Найщасливіші миті у житті: 5 родинних та романтичних історій про такий рідний Крим

6527
18 вересня 2020

Цього року в школу пішли діти, які народилися після анексії.

Для них Крим – це щось дуже далеке, прекрасне та недосяжне, відоме тільки зі спогадів батьків.

Щоб повернути півострів в інформаційне поле України нещодавно запустили ініціативу #завжди_у_серці.

"Українська правда. Життя" долучилася до проекту і публікує історії про Крим від українців, щоб підживлювати пам'ять і плекати спогади до того дня, коли Крим буде повернуто до України.

Це другий текст із серії, перший читайте за посиланням.

Згодом усі історії про Крим з флешмобу будуть зібрані на сайті mycrimea.org.ua.

"Вже 13 років висить на стіні висить фото – вицвіле, із заламаними кутиками, але таке рідне"

АНАСТАСІЯ ПАНКОВА

культурна антропологиня (Київ)

Анастасія Панкова, культурна антропологиня

З 2005 до 2007 проводила літо в Судаку та подорожувала по Південному узбережжю Криму. 

– У мене багато історій з Криму, але є одна, що назавжди в серці. Та, яку я пригадую з особливим теплом. 

Якось ми з батьком знудилися лежати на пляжі і вирішили піднятися на гору поблизу. Просто зірвались з місця і пішли в чому були. Я у в’єтнамках, шортах і футболці, а тато – лиш у плавках і шльопанцях. 

 

Стежка вгору виявилась дикою. Вона була наскрізь прошита ялівцем, і нам довелося продиратися крізь колючі кущі, гілки й каміння. Йти було незручно, але прекрасно!

Навколо ані душі. Людей бачили тільки з гори: вони, наче морські котики, вилежувалися на узбережжі. А ми, порівняно з ними, почувалися героями пригодницького фільму. 

На півдорозі в мене порвалась в’єтнамка, і йти стало зовсім важко. Тоді тато віддав мені свої шльопанці, а сам пішов далі босоніж. Якщо можна всю батьківську любов укласти в один жест – це був він.  

Уся прогулянка була про нас і для нас. За все життя в нас було мало моментів, коли ми щось робили разом… Тому цей підйом на гору я пам’ятаю до найменших деталей. 

Аж раптом нам відкрився надзвичайно гарний вид на бухту. Ми зупинилися. Перед нами розкинулася нескінченна блакить моря. Наші подерті ноги гуділи.

Пам’ятаю, у бухті розсікав воду скутер. Він робив петлі, вимальовуючи на воді вісімки, але мені тоді здалося, що це знаки нескінченності.

На вершині ми зустріли тільки одного чоловіка. Буває, в горах (неважливо, у Криму чи Карпатах) зустрічаєш когось і ви одне одному раді. Це була саме така зустріч. 

Той чоловік сфотографував нас з татом удвох, і це фото стало моїм улюбленим. Саме воно вже 13 років висить у мене на стіні – вицвіле, із заламаними кутиками, але таке рідне.

За два роки після цього тато помер. І так вийшло, що ця світлина стала єдиною, де ми вдвох – стомлені, але дуже щасливі. 

Знаєте, на сімейних знімках часто відчувається штучність, але не на цьому. Самотній чоловік на вершині гори зумів схопити особливу мить. Найщасливішу мить у моєму житті. 

"Мої батьки повторювали свою історію знайомства щороку"

ТЕТЯНА КАШТАНОВА

викладачка і перекладачка з англійської мови (Харків)

Тетяна Каштанова, викладачка і перекладачка з англійської мови

З 1995 до 2013 року приїздила з батьками до Севастополя.

– Якби не було Криму, не було б мене. Читайте цю сентиментальну фразу буквально: мої батьки познайомились у Севастополі, на весіллі спільних друзів. 

 

За декілька днів до весілля гості прийшли на пляж. Погода була чудова, хлопці стрибали з пірса, дівчата плескалися у воді, а старше покоління засмагало.

Моя мама пішла плавати. І тут якась родичка з боку нареченого вирішила погратись у сваху і підштовхнула мого батька: "А ти придивись до тої гарної дівчини".

Довго не думаючи, тато стрибнув у воду і почав показувати все, що так добре вмів: брас, фрістайл, батерфляй... Задивився весь пляж. І, найголовніше, мама.

Так і познайомилися. Наступного дня мама пішла робити зачіску, а батько чекав її під перукарнею із довгими червоними трояндами в руках. Це стало їхньою маленькою традицією, що повторювалась щороку. 

Кожен наш відпочинок у Севастополі мама йшла до тієї ж самої перукарні, пізніше туди приходив батько, незмінно з трояндами. 

А потім вони йшли купатися. Батько демонстрував усі стилі плавання і рятував надувні матраци, коли їх вітром відносило у море. А мама просто милувалася ним, як і тоді, на першій зустрічі.

Кожного разу, коли я бачу темно-червоні троянди, я прошу батьків ще раз розказати мені цю історію. Історію про кохання і магію першого знайомства. Історію про наш Севастополь.

"У Криму я відсвяткував свій найкращий день народження…"

КИРИЛО ЮДІН

SEO-спеціаліст, проєктний менеджер на фрілансі (Київ)

Кирило Юдін, SEO-спеціаліст, проєктний менеджер на фрілансі

З 2006 до 2012 року подорожував із батьками: був у Ялті, Євпаторії, на мисі Тарханкут, в Алушті, Алупці та Севастополі. 

– Мені ось-ось мало виповнитись шістнадцять, коли ми з батьками і молодшою сестрою вирушили "дикунами" в Тарханкут.

Їхали машиною і гарно підготувалися: взяли намети, спальники, консерви і спиртовий пальник, щоб просто на березі моря готувати собі їжу.

Кожен день ми купалися, засмагали, ловили рибу, пірнали за рапанами та крабами. На сніданок мама готувала кашу з привезених запасів вівсянки, обідали ми у найближчих містах, а вечеряли фруктами, купленими у місцевих. 

У свій день народження я прокинувся від спеки. Сонце добряче лупило з самого ранку, тож вибрався з намету ковтнути свіжого повітря.

 

Біля моря я побачив маму. Вона прокинулася на дві години раніше, аби назбирати камінчиків і викласти ними на піску "З днем народження". Це було так приємно! 

Того самого дня батьки здійснили мрію всього мого життя – пірнути з аквалангом.

Відчуття від першого занурення я пам’ятаю досі. Нереальні! І ейфорія, і хвилювання водночас: спочатку в мене не виходило дихати в одному темпі. Бракувало повітря, але з часом я звик. І побачив нереальну красу довкола себе. 

Я пропливав під Чашею кохання, дивився на людей, що десь вгорі бовталися і пірнали. Спостерігав на ними знизу і наче наново відкривав світ.

А ще ми з інструктором запливали в підводний музей з кам'яними статуями – це було як у казці. 

А ввечері сталося те, у що я ще вранці не міг би повірити. Ми з батьком проїжджали повз скелі і побачили групу хлопців: вони по черзі безстрашно стрибали в море.

Я запитав у тата, чи можна мені теж стрибнути. Десь у глибині душі я сподівався, що він відмовить, але тато бадьоро відповів: "Можна! У тебе ж день народження!". І побіг униз знімати мій стрибок на телефон. 

Коли стояв перед урвищем, всередині ніби щось обірвалося. Я навіть подумав, що це мій останній стрибок у житті. Уже хотів передумати, як раптом з печерного тунелю виплив човник з туристами. Вони почали мені плескати, знімати на телефони і підбивати: "Даавай! Стриибай!". 

Діватися було нікуди. Розбігся – і полетів. Відчуття були фантастичні! Уже потім ми дізналися, що висота тієї скелі – 17 метрів. 

Ввечері ми з родиною, накупивши кавунів і динь, сиділи біля вогнища. Батько з сестрою звідкілясь привезли тортик. Було дуже затишно.

Ми говорили, милувалися зоряним небом і дивилися на мерехтливу місячну доріжку. Згадували сімейні історії, реготали, обіймалися... 

Цей день, з ранку до ночі, я пам’ятаю і досі. Якби мені сказали вибрати один день, який би я проживав знов і знов, це було б моє шістнадцятиріччя.

"Гори, сосни й кипариси, яких у степовій Одесі немає, – це щось казкове…"

ДЕНИС КОРОЛЬ

менеджер з продажів (Одеса)

Денис Король, менеджер з продажів

У 2004-2005 роках ходив у гірські походи на плато Карабі-яйла, у 2010 провів один день у Ялті. 

– Вона була з Сімферополя, а я з Одеси. Познайомились в інтернеті, довго листувалися, і врешті вона запросила мене у своє рідне місто. А я що? Погодився, звичайно! 

Був серпень, я приїхав до Сімферополя потягом і перше, що відчув – знайомий запах вокзалу. Біляші, чебуреки, пахлава.

Туристи виходили з поїздів, наче зразу прямували на пляж – у в'єтнамках, шортах, з надувними кругами в руках. У Сімферополі навіть моря немає, а курортна романтика є. 

 

Три години я нишпорив біля вокзалу, чекаючи на зустріч, і в останній момент здогадався купити квіти.

Вона під`їхала до вокзалу на "шкоді" пляшкового кольору. Відчинила вікно, усміхнулася, взяла протягнуті орхідеї і одразу сказала: "Тут ловити нічого, їдемо в Ялту". 

Ялта мене вразила. До моря я звик, але гори, сосни й кипариси, яких у степовій Одесі немає, – це щось казкове.

Прогулянковий корабель, на якому ми пливли, нагадав мені про дитинство, коли моє рідне місто можна було за кілька годин перепливти впоперек. 

Не пам'ятаю вже, про що ми спілкувалися. Напевно, про те, чого не можна було запитати в листуванні. Але так заговорилися, що пропустили зупинку.

До її машини було з пів години пішки, а до мого потяга з Сімферополя – рівно півтори години. Ми бігли серпантинами, нервуючи і поглядаючи на годинник. Я, у незручних ділових туфлях і вона, на високих підборах. 

Більше ми з тією дівчиною не бачилися, але я люблю згадувати той день. Можна сказати, що це було побачення з Кримом. 

У моєму житті були і двотижневі походи на плато Карабі, і небезпечні спуски в скельні печери, і купання в гірських річках. Та спогад про цей день у Ялті, коли все пішло не за планом, – найтепліший. 

"Найчастіше згадую безсонну ніч під зорями Ялти, де не було ні душі – тільки я і він..."

МАРІ МІХЕЄВА

проєктна менеджерка на фрілансі (Київ)

Марі Міхеєва, проєктна менеджерка на фрілансі

У 2009 році разом із хлопцем влаштувала турне по Південному узбережжю Криму. 

– Це був 2009 рік. Того літа ми з моїм хлопцем Стасом мали святкувати річницю стосунків.

Одного дня я заностальгувала за дитячими поїздками в Крим і сказала: "Хочу на море!". Довго чекати відповіді не довелося – і вже ввечері у нас у руках були два квитки на потяг в Алушту. 

Це була наша перша поїздка без батьків. Коли тільки я і він. Нам здавалося, що ми дуже дорослі, хоча обом ще не виповнилося і двадцяти. 

 

Той тиждень ми були безмежно щасливі і спускали всі гроші незрозуміло на що. Я малювала собі тимчасові тату і заплітала афрокосички, а Стас розважався в тирах.

Йому не було рівних, тому ми вигравали купу іграшок. Власник тиру постійно ускладнював завдання, але Стас умудрявся впоратися і з ними. Із цієї поїздки я привезла додому два чемодани: один із моїми речами, а другий – із виграними в тирі м'якими іграшками.

Одного дня ми були на Ай-Петрі. Каталися на конях, спускалися в печери і рука в руку піднімалися на вершину. Усю дорогу Стас говорив мені про те, як гарно внизу, коли стоїш на найвищій точці.

Не дійшовши якихось п'ять метрів до піку Ай-Петрі, він затулив мені очі. Розплющивши їх, я замість обіцяного виду на море і скелі побачила лише туман і хмари. Та це не зіпсувало ту мить. Тому що ми були вдвох. Ми були молоді і закохані.

Щоб дістатися додому на ніч, потрібно було встигнути на останній автобус із Ялти в Алушту. Ми не встигли. У нас залишилося якихось 10 гривень, і ми могли собі дозволити лише тролейбус, що вирушав з вокзалу о 6 ранку.

Недовго думаючи, ми пішли ночувати на пляж. У нас не було нічого: ні грошей, ні теплого одягу, ні їжі, ні покривала. Але насправді ми мали все: море, шум прибою, безмежне зоряне небо і кохану людину поруч.

Стас мені віддав свою футболку, щоб я не змерзла. Я бачила, як йому було холодно, але він не подавав виду. Усю ніч ми не спали: дуріли, розмовляли про все на світі, обіймалися і зустріли разом світанок. Навколо не було ні душі. 

Зараз я розумію, що в ту коротку ніч можна було б вмістити всі 13 років, стільки вже триває наше кохання. І я обов'язково б її повторила, тільки вже в Бахчисараї. Бо потрапити туди – моя дитяча мрія, яку поки так і не вдалося здійснити…

Софія Безверха, спеціально для УП.Життя

Всі світлини надані героями публікації, крім титульної – astroganov/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Діти, які не знають мови та історії України. Як ми втрачаємо молодь Донбасу і Криму

Кримські татари написали відеозвернення про трагедію свого народу

"Я зрозумів, що вороги існують". Спогади курсанта про те, як відбирали наш Крим

З Кримом у серці. Фотограф "колекціонує" людей з тату про півострів. ФОТО

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua