Музей у Козлувці – розкіш і соцреалізм

18 листопада 2020

Цього року ми дуже прагнули подорожей, але пандемія змінила світ. Туризм теж змінив напрямки – люди шукали потіхи у межах країни.

Гугл, за звичкою, відслідковував найбільш рейтингові місця. І на кінець сезону й з нагоди 15-річчя запуску свого сервісу карт роздав Золоті позначки для найкращих.

У Польщі оригінальні відзнаки отримали 16 місць, по одному у кожному воєводстві.

Спецроєкт Закордонного осередку Польської туристичної організації розкаже, чому ці місця варто побачити.

І так, обмеження не вічні – кордони все одно відкриють, робити список must see можна вже зараз. 

Музей Замойських у Козлувці Люблінський Версаль

Козлувка – маленьке село біля Любліна. Але здатне зруйнувати не один міф і змусити уявити власну історію про Час і Людину. 

Перше, що приваблює у Козлувці, – це розкішний палац. Туристи  їдуть сюди, щоб побути серед краси.

Ідеально збережена  магнатська резиденція дає відчуття затишку, спокою і, що цікаво, – не пригнічує пишністю, а намов до неї залучає.

Особлива атмосфера відчувається одразу за вхідною брамою із написом "То менше болить". До цього напису є цікава історія, яку ви, безсумнівно, у замку почуєте.  

До палацу йдете елегантними парковими  доріжками, повз візерунки клумб – парк тисячі троянд, поміж яскравих павичів, обабіч могутніх дерев.  І почуваєтесь, мов удома.

Можливо, це заслуга архітектора Юзефа Фонтани, який експериментував із бароковими схемами палацово-паркових комплексів і зумів досягнути ідеалу. "Мов удома" у Козлувці почувались усі її власники: законні і загарбники.

Найбільше для Козлувки зробили магнати Замойські. Вони любили цю  резиденцію, дбали про неї – палац досі під їх гербом. 

Замойські покинули своє родове гніздо вимушено. 1941 р. Александра Замойського, офіцера АК, заарештувало гестапо, аристократа відправили у концтабір "Аушвіц".

Дружина Александра – Ядвіга Замойська з дітьми ще якийсь час  жила у флігелі поруч з палацом, але й їй довелося виїхати.

Графиня звернулася за підтримкою до барона і маршала Фінляндії Карла Маннергейма.

Майстер переговорів Маннергейм постарався – Александра, в’язня номер 16334, перевели з "Аушвіц" до "Дахау", де умови перебування були легшими.  Граф вижив і емігрував до родини.

Минуле у різних формах

Вхід у музей лише з гідом. Інтер'єри мають найвищий ступінь автентичності, колекції вражаюче багаті. Але немає типової музейної атмосфери.

Здається, граф з родиною щойно вийшли на прогулянку у парк.

Чому палац не розграбували німецькі окупанти? Можливо через те ж відчуття "як удома". Німці вважали, що маєток буде належати їм завжди і ставились до нього в міру дбайливо.

Більшими варварами були совєти і їх комуністичні послідовники. Ці також

думали, що загніздяться на польських теренах назавжди. Палац зайняли відділи НКВД.

Та їх більше цікавила кахляна підлога у припалацовій каплиці, з якої було зручно змивати кров після катувань, ніж сама каплиця – безцінна, з унікальними вітражами, зроблена на зразок каплиці у Версалі.   

За Польщі Народної маєток націоналізували і мали намір віддати під колгосп. Скарби Замойських за дозволом Міністерства культури безжалісно розкрадали.

Вахтер впускав сторонніх за два пива. Зрештою, з палацу зробили музейне сховище.

Коли у Польщі змінився соціальний лад, озвалися спадкоємці Козлувки з вимогою повернути їм майно.

Суд постановив повернути палац Замойским. Утім, справа була суперечливою. Держава вклала у ревіталізацію маєтку величезні кошти.

Музей повернув на свої місця усі цінні речі, і за повернення комплексу колишньої пишності отримав у Брюсселі нагороду Europa Nostra.

Поторгувавшись, сторони дійшли компромісу: колишні власники отримали високу грошову компенсацію, можуть приїздити і жити у флігелі, а палац залишається державним Музеєм і продовжує традиції збереження історії.

Музей зараз має ще свій каретний двір. А у будівлі колишньої графської возівні розмістилася  єдина у Польщі та Європі Галерея мистецтва соціалістичного реалізму.

Проект "Перебудова, ревіталізація та консервація будинків палацово-паркового комплексу в Козлувці (дві офіцини, стайня, малий театр) з адаптацією під культурні і туристичні цілі" співфінансується з операційної програми "Інфраструктура і Середовище  2014-2020 рр.".

Кпина історії

Робочий люд міст і сіл у різних іпостасях у пишному маєтку аристократів виглядає як недолугий жарт.

Відвідувачі часто помилково думають, що картини і скульптури партійних діячів потрапили на периферію унаслідок декомунізації.  Але ці об’єкти мають іншу історію.

У Польщі соцреалізм як "стиль народний за формою і соціалістичний за суттю" став обов’язковим з 1949 р. і протримався до 1955-го.

Потім головним інструментом масової пропаганди стало кіно, а скульптури і картини з усієї Польщі почали потрохи вивозити на переховок у Козлувку.

Цікаво порозмовляти з керівником Галереї Славомиром Ґжехником, який займається вивченням соцреалізму понад 30 років.

Сьогодні таки важко зрозуміти, як митець, творча особистість, може роками продукувати обличчя партійних керівників, бути пропагандистом і оспівувачем.

Але то були часи без вибору, панувала диктатура. Єдиним замовником творів мистецтва виступала держава. Лише вона давала заробіток і славу.

Незгодних чекали забуття і репресії. Покоління поляків 50-років переживало совєцьку окупацію утретє, більшість митців пристосовувались.

Ядро колекції галереї соцреалізму в Козлувці складають роботи талановитих і шанованих польських художників, у т.ч. Тимона Несіоловського, Конрада Вінклера, Людомира Слендзінського, Властиміла Гофмана, Магдалени Вєнцек, Маріана Внука, які творили і у інший час і поза цим стилем.

Можемо лише здогадуватись про внутрішні трагедії митців, які були змушені виконувати держзамовлення.

Найперша реакція, яку викликає колекція, – це мимовільне здригання, бажання заплющити очі, обтруситись від такого минулого і знову опинитися у сучасному, безпечнішому, світі.  

На сьогодні зібрання налічує понад 2,5 тис творів, 10% робіт експонуються на двохсот метрах Художньої галереї. Це жахливий концентрат часів, які у Польщі називають, "часами, які добре що минули".

Оминути Галерею не вдасться. Високі постаті вождів на подвір’ї палацу мимоволі  інтригують. 

А де ж пам’ятники часів декомунізації? Лише два з них – погруддя Леніна із зали найвищих партійних засідань у Варшаві і його статуя з Пороніна потрапили до галереї у Козлувці.

Більшість ідеологічних об’єктів буквально пішли прахом. Масове мистецтво робили переважно із дешевого гіпсу.

Як доїхати:

Muzeum Zamoyskich w Kozłówce
Kozłówka 3
21-132 Kamionka

Орієнтуватися на Люблін. Зручно добиратися автівкою. Біля палацу є паркінг. 

Найбільше оригінальних новин про палац і околиці дізнаєтесь у сільському магазинчику через дорогу від брами. Тут, до речі, надзвичайно смачна випічка.

Одного дня у Козлувці точно буде замало. Затишні нічліги і смачні обіди рекомендуємо у заїзді "Лагуна" 

"Restauracja Laguna"

Kol. Skrobów 101A

21-100 Lubartów

Автор: Олена Бондаренко

Фото надані Музеєм у Козлувці

Читайте також: У Вроцлав, у Африку!