Як рятують людей зі сходу та чому не евакуювали поранених з "Азовсталі". Інтерв’ю з координатором "Лікарів без кордонів"

Два місяці тому в Україні почав курсувати спеціальний медичний потяг, яким із зон активних бойових дій лікарям вдалося евакуювати сотні поранених українців, понад 40% з яких – люди похилого віку та діти.

"Госпіталь на рейках" – спільна ініціатива Міністерства охорони здоров’я, "Укрзалізниці" та Міжнародної гуманітарної місії "Лікарі без кордонів" (Médecins Sans Frontières), які працюють в Україні ще з 1999 року. Після початку повномасштабної війни організація скоригувала та розширила діяльність на території України.

Зараз сотні медиків допомагають врятуватися постраждалим від війни, евакуюючи їх медичним потягом. Пасажири – це люди, що зазнали серйозних травм внаслідок бомбардувань, обстрілів чи інших злочинів з боку окупантів.

При цьому 11% пацієнтів – це діти до 18 років, а 30% поранених – старше 60.

"Українська правда. Життя" поговорила з головним координатором з надзвичайних ситуацій "Лікарів без кордонів" в Україні Крістофером Стоуксом про те:

• як евакуюють поранених зі сходу медичним потягом,
• чому не вдалося допомогти постраждалим на "Азовсталі",
• чим відрізняються "воєнні" медичні системи України та Афганістану,
• де він працював протягом 20 років,
• за яких умов MSF забере поранених з окупованих РФ територій.

Координатор з надзвичайних ситуацій "Лікарів без кордонів" в Україні Крістофер Стоукс

– В Україні уже понад два місяці курсує евакуаційний медичний потяг. Як багато поранених вдається евакуювати за один раз і скільки серед них тяжких та легких пацієнтів?

– Ідея транспортувати пацієнтів з’явилася у березні цього року, коли я зустрічався з головою правління Укрзалізниці Олександром Камишіним. Лікарні на сході були переповнені, і ми вирішили забирати пацієнтів, щоб звільнити ліжка для нових постраждалих.

Новий, більш складний потяг ми запустили більше місяця тому. Він може транспортувати близько 50 пацієнтів. 46, якщо бути точним. Кількість пацієнтів на борту може різнитися, але основне питання не в тому, скільки людей ми забираємо, а наскільки велику кількість пацієнтів у складному стані ми можемо забрати.

У нас є 5 ліжко-місць у вагоні, де можна надавати інтенсивну терапію. Є 16 ліжок у 2 вагонах по 8 місць для пацієнтів, які потребують стаціонарної допомоги. Але це пацієнти не у настільки складному стані, що їм потрібен нагляд 24 години на добу. Ще можна забрати близько 20 пацієнтів з легкими пораненнями. Більшість евакуйованих пацієнтів – це люди, які отримали поранення внаслідок бойових дій. Велика кількість постраждалих – це літні люди, а також, на жаль, дуже велика кількість поранених дітей.

За останніми підрахунками MSF, 73% травм, пов'язаних з війною, були отримані в результаті вибухів, 20% – через осколки або постріли, решта – через інші жорстокі інциденти. Понад 10% пацієнтів втратили одну або кілька кінцівок. Найменшому з них лише шість років.

Читайте також: Діабет і стійкий запах плоті, що розкладається. Медичні хроніки людей, які вирвалися з окупації

– Яку допомогу можуть отримати поранені у медичному потягу?

– Щоб наші пацієнти могли пережити дорогу і щоб лікарі могли підтримати їхній стабільний стан здоров’я, потрібна комплексна медична допомога. Тому перед кожною відправкою потягу ми уточнюємо дані про постраждалих у Міністерства охорони здоров’я про стан пацієнтів, дізнаємося. Якщо говорити детальніше, то у потягу надається допомога пацієнтам, яким потрібна інтубація чи киснева підтримка. Найскладніші пацієнти знаходяться у вагоні, де є 5 ліжок. Там проводять інтенсивну терапію. Медик, медбрат або медсестра мають перебувати з пацієнтами 24 години на добу. Медпрацівники працюють в ротаціях, тобто позмінно. Вони контролюють всі життєві показники пацієнтів.

– Скільки медиків зазвичай перебувають на зміні під час одного рейсу?

– Кількість змінюється. Коли ми тільки почали транспортування поранених потягом, було 12 медичних працівників. Зараз кількість змінюється – 16, 17, 18 може бути.

– Скільки років було найменшому пацієнту, якого евакуювали? Що це були за поранення?

– Йдеться про сотні пацієнтів. Важко говорити про всіх, але, приміром, після атаки по вокзалу у Краматорську, коли ми забирали поранених, дитині було близько 7 років. Також у нас була окрема евакуація дітей-сиріт з будинку дитини. Це 78 дітей і всі в абсолютно ніжному віці – рік, півтора рочки. Ми евакуювали їх не через поранення, а з міркувань безпеки, зважаючи на те, що дитбудинок був дуже близько до лінії зіткнення.

Ви запитали про типи поранення. У багатьох пацієнтів політравма, тобто множинні поранення в результаті обстрілів або ракетних ударів. В однієї дитини, евакуйованої з Маріуполя, були поранені всі 4 кінцівки. У деяких пацієнтів – множинні поранення від уламків ракет по всьому тілу, включаючи голову.

– Ви пам’ятаєте рейс, під час якого транспортували найбільше поранених? Чи були пацієнти, які не пережили дорогу?

– Так, був один такий випадок. Одну літню жінку ми забрали зі сходу України, вона була в дуже важкому стані. І ми були змушені її висадити на півдорозі, у місті Києві. Вона померла за декілька днів після прибуття до столиці.

– Як відбувається евакуація поранених, як їх доставляють до шпиталю на колесах? Задіяні безпосередньо "Лікарі без кордонів" чи військові і волонтери допомагають?

– Транспортування відбувається в два етапи. Перший – коли пацієнтів доправляють до залізничної станції. Тут залучені різні люди і установи. Зокрема, карети швидкої допомоги Міністерства охорони здоров’я. Також у нас є власний транспорт. Коли пацієнти прибувають у Львів (другий етап), їх теж забирають карети швидкої допомоги МОЗ.

– Які виклики постають перед евакуаційними бригадами? Зокрема, як медики-іноземці спілкуються з пораненими. Адже навіть якщо є перекладач, момент інтимної комунікації між лікарем та пацієнтом втрачається.

– Стосовно мовного бар’єру, то є медсестри, які працюють 24/7 з пацієнтами, включно із нічними змінами. Це українські працівники, тому тут мовний бар’єр відсутній. Коли йдеться про лікарів, то це мікс і українських, і міжнародних. Вони спілкуються між собою мовою медичних термінів, тому також проблем немає. Якщо говорити про пацієнтів, то з ними більшу частину часу проводять медсестри та медбрати, які відіграють дуже важливу роль в комунікації.

Крістофер Стоукс розповів про процес евакуації постраждалих медичним потягом

– Чи можна зараз прослідкувати тенденцію до збільшення або навпаки зменшення кількості поранених, які евакуюються?

– Важко відслідкувати. Було більше роботи, коли була напружена ситуація у Харкові, тому що нам потрібно було концентрувати увагу як на Харківській області, так і на східному регіоні.

Тепер, коли в Харкові більш-менш ситуація стабілізувалася, можемо координувати зусилля на Сході. Зараз евакуаційний потяг курсує 2-3 рази на тиждень.

– За яким принципом обирається напрямок?

– При плануванні маршрутів ми дуже тісно співпрацюємо як з Укрзалізницею, так і з Міністерством охорони здоров’я. З Укрзалізницею пропрацьовуємо логістичну частину, консультуємося, чи безпечно їхати у певний регіон України, чи функціонує там станція, чи можемо дістатися до якоїсь локації. Вони нам у цьому допомагають і, власне, виділяють потяги.

Водночас з МОЗ ми узгоджуємо маршрути і обираємо регіони, звідки потрібно забрати пацієнтів. МОЗ орієнтує нас щодо того, в яких регіонах напружена ситуація з пацієнтами, допомагають сформувати списки, оцінити стан людей, а потім координують роботу з прийому пацієнтів в іншому регіоні.

– На початку травня глава Мінреінтеграції Ірина Верещук закликала "Лікарів без кордонів" евакуювати поранених з "Азовсталі". З вашої сторони була зворотна офіційна відповідь. Однак новин про те, що вдалося організувати евакуацію хоча б в якійсь мірі, не було. Чому?

– Тоді була дуже складна ситуація на "Азовсталі" і на той момент Міжнародний комітет Червоного Хреста відігравав ключову роль в евакуаціях. Вони як організація мають більш розвинену мережу контактів для того, щоб організовувати такі евакуації. Тому що для подібних заходів потрібні гарантії безпеки з обох сторін (української і російської). Ми зі свого боку пропонували саме медичну допомогу під час евакуацій. Тобто ми б надавали медичну допомогу пацієнтам, а Міжнародний комітет Червоного Хреста мав забезпечити питання логістики і перемовин між сторонами.

Читайте також: "Місце моєї смерті і мого життя": захисник "Азовсталі" поділився світлинами з укриття. ФОТО

– Чому, на вашу думку, не вийшло евакуації?

– Це, насправді не є ключовою сферою діяльності "Лікарів без кордонів", тому що ми переважно надаємо медичну допомогу. Ми готові її надати зі свого боку, але у нас немає такого досвіду, як у Міжнародного комітету Червоного Хреста і Організації Об’єднаних націй саме в процесах евакуації.

– Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко в інтерв’ю нашому виданню говорив про те, що особисто зв’язувався і просив "Лікарів без кордонів", ВООЗ і Червоний Хрест допомогти з організацією гуманітарних коридорів на окуповані території та допущенням незалежних міжнародних експертів на територію РФ, де утримують українських полонених. Чи робили щось для цього, чи комунікували з ВООЗ та Червоним Хрестом?

– Ми підтримуємо комунікацію з Міністерством охорони здоров’я, розділяємо їхні переживання щодо подій на території Маріуполя і Мелітополя. Ми розуміємо, що там велика кількість поранених. Ми хотіли б допомогти людям, які знаходяться по обидві сторони, тим, хто страждає від бойових дій. А на непідконтрольних Україні територіях ми не можемо працювати, тому що немає відповідного дозволу. Сподіваємося, що одного дня ми отримаємо його від тих, хто наразі є певною "силою" тих регіонів.

– Чи можна порівняти рівень складності роботи MSF в умовах війни в Україні з умовами, що були в інших воюючих країнах, де ви працювали?

– Я протягом 25 років працював у країнах, де велися активні бойові дії, але відмінною рисою України є те, що тут медична допомога надається на дуже високому рівні. Єдине, що, зараз, звісно, на сході України є певні перебої з постачанням (ліків) і з наданням медичної допомоги. Медичні заклади розбомблені, люди евакуювалися, медичні працівники евакуювалися. Але там також працюють наші команди медиків, які проводять в тому числі оперативні втручання.

"Лікарі без кордонів" евакуювали понад 600 поранених українців із зон активних бойових дій. Фото: MSF

– Чи маєте ви досвід перемовин з окупантами, щоб домовитися забрати поранених з окупованих територій?

– Якщо можна було б надати медичну допомогу тут, в Україні, для таких поранених, то ми могли б це зробити. Щоб "Лікарі без кордонів" могли дістатися на непідконтрольні Україні території, нам потрібні гарантії безпеки з обох сторін – як від України, так і від Росії. Доки гарантій безпеки немає, ми можемо наразити на небезпеку як власних працівників, так і безпосередньо пацієнтів.

Читайте також: Трупи залишають у магазинах і на смітниках, а містянам загрожують смерті від інфекцій – мер Маріуполя

– Вам доводилося раніше працювати в інших країнах в умовах війни, зокрема в Афганістані. Розкажіть про це детальніше. Як це – домовлятися з талібами?

– Я близько 20 років працював в Афганістані. Але не безперервно, а час від часу приїжджав туди в рамках місії. Щодо питання про переговори з талібами – це дуже важко. Були одні переговори, де були таліби, американці і MSF. Нам вдалося досягти згоди, щоб "Лікарі без кордонів" могли працювати по обидві сторони конфлікту. Коли я працював в Афганістані, то там MSF могли пересікати лінію фронту для того, щоб забирати пацієнтів і перевозити їх з однієї території на іншу. Але це було можливо лише завдяки тому, що було досягнуто згоди з обома сторонами, як з талібами, так і з американцями.

– Як можна досягти такої згоди з росіянами?

– Я і сам поки не придумав, як це можна зробити. Може, ви допоможете порадою?

– Чому, на вашу думку, Росія зараз не хоче йти назустріч?

– Ми розуміємо, що населення потребує допомоги по обидві сторони конфлікту. І ми сподіваємося, що в майбутньому ми зможемо працювати і в Україні, і на непідконтрольних Україні територіях. Але потрібно російській стороні ставити питання, чому вони наразі не готові до цього.

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"