Бій під Крутами: коротко про подію, яка дозволила Україні бути
![Бій під Крутами: коротко про подію, яка дозволила Україні бути](https://imglife.pravda.com.ua/life/images/doc/6/c/85750/6c11d681c6c6302a8a34df95f0825414.jpeg?w=1920&q=90)
Перша асоціація, яка спадає на думку зі згадкою про Крути, – величезна перевага ворога та вбиті юнаки і навіть неповнолітні хлопці. За цими скупими фактами криються величезні відвага та відданість своєму народу, а ще – за оцінками військових вдала операція, яка дозволила стримати ворога та підписати важливі документи про партнерство.
"Українська правда. Життя" коротко розповідає про події тих часів. Розібратися у передумовах битви, її результатах і наслідках допоміг історик та ветеран Юрій Юзич.
Україна перед Крутами: більшовицька загроза
1917 – 1918 роки. Україною керує молода Українська Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським, а в Росії на зміну інертному Тимчасовому уряду поступово встановлюється диктатурна влада партії більшовиків на чолі з Володимиром Леніним та Левом Троцьким.
Сказати, що ситуація напружена – не сказати нічого. Події на Росії безпосередньо впливають і на Київ: прихильники більшовиків та самостійної України оцінюють сили один одного і зважують можливості.
Осінь 1917-го у Києві. Українська позиція сильніша, тож сили, які виступають на підтримку «єдіной» Росії, капітулюють.
Виходить третій універсал, який проголошує Українську Народну Республіку, із Катеринославшиною (теперішнім Донбасом) і Херсонщиною включно – поки що зі збереженням федеративних зв’язків із Росією. Певний час вулиці Києва спільно патрулювали українські та більшовицькі підрозділи.
Ленін спершу нібито дає карт-бланш Україні: мовляв, Росія прийме будь-яке її рішення, чи то бути самостійною, чи то стати частиною федерації. Звісно ж з розрахунком на українських комуністів – що вони схилять чашу терезів у свій бік і прихильникам самостійності доведеться поступитися.
Прихильники більшовицької Росії у Києві ініціювали вже у грудні Всеукраїнський з’їзд рад,на якому неочікувано для себе опинилися у ганебній меншості. Тож вони переміщаються до Харкова, де проводять альтернативний з’їзд і оголошують Україну федеративною частиною Росії. Ще один неприємний "сюрприз" від комуністів: на цьому ж таки з’їзді вони виключають Донецько-Криворізький басейн зі складу України і закладають одну з перших "пасток" на сході.
Ленін і Троцький з готовністю "визнають" рішення маріонеткової Харківської влади офіційною позицією України й ультимативно оголошують війну Центральній Раді.
У цей час паралельно відбувається становлення і падіння від рук більшовиків Кримської народної республіки, яка, як і Україна, щойно оголосила про свою окремішність. Більшовики насуваються вже не тільки зі сходу, а й із півдня.
Київ от-от затиснуть червоні лещата.
Як у війську опинилися юнаки та неповнолітні
Центральна рада фактично не мала армії на противагу червоній більшовицькій. Урок історії, який нині ми повторно проходимо: через тотальну втому від війни (Першої Світової) та масове дезертирство влада розформувала основну свою армію.
Історик Роман Пономаренко наводить числа, за якими можна оцінити масштаб лиха, яке спричинило рішення Центральної Ради про демобілізацію регулярної армії. Якщо на початку грудня 1917 року чисельність солдатів українізованих частин колишньої Російської імператорської армії сягала понад 600 тисяч осіб, то вже вкінці місяця – всього 27 тисяч. Центральна рада розраховувала замінити регулярне військо на добровольчі формування та народну міліцію. Ця ідея з тріском провалилася: забракло часу та можливостей.
Навіть ці 27 тисяч військових були скоріше номінальними. Частина вояк піддавалися на більшовицьку пропаганду – так були захоплені кілька міст на сході України.
"Український полк Тараса Шевченка, сформований в Петрограді (Санкт-Петербурзі) з представників тих полків, які підняли революцію в лютому 1917 року, розповзся домів, решта підтримала більшовиків.
Загартований в боях штурмовий батальйон імені Тараса Шевченка у понад 800 багнетів, який Центральна рада перекинула із Румунського фронту в Ніжин (наступна велика станція після Крут в напрямку Києва) хотів теж підтримати більшовиків. Але через надзвичайні зусилля командувача напрямком Федора Тимченка – погодився бути просто нейтральним. Хоча, якби став на захист України, міг якщо не розгромити, то точно надовго зупинити московських окупантів у Крутах.
"Шевченківці" не вийшли на бій під Крутами, а опісля просто пропустили "Муравйовців" через Ніжин", – пояснює Юрій Юзич.
![Тимченко, Крути](https://imglife.pravda.com.ua/life/system/MediaPhoto/photo/f/4/85755/f40de0429ad065ab1605b894e08f45571738086100.jpg?w=770&q=90)
Тимченко всіляко намагався українізувати армію УНР та схилити прихильників більшовиків на бік України. Завдяки своїм досягненням під час Першої світової війни він мав авторитет серед військових та користувався ним у перемовинах.
Тож під час наступу більшовиків на Київ у січні 1918 року розрізнені сили УНР ледве сягали 15 тисяч осіб.
У таких умовах виник Студентський курінь Січових Стрільців, який налічував менш як дві сотні добровольців з-поміж київських студентів та гімназистів-старшокласників.
"Курінь налічував дві сотні бійців. Одну більш-менш сформовану перекинули на допоміжну роль на ділянці другого плану під Крути (бо передбачалось, що основний наступ на Київ буде з Полтави), а друга сотня – яка ще формувалась – взяла участь у боях з повсталими більшовиками в Києві", – каже історик.
Хлопчаків та юнаків не планували відправляти безпосередньо на фронт. В Києві було неспокійно, тож їх готували більше для охоронної, агітаційної та просвітницької роботи. Зокрема охороняти Центральну раду. Однак короткий збройний вишкіл вони все ж проходили.
Бій під Крутами. Як це було
Червоні війська сунули на Київ одразу з кількох боків. Основний удар тогочасна влада передбачала з боку Полтави.
Більшовицькі війська під командуванням Муравйова й справді швидше зайняли Полтаву і далі рухалися на захід. А з Гомеля у бік Бахмача також йшли війська – так званий "революційний" загін Берзіна.
![Карта бою під Крутами](https://imglife.pravda.com.ua/life/system/MediaPhoto/photo/0/b/85702/0b8741f65d97059ff337b61cc0c303e81738061917.jpg?w=770&q=90)
Схема бою під Крутами, що подавалася в праці бойового командира, учасника бою під Крутами Аверкія Гончаренка
У Бахмачі більшовицькі сили з’єдналися. Звідти українській армії довелося без бою відступати до Крут.
28 січня: Муравйов, який керує об’єднаною армією, готується йти на Київ маршрутом Крути – Ніжин – Дарниця.
Загалом чисельність об'єднаних радянських загонів, зосереджена у цьому напрямку, була приблизно 3-4 тисячі осіб.
Українськими військами керував сотник Федір Тимченко. Станом на 28 січня у його підпорядкуванні в Крутах залишилося близько 300 бійців. Через чисельну перевагу ворога Тимченко планував відступити до Ніжина, однак не зробив цього: надійшло повідомлення, що буде підкріплення.
Київська влада не оцінила належно планів ворога та відправила на підкріплення Бахмацького напрямку 300 юнаків 1-ї Української військової школи (які щойно звідти повернулися) та 116 бійців 1-ї сотні Помічного (Студентського) куреня Січових стрільців. Останні зголосилися їхати добровільно.
Довгий час було невідомо, хто опікувався студентським підрозділом. Юрій Юзич з’ясував, що сформував і очолював курінь колишній доброволець Українських Січових Стрільців у Галичині Семен Король – молодий розвідник, герой Першої Світової. Він брав участь в бою, пізніше організовував пошук та перепоховання тіл загиблих, а щодо решти хлопців – клопотав про повернення їх на навчання.
Існують свідчення, що перед самим боєм до Крут відправляли загін Петлюри, однак той зволікав через заворушення в Києві.
Перед боєм чисельність українського війська, яке обороняло станцію Крути могла сягати 400-500 осіб, не більше.
Сили ворога переважали українські у 10-12 разів.
Точна дата вирішального бою за станцію невідома: одні історики схиляються, що це сталося 29 січня, інші – 30 січня. Безпосередньо про цей бій тодішня періодика писала мало, його не часто згадували й у історичних документах. Юрій Юзич каже, працювала самоцензура, і ніхто не те що нічого не публікував, а й навіть не поспішав розповідати – після чотирьох років Першої світової всі вже звикли до браку інформації.
Коли на підмогу загонам Тимченка прибули студенти та гімназисти під загальним командуванням досвідченого бойового командира Аверкія Гончаренка, війська почали займати позиції та копати окопи – у снігу й на морозі.
![Ще один герой бою під Крутами - Аверкій Гончаренко. Він, як і Тимченко, мав бойовий досвід та намагався всіляко українізовувати військо УНР.](https://imglife.pravda.com.ua/life/system/MediaPhoto/photo/4/0/85760/404d925a6f8b73c047b7728832ddf4681738086973.jpg?w=770&q=90)
Ще один герой бою під Крутами - Аверкій Гончаренко. Він, як і Тимченко, мав бойовий досвід та намагався всіляко українізовувати військо УНР.
Студентську сотню відправили на дальній лівий фланг, подалі від залізниці. Лівіше від неї поставили кулеметну позицію із курсантів військової школи та "Вільного козацтва" Чернігівщини під командуванням Модеста Семирозума. Військові окопувалися біля залізничного насипу вузькоколійки "Чернігів – Ічня", яка перетинала основну залізничну колію на сході.
За спогадами учасників подій відомо: вдалося окопатися, щоб лише захистити лежачого стрільця від кулі – мерзла земля не сприяла побудові лінії захисту.
"Хоча основний бій тривав кілька годин, але вже те, що українці зайняли позиції біля Крут, зупинило більшовиків ще на день. Перед ним були й дрібніші бої. Наприклад, українські війська вели обстріли більшовиків з імпровізованих «бронепотягів» командирів Лощенка та Ярцева. А Лощенко на своєму потязі заїхав просто на станцію Плиски – в саму "пащу" розташування ворога і обстрілював їх прямо там. Цей епізод чомусь випускається постійно, хоча це дуже героїчна історія", – зауважує Юрій Юзич.
![Сотник Семен Лощенко](https://imglife.pravda.com.ua/life/system/MediaPhoto/photo/4/0/85759/401de259e6c673f9efc38a9721622cea1738086652.jpg?w=770&q=90)
Юрій Юзич каже, подвиг сотника Семена Лощенка напередодні головного бою за станцію Крути дуже рідко згадують, хоча він вимагав величезної відваги. Сотник-гарматник на панцеровому потязі пробрався просто на стандію Пліски, звідки більшовики вели артилерійський обстріл Крут, та відкрив по московитах шалений вогонь.
Головний бій почався о 5-6 ранку обстрілом з більшовицького бронепоїзда, за яким йшла піхота. Вороги намагалися обійти українські позиції з флангів, але довгий час їм це не вдавалося. До вечора густа перестрілка артилерії змінилася ближнім боєм. Об 11 ночі тієї ж доби українці отримали наказ відступати. Відхід до Ніжина також прикривав український бронепоїзд.
Більшості вдалося організовано відійти та винести поранених. Через сильний мороз та занадто легкий одяг бійці швидко хворіли і обморожували кінцівки, тож час від часу мусили відігріватися по хатах та в потягах.
Учасник бою Модест Семирозум згодом розповідав, що окрім полеглих в бою, загинули також частина хлопців, які мали поранення та обмороження й були в хатах місцевих.
Наші потяги поступово відступали на безпечнішу відстань, дорогою в них просто на ходу ще заскакували бійці. Одну повну чоту студентів (27 бійців) замордували більшовики: юнаки в темряві помилково вийшли на будівлю станції, яку вже зайняв ворог. Хлопців взяли в полон, жорстоко катували і пізніше вбили. Очевидці подій згадують, що місцевим навіть не дозволяли забрати та поховати тіла.
Втрати та здобутки
Більшовики зайняли Київ у лютому 1918 року, але бій під Крутами затримав їх на чотири дні. Цього часу вистачило, аби завершити перемовини з Четвертним союзом (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною), підписати мирний договір та заручитися їхньою військовою підтримкою.
Берестейський мирний договір, який уклали УНР та Четвертний союз 9 лютого 1918 року, визнавав самостійну Українську народну республіку, передбачав домовленості щодо повоєнних кордонів, обміну військовополоненими, відмову обох сторін від претензій щодо збитків від війни. Крім того, Україна зобов’язалася поставити партнерам до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншої сільгосппродукції та промислової сировини; натомість – отримала позику 1 мільярд карбованців та збройну допомогу у боротьбі з більшовиками.
Тобто саме завдяки часу на завершення перемовин, який виграли наші бійці на Бахмацькому напрямі, вже у квітні силами австро-угорських союзних військ вдалося очистити Київ від загарбників.
Щодо втрат Юрій Юзич каже, основний трагізм цього бою – у кривавому і жорстокому воєнному злочині, який вчинили більшовики проти наших військових-студентів. Якщо ж говорити про хід бою, попри складні погодні умови (ніч, багато снігу та холод) вдалося організовано відступити та зберегти більшість життів бійців.
"Були вбиті і поранені, але більшість учасників бою відступила неушкодженою. Сил втримати позицію не було, московити йшли «мʼясним» штурмом. Життя майбутніх офіцерів української армії було дорожчим, тому відійшли з Крут і пізніше навіть відійшли з Києва. Але здобуте партнерство на міжнародному рівні дозволило вже за місяць деокупувати країну, поховати усіх вбитих в Крутах, кого вдалося знайти, і навіть почати конкурс на будівництво памʼятника, який мав бути у формі білого хреста. Більшість учасників бою продовжила служити в українській армії, переважно старшинами (офіцерами)", – підсумовує історик.
День пам'яті Героїв Крут
Загиблих поблизу станції Крути хоронили 19 березня 1918 року в Києві. Їхню пам’ять вшановували на жалобному мітингу, де виступали політики Центральної ради на чолі з Михайлом Грушевським. Вважається, що поховані герої на Аскольдовій могилі. Це місце поховання зазначав у своїх спогадах учасник бою Левко Лукасевич. Цей факт також відображений у творчості Павла Тичини.
Історики досі знаходять нові свідчення щодо поховань крутянців, тож суперечки, де саме і скільки героїв цього бою знайшли свій спочинок у Києві, ведуться і досі.
У 30-х роках радянська влада взялася знищувати некрополь на Аскольдовій могилі та перетворила його на сад. Хрест, який нині стоїть там на згадку про бійців, полеглих у Крутах, встановили вже у 90-х роках.
Традиційно щороку 29 січня героїчний бій під Крутами згадують в усіх навчальних закладах, покладають квіти до монументів у пам’ять про ці події.
На станції "Крути" на Чернігівщині споруджений монумент у пам’ять про битву, а поруч відтворений залізничний перон Києва початку ХХ століття. У семи старовинних вагонах на цьому пероні розміщений музей битви.
Про бій у 2019 році вийшов фільм "Крути 1918". Він, щоправда, зібрав чимало критики, однак багатьох глядачів він таки вразив та змусив дістати носовички.
Людмила Панасюк, "УП.Життя"