Слова з волі: чому варто приєднатися до марафону листів політв’язням

1795
29 грудня 2020

Шостий рік поспіль, ініціатива LetMyPeopleGo закликає під Новий Рік писати листи українським політв’язням Кремля. 

Зимові свята в неволі цього року будуть зустрічати принаймні 102 громадяни України за ґратами в Росії та окупованого Криму, і понад 200 українців у підвалах окупованого Донбасу.

Серед них правозахисник Емір-Усеїн Куку, координатор "Кримської солідарності" Сервер Мустафаєв, громадянські журналісти Марлен Асанов і Ремзі Бекіров, ювелір Віктор Шур, журналіст Дмитро Штибліков, військовослужбовці Юрій Гордійчук і Павло Корсун, музейна співробітниця Олена Пех, музикант Валерій Матюшенко та багато інших.

Написати листа – одне з найпростіших, але дуже дієвих речей для підтримки невинно засуджених людей. А робити це не обов’язково лише під свята.

І в Росії, і в Україні є люди, які вже не уявляють свого життя без листування з політв’язнями. 

Ми їх знайшли та розпитали, як наважитися писати лист вперше, про що написати незнайомій людині, щоби реально її підтримати, з’ясували лайфхаки відправлення листів в російські в’язниці. А ще ми запитали, навіщо вони це роблять.

Не дати перетворити на табірний пил

Політв’язні Кремля. Одне зі словосполучень, що міцно увійшли в наш лексикон з 2014 року, поруч з "ОРДЛО", "переселенці", "добробати", "військові злочини", "декомунізація".

Але в самій Росії політв’язні з’явилися значно раніше. Починаючи з 2003 року, на світанку путінського режиму, коли російський уряд привласнив собі нафтову компанію "ЮКОС", в Росії почала відроджуватися система політрепресій часів СРСР.

З початком війни, до списку її жертв потрапили й українські громадяни. 

Російська журналістка Ася Шулбаєва пише політв’язням ще зі справи ЮКОСа, коли вона працювала кореспонденткою нафтової газети.

Листувалася зі співзасновником ЮКОСа Михайлом Ходорковським.

Вона досі переписується з останнім в’язнем по цій справі, якому дали пожиттєве – Алєксєєм Пічугіним.

Лист журналістки Асі Шулбаєвої до Михайла Ходорковського

Потім були справа Болотної, проти учасників масових заворушень в Росії в 2011-2013 років.

В 2014 з'явилися політв'язні з України; потім почали саджати молодь по звинуваченню в плануванню захоплення влади – справа Мережі, Нової Величі. Потім був пласт літніх вчених, яких саджали по звинуваченню в держзраді.

В 2018 році арештували українських моряків, захоплених в результаті атаки під Керчю. 

Всім їм пишуть російські активісти, серед яких Ася.  

"З путінським часом з'явилися політв'язні. До широкого поширення соцмереж це не було на виду.

Кількість стала рости в першій половині 2000х. Наскільки нас притиснули, що ми в Томську виходили на пікети", – розповідає Ася.

Завдяки Майдану, вона вивчила українську мову, має український прапор.

Разом з однодумцями, Ася виходила на пікети за звільнення Олега Сенцова. Писала вона листи і українським політв’язням в Росії. 

Ася Шулбаєва на акції проти окупації Криму у Томську, березень 2014

"Хтось відповідав, хтось ні, – розповідає активістка.

Я людина зріла, без образ. Вкладаю чистий конверт, лист паперу, кажу, що можете мені не відповідати, напишіть своїм близьким, але попросіть, щоби в соцмережах вони сказали, що передають привіт, щоби я знала, що лист дійшов.

Про писати? У в’язнів постійний голод інформаційний, емоційний, сенсорний. Якусь картинку, вирізку. В останньому листі Пічугіну я поклала буклет туристичний Томської області. Хай полистає, природу подивиться. Вірші.

Я зараз кримським татарам пишу – їх з Різдвом не привітаєш, і вірші Бродського не надішлеш про Різдво; я знайшла збірник віршів Омара Хаяма, роздрукувала на звороті листа його вірші про добро та зло. Щоби трохи компенсувати людям голод".

Питання політв’язнів для Асі – особисте. Під час Другої Світової, її дідусь загинув в сталінському таборі; родина дізналася про це через рік від розповіді одного з в’язнів, хто вийшов на волю: "Опустилися руки в нього, він перестав боротися за життя". 

Із листування Асі Шулбаєвої з політв'язнями

"Принаймні, щоби зараз не було так як в сталінські часи, коли в'язнів перетворювали в табірний пил.

Щоби вони, знаходячись за гратами, розуміли, що їх чекають, що про них пам'ятають, що про них не забули. Це та дещиця, що ми можемо зробити", – розповідає Ася.

До листів на зимові свята вона додає краплю ялицевої олії, щоби запах хвої наповнив тюремну камеру. 

Український зв’язок з материком та діаспорою

Віра Котелянець, мати колишнього політв’язня Євгена Панова, якого ув’язнили в окупованому Криму після звинувачення у підготовці "диверсії", листувалася з ним та іншими політв’язнями.

Частина із листування з сином, Романою Сущенко, Михайлом Карпюком вже зберігається в музеї. 

Віра Котелянець стоїть перед будівлею Верховного Суду Криму, до якого вона приїхала
з Енергодара, щоби підтримати сина Євгена Панова, і на засідання до якого її не впустили.
Фото Михайло Батрак

Після звільнення сина під час "великого обміну" в 2019 році, вона продовжує переписку вже з іншими в’язнями.

Оскільки пані Віра часто відвідувала місце утримання сина Євгена в Криму, на неї була покладена місія доставляти листи з материкової України до кримських в’язнів: адже пошта на окупований півострів не доставляється.

"Я придумала вкладати фотографію на лист А4 із видами нашого міста в листах сину, і в цьому листі писала все, що відбувається дома, в місті і на роботі, де Женя працював, – розповідає жінка.

Ще писала вірші про природу, навіть вкладала вірші українських поетів. Знаходила листівки з видами України. Ходила в школу і дитсадок, де діти малюнки робили. Проводила в місті акції підписання листівок для всіх політв'язнів. 

Мені присилали з інших міст листи, і я відвозила по 200-300 листів і листівок в Крим в СІЗО, бо пошта в Крим не ходить.

Одного разу мене тримали на кордоні, не даючи їх провезти, а потім я навчилась і робила в своїй сумочці подвійне дно. І так за 1 рік та 8 місяців, я провозила пакунки листів десь 7-8 раз.

А якщо в’язнів вивозили в Росію, то відправляла туди, дізнавшись у адвоката адресу. Я раділа, отримуючи відповідь, а як вони раділи!"

Лист від Ферата Сайфуллаєва, кримськотатарського політв’язня. Із архіву Тетяни Лазди

Тетяна Лазда стала листуватися з політв’язнями давно – ще з першого Зимового Марафону ініціативи LetMyPeopleGo у 2015 році, коли українських політв’язнів було ще всього 21:

"Якось людей треба підтримувати. Ми всі за святковим столом, а там люди хоч якусь карточку би мали, якесь слово добре".

З того часу активістка, яка проживає в Латвії та очолює Товариство підтримки України в Латвії, регулярно листується з бранцями Кремля та заохочує інших членів організації до цього. 

"Хтось не відповідає, але я три-чотири рази на рік пишу, з днем народження поздоровляю. Хоча потім їхні рідні повідомляють, що листи отримують, передають питання.

А Балух, Карпюк, Сущенко ми стали вже рідними. Сашко Шумков відповідав на всі листи. А Дудка мій земляк; розтормошила людей, районна газета тепер про нього пише, і земляки пишуть...", – розповідає активістка.

Акція Товариства підтримки України в Латвії. З фотоархіву Тетяни Лазди

Почати писати – це просто, запевняє Тетяна: просто не думати, що це незнайома людина, а говорити, як в поїзді:

"Що бачу, про те й співаю. Побажання написати, що підтримуєте. Коли починаєш писати, то слово за слово і пішло. 

Перший малюнок  поздоровлення з Новим Роком, прислав Сущенко, малюночок. Цього літа отримали кілька малюнків від Шура. Карпюк писав філософські листи. 

Оскільки у нас громадська організація, я писала ми, ГО Товариство підтримки України в Латвії, передаємо вам вітання, слова підтримки. І про організацію, і про Латвію, і про моїх котів-собак, про все.

Я жила в той час, коли люди писали листи на папері, і писали багато мамі, друзям. Це для мене природньо. Мені приємно підтримати людей, і я дуже надіюся, що людині приємно прочитати, що про неї знають і пам'ятають".

Лист від Романа Сущенка, українського політв’язня Кремля, звільненого в рамках "великого обміну"
в 2019, та власноруч намальована картинка. Із архіву Тетяни Лазди

"Кримська Солідарність"

Після окупації Криму, під політичний пресинг потрапили всі незгодні на півострові.

Але особливо дістається кримським татарам.

Можливо, окупаційна влада не могла пробачити їм велелюдний мітинг проти сепаратизму, який Меджліс кримськотатарського народу оголосив 26 лютого 2014 року.

Можливо, ісламська релігія кримських татар була розглянута як фактор, який сприятиме непідконтрольності цього корінного народу Криму.

А можливо, виявлення "осередків терористів" на окупованому півострові – найшвидший шлях отримати додаткові зірки на погонах для працівників російських спецслужб. 

Так чи інакше, три чверті українських політв’язнів Кремля – кримські татари.

Більшість з них бездоказово звинувачені в приналежності до Хізб ут-Тахрір – ісламської просвітницької організації, яка є легальною в Україні та більшості країн світу, але була криміналізована в Росії.

У відповідь на утиски, виникла "Кримська Солідарність" – організація, яка надає допомогу репресованим кримцям та їх родинам. 

Серед цієї допомоги і листування. Ініціатива часто оприлюднює листи, отримані в’язнями на своїй сторінці.

А два роки тому на зустрічах "Кримської Солідарності" започаткували традицію писати всім політв’язням гуртом.

На презентації проєкту "Пиши, мій народе". На столі лежать роздруковані листівки із
портретами політв’язнів; їх підписували всі присутні на зустрічі.
Фото "Кримська Солідарність"

Ця акція надихнула кримську татарку Аліє Барієву писати листи її ув’язненим співвітчизникам. Її чоловік загинув невдовзі після окупації Криму. 

"Ця історія з 2014 року хвилює всіх нас, всі обшуки, арешти... Мені захотілося допомогти політв'язням, як я можу. З того часу склалася переписка з деякими політв'язнями; деякі відповідають один раз, деякі декілька разів. 

Була просто звичайна мирна людина, яка має родину, і прийшла система і закрила її ні за що. Розуміючи це, і співчуваючи їм, ми пишемо листи.

Це не лише добра звичка ми вже дуже зблизилися ментально. Ми не знали один одного раніше зовсім, але нас зблизили складнощі. 

Листи недовгі; але вони ці листи чекають, бо це значимо, коли не лише дружина, діти пишуть, але й інші, небайдужі люди.

І настільки мене зворушують їх відповіді не жалість з'являється, а навпаки, гордість та повага", – розповідає активістка.

Фрагмент з листа Меджіта Абдурахманова, кримського татарина, якому загрожує
від 10 до 20 років в’язниці по звинуваченню в тероризмі. Із листування Аліє Барієвої

"Що писати? Я їм пишу свою історію, слова підтримки. Нічого мудрого писати не треба.

Мій перший лист був до Різи Ізетова, правозахисника. Я його ніколи не знала, лише бачила по АТР.

Я би його поставила в приклад своєму сину. Я взагалі би дуже хотіла, щоби мій син був на батька схожий та наших співвітчизників, які сидять у в'язницях.

Я захоплююся ними: вони не скаржаться, а пишуть, що моляться за нас, щоби ми трималися, вони настільки міцні духом. Мені було до сліз приємно, коли він відповів мені, – зізнається Аліє. 

Слова підтримки найзвичайніші. Ми з ними солідарні. Ми знаємо, що вони ні в чому не винуваті. Їх звинувачують, вішають ярлики система, якій вони зі своїм інакодумством не потрібні.

Це люди, які вірять, роблять п'ять разів намаз. Вони не приносять суспільству шкоди, навпаки, користь приносять.

Ті, хто сидять в СІЗО, допомагали суспільству не лише кримським татарам, але й сусідам, не лише мусульманам, але й християнам. Сусіди мають дуже гарні відгуки про них".

Казки для політв’язнів

Компенсувати в’язням сенсорний та інформаційний голод має на меті проєкт "Казки для політв’язнів".

Його п’ять років тому, 26 грудня 2015 року, створила петербурзька філологиня Єлєна Ефрос

"Назва "казки" це умовна метафора, проєкт був названий так, бо казки завжди добре закінчуються, добро перемагає зло, – розповідає вона.

Але насправді відсилають в’язням не казки. Активісти починають писати людині, дізнавшись про неї зі ЗМІ. Знаходять її ПІБ, дату народження, адресу, і пишуть листа, де розказують про себе: "Доброго дня, прийміть наші слова підтримки. Ми такий-то проєкт "Казки для політв'язнів", що Вам цікаво?"

І людина сама розповідає, що їй цікаво, про що вона хоче писати, що вона на волі робила, чим займалася".

Єлєна Ефрос, авторка проєкту "Казки для політв’язнів"

Далі учасники ініціативи присилають в’язню те, що йому цікаво: белетристику або наукові статті, новини політичні або науки та техніки, космосу, альтернативної енергетики, або біографії відомих людей, літературу, віртуальні мандри по світу.

Багато хто з в’язнів пише сам і присилає вірші та прозу. Новини цікаві всім, і тому учасники намагаються виписати їм "Новую Газету", опозиційне російське видання.

Фейсбук-група об’єднує понад тисячу підписників; в таблиці перелічені всі політв’язні, а учасники координуються: хто з політв’язнів отримав які "казки" та коли, кому варто написати більше.

"Починалося це з того, що посадили двох гарних людей. Ваню Нєпомнящих по Болотній справі та Ільдара Дадіна за пікети, – розповідає Єлєна. 

Це було останньою краплею, було дуже соромно, що людей саджають, а ми нічого не робимо і не можемо нічого зробити. Здавалося б, немає сенсу в ніяких протестних діях все одно хочуть та саджають...

З кінця 2015 року спустилися хмари так, що стало зовсім сумно та соромно, пам'ятаю, як поскаржилася доньці Маші, а вона корекційний педагог, займається особливими дітьми.

А вона каже: ми звісно не вміємо будувати барикади, але ми можемо придумати якийсь проєкт, який би їх підтримував, поки вони сидять. На кшталт "казок у темряві".

"Казки в темряві" гра, в яку вони грали зі своїми дітьми: робили навіс в кімнаті, під нього заповзали та в темряві розповідали казки.

Мені ідея сподобалася як метафора бо це дійсно казки в темряві. Темрява на зоні. Людина сидить у в'язниці, у неї враження, що про неї всі забули, що у неї немає зв'язку із зовнішнім світом"

Єлєна додає, що в’язням дуже важливо отримувати звісточки з волі. Окрім того, люди, які їх охороняють, розуміють, що якщо у в’язня є зв'язок з волі, то про нього знають, тому з ним потрібно акуратніше. 

"Ми отримували багато відгуків на наші листи. Люди пишуть, що листи навіть важливіші, ніж хліб. Не буде хліба, можна буде знайти, в крайньому разі можна з'їсти картоплю, а ніщо не замінить листів, – вважає активістка.

Ті політв'язні з України, що залишилися в російських колоніях, дуже чекають нового обміну, і вони дуже розчаровані, що Зеленський обіцяв давно провести обмін, а нічого не відбувається.

Вони перший час після обміну сиділи на валізах, як Шур, Коломієць, Виговський. Вони чекали, що до них черга дійде, а вона не доходить. Хворобливе почуття розчарування... мені боляче за них. Таке враження, що про них забули, вже ніхто не говорить. Так не можна з людьми!" 

Єлєна пише по декілька листів щодня, витрачаючи немало часу та грошей, підписує в’язнів на газету. Що її мотивує на таку діяльність впродовж п’яти років?  

"Мені особисто ця переписка дає почуття, що я не дарма живу, що є люди, яким я потрібна.

Я допомагаю не лише ним, але й собі самій цим самим", – пояснює жінка. 

Як написати лист? Практичні поради

Можна це зробити декількома способами:

📝  Електронний лист через ФСІН-лист: він коштує 42 гривні (110 рублів) із замовленою відповіддю на 1 сторінку.

В цьому випадку, відповідь політв’язня сканують і відправляють електронною поштою. Але до цієї послуги підключені не всі колонії.

📝  Є також проєкт РосУзнік, в якому волонтери роздруковують електронне повідомлення та надсилають по Росії.

📝  Листівку з України в Росію можна відправити за 28 грн; лист масою до 100 г обійдеться в 42-82 грн.

Краще всього покласти всередину додатковий конверт та лист паперу, щоби в’язень міг відповісти.

📝  На паперовому листі потрібно вказати ПІБ, рік народження, адресу в’язня.

📝  Краще пишіть російською, і утримайтеся від прямої критики російської влади.

Листи перевіряють тюремні цензори. І хоча за правилами, вони мають протягом семи днів перевірити листи, написані не-російською, на практиці виходить, що листи українською часто не доходять до адресата.

Загалом, цензура від колонії до колонії відрізняється: в деяких колоніях пропускають всі вкладення у лист, в інших – ні.

📝  Вкладайте картинки, вирізки, інші візуальні елементи, щоби задовольнити сенсорний голод. Але краще обмежитися вагою до 100 г – тюремні правила дозволяють в’язням отримувати необмежену кількість листів лише з вагою до 100г.  

Дивіться повні інструкції для відправлення листів та адреси політв’язнів на сайті ініціативи letmypeoplego.org.ua

Аля Шандра, редакторка англомовного порталу EuromaidanPress.com, учасниця кампанії LetMyPeopleGo, продюсерка фільму "Заручники Путіна: українські політв’язні Кремля", спеціально для УП.Життя

Публікація стала можливою завдяки фінансовій підтримці Міжнародного Фонду "Відродження"; думки, висловлені в статті, можуть не збігатися з позицією Фонду.

Вас також може зацікавити:

Плекаймо спогади про Крим: 5 чуттєвих історій про півострів, який обов’язково буде повернуто

Найщасливіші миті у житті: 5 родинних та романтичних історій про такий рідний Крим

Почнем все спочатку: 5 історій про майбутній гостинний Крим

Усі дороги ведуть в Крим: 6 життєвих історій про сміх і сльози, радощі і драми на півострові

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua