордеоністом

Жінка час від часу отримує допомогу психолога благодійної організації, бо не може щодня спокійно спостерігати, як її син, батько Михайлика, деградує. У юності він професійно займався футболом. Однак травма, а потім хвороба ніг поставили хрест на спортивній кар’єрі. Зараз потребує операції.

Якщо не брати до уваги сезонні роботи, вони з дружиною фактично живуть на соціальні виплати, зокрема і на дитину. Та Михайлику з цього не перепадає.

"Під час карантину хлопчик виявився відрізаним від навчального процесу, адже у сім’ї єдиний кнопковий телефон на усіх. Тому бабуся мріє про комп’ютер або смартфон для Михайлика", – ділиться Катерина.

Так і виживають вже восьмий рік дві споріднені душі на символічну бабусину пенсію. Небайдужа жінка стала рідною і для старшого брата Михайлика, хоча він і не її кровний онук.

Цього літа бабуся переймалася лише одним: на чому ще заощадити, щоб купити Михайликові рюкзак та взуття на новий навчальний рік. Від ліків для себе вона вже відмовилася.

Шкільний рюкзак – розкіш для багатьох дітей

Кількість родин, які потребують допомоги в умовах карантину, значно збільшилась.

Це підтверджує благодійна організація СОС Дитячі Містечка Україна, яка й опікується цими трьома родинами.

Всього під супроводом організації 584 сім’ї та 1200 дітей, які перебувають у кризі та проживають в Київській і Луганській областях.

449 дітей з прийомних та вразливих родин, якими опікується організація, не мають базового канцелярського приладдя, 292 дитини пішли до школи без рюкзаків.

Не всім по кишені викласти суму під 1000 гривень – саме стільки коштує закупити ручки, зошити, фарби, папки, а також простенький рюкзак.

Вартість вживаного ноутбуку для онлайн занять стартує від 2500 грн. У благодійній організації зазначають, що будуть раді прийняти у подарунок вживані ноутбуки для дітей, які цього потребують.

Також для допомоги школярам із сімей, якими опікується СОС Дитячі Містечка Україна, ініційовано збір коштів для придбання канцелярського приладдя та шкільних рюкзаків.

Долучитись до ініціативи "Рюкзак добра" та підтримати перед навчальним роком сім’ї у скруті можна через сайт організації.

Наталія Рудніченко, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина VadimVasenin/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

В школах помаранчевої зони вчителі будуть проводити уроки в захисних щитках – Ляшко

Що мають робити вчителі, якщо в учня симптоми COVID-19: інструкція від департаменту освіти і науки Києва

До школи з 1 вересня: який досвід роботи закладів освіти Україна вже може перейняти у інших країн

Школи у "червоній зоні" закриватимуть на двотижневий карантин – Шмигаль

Діти та COVID-19: як малюки переносять коронавірус, "червоні прапорці" для батьків та що робити породіллям