"До поранення я вважала себе експерткою з болю": історія парамедикині "Аляски"

До поранення я вважала себе експерткою з болю: історія парамедикині Аляски

Цьогоріч вперше День медика в Україні святкують не 18 червня, а 27 липня.

Дата в червні з’явилась після розпаду СРСР, коли День медичного працівника у пострадянських країнах вирішили святкувати в третю неділю червня.

Рішення змінити день свята у Міністерстві охорони здоров’я прокоментували так: "тепер українські лікарі не відзначатимуть своє професійне свято із росіянами".

Наслідки сусідства з РФ на власні очі бачить військовослужбовиця Олександра. У березні 2022-го вона допомагала евакуювати цивільних з Київщини, після чого поїхала працювати бойовим медиком в Харківську та Луганську області.

У цивільному житті дівчина працювала на телебаченні й гадки не мала, що її прізвисько "Аляска" колись стане позивним.

"Українській правді. Життя" рудоволоса одеситка розповіла, як пов’язала життя з війною, про своє поранення та чим мріє займатися після перемоги України.

Стрибок з медицини в журналістику

Олександра з позивним "Аляска". Усі фото надані дівчиною

З кожним наступним роком навчання в одеському медичному університеті, бажання працювати за фахом, каже дівчина, зменшувалося.

За спеціальністю "Аляска" – лікарка-педіатр. Зізнається, що мріяла бути архітектором, утім після закінчення школи вибір майбутньої професії довірила батькам.

"Медицина – це мої найбільш аб’юзивні відносини. Я встигла полюбити педіатрію, але для того, щоб працювати медиком в Україні, цього замало", – ділиться дівчина.

Одразу після закінчення медвишу "Аляска" рушила підкорювати Київ. Ще живучи в Одесі, дівчину підкорила програма "Антизомбі", яка з 2015 року щотижня виходила на одному з телеканалів. У ній команда журналістів розвінчували російські наративи, коментуючи ведучих на федеральних каналах РФ.

Через мережу Олександра написала авторам й так завела нові знайомства, не приховуючи бажання спробувати себе в журналістиці.

Так воно й сталося – у Києві дівчина влаштувалася працювати журналісткою в програмі "Антизомбі".

На посаді журналістки перший час довелося не просто, розповідає Олександра, згадуючи про свій диплом лікаря.

Читайте також: Стрибок від радянщини: як в Україні розвивається тактична медицина

"Аляска" з "Кубою". Дівчина – фанатка романів Макса Фрая, а жартома порівнює себе з Булгаковим, який закінчивши медичний університет почав кар’єру письменника

Каже, що метод здобуття досвіду, коли ти "стрибаєш у воду, аби навчитися плавати" – важкий, але ефективний. Мине кілька років, й за схожим методом "Аляска" почне працювати на лінії фронту.

"Коли ти стрибнула й перебуваєш у цій "воді", в тебе немає можливості розслабитися чи зупинитися, ти маєш відповідати своїй команді", – мовить дівчина.

Журналісткою Олександра працювала близько 4 років, допоки не почалося повномасштабне вторгнення Росії.

Свій телевізійний досвід згадує з посмішкою та сподіваннями, що це ще не кінець.

Я люблю випуски про російський державний пропагандистський телеканал РЕН ТВ, – каже "Аляска". – Для мене – це фантастична наркоманія ці космічні ведмеді або те, що весь світ походить від росіян!

"Одного з коней мені подарували побратими"

Коли Росія почала повномасштабну війну проти України, питання про те, чи йти до лав ЗСУ, у дівчини не виникало. Вона розуміла, що має медичний досвід й скоріш за все, поза офісом телеканалу може зробити більше.

Свого кота та собаку вона відвезла у "надійне місце", а сама наступного дня пішла в штаб.

Домашні улюбленці дівчини. "Кіт Генерасик важить 13 кг", – каже "Аляска"

На початку березня 2022-го року "Аляска" приєдналася до Жіночого ветеранського руху. Тоді ж відбулося "бойове хрещення", каже дівчина – 6 березня під час евакуації людей на Київщині поруч з автомобілем вибухнув російський снаряд.

"Аляску" тоді вперше контузило.

"З перших днів служби я не відчуваю страху. Зазвичай у мене ці відчуття з’являються пізніше, але от вже майже 1,5 року служби, а вони мене досі не наздогнали", – розповідає дівчина.

Після деокупації Київської області військова з побратимами перемістилась на Харківщину, й пізніше – на Луганщину.

"Іноді ти виходиш на бойове чергування з групою, іноді стоїш трохи далі від неї. На чергуванні перебуваєш по-різному – добу, дві, три. Ти завжди маєш бути поруч зі своїми", – мовить "Аляска" й додає, що без досвіду, який здобула на Київщині, було б значно важче.

Під час служби на Харківщині остаточно укорінився її позивний. На питання: "чому саме "Аляска"?", дівчина пояснює, що така сама "відчужена й крижана".

У стайні під Києвом мешкала двійка, а нині – трійка коней "Аляски". Найстарший з них – це 25-річний "Сірий" з Одеси. Дівчина називає його "благородною чорноморською дворнягою".

Дізнавшись про любов до коней, побратими подарували їй ще одного, врятованого.

Інший – верховий кінь, якого "Алясці" довелося нещодавно віддати, а третій – 3-річний орловський рисак, подарунок з Харківщини на ім’я "Краконь".

"У Краконя найприємніший характер серед усіх коней. Сірий – це просто демон, головний змій", – з посмішкою розповідає дівчина

"Коні для мене – це про інтелект, вони розумніші за собак чи котів. Коні – це інтерфейс та характер.

Про граційність коней кажуть люди, які не мають до них жодного стосунку, бо коні падають, врізаються, часом плутаються у своїх ногах. За цим смішно спостерігати", – ділиться вона.

+ 1 мрія здійснилася

Влітку минулого року, сховавшись від російського дрона неподалік лінії фронту, військова зрозуміла, що готова і хоче, хоче здійснити дитячу мрію – вона подала документи в Харківську школу архітектури.

Основне навчання можливе лише на денній формі, а от на нульовому курсі можна вчитися заочно.

Малюнок "Аляски". Дівчина намалювала себе з подругою "Кубою"

Хист до малювання в "Аляски" змалечку, однак тривалий час олівець до рук дівчина не брала.

Під час навчання в школі у 2022 дівчина усвідомила, що здібності не зникли.

"Малюю я різне, але здебільшого – автопортрети", – ділиться "Аляска".

Закінчивши нульовий курс в ХША, військова має нову мрію – у новому навчальному році вступити в університет на заочне навчання й отримати диплом урбаніста.

Експертка з болю

Малюнок військової з лікарні під час реабілітації

25 січня військові подруги "Аляска" з "Кубою" після чергування заїхали на командно-спостережний пункт, щоб забрати речі. У цей момент на територію КСП впало два російських снаряди – один влучив у пункт, а інший здетонував поруч з "Аляскою".

Побратими кажуть, що я досить епічно пролетіла близько 15 метрів, наче в крутому бойовику. На жаль, це ніхто не зняв, – розповідає оптимістична дівчина. – Я летіла без броні, якби була в касці – було б легше.

Уламок пройшов наскрізь у верхній частині стегна. За відчуттями військова подумала, що втратила ногу, але потім коли побачила її, прошепотіла: "класно".

Свої відчуття "Аляска" згадує фрагментами, бо дорогою до найближчої лікарні постійно втрачала свідомість.

Пам’ятає, що на етапі евакуації відмовилася від наркотичного анальгетика, який би послабив біль, а також коли в стабілізаційному пункті кричала лікарям про свої алергії.

"Я взагалі вважала себе експертом з болю, бо в мене була політравма, проблеми з колінами… Але нейропатичні болі – це пекло", – ділиться дівчина.

Після 4 місяців реабілітації частина м’язів лівої кінцівки Аляски досі атрофовані. Військова не відчуває стопу, частково – гомілку. Ходить вона з милицею.

У червні дівчина повернулася до війська.

Болі, які виникали під час реабілітації іноді були сильніші, ніж під час поранення, – каже дівчина. – Я була впевнена, що про біль знаю все, але ні

Продовжити реабілітацію, щоб до кінця розробити ногу, неможливо, хоч це було б не погано, – каже "Аляска". – На війну мене повернула військово-лікарська комісія. Є багато посад, де бігати не потрібно.

Нині дівчина вчить військових такмеду й видає, що вона інтровертка – жартує, що спілкування з людьми, через яке, зокрема, не хотіла працювати за фахом, уникнути не вдалося.

"На війні я до перемоги"

"Перемогою України для мене буде повернення наших територій, репарації та визнання світом того, що Росія програла у війні", – підводить "Аляска"

Читайте також: "Рани перев'язували на ходу": як бойові медики поліції рятували дітей з-під обстрілів на Донеччині. ВІДЕО

"Тут на фронті ми всі товариші, одна команда й твій стан напряму залежить від людини, яка поруч. У неї все добре – значить і в тебе так само", – каже "Аляска".

Зокрема через це медицина на фронті, продовжує військова, простіша й часто-густо зрозуміліша, ніж цивільна.

На позиціях часто не вистачає часу на життєві рефлексії, що, на диво, рятує. Є протокол, мовить дівчина, працюєш чітко по ньому.

Був випадок, коли під час обстрілу розірвався осколково-фугасний боєприпас й людина отримала важку травму очей, в той момент їх фактично не було, – згадує "Аляска". – У мене немає ніяких емоцій в цей час, я маю виконати протокол.

Рудоволоса одеситка тішиться, що "корисна й наближає перемогу України".

На питання про те, чи має вона "приємну" історію з війни, "Аляска" замислюється...

"Якось ми були на чергуванні: мерзенна надзвичайно холодна погода, ворог сипле снарядами, прилітає в сусідній "город", ми ще й втомлені, бо кілька ночей не спали, словом все дуже неприємно. Й тут до нас підходять артилеристи й приносять бутерброди з червоною ікрою й заварну каву – це було неймовірно", – згадує з посмішкою військова.

У Жіночому ветеранському русі, який з 2018 року займається захистом прав жінок у війську та опікується захисницями, зараз відбувається великий збір коштів на пікап та бус для лікарок, що працюють на передових позиціях Луганщини та Донеччини.

Мета – зібрати 650 тисяч гривень, частина вже є. Привітати парамедикинь з професійним святом можна за посиланням.

Анастасія Поя, "Українська правда. Життя"

Читайте також: Історії сміливих: що спонукає українців ставати волонтерами та їхати в "гарячі" точки рятувати життя людей?

Реклама:

Головне сьогодні